Шедевральні
експонати, які здивують вас
Якщо Ви плануєте поїздку в Рахів (Закарпатська область), то Ви маєте можливість відвідати унікальний авторський музей гуцульської різьби. А облаштував його Юрій Павлович – різьбяр з Рахова. Музей можна швидко відшукати, адже його відкрито на першому поверсі готелю "Європа".
Тут представлені вирізьблені майстром тарелі, бартки, свічники, роги, які є
унікальними у своєму роді. Коли Ви все це побачите, то не захочете звідти йти.
Всі вироби унікальні
і неперевершені, а їх тут дуже багато. В своїх роботах Юрій Павлович зображає
традиції та звичаї гуцулів, видатних українських та закордонних діячів.
Його роботи тільки в
одному екземплярі, адже різьбяр їх не продає. Техніка виконання різноманітна —
різьба, суха різьба, інкрустація бакунтом, мосяжними цв'яшками, пацьорками,
кісткою, перламутром.
Видатний
Закарпатський різьбяр розповість Вам детально про свій творчий шлях, про своє
життя, про виставки і схвальні відгуки фахівців прикладного мистецтва.
Увіковічення гуцульської культури та збереження гуцульської духовності – для
цього він присвятив все своє життя. Ви це повинні побачити.
Трішки про
заслуженого майстра народної творчості України:
Юрій Павлович
народився 10 травня 1942 р. в селі Чинадійово Закарпатської області. Після
закінчення середньої школи один рік працював столяром, згодом проходив службу
на Північному Кавказі. Готувався вступити до Львівського інституту прикладного
і декоративного мистецтва. Але вступив тільки після третьої спроби. Вивчав
оформлення меблів і проектування інтер'єрів.
2002 р. отримав
нагороду — Гран-прі на ХІІ Міжнародному гуцульському фестивалі.
У 2004 р. він —
лауреат мистецької премії ім. Данила Щербаківського.
А в 2005 р. указом
Президента України йому присвоєне почесне звання "Заслужений майстер
народної творчості України".
З 2011 року митець
живе і працює в Рахові. Його виставки активно проходять в Коломиї, Косові,
Ужгороді, Києві, а також можна побачити в Польщі, Америці, Бразилії, Аргентині,
Чехії, Угорщині, Німеччині та інших країнах.
Музеї в серці Гуцульщини
А Ви знали, що Верховину називають центром гуцульської культури? І не
дарма. Адже цей край багатий на природні, архітектурні, культурні та історичні
пам’ятки. Приїхавши сюди в будь-яку пору, ви відкриєте для себе особливості
таємничої гуцульської культури. Саме тут, у Верховині, Ви можете відвідати унікальні
музеї, а їх тут дуже багато. Сьогодні ми Вам розповімо про два музеї, які
відвідали самі і радимо Вам.
Отже розпочинаємо з приватного музею музичних інструментів – Романа Кумлика. Цей музей відкрито 7 січня 2000 року у власному будинку музиканта. Протягом 30 років Роман збирав музичні інструменти, предмети побуту, давній гуцульський одяг, знаряддя праці, грошові знаки.
Це все Ви можете побачити в
двох кімнатах на другому поверсі.
Екскурсії проводить Наталя Гузак, донька Романа Кумлика. Вона продовжила справу батька після його смерті, адже про такий спадок мають знати всі. Наталя лікар за фахом, але сама опанувала гру на скрипці, цимбалах, тримбі, двійниці (сопілка), окарині, зозулі, пелинці, лірі, наї, а ще дуже цікаво розповідає про кожен з інструментів. Це неймовірно цікава розповідь – такого Ви ще не чули.
Наталя не тільки грає на музичних інструментах, а й співає народні пісні та
гуцульські співанки, які можна почути лише тут. Також вона багато розповідає
про життя гуцулів, їхні будні й свята, про мистецтво. А також Ви і самі можете
спробувати пограти на деяких інструментах. Наприклад, на старовинному
«мобільному телефоні» - ріг – він використовувався для передачі повідомлень на
великі відстані. Або трембіті, це український народний духовий мундштуковий
(дульцевий) музичний інструмент. І він є найдовшим музичним інструментом у
світі.
Рухаємось далі.
Музей-сироварня Хата-стая. Це теж приватний музей, який відкритий у 2014 р.
Тут Ви дізнаєтеся все про полонину, про випас худоби і які полонинські сири
варять вівчарі ціле літо. Цікавою локацією цього музею є спеціально облаштоване
місце, де «молоко роблять» — так по-тутешньому кажуть про готування сиру.
В самій автентичній столітній хаті є дві кімнати: найстаріша частина, це
кімната з піччю, де зібрані вишиті сорочки і рушники та речі побутового вжитку.
Друга кімната, де проводять майстер-класи і дегустації сирів. Послухаєте дримбу
і багато цікавого про життя гуцулів.
Таллінн – місто-музей
Це найкрасивіше,
найцікавіше місто, яке розташоване на північно-східному узбережжі Балтійського
моря. І йому є чим пишатися. Морський музей Естонії, музей Куму, Естонський
історичний музей, Естонський музей просто неба, музей окупацій. І це ще не всі
цікавинки столиці Естонії. Адже є ще вузькі вулички, ворота, численні
старовинні вежі, фортечні мури, готичні будинки, собори, старі ринки…
Цікаво про Таллінн:
Вони поєднують в собі
непоєднуване – зберігають споконвічний вигляд стародавнього міста та інтегрують
технологічні новинки. Це красиве місце з чудовою атмосферою, яке напрочуд добре
збереглося попри всі війни та негаразди.
Таллінн умовно можна
розділити на дві частини: нове і старе місто.
Старе місто – це
величезний музей під відкритим небом, де є величезна кількість стародавніх
будівель, яким багато років.
Він визнаний зразком
історичного центру міста Північної Європи, що зберігся до нинішнього часу у
відмінному стані.
В 1997 році Старе
місто опинилося в списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. І саме Старе місто є
головною визначною пам’яткою і символом столиці Естонії.
Старе місто
складається з двох частин: Вишгорода, у якому селилися знатні персони і
Нижнього міста, де в переважній більшості проживали прості люди.
Близько третини всієї
площі Таллінна займають парки. Найвідомішим з них є парк Кадріорг - улюблене
місце для приємного відпочинку і прогулянок місцевих і гостей міста.
Саме в Таллінні
знаходиться найвища в Естонії будова — телевежа заввишки в 314 метрів. З її
оглядового майданчика можна розгледіти берега Фінляндії.
Є ще одне місце, де
місцеві люблять проводити зустрічі. Це Ворота Віру - старовинна пам'ятка. Вони
побудовані в XIII столітті і були частиною оборонної споруди. Але в XIX столітті
оборонну стіну розібрали, а залишили дві башти, розташовані по обидві сторони
в'їзду на вулицю Віру. Ворота Віру є символом міста.
Справжній хутір, в
якому можна познайомитися з особливостями селянського життя, це музей під
відкритим небом, де можна ознайомитися зі стародавньою архітектурою Естонії.
Він був заснований у 1957 році. Сюди перевозили старовинні споруди з усієї
країни.
Із вдячністю Україні
за те, що вона стримує хвилю рашизму і не дає їй захлеснути всю Європу, у
Таллінні вирішили створити Площу України. Найдостойнішим місцем є парк Лембіту. Майже всі споруди в
цьому секторі були знищені під час березневого бомбардування 1944 року. Поряд
із парком розташована будівля міністерства закордонних справ Естонії та площа
Ісландії, що, за словами віцемерки Таллінна Мадле Ліппус, "дасть змогу
утворити разом із площею України єдиний ансамбль".
«Він дав життя кускам дерева, яке могло згоріти»
Унікальна виставка в музеї етнографії та екології Карпатського краю в місті
Яремче.
«Людина, коли молиться, завжди дивиться до неба і
чекає звідти благодаті, а у церкві людські молитви підіймаються до стелі,
стріхи, гонти…» - Ігор Іванків
(голова благодійної організації «Карпатський мистецький фонд»)
«Намолене небо» - експозиція з трьох десятків авторських картин на релігійну тематику,
кожна з яких написана на гонті з
церковної покрівлі. Саме так, матеріалом для митців стала гонта – дерев’яні
дощечки, якими булла покрита Струківська церква 16-го сторіччя. Ця церква
знаходиться у селищі Ясіня Рахівського району, на Закарпатті. Церква –
вважається одним з найдосконаліших дерев’яних храмів на території всього ареалу проживання гуцулів у
Карпатах, а у 2013 році внесено до списку світової спадщини ЮНЕСКО.
Струківська походить від прізвища пастуха Івана Струка. Він вважається
засновником храму, який звів його в 1824 р. (за іншими даними – в XVI ст.) на
вшанування порятунку отари.
Легенда про походження назви. Розповідь каже, що пастух Іван Струк у осінній період гнав отари овець з
Румунії, на гору Свидовець, де на нього з вівцями напали вовки. Пастух поспіхом
виготовив з ясеневих колод огорожу навколо отари — і побіг зі Свидовця. На його
величезний подив, навесні він знайшов всіх своїх овець живими і здоровими: вони
харчувалися, обгризаючи ясеневі колоди.
Церкву вже мусили перекривати – вона в дуже поганому стані. Гонта майже вся
зігнила, поламана така. Але все ж таки Ігор Іванків відібрав, почистив,
посортував дощечки. І запропонував відомим художникам долучитися до проекту –
зображення на гонті картин на релігійну тематику. Участь в реалізації ідеї
взяли художники не лише з Прикарпаття, а й з інших регіонів України та навіть
з-за кордону.
Художнику Володимиру Березному сюжет
його майбутніх робіт підказали самі старовинні гонти. Точніше сліди дощових
потоків на них, які нагадали митцю янголів. Тож пензель і фарба художника лише
надали чітких рис тому, що вже до нього зобразила природа.
До Дня ерудита
До списку видатних ерудитів минулого можна віднести великого вченого та художника Леонардо да Вінчі,
німецького мислителя, поета і драматурга Йоганна Вольфганга фон Гете
10 січня проводиться День своєрідних людей.
На честь унікальності, незвичайності, дивацтва
і химерності людини
Достеменно відомо, що практично у всіх геніальних людей є свої дивацтва, походження яких важко пояснити з медичної точки зору, а їх геніальність межує з божевіллям.
Стівен Кінг ненавидить прислівники
Американський письменник вважає, що ця частина мови була винайдена людьми з браком розуму. «Дорога в пекло вимощена прислівниками, і я буду кричати про це на весь світ», – пише Кінг в нотатках. Про себе він говорить, що запорука його власного успіху – уникати використання прислівників
Англійський письменник Чарльз Діккенс
Бетховен перед роботою обливався холодною водою
Видатний композитор Людвіг ван Бетховен часто бував неголеним, так як вважав, що гоління перешкоджає творчому натхненню. А перед тим як приступати до написання музики, композитор виливав собі на голову відро холодної води. Це, на його думку, повинно було стимулювати роботу мозку.
Ейнштейн не носив шкарпетки
Агата Крісті писала романи поза домом
Письменниця Агата Крісті створила 66 детективних романів і 14 збірок оповідань, не провівши за робочим столом ні хвилини. Насправді в неї просто не було кабінету і певного місця для творчості. Вона писала свої романи з волі випадку, незалежно від обстановки – у вагоні метро або в спальні.
Бальзак випивав більше 20 чашок кави на день
Вважаєте себе кавозалежним? Ваше пристрасть ніщо в порівнянні зі звичкою французького письменника споживати більше 20 чашок кави в день. У статті «Насолода і біль від кави», опублікованій у французькому журналі в 1830-е роки французький письменник Оноре де Бальзак порівнював напій з поетичною прозою. "Кава потрапляє в ваш шлунок і негайно викликає творчий порив", – писав він.
Капоте писав свої твори в горизонтальному положенні
Письменник Трумен
Капоте називав себе «горизонтальним письменником». Для продуктивної роботи йому
були потрібні три речі: диван, кава і сигарета. Втім, у другій половині дня
каву можна було замінити чаркою бренді або віскі. Лежачи Капоте писав простим олівцем на
папері: він не визнавав друкарських машинок.
10. Гюго любив працювати голяка
Французький класик
Віктор Гюго написав більшість своїх безсмертних творів в голому вигляді:
наказував своїм слугам забрати всю свою одежу, щоб виключити будь-яку -спокусу
вийти з дому і відволіктися від роботи. Добровільне укладення припинялося
тільки після написання певної кількості сторінок.
Не бійтеся бути
особливими! Як знати, можливо в кожній із ваших звичок прихована нерозкрита
геніальність!
Іван Сулима
Іван Сулима народився
26 листопада 1986 року в Києві.
Його можна назвати
династійним художником, адже і його батько Костянтин Сулима і дід Петро Козін —
відомі українські художники. Іван Сулима закінчив відділ книжкової графіки
Київської політехніки. Працює в жанрі дитячої ілюстрації.
Роботи ілюстратора Івана Сулими давно відомі кожному
вибагливому читачу. Воно й не дивно, адже казка «Котигорошко», «Шустрик» Мар’яни
Князевич, оповідання Террі Тетчел та інші книжки, до створення яких долучився
талановитий художник, полюбилися далеко за межами України. Крім створення
ілюстрацій, Іван разом із дружиною виховує двох донечок, грає на гітарі та мріє
побачити всі великі художні музеї світу.
Відома в світі
канадська сценаристка та зоозахисниця Террі Тетчел (Terri Tatchell) коли побачила його малюнки до
книги «Шустрик» запропонувала співпрацю над серією дитячих книжок про тварин,
які зникають. Він також створив обкладинки
для ряду книжок.
Забуті секрети жіночої сили
1.Секрет виховання
Народження в сім’ї дівчинки завжди було благословенням Небес. Батьки знали, що з її народженням у сім’ю прийшла сама любов, радість, божественне світло. Виховуючи доньку, всі поводилися завжди лагідно і м’яко. Завданням батьків було зберегти її чистоту та дати можливість максимально проявити та розвинути якості жіночого характеру. Адже це божественні риси, на яких тримався СВІТ.
2.
Секрет
жіночої магії
З
давніх-давен відомо, що дружина здатна захистити свого чоловіка, що знаходиться
на полі бою, однією своєю чистотою і вірністю йому. Її жіноча сила оточувала
чоловіка непробивною захисною стіною. Жінка дійсно має здатність підняти
чоловіка до небувалих висот, якщо вона чиста і розумна. Як говорить мудрість: «Жінка
може перетворити будь-якого дурня на мудреця, а мудреця – на дурня».
3.
Секрет
сяючої краси
Бути
гарною – природний стан жінки. Незважаючи на різні уявлення про стандарти
жіночої краси в різних культурах, міфічних та казкових красунь всіх народів
поєднує те, що, за описами, від них виходило сяйво. Це сяйво надає блиску очам,
променистість усмішці, свіжість шкірі, що світиться, а обличчю – безтурботний
вираз чистого щастя. А зовнішність була
частиною жіночої магії – магії любові.
4.
Секрет
щастя
Любов
та м’якість – головна зброя ніжної статі. Відомо. Що у Всесвіті немає сили
більшої за силу Любові. Ця енергія здатна змінити будь-що. Тому найсильнішим
можна назвати того, хто любить. Сила жінки – у її здібності любити і її
милосерді. У давнину казали, що справжня жінка – це та, яка перемагає без бою.
5.
Секрет
гармонії
«Я
– це Душа» - ось ті, потаємні знання, які дозволяють жінці бути умиротвореною,
люблячою і щасливою все життя. Душа вічна, тому боятися нема чого: проблеми
з’являються і зникають, а життя не закінчується ніколи. Душа сповнена любові –
любов не вичерпується, що більше любиш, то більше щастя. Душа – це щастя, бути
щасливою – норма. Душа – це краса, вона пробуджує найкращі почуття. Душа – це
милосердя та доброта. Душа – це м’якість та тепло. Жінка, яка слідує своїй
м’якій люблячій природі, завжди приваблива для сильного шляхетного чоловіка. Це
закон гармонії.
6.
Секрет
золотого віку
Подружжя
– це втілення абсолютної гармонії, відображення на землі небесного союзу Бога і
Богині. Чоловік та дружина – ті, хто взаємно доповнюють один одного. Це закон
Бога, закон природи. Це єдність: бути разом, діяти по-різному, але заради
єдиної мети.
7.
Секрет
майбутнього
Співчуття,
любов і доброта є єдиним шляхом до досконалості. Жінки завжди усвідомлюють своє
призначення. Вони завжди привносять у світ любов та рівновагу. І вони мають для
цього всі можливості.
Вражаючі
речі, які розробив Леонардо да Вінчі, ґрунтуючись на своїх спостереженнях за
природою речей і процесів.
Його розробки та виноходи посіли впевнене місце в нашому сучасному житті та
дали потужний поштовх для подальшого розвитку людства.
Леонардо да Вінчі був художником, скульптором, архітектором, анатомом,
натуралістом, винахідником, письменником, музикантом – генієм. Слава до нього
прийшла за життя завдяки численним різноплановим винаходам.
Інженерна справа: Леонардо придумав прототип водолазного костюма і парашути, а ще є схеми
вертольотів і планерів, коробок передач і підйомних кранів. Він мріяв про
польоти і часто малював химерні літальні апарати – орнітоптери. Завдяки їм
людина могла б літати, як птах.
Математика: геній вважав себе вченим. Йому дуже подобалася суворість математики і
геометрії. При створені своїх картин да Вінчі користувався математичними
принципами лінійної перспективи, щоб створити на плоскій поверхні ілюзію
глибини. У своїй найвідомішій картині «Мона Ліза» він застосував золотий
перетин, створивши гармонійне полотно.
Гідрологія і водна інженерія: у Кодексі Лестера, написаному в 1510 році. Леонардо
зробив 730 висновків про рух води, більшість із яких виявилися правдивими. Він
описав гідрологічний цикл і вплив швидкості потоку на тиск, а також висловив
думки про інженерні канали і водосховища, завдяки яким можна було б зрошувати
землю і управляти паводками.
Оптичні ілюзії і фізіогноміка: Леонардо написав цілу книгу, де представив науковий
аналіз закономірності будови і пропорцій обличчя. Для передачі неоднозначного
виразу обличчя майстер удосконалив техніку «сфумато». Цю техніку да Вінчі
застосував в «Мона Ліза». Створена ним оптична ілюзія навколо рота жінки змушує
одних людей бачити її задоволеною і веселою, а інших – меланхолійною і
задумливою.
Історія
життя Лейли Денмарк
Вона була найстарішим практикуючим педіатром у світі та
єдина знаменитість в історії, яка за свого життя застала ХІХ, ХХ та ХХІ
століття. Лейла з дитинства хотіла допомагати дітям. Спочатку навчалася на
вчительку початкових класів, але несподівано для всіх вступила до медичної
школи. Вона була єдиною представницею прекрасної статі серед студентів
Медичного коледжу Джорджії випуску 1918 року. Лейла все своє життя присвятила
педіатрії. «Коли займаєшся справою, яку
не любиш, - це робота. Коли займаєшся улюбленою справою – це гра. Я не
працювала жодного дня у своєму житті.»
Денмарк вийшла на пенсію у 103 роки, але все одно
продовжувала приймати хворих удома та консультувати їх по телефону. Біля її
будинку завжди були черги матусь на прийом. Лікарка з перших хвилин виявляла
причини захворювання дітей, а батьки ніяк не могли цього зрозуміти.
Лейла була удостоєна почесної премії Фішера за свій
внесок у медицину (разом з іншими дослідниками вона створила вакцину проти
кашлюкової палички), а згодом стала «жінкою року» в Атланті. За все своє життя
вона написала лише дві книги про здоров’я дітей, хоча їй, безперечно, було що
сказати. Померла Лейла 1 квітня 2012 року. На той момент вона була четвертою
людиною у всьому світі, яка дожила до 114 років.
Правила
щасливого життя Лейли Денмарк:
- Завжди зберігайте почуття гумору;
- Ніколи не вимовляйте слів і не робіть вчинків, про які захочеться забути;
- Немає у світі ціннішої роботи, ніж праця добрих батьків;
- Не сумнівайтеся у тому, що бути жінкою – це чудово!
- Якомога довше займайтеся справою, в якій ви успішні.
Отже, запорука її довголіття криється в оптимізмі, правильному харчуванні та любові до своєї професії.
Жіноче обличчя війни
Вікторія Наумова за професією художник-модельєр. Працювала графічним
дизайнером в Миколаєві (це її рідне місто), та в IT сфері в
Одесі. 8 років, аж до початку війни проживала з родиною в Боярці.
Активні бойові дії, постійні артобстріли, ракети над головами, вибухи, від яких трусило будинок – все це спонукало до евакуації. Зараз художниця з батьками, донькою та свекрухою проживає у Польщі. Після побачених в ЗМІ подій в Ірпені і Бучі Вікторія через малюнки виплеснула свій біль і це допомогло подолати розпач, вийти з тяжкого емоційного стану. «Буча, Ірпінь, Стоянка, Бородянка… Невимовна, незгасима лють навіки, назавжди. Це збірний образ»
«Образом Миколаєва стала дівчина, яка обороняється і не пускає загарбників.
Образи Харкова, Запоріжжя, Чернігова, Чернівців, міста, які не здаються і тримають оборону.
Роботи про Конотоп, Одесу, Полтаву то трансформований біль у здорову злість і сарказм.»
«Іноді це історії реальних
людей, а є абстрактні образи. Загалом, це історія мого життя під час війни і
мого бачення. Я пишу свою історію» - говорить Вікторія. Україна переможе, про
її жінок берегинь з різних міст нашої Батьківщини родити талановитої мисткині.
Природа надихає на творчість
Подовжуємо знайомити Вас з представниками української культури, які у своїй
творчості надихаються природними мотивами, які шукають «ключі», що відкривають людські серця для
любові і збереженню рідної природи. «Екологічні
ініціативи» творчості майстрів–керамістів
– це вираз відчуття рідної природи, радість емоцій від спілкування з нею.
Сучасні майстри тонко відчувають специфіку матеріалу, володіють таємницями
можливостей, які в мистецтві кераміки надають основні природні стихії:
земля, вода, повітря й вогонь!
Кілька відомих українських гончарів і керамістів працюють під брендом
«Pottery magic». Мета якого – щоб кожен споживач міг відчути магію кераміки в унікальних
предметах ручної роботи. Наприклад, куштувати з
романтичного блюда з квітами О.Ворожбіт – це справжнє емоційне та естетичне задоволення…
Майстри «Lihtar» знаходять нові техніки, методи ліпки і розпису:
нанесення фактурного малюнку квітів, птахів. Такі вироби приємно «відчути»
руками.
Художники–гончарі «Покутської
кераміки» виготовляють посуд у формі листя дерев, тарілки з «рваними» краями,
піали у формі кокоса, макітри з хвильками, екологічні глечики. Гончарством
займається вся родина Микитюків та її родичі -30 людей. Найкращу глину України
в Івано-Франківськ привозять зі Слов’янська. Керамічні вироби родини під
брендом «Покутська кераміка» користується попитом у США, Італії. На сайті
отримують замовлення зі всього світу.
Продукт бренду «SaGa
Pottery» з природними мотивами нагадує морське дно чи вулкан
кратеру, лавандове поле, зіркове небо. Ця київська майстерня виготовляє посуд
незвичайних форм з природною фактурою, яскравою
глазур’ю незвичайних кольорів. Вироби наповнені силою живої природи,
енергетикою і фантазією майстрів.
Подорожі, природа – головні теми, якими надихаються майстри бренду «Sense
of ceramic». Їхні вироби – це оранжерея з листя монстери, тропічних дерев, лаванди, тюльпанів та інших рослин. А
серед них «оселилися» тварини, птахи. Художники прагнуть робити тільки якісні,
ексклюзивні вироби, які несуть справжнє задоволення.
Творчість майстра Євгена Бабенка зі студії МОХ називають «дикою».
Автор каже, що для нього нескінченним джерелом ідей є сама природа. Автор
працює тільки руками без гончарного
кола. Вироби виходять дивної геометричної форми, дуже стильними і унікальними…
У майстрині з Опішні Віти
Хайдурової вироби нетрадиційних форм з
власним стилем малюнка і поєднання кольорів.
Сучасні українські художники–керамісти
мають свій авторський стиль,але свої
коріння беруть з прадавніх часів, народних традицій, прагнуть надати
українському гончарству й кераміці нове життя, нову якість,національну
унікальність, щоб з гідністю казати: зроблено в Україні…
Ексклюзивний сувенір Євро-2012
В цьому році виповнюється 10 років з часу проведення в
Україні у 2012 році чемпіонату з футболу Євро -2012. І саме до чемпіонату ЄВРО-2012 українські майстри-керамісти
створили сувенір-оберіг – птаха-свищик -- Зозулицю.
Автори проекту намагалися знайти образ який буде представляти самобутність
України. Ідею підказав творчій групі збирач української старовини Анатолій Шевчук.
Зозулиця – це сакральний древній музичний інструмент, який
вироблявся з глини ще під час Трипілля, і
більше відомий як окарика. Ця річ унікальна сама по собі. Вона може бути
іграшкою для дитини, свищиком, оберегом або сувеніром в колекції туриста.
Творча група українських майстрів приймала участь в
конкурсі на створення неофіційних талісманів
до ЄВРО-2012, який проводив інфоцентр «Україна -2012». Проект «Зозулиця»
завоював гран–прі як сувенір року на міжнародній виставці мистецтв «UkranianАrtWeek”. В образі Зозулиці включений глибокий зміст і символіка
(зозуля – одна з наймістичних птахів українського фольклору, казок, міфів),
генетична спадщина давніх славян, історія
народу, душа та енергетика
майстра, який власноруч виготовлював кожний свищик. Це екологічно чиста і
гармонійна річ. Головне – це символ – оберіг від злої сили. На стрічках сувеніру
п’ять кольорів і зображена характерним малюнком українська футбольна витинанка.
«Зозулиця» – український творчий продукт в якому використані сучасні
технології: на стрічці до сувеніру є QR-код, по
якому за допомогою смартфону можна отримати інформацію про туристичні об’єкти
Києва, про історичні маршрути, екскурсії та іншу корисну відомость. Про цей
творчий проект можна з гідністю сказати: Вироблено в Україні.
В День Києва в 2012 році до ЄВРО-2012 на Співочому полі встановили триметрову зозулю з металу та бетону-трипільський свищик – зозулицю. Всередині скульптури вмонтований спеціальний ключ, який має особливість під час вітру він буде дзеленчати, що схоже на звучання маленького свищика.
У повір’ях зозуля очолює перелітне царство.
Вона вважається «ключницею» Вирію – бо відчиняє і зачиняє Небесну браму (Рай).
Саме у неї знаходяться ключі від місця, куди на зиму відлітають птахи. Саме цей
образ пташки-ключниці і став прообразом
скульптури українських майстрів. Виконавці проекту видатні українські майстри
гончарства: Леся Денисенко-Єременко, Юлія Денисенко, Микола Білик. Скульптура Зозулиця має бути добрим символом міста, місцем
духовної сили і єднання людей.
Фотографії
своєї колекції сувенірів-свищиків надав
користувач бібліотеки Андрій Глушко.
Все розпочалося з брелка
Неля Рибак із Хмільника, що на Вінниччині, перетворила своє захоплення на рекордну колекцію.
В її колекції – декоративні елементи гардеробу з різних країн світу. Нині рекордна колекція налічує 8252 експонати із 75 країн світу. Це екземпляри із фарфору, фаянсу, дерева, кераміки, скла, різних металів, кришталю, шкіри, тканини, пластику, воску, гуми, глини. Брелочки, чарочки і пивні келихи, відкривачки для пляшок, формочки для льоду, годинники, підвіски, підставки під каблучки, самі каблучки і сережки — усе це у формі взуття.
«Усе почалося 12 років тому,
коли подруга привезла у подарунок брелок у формі керамічних черевичків-кломпів.
І з того часу й почався пошук та збір декоративного взуття.» Більша частина
її нинішньої колекції — це саме подаровані речі від дітей та онуків. Це було
сувенірне взуття: чоботи, туфлі, черевики, сандалі. Є також гранітні чоботи, з
каменю, їх виготовили на одному з
вінницьких кар’єрів. А черевики із шамотної глини, які прикрашають клумби,
зробили місцеві майстрині. У колекції є, зокрема, і сережки-туфельки розміром
менш ніж сантиметр, а ще кросівок довжиною приблизно два метри. А на одному з
торгів їй вдалося придбати сувенірний черевичок з німецької порцеляни, якому
понад 180 років. У своїй колекції пані Неля має три скульптури на гоголівську
тематику: черевички, які Вакула дарує Оксані. Такі предмети зараз хіба що у
приватних колекціях зберігаються.
Кожен предмет з колекції
Нелі Рибак має свій «паспорт». Адже її захоплення має історичну цінність. Спершу
обирала і купувала речі за красою, а коли копнула глибше, то дізналася, що
частина з них була вироблена на заводах, яких вже й немає. Пані Неля і надалі
мріє поповнювати свою колекцію і виставляти у музеї в рідному місті.
«Кожен інтелігент для
свого особистісного розвитку (навіть на пенсії) потребує особливого продукту. Я
свій знайшла, чого і вам бажаю!» - Неля Рибак
Меблі з коріння дерев.
Тернополянин Ігор Хома під час карантину розпочав робити столи, використовуючи старі лісові пеньки. Викопує саме старі пеньки – цим він допомагає природі і екології.
Для свого виробництва обирає пеньки дуба чи дикої черешні. На виготовлення столу в нього йде майже місяць, адже це дуже кропітка праця – спочатку висушує і очищує пеньок, полірує, коригує форму, лакує.
Наразі виготовив вже 40 столів. І всі вони особливі. В свої роботи
вкладає всю душу, серце і любов, адже це було спочатку хобі, яке переросло в
щоденну працю.
Чарівне
мистецтво ТІНГАТІНГА
Живопис в стилі тінгатінго з`явився в 60-х роках. Назва напрямку пов’язана з іменем
його творця Єдуардо Саіді Тінгатінга – простого селянина з Танзанії, без
освіти. Він працював на сизалевих
плантаціях на півночі країни. Потім переїхав в столицю – Дар-ес-Салам. В 1972
році митець трагічно загинув. Близькі, родичі, друзі художника долучилися до
створення картин в стилю тінгатінга і виникла мистецька артіль.
Перші твори Єдуардо з’явилися на стінах, потім на
картоні, намальовані автомобільними емалями. Потім стали використовувати
тканину, шовк, акрилові фарби. Картини на картоні були розміром 60х60 см., тому
«тінгатінгу» називали «квадратним живописом».
Яскраві, самобутні твори, відображають африканські казки,
міфи. Вони привертають погляд і змушують довго роздивлятися багатофігурні
композиції: строкатий і чарівний світ
фауни і флори Африки, який і надихає митців на творчість.
З 80-х років щороку проходять виставки «тінгатінгу» в
галереях різних країн світу. Сучасні
твори характеризуються тонкістю
ліній, цікавим кольоровим рішенням з обов’язковим збереженням традиційних рис:
однокольоровий фон, малюнок займає весь формат, відсутність перспективи, буяння
кольорів…
Першими звернули
увагу на цей новий напрямок мистецтва Танзанії європейці. Популяризували
творчість Єдуардо Саіді Тінгатінга
датчанка Мерит Тайсен, німець Карл-Фердінанд Шедлер - автор книг про мистецтво Африки, художник
зі Швеції – Берні Сальстром.
Глушков Віктор Михайлович.
Він прагнув знати все про все.
В першій публікації (на головній сторінці від 14.04) про Глушкова Віктора Михайловича ми познайомили Вас з одним із найгеніальнішим вчених ХХ ст., видатною особистістю в історії людства, мислителем, батьком вітчизняної кібернетики (ткачем кіберпавутини). А якою людиною, батьком, другом він був? Кажуть, що талановита людина талановита у всьому. Це про Віктора Михайловича.
Декілька фактів з життя вченого:
- книга з дитинства була невід’ємною річчю його життя. В 4 роки він вже читав. Захоплювався Р.Уєллсом, Ж.Верном, книгами з біології, зоології, астрономії, хімії, математики, фізики, про мандри;
- у 10 класі на спір читав 10 годин вірші. Знав всього Фауста німецькою мовою. Гете був найулюбленішим поетом на все життя;
- був фізично слабкою дитиною, але став майстром спорту З боксу, плавав по 7 км., був главою секції моржів Києва, грав в футбол, волейбол;
- у 6 класі штудіював підручники з диференційного числення, аналітичної геометрії. Під час літних канікул самостійно вивчив вузівський курс алгебри і фізики;
- у дитинстві сам майстрував керуючі моделі трамваю, прожектор, телефон, радіоприймач і навіть – телевізійний приймач ( до війни приймав сигнал з Києва - телетрансляції зі столиці почали в 1939 році);
- після університету, якій закінчив за рік заочно, захопився абстрактною галуззю математики - топологічною алгеброю. Вирішив п’яту проблему математика Д.Гільберта – це була тема його дисертації;
- кібернетика стала його пристрастю, сенсом його життя і наукової діяльності; Вчений мріяв жити на безлюдному острові і присвятити весь час науці;
- вчений працював по 18-20 годин без сну і їжі. На його робочому столі завжди лежала записка: «Сьогодні перший день залишку твого життя. Не втрачай час даремно!»
- Глушков став легендою при житті. За кордоном його називали Богом кібернетики. Київський інститут кібернетики АН України вважали «Меккою» кібернетиків;
- Віктор Михайлович мав чудовий баритон. Співав українські пісні. Полюбляв відпочивати «дикарем» на березі Дніпра;
- це була людина енциклопедичних знань. Він гарно знав філософію, астрономію, літературу, економіку,музику, мистецтво, історію, дві іноземні мови. Мав феноменальну пам'ять. Його захоплення гіпнозом допомогло йому придумати свою методику запам’ятовувати великі обсяги інформації, володів технікою швидкого читання.
Після смерті його мізки були відправлені в Інститут мізків, де визнали, що ніколи ще не бачили такого об’єму мізків. Цікавий факт: така «тяжка» голова заважала йому триматися на воді. Треба було постійно плисти.
Глушкова В.М. вважають Людиною Відродження, як Леонардо да Вінчі. Його ім’я стоїть поряд з ім’ям Ейнштейна. І вписано в історію людства!
ТБІЛІСІ БІБЛІОТЕЧНЕ
Національна парламентська бібліотека - найстаріша, найбільша в Грузії, де переплітається минуле і майбутнє, стара історія і сучасні зміни. Вона – символ історії і сучасності, культурний, історичний символ і початок інновацій. Загальний фонд бібліотеки – 7,5 млн. одиниць на різних мовах світу. Заклад носить ім’я видатного грузинського поета, громадського діяча Іллі Чавчавадзе.
- В місті функціонує 36 бібліотек і три медіатеки. Кілька років тому влада Тбілісі започаткувала програму переносу бібліотек в медіа теки, перетворення їх в культурні центри.
- Грузинська залізниця облаштувала пасажирські вагони потягу Тбілісі – Батумі книжковими полицями, щоб допомогти людям цікавіше провести час під час поїздки. Є наміри влаштувати бібліотеки в інших потягах.
- Сучасна мультимедійна бібліотека з'явилась в Тбілісі, де можна не тільки почитати, але й пограти дітям, послухати лекцію, концерт, провести конференцію, виставку. Архітектура будинку сучасна, щоб привернути увагу молоді.
- В 2020 році в Тбілісі відкрилась перша в країні кінобібліотека, де зібрані видання, присвячені світовому і грузинському кіно, також журнали, фото, сценарії. Планується поповнення фондів за рахунок часних колекцій, сімейних архівів. Демонстрація старих кіноплівок буде сприяти популяризації кіномистецтва, розвитку загальної культури.
- за ініціативи президента Грузії М.Саакашвили в 2014 році в Тбілісі була відкрита президентська приватна бібліотека. Це навчальний центр політичних і соціальних наук. Мета – пропаганда ліберально-демократичних цінностей, національного єдності, прогресу в гражданському суспільстві. Бібліотека має унікальний вибір літератури з наукової, політичної, соціальної наук, економіки, права, з архітектури, дизайну, книги з особистого зібрання М.Саакашвілі, дискусійну платформу, інформаційний центр.
- В Тбілісі з 2017 року реалізується проект «Місто-бібліотека». З початку на 50 вулицях, які названі іменами грузинських письменників, встановили електронні бібліотеки з QR- доступом до їх ресурсів. Ще 300 пунктів-бібліотек планувалося облаштувати в парках, садах, на станціях метро.
-у рамках реалізації Меморандуму про відкриття українського куточку в Національній Парламентській бібліотеці міста Тбілісі між українською молодіжною організацією «Світанок» і бібліотекою він регулярно поповнюється книжками про Україну.
Його називають «волинським Фаберже».
Знають в усій Україні та світі, і його роботи в Україні, ще ніхто не перевершив. І це митець з Володимир-Волинського – Анатолій Бойко. Він виготовляє справжні і неперевершені шедеври на шкаралупі яєць. Спочатку пан Анатолій малював картини, виготовляв роботи з дерева, очерету, лози, скла, вишивав, плів гачком і т.д. І от, колишній військовий вирішив поєднати непоєднуване – шкаралупа яйця (страусиного, гусячого, індичого, перепелиного, курячого), метал і дорогоцінний камінь.
Майже на кожному яйці – свій самобутній візерунок з металу. А тому, що техніку ковки сріблом по яєчній шкаралупі пан Анатолій винайшов сам, і їй нема аналогів у світі. Кожен його виріб має відповідний сертифікат та печатку, що засвідчує унікальність виробу.
Головна гордість, це яйця на релігійну тематику. Яйце вважається оберегом, воно йде як зародження життя, як щось чисте, як початок ліку життя, як оберег. Воно несе в собі енергетику.
А ще є напівпрозоре мереживне яйце і воно не має жодних додаткових прикрас, але виглядає казково і дуже витончено. Крім того, до різдвяних свят, Анатолій Бойко створив нову партію з дев’яти магнітів – сувенірів із яєчної шкаралупи, виконаних у вже традиційних для майстра техніках.
Цікаве про майстра: Анатолій Бойко – Заслужений майстер народної творчості України, встановив світовий рекорд в номінації «Перша авторська колекція експонатів з яєчної шкаралупи, інструктованої металом». Він є членом Всесвітньої Асоціації художників, що працюють по яєчній шкаралупі - World Egg Artist Association. В 2020 році йому вручили найвищу громадську відзнаку – орден «Патріот України».
А ще, він
встановив іще один особистий рекорд –
митець просвердлив на одній яєчній шкаралупі 11260 отворів. При роботі він
окремо фіксував кожну сотню. Також було аж 25 тисяч дірок на гусячому яйці – і
це не межа. Майстер порахував, що на гусячому яйці, можна також зробити 35
тисяч мікроотворів. І він рухається до цієї цілі.
Проект «Готовий –
перероблений»
Так назвала свій творчий експеримент турецька художниця-дизайнерка Деніз Сагдич.
Вона створює деталізовані точні портрети, композиції з клаптиків джинсової тканини, використовує її широку палітру відтінків. У майстрині був досвіт роботи з різними звичайними речами: монети, книги, футляри для касет та інші. Деніз зрозуміла, що такі вироби більш приваблюють глядача. Потім вона знайшла новий матеріал для роботи і натхнення -джинсу.
Дизайнерка використовує не тільки клаптики, але і пояс або клаптики з ґудзиком. Розробила 8 авторських різних технік створення портретів. На кожний з них їде від двох до тридцяти днів. З часом майстриня почала співпрацювати з компаніями-виробниками джинсової тканини, які стали надавати їй потрібні матеріали. Дивиться та дивуйтеся фантазією та майстерністю молодої талановитої художниці з Туреччини.
Скульптор
фарфорових квітів — Володимир Каневський
Це унікальне явище світу мистецтв. Оригінальність, вишуканість фарфорових квіткових композицій Володимира Каневського стоять в одному ряду з видатними витворами пам'ятниками порцелянового світового мистецтва, яке існує протягом ХVII – XIX ст. Художник створив свій власний неповторний авторський стиль і техніку, естетику виготовлення творів. Метод характеризується як найсинтетичніший стиль класичної європейської фарфорової флористики. З XVIII ст. фарфорові букети були дуже популярні і модні в інтер'єрах і були самостійними витворами мистецтва. Ліпні квіти відомі в Китаї ще з епохи династії Мінь.
До сьогодні неперевершеним шедевром з майстерності — своєрідною “іконою” - вважається композиція з 470 квітів авторства французького майстра Винсена (1749рік). Під назвою “Букет для дофіна”: лілії, примули, нарциси, троянди, волошки, гвоздики, мальви, календула та інші. Всі вони мають свій зміст та значення. Володимир Каневський вважає, що для нього найголовніше при створенні букетів — відчуття гармонії та естетики поєднання різних квітів і рослин. Автор враховує ботанічні якості, масштаб кожного елементу. Твори Каневського відрізняються дотепністю, вишуканістю. Квіти виконуються в натуральний розмір, без ідеалізації, з особливим шармом і настроєм.
Володимир Каневський - український художник,
архітектор за фахом, народився в Харкові. Емігрував в Америку. На сьогодні є
відомим автором ексклюзивних фарфорових витворів. Надихається рослинною і
квітковою тематикою. Художник співпрацює з найвідомішими брендами і дизайнерами
світу.
Спеціалісти вважають, що Каневський своєю
творчістю конкурує з природою.
Творіння дизайнера - це справжня перемога, тріумф
таланту й майстерності створення із твердого матеріалу живих, "чутливих“
витворів, які наповнені природною грацією та красою.
Це гармонічне поєднання ремесла і науки. Це
таємничий алхімічний подвиг майстра,
який не слідує правилам.
Каневський художник, який здатний своїми фарфоровими квітами створити “антураж шляхетного Едема”, надати своїм творам особистий характер, настрій, простоту природності. В лютому 2013 року в музеї відомого Мессінського заводу художник щиро відкрив секрети своєї майстерності, поділився унікальним професійним досвідом з майстрами старовинної мануфактури саксонського фарфору під час творчої виставки «Райський сад-фарфоровий парадиз». Його троянду Меланія Трамп подарувала дружині глави японського уряду. Його витвори прикрашають палац принцеси Монако.
Це культурний феномен XX-XXI століття. В творах майстра відчувається пульс та енергія нашого часу, вони повністю відповідають культурі сучасності.
Азулежу-cпадщина світової культури.
Без неї неможливо уявити найсонячну столицю Європи - столицю Португалії – місто Лісабон.
Можна безкінечно милуватися казковим оформленням будинків міст країни керамічною плиткою-азулежу. Без
неї неможливо уявити португальську архітектуру.
Азулежу – означає синій - лазурит – камінь - маленький
відполірований камінь. В Португалію кахлі для облицювання будівель потрапили з іспанської Севільї. Використовували їх для
захисту будівель від вологи, плісняві взимку, від спеки - літом. На початку плитка прикрашалась геометричним
малюнком. Використовувались кольори:
кобальт - синій, мідь - зелений, марганець-коричневий, залізо – червоний, олово
– білий. Португальські багатії з задоволенням замовляли керамічні панно в нових кольорах для
оздоблення і прикрашання інтер’єрів своїх палаців.
Після Другої світової війни азулежу стали оформлювати станції метро, кафе, ресторани. Відкрився музей історії азулежу, де можна пройти майстер–клас з розпису керамічної плитки. Сьогодні на кахлях пишуть назви вулиць, рекламу магазинів. В 2016 році відомий вуличний художник Андре Sakaiva подарував Лісабону унікальну стену-панно з кахлів - азулежу. Він розмалював 53 тис. плиток. Довжина твору 170 м. Мистецтво розпису пор туральської традиційної плитки відчувало вплив різних стилів в своєму розвитку. Але класичною вважається виготовлення азулежу в синьо-білих кольорах.
Цікаво, що в Португалії, наприклад, в місті Порту, існують
спеціальні банки обміну азулежу. Туди здають старі плитки після розборки чи
знесення старих будівель, а бажаючи прикрасити свою нову оселю плиткою з
віковою історією, звертаються сюди, щоб безкоштовно вибрати кахлі потрібного
розміру, форми і малюнку. Але для цього
потрібно пред’явити проект.
Португальські азулежу вважаються спадщиною світової культури.
Це найкращий, найоригінальнішій сувенір з Португалії для туристів.
БАМБУК - ЦЕ ЦІЛИЙ СВІТ, ЦЕ ПОЕЗІЯ І РЕЛІГІЯ
«Хіба не в шерхоті бамбука шлях до просвітлення»
(Доген)
Бамбук – вічнозелена гігантська трава. Родич пшениці.
Жита і рису. Може сягати 38 м у вишину, до 25 см у діаметрі стовбура, коріння
до 18 м., росте до 5см в годину! Цвіте дуже рідко – раз в 15, 30 і 120 років!
На Сході вважають, що цю рослину людям подарував Бог. Про
бамбук існує ціла наука. Центр знань про рослину розміщений у м. Кіото. Бамбук
– для всіх і кожного. Після народження дитини – колиска, іграшки, потім – домівка,
меблі, одяг, головні убори, парасолі, різні ємкості, посуд,музичні інструменти,
ковдри, зброя, самурайські луки, пензлі художні, вудки для рибалок,
виготовлення паперу. їжа для людей і тварин, ліки для шкіри, волосся,кісток. Як
декоративна рослина є основним елементом садів, парків.
В східних країнах - багато символічна рослина: в Китаї – символ
довголіття, в Індії – дружби, в Японії – чистоти, один із символів держави. Ієрогліф,
що означає сенс життя пишеться у вигляді
двох пагонів бамбуку. Про бамбук існує багато легенд, казок, крилатих висловів.
Бамбук – улюблений образ для східних поетів (М.Басьо, Й.Бусон, К. Ісса,Рьокан)
і художників (Т.Токусай, Т.Бонпо, Х.Тохаку, К.Хокусай та інші).
Мінливість
долі!
Паростком
бамбука
Стає колись
людина в решті –решт
( М.Басьо)
Речі, які роблять життя яскравішим і добрішим.




Українець з Книги рекордів Гіннеса.
#залишайсявдома
Грошове дерево. Унікальні властивості.
Мистецтво лікує.
Перетворення подовжується.
Справжній скарб духовного багатства народу!
Усі кольори літа.
Кольори «Французької весни» у Києві.
Визначною подією концерту була присутність Мирослава Скорика. Вдячна публіка, яка заповнила вишуканий зал, бурхливими оплесками супроводжувала кожен виступ і довго не відпускала артистів зі сцени. Тихий теплий вечір у весняному Києві ніби доповнював чарівне враження від концерту.
Траса Київ – Харків. Подорож у часі.
6. 0 7. 17. В книгарні «Є» відбулась презентація книжки «Україна 2030. Доктрина збалансованого розвитку». Зал книгарні не вміщав усіх бажаючих ознайомитись з запропонованими авторами шляхами розвитку успішної країни до 2030 року. Розробники Доктрини поставили амбітні цілі входження України до 30 найрозвинутіших країн світу і окреслили основні шляхи розвитку і подолання існуючих перешкод на цьому шляху. Розробниками Доктрини стали:
Книжкова « Київська весна»
Україна зустрічає Рік Вогняного Півня.
Екскурсія вихідного дня
Фестиваль “Бучанська книга” - як символ читання
«Розквітає ярмарок — квітне Україна”
Немає коментарів:
Дописати коментар