вівторок, 30 червня 2020 р.


Кудрицька Антоніна Миколаївна
збирачка народних скарбів 


Кудрицька Антоніна Миколаївна (псевдоніми: А.Катранова, Пірникоза) – українська письменниця, журналістка, фольклористкка. Її ім’я пов’язане з Черкащиною. 
Народилася 27 червня 1885 року в с.Петрашівці, тепер Теплицького району Вінницької області. Закінчила Київську єпархіальну жіночу школу та Виші жіночі педагогічні курси в Києві (1907). Працювала приватним вчителем в с.Клюках на Київщині, а після революції була завідувачем бібліотеки та клубу у с.Овечаче Староприлуцького району Вінницької області. Працювала в Уманській газеті “Селянська правда” та в Уманському краєзнавчому музеї. 
Змалку А.Кудрицька пройнялася великою любов’ю до народної творчості. З 12 років почала збирати по всій Україні і записувати тексти пісень- вони переплелися з її долею. Згодом вона оволоділа нотною грамотою і до кожної пісні занотувала мелодію. 
Наслідком копіткої збирацької роботи вченої є численні записи, що зберігаються в Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М.Т.Рильського. Серед зібраного матеріалу – 580 пісень, 40 казок і байок, 20 оповідань і легенд, 40 анекдотів і гуморесок, 617 прислів’їв і приказок, 50 загадок, 20 замовлянь та інше. 
Фольклорні матеріали друкувалися у збірнику К.Степаненка “Колядки та щедрівки”(1909), “Сяйво” (1914), “Етнографічному віснику” (1927, 1930). Зразки народнопоетичної творчості, записані А.Кудрицькою, ввійшли до ряду книг багатотомної серії “Українська народна творчість”. 
Літературні твори Антоніна Миколаївна писала, широко використовуючи фольклор. Її літературний доробок – оповідання, нариси, вірші, фейлетони публікувались у газеті “Рада” (1911), журнал “Українська хата” (1912), “Шлях” (1918), “Плужанин”. Декілька оповідань і нарисів вийшли з друку окремою збіркою під назвою “Дочка молотобойца” (1930) – про події що передували жовтню 1917 року та періоду громадянської війни і колективізації.
Перше оповідання Кудрицької “Витанцювались” було опубліковане в газеті “Рада”(1911, № 285). Друге - “У великій тиші”- в журналі “Українська хата” (1912, № 11,12). 

Значну частину свого життя Антоніна Миколаївна провела в Умані, працюючи кореспондентом газети “Селянська правда”. Її нариси, фейлетони з’являлися на сторінках газет з підписом “Пірникоза”. Літературознавчі дослідження по відкриттю її творів проводив Кириченко Федір Трофимович. 
У 60-70 роках А.М. Кудрицька жила в будинку для літніх людей у с. Будище Звенигородського району. Померла Антоніна Миколаївна 8 липня 1971 року у с. Будище. 




понеділок, 29 червня 2020 р.

 « ... повернути людям духовний зміст»

29 червня 1900 р. народився видатний французький письменник, хоробрий військовий льотчик Антуан де Сент-Екзюпері. Він був щирим патріотом не тільки своєї батьківщини, а й усього світу. Він народився на стику століть, застав дві світові війни і витримав безліч жахливих подій. Він встиг за свої 44роки залишити чималий слід в історії і в серцях мільярдів читачів.. Більшості читачів творчість Екзюпері знайома ще з дитинства, коли вони взяли до рук його «Маленького принца». Але ні для кого не секрет, що ця казка – зовсім не дитячий твір.

Його тексти наскрізь проникнутий мудрістю та душевністю і завоювали любов читачів у всьому світі. Вони – збірник мудрих думок, алегорій і істин, які потрібно відчувати серцем:
- Бачить одне лише серце. Найголовніше очима не побачиш;
- Коли даєш себе приручити, потім доводиться плакати;
- Я боюсь стати таким, як дорослі, яким ніщо не цікаво, окрім цифр;



- У людей не вистачає часу, щоб щось дізнаватись. Вони купують речі готовими в магазинах. Але ж нема таких магазинів, де торгували б друзями, і тому люди більше не мають друзів;
- Себе судити набагато важче, ніж інших. Якщо ти зумієш правильно судити себе, то ти справді мудрий;
- Любити – означає не дивитися один на одного, любити – це означає дивитись в одному напрямку;


- Улюблена квітка – це в першу чергу відмова від усіх інших квітів;
- Дорослі ніколи нічого не розуміють самі, а для дітей дуже втомливо без кінця їм все пояснювати і розтлумачувати;
- Працюючи тільки заради матеріальних благ, ми самі собі будуємо в’язницю. І замикаємося на самоті, і все наше багатство – прах і попіл, вони безсилі дати нам те, заради чого варто жити;
- Ніколи не втрачай терпіння – це останній ключ, що відкриває двері;
- Бути людиною – це і означає відчувати, що ти за все відповідаєш. Знати, що укладаючи камінь, допомагаєш будувати світ. 
Це маленька частка тієї мудрості, яку ви знайдете в книгах Екзюпері. Завітайте до нас у бібліотеку і приєднуйтесь до мільйонів його шанувальників.       





пʼятницю, 26 червня 2020 р.

Конституція України – головна книга здобутків та мрій українського народу 


Конституція країни – це головний оберіг державності і демократії, гарант незалежності і соборності, основа консолідації суспільства і держави. Конституція – гарант прав і свобод людини і громадянина. Це чітко зафіксовано у відповідних статтях головного закону і додатково регулюється чинним законодавством.Держава постійно створює механізми для реалізації всіх конституційних прав і свобод людини та громадянина. 
Роль держави як головного гаранта зазначена статтями 3, 22, 42, 49, 51, 53 Конституції України. Реалізуються ці статті різними правовими засобами через усю систему органів публічної влади, діяльність яких регламентується законами.

 Зокрема, статтею 102 Конституції України визначено керівну роль Президента як гаранта державного суверенітету, дотримання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. 
Також стаття 75 Конституції визначає, що єдиним органом законодавчої влади в 
Україні є парламент – Верховна Рада України. Тоді ж як конституційний склад національного парламенту складається з 450 народних депутатів, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. 
Народним депутатом може бути обрано громадянина України, який досяг 21 року та має право голосу. Цією статтею Конституція дає право кожному громадянину брати участь в виборах, в управлінні державою. Стаття 38 декларує право громадян на участь в управлінні державними справами, в місцевих референдумах, вільно бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. 
Верховна Рада здійснює захист прав і свобод людини через свою законодавчу діяльність. Стаття 101 Конституції містить положення про те, що за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений ВР України з прав людини. 


Важлива роль у гарантуванні прав і свобод людини в правовій державі відіграють суди. Правова держава - це держава, влада якої має чіткі межі встановлені Конституцією. Суд виступає гарантом дотримання цих меж згідно ст. 55 Конституції. Ця стаття зазначає, що кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого ВР України з прав людини. Захист прав громадян країни здійснюють також адвокатура, інші державні органи. 



Сьогодні Конституція гарантує громадянам безоплатну правову допомогу, яку надають Центри безоплатної вторинної правової допомоги. Правові послуги, які надають адвокати та працівники центрів оплачує держава. 


Cтатті 21-68 визначають конкретні права, свободи та обов’язки людини і громадянина: право на вільний розвиток, рівні права всіх перед законом, на повагу і гідність, на працю, на соціальний захист, право на житло, на охорону здоров`я, на медичну допомогу, на чисте довкілля, на охорону сім’ї, материнства, батьківства. Також право на освіту, інформацію, інтелектуальний розвиток, в чому кожній людини можуть допомогти інформаційні ресурси бібліотек, користування якими є доступними всім і кожному. 




Стаття 57 гарантує право знати свої права і обов’язки - чому присвячений даний матеріал, який знайомить з літературою правничого розділу нашої бібліотеки. 
У своїй книзі «Конституція і становлення конституційної демократії в Україні» В.Кампо стверджує: «Очевидно, що конституційна просвіта є важливим обов’язком кожного українського автора, який займається конституційною наукою…Належить зробити цю просвіту продуманою, масовою і популярною». 
Тому і бібліотека допомагає реалізувати нашим громадянам конституційне право знати свої права і обов'язки (ст. 57 Конституції України). У нашому фонді знаходиться понад 450 книг з правозахисної тематики, у тому числі 50 посібників з конституційного права України. Разом з нашими соціальними партнерами бібліотекою систематично проводилися правозахисні лекції для учнів київських шкіл з метою підвищення їх обізнаності нормам Конституції України. 







  З Днем Конституції України!


До Дня Конституції бібліотека спільно з Центром надання правової безоплатної допомоги провели ознайомчо-правову акцію у парках Солом’янського району. Питання на знання Конституції дорослим ставив директор Центру Сергій Михайлович Бреус. Він також розповідав про діяльність свого закладу. Учасники вікторини отримували рекламно-інформаційні матеріали Центру, рекламу бібліотеки. Дітям дарувалися кульки, патріотичні наліпки, браслети.








понеділок, 22 червня 2020 р.


«Вічною буває тільки печаль»



Вона не цуралася алкоголю і наркотиків, від яких була залежна, була бісексуалкою, мала велику кількість коханців, сама себе називала «марнотратницею життя». Мова йде про «велику Франсуазу» - так сама себе називала письменниця Саган, якій 21 червня виповнилось би 85років. Народилася письменниця у заможній родині. З дитинства в ній поєднувалися дві крайності: високий інтелект і велика недисциплінованість. Вона навчалася у престижному коледжі, потім вступила до університету Сорбони, звідки її вигнали через погану поведінку. Саган володіла рідкісною людською привабливістю і дивним письменницьким даром. Вже на самому початку творчого шляху відомість їй приніс перший роман, написаний у 18років на літніх канікулах «Здрастуй, смутку». Успіх був феноменальним - за рік тираж досяг півтора мільйонів екземплярів. Герої романів Саган розуміють, що живуть в нудному і шахрайському світі. Вони блискучі інтелектуально і неймовірно егоцентричні. Авторка написала 22 романи, 2 збірки новел, 7 п’єс і 3 книги нарисів. Всі вони вирізняються ясністю і простотою викладення,  точністю і глибиною психологічних характеристик. За внесок у літературу в 1985 р. письменниця була удостоєна премії князя Монако. Створюючи романи про тендітну і трепетну любов , їхня авторка найчастіше ставала героїнею скандальних хронік. В її житті було безліч автомобільних аварій, несплачених податків, умовних тюремних термінів. Франсуаза все життя була схильна до епатажу. Вона відмовилася увійти до складу Гонкурівської академії, принципово відмовлялася від численних відзнак і нагород. 


У Саган було два поспішних нетривалих шлюби. У другому народився син, якого вона обожнювала, але матір з неї була ніяка. Більшу частину часу хлопчик знаходився під опікою няньок і гувернанток. Попри захмарні суми гонорарів, сину вона залишила купу боргів і старенький будинок, а сама померла в бідності від хвороби легенів у віці 69 років. 


Якщо у вас виникне бажання почитати жіночій роман, зверніться до творчості цієї авторки. Франсуаза Саган  наповнила цей жанр глибоким підтекстом при легкості сприйняття і влучними рельєфними психологічними портретами.    


« …Война участвует во мне,…»

                                                                                    Ю.Левітанський





Війна і математика…Що може  поєднувати ці поняття і прояви людської діяльності? В Київському національному університеті імені Т.Шевченка є дошка Слави співробітників, які загинули на фронтах Другої світової війни. В одному з номерів  журналу  «Країна знань» опубликовані спогади викладачів закладу  про свого колегу Олександра Володимировича Товбіна, який загинув  в рядах діючої армії під час війни. Стаття присвячена пам`яті київських математиків, що зробили значний внесок у велику перемогу над ворогом.


У 22 роки Товбін Олександр Володимирович закінчив  фізико-математичний факультет Київського  університету  і до війни працював в ньому. В 24 роки вже захистив кандидатську дисертацію. Через рік він зарахований до докторантури інституту математики  Академії наук УРСР. Молодий вчений відразу захопився питаннями абстрактної алгебри.  Бере активну участь в наукових конференціях, читає спецкурси, організує семінари, студентські гуртки. Всі студенти відчували на себе його вплив, молодий вчений заражав всіх своєю пристрастю до математики. Але всі відмічали його  різнобічну освіченість в літературі, музиці.  Товбін захищає кандидатську дисертацію, а докторську – вже завадила війна.
Вчений засуджував ідеї фашизму, який вже панував у Європі. Висловлював своє рішення воювати на фронті у разі війни. Але важко було уявити  людину більш непристосовану  фізично до армійських і фронтових умов.
Вже у червні 1941 року у перші дні війни Товбін О.В. йде добровольцем на фронт.  Був поранений. Після лікування служив у штабі. З часом домагається повернення в діючу армію. Служить в артилерійському, потім в транспортному підрозділі. Двічі був в оточенні. Загинув в боях за Україну в 1943 році.
У своїх листах писав, «що став типовим бувалим солдатом» і  «прагне швидше розбити ворога, щоб скоріше повернутися до Києва, до своєї науки». Вчений боявся втратити свою професійну кваліфікацію.  Він дуже радів успіхам нашої армії на фронті, не шкодував, що пішов служити, де отримав корисний, новий людський досвід за роки війни.
Вчений Олександр Володимирович Товбін прожив коротке, але світле  життя. Віддав свої знання, талант учням, науці. А потім  і молоде  життя, захищаючи свою рідну землю від  навали ворога.
Нащадки бережуть память про нього. Імя Товбіна О.В. занесено на Дошку Слави  його рідного Київського університету.
                      «…я задоволений прожитим за цей час життям».



У парку імені Фоміна встановлений пам’ятник «Навала». Художник В.Селібер присвятив його пам’яті своїх однокурсників КГУ  ім.Т.Шевченка,  які загинули в боях Другої світової війни при обороні Києва. Напис на монументі:  «Присвячується студентам і викладачам Київського університету, які загинули у 1941 році при обороні Києва»








 Пам’ятати минуле – мати майбутнє

Газета єврейської громади України «Хадашот» кілька років тому оголосила про рішення єврейської громади міста Миргорода про реконструкцію   меморіалу жертвам нацизму  під час Другої світової війни та  збір коштів  для цього.  Цей пам’ятник був встановлено ще  в 1976 році. Голова  громади  Миргорода Михайло Леонідович Рутгайзер  звернувся до професійного архітектора Віктора Чопенка.  Який у  своєму проекті   пропонує зберегти старий пам’ятник і спорудити стіну навколо нього,  в яку будуть вмонтовані чорні плити з іменами загиблих.


Багато прізвищ на сучасному пам’ятнику  вже не розібрати. Громада зробила велику роботу для їх пошуку і встановлення. На свої кошти єврейська громада збудувала кам’яне  огородження єврейського кладовища, арку з менорою, також  було встановлено 21 гранітну плиту з іменами загиблих мирних мешканців.

Німці зайняли Миргород 13 вересня 1941 року. Через два місяця на Базарній площі було зібрано усіх євреїв міста, які не встигли евакуюватися. Їх повели центральною вулицею за місто на розстріл. За кілька годин в протитанковому рові  400 євреїв (серед них 100 дітей) знайшли мученицьку  смерть. За роки окупації у місті загинуло 6 тис. мирних жителів. На цьому місці і був встановлено пам’ятник «мирним мешканцям Миргорода».
В телефонній розмові голова міської  єврейської громади виказав своє розчарування з приводу стану  на сьогодні  у справі   реконструкції  меморіалу напередодні дня пам’яті жертв війни. Відсутність коштів не дозволяє почати роботи.


  Невеликий пам’ятний знак  на узліссі поблизу дороги  біля с. Панасівка під Миргородом. З напису на ньому можна  дізнатися, що це місце  смертельного поранення  командира стрілецького полку №51 в складі 93-ї Миргородської стрілецької дивізії - полковника  Салміна  Олександра Івановича.  Полк під його командуванням потрапив у німецьку засідку у лісі.  У нерівному бою відбивав атаку  ворожих танків і підрозділу автоматників. Ціною великих втрат (136 військових загинуло  в боях 12-13 вересня) наші війська отримали перемогу над фашистами. Звільнені міста і села району.  В бою було смертельно поранено багато бійців, серед них командир полку і його заступник. Вони були евакуйовані до медсанбату у м.Зіньків.  Врятувати життя Олександру Івановичу  не вдалося. 15 вересня він помер від тяжких поранень. 51-й стрілецький полк ще довгий час називали ім’ям Салміна. Похований герой війни у м.Зіньків. Його ім’ям названа одна з вулиць міста. У 1943 році  93-й дивізії було присвоєно звання Миргородської.
Скільки маленьких пам’ятників  відомим і  невідомим героям стоїть  на всій  території України. Місцеві жителі (адміністрація, краєзнавці, учні, бібліотеки)  підтримують  їх у належному стані, зберігають  пам'ять і шану про тих, хто віддав або втратив своє життя у вогні жорстокої війни. В День скорботи і пам’яті жертв війни, 22 червня кожного року,  ми, живі, згадуємо масштаби людських  втрат України під час Другої світової війни – 14,5 млн. чоловік.  Пам’ять про  всіх і кожного загиблого у війні потрібна живим. Це наш патріотичний, громадянський і  людський обов’язок.