Він став би вчителем чи адвокатом… якби не війна

Сьогодні, 14 червня, 135-річниця з дня народження видатного українського військового і політичного діяча, полковника Армії УНР, засновника Української Військової Організації (УВО) та першого голови ОУН – Євгена Коновальця. 

Його життя сповнене несподіваних поворотів, дипломатичних перемог та безкомпромісної боротьби за незалежність. Він не був кадровим військовим, а до армії потрапив зі студентської лави з Львівського університету, проте це не завадило йому стати командиром Куреня УСС - найбоєздатнішого підрозділу.

Саме під приводом Коновальця з січня 1918 року і до кінця Визвольних змагань Січові Стрільці будуть одним із найбільш мотивованих, дисциплінованих і професійних бойових підрозділів Армії УНР.  

Паралельно з навчанням пройшов ще й повний курс історії України під керівництвом професора Михайла Грушевського. Цікавим є факт, що багато чоловіків у родині Коновальця були священниками. Дідусь майбутнього провідника був парохом у рідному селі Зашків, а дядьки служили у Страдчі та Малехові.

В 1929-му Коновалець створив Організацію українських націоналістів, проте він так і не побачив її розквіту. Євген Коновалець загинув в Роттердамі (Нідерланди) в 1938 році від «подарунка», який передав йому агент НКВС Павло Судоплатов, це був вибуховий пристрій, замаскований під коробку цукерок. Саме смерть "батька" ОУН називають однією із причин розколу Організації 1940 року.

Більш детально про життя і боротьбу полковника можна дізнатися з тематичної викладки в бібліотеці.

 

                «Невисвітлений матеріал…»

Журналісти, які загинули в російсько – українській війні

З 6 червня 1994 року в Україні відзначають День журналіста. 

6 червня 1992 року спілка журналістів України приєдналась до Міжнародної федерації журналістів. Вшануванням людей цієї вкрай важливої   професії присвячені і інші дати, День військового журналіста України (16 лютого) День пам’яті українських журналістів (16 вересня), які ілюструють особливості роботи журналістів на війні.

24 лютого 2022 року велика кількість людей цієї професії стали учасниками бойових дій. Хтось із них працює на передовій, а хтось зі зброєю в руках, долучившись до лав ЗСУ. У День журналіста Україна вшановує пам’ять загиблих журналістів.

Більшість загиблих представників медіа — це українські та іноземні журналісти, оператори, фотографи та пресофіцери, які мобілізувалися до війська. Також трагічний список містить десятки цивільних працівників, загиблих від ворожих обстрілів, ракетних ударів та під час перебування в російському полоні, як-от українська журналістка Вікторія Рощина, або Вікторія Амеліна, життя якої забрала ворожа ракета.

На початок травня 2026 року з часу повномасштабного вторгнення рф. в Україну, окупанти вбили щонайменше 150 медійників. Серед загиблих: 21 - при виконанні професійних обов’язків; 10 – цивільні жертви;119 – тих, хто мобілізувались до лав ЗСУ

Загиблі і ті, що продовжують боротьбу,  довели,  свобода слова - не гучне гасло, а  справа власної  професійної гідності, за яку віддають життя.

                           

         «Про дітей і про війну»

4 червня – День вшанування пам’яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії рф проти   України

Реалії сьогодення   українських  дітей такі :

 замість ігор – сирени;

 замість казок – вибухи;

 замість життя – тиша;

Від агресії скаженого сусіда в Україні загинуло більше 700 дітей та 2527дітей дістали поранення різного ступеня тяжкості. Це дані Офісу Генерального прокурора.

Ворог нищить наші міста, економіку, культуру. Він забирає майбутнє у тих, хто вже ніколи не виросте, у наших дітей.

4 червня відзначається Міжнародний день дітей — безневинних жертв агресії, заснований Генеральною асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 9 серпня 1982 року. Війна триває, щоденно ворог калічить та вбиває наших дітей. Через активні  бойові дії точну дату дитячих жертв визначити неможливо, але кожне безневинне загублене дитяче життя – наш незагойний пекучій біль. Кожне зупинене дитяче серце – це постріл у наше майбутнє. Будь-яких слів замало, ліків від горя не існує. Пам’ять про загиблих дітей України – ще один вічний шрам в нашій історії.

Ми пам’ятаємо. Ми не пробачимо.

В нашій бібліотеці є книжки, в яких авторам вдалося передати дитячий стан і поведінку під час війни.