Бабин Яр :

                                Трагедія  і пам’ять  

Голокост – важка незагоєна рана в історії України у Другій світовій війні. Жертвами злочину стало близько півтора мільйона українських євреїв. Пам’ять про трагедію Бабиного Яра завжди залишалася живою. Після відкриття і осмислення жахів Голокосту виникла позиція світової спільноти «ніколи знову», проте геноциди тривають дотепер. Сьогодні в Україні – війна. Нелюди росіяни запозичили у нацистів навіть їхню риторику, заявляючи про «розв’язання українського питання», а переконливим доказом цього є факти обстрілу єврейських цвинтарів , синагог і Бабиного Яру.  Тому Бабин Яр залишається застереженням про небезпеку від ненависті, расизму, переслідування за етнічною, релігійною або іншими ознаками.

Задумливий спокій Бабиного Яру спонукає до роздумів і співчуття, до загальнолюдських понять і цінностей, до суму за не вивченими уроками людства.

 

Краєзнавчий урок для школярів

25 вересня Бібліотека імені Михайла Слабошпицького та Олександр Михайлик - історик, краєзнавець та києвознавець, вкотре завітали в СЗШ №69 м. Києва. В рамках партнерської співпраці був проведений краєзнавчий урок "Історія Солом’янки" для учнів 5-б класу.

Ви не повірите, але це був дуже активний клас. Ставили багато різноманітних питань на які вимагали вичерпних відповідей. Адже розмова була не лише про історію виникнення Солом’янського району, а й про річки України – особливо про Дніпро: чому така назва, яка протяжність, яка глибина, а ще про міста і містечка.

 Сьогодні пан Олександр доповнював свою розповідь малюванням схем на дошці. Тож учні мали нагоду уявити складові району: Чоколівка, Шулявка, Відрадний та інші. Також згадали про видатних людей, іменами яких названі вулиці Солом’янки. Було оговорено про те, що в районі 8 вулиць перейменували іменами захисників, які загинули, захищаючи Україну з 2014-го року. Варто зауважити, що такі уроки спонукають дітей до детального пізнання рідного краю.

   «Батурин – гетьманська столиця»

Батурин – найвидатніша пам’ятка Чернігівщини, колишня столиця гетьманської України. Це місто має багатовікову історію. Воно було засноване у 11 столітті на березі річки Сейм. 

Місто перебувало під владою правителів різних держав і це наклало свій відбиток на його культурну спадщину. У історії Батурина визначним стало XVII століття, коли воно набуло статусу гетьманської столиці України. Гетьманом тоді був Іван Мазепа, відомий своєю підтримкою культури та освіти. Завдяки йому у Батурині були засновані школи та активно розвивалась церковна архітектура. На жаль,  на початку ХVIII століття російські війська майже повністю зруйнували місто. Більшість культурних та історичних цінностей було втрачено назавжди. Незважаючи на цю трагедію, деякі історичні пам’ятки збереглися до наших днів. Вони є свідченням славного минулого міста та культурного розмаїття України.

Переконливо про це свідчать:

Батуринська фортеця – вражаюча архітектурна споруда, яка є захисним муром міста і є символом його могутності. Місцеві мешканці переказують безліч історичних легенд, пов’язаних з цією спорудою і  подіями, які навколо неї відбувались

Воскресенська  церква

Замкова церква Воскресіння Господнього досі діюча. Архітектурний декор та культове опорядження храму виконані в традиціях українського бароко. В підземному приміщенні поховані захисники Батурина, що загинули у 1708 році.

Пам’ятник жертвам Батуринської трагедії

Трагічні події, які пережив Батурин, пов’язані з участю Івана Мазепи в козацько-швецькому союзі проти російської імперії. Батурин був захоплений московським військом. Місто було зруйновано, а більшість мешканців знищено. Пам’ятник було встановлено для вшанування тих, хто пожертвував своїм життям за волю Батьківщини.

 

Палац Розумовського – приклад барокового стилю, який зберігся до наших днів з мінімальними втратами. Він відомий своєю архітектурою і розкішним унікальним оздобленням. Побудований він для гетьмана Кирила Розумовського, окрім іншого, відомого своїми культурними та мистецькими захопленнями. Підтвердженням цьому є кімнати, прикрашені предметами мистецтва та вишуканими меблями. Суттєвим доповненням до цілісної картини є краса прилеглої паркової території.

Будинок генерального судді Кочубея

Привертає увагу своєю архітектурою, яка поєднує в собі різні стилі. За легендою, тут перебував Іван Мазепа та багато інших видатних особистостей того часу. Тепер в ньому міститься музей історії та культури міста.

Незважаючи на  бурхливі історичні події, Батурин випромінює спокій і умиротворення. Цьому сприяють мальовничі природні ландшафти, парки та річкові краєвиди. Тут панує відчуття особистого дотику до історії, яка сплітається з красою природи,  а дух минулого є органічним доповненням сучасності.

    

 

    

 Краєзнавчий урок для школярів

23 вересня в рамках партнерської співпраці Бібліотека імені Михайла Слабошпицького і СЗШ №69 м. Києва, відбувся цікавий та пізнавальний краєзнавчий урок "Історія Солом’янки" з учнями 5-х класів. А проводив його Олександр Михайлик - історик, краєзнавець та києвознавець, дослідник історії рідного краю і наш колега з Центральної бібліотеки імені Григорія Сковороди.

Під час зустрічі учні дізналися про історію виникнення Солом’янського району, а саме: звідки походить назва району; що таке Тісні вулиці; хто такий Микола Чоколов; який він зробив внесок для  розбудови району; як змінювався з роками район;  іменами яких відомих особистостей та міст України названі вулиці Солом’янки – а саме: Сергія Берегового (учасника російсько-української війни), Левка Мацієвича (першого авіатора українського походження, суднобудівника), Джеймса Мейса (історика, дослідника Голодомору в Україні), Валерія Лобановського (видатного українського футболіста та футбольного тренера) та інших. Цікаво, що назва вулиці Медова тісно пов’язана з розташуванням там в давні часи монастирської пасіки, а вулиця Донецька, де знаходиться школа, носила назву Чоколівська. 

Діти отримали вичерпні відповіді на всі свої питання, а їх було дуже багато. Наприклад, вони запитували в яких селах і містечках бував пан Олександр. Також учні дізналися, що їхня школа одна з найдавніших в місті. В 2026 році їй виповнюється 90 років.

Зовсім неочікувано те, що лектор зачитав легенду про Солом ’янку, яку написав сам. Це було надзвичайно проникливо і свідчило про велику любов автора до рідного району.

Саме такі зустрічі допомагають нам донести до дітей багатогранну історію міста Києва та всієї України.

17 вересня проводиться Всесвітній день психолога - педагога

Він був встановлений на честь Жана Піаже, швейцарського психолога, чиї дослідження про розвиток дітей стали основою для багатьох освітніх підходів.

Психологи допомагають дітям з особливими освітніми проблемами адаптуватися до шкільного середовища та створення умов для успішного навчання та соціалізації.

Психологічна підтримка стосується не тільки дітей з порушеннями розвитку, але й тих, хто переживає стрес через шкільні труднощі, проблеми в сім’ї чи з однолітками.

Під час війни наші діти набули болісного досвіду. Війна – це виснажлива реальність, яка впливає не тільки на дітей, а й на дорослих, вона ускладнює спілкування. Постійна тривога, невизначеність і переживання за близьких потребують постійної роботи шкільних психологів не тільки з дітьми, а й з їх батьками. В нашій бібліотеці є відповідна література, яка стане в пригоді не тільки педагогам -психологам, а й широкому загалу зацікавлених у підтриманні психологічного здоров’я.   

Іван Білик – автор заборонених і вилучених бестселерів

Історичний роман «Меч Арея» був написаний у 1972 році українським письменником Іваном Івановичем Біликом і відразу став бестселером. Однак був заборонений владою через гостру критику за «антиісторизм» і «націоналізм». Твір вилучили з книгарень і бібліотек, а нерозпродані екземпляри знищили, також автора позбавили роботи. «Меч Арея» поширювався нелегально і був перевиданий за кордоном.

Іван Білик народився 17 січня 1929 року у селі Градизьку на Полтавщині. Батьком майбутнього письменника був Іван Вакуленко – священник Української автокефальної церкви, настоятель Троїцького храму в Градизьку. У 1928 році його заарештували у справі «Спілки визволення України» і розстріляли за півтора місяця до народження сина. Його мати – Ніна Яківна дала хлопчику своє дівоче прізвище – Білик, щоб захистити від подальшого переслідування як «сина ворога народу»

Важливу роль у вихованні маленького Івасика відіграла його бабуся Оксана Котляревська, далека родичка автора «Енеїди»

Під час страшного голоду 1933 року Іван згадував як «моя бабуся смажила жаб». Школу він закінчив з хорошими оцінками, а таких випускників посилали вчителювати у глухі села.  Понад два роки Іван Білик викладав німецьку мову, фізику і фізкультуру на Чернігівщині. Дід і тітка письменника мали художній хист і він сам відвідував художню студію, тому після закінчення школи намагався  вступити на архітектурний факультет, але щось там не сподобалось і його не взяли. Була спроба вступити на історичний – не пройшов по конкурсу. Лише в 26 років здав всі іспити на відмінно і був зарахований на факультет журналістики. В університеті він самотужки вивчив болгарську мову і почав перекладацьку і письменницьку діяльність. У 1961 році Білик успішно закінчив Київський університет імені Тараса Шевченка і почав працювати у редакціях газет «Робітнича газета», «Молодь України» та «Літературна Україна», після звільнення і трьох років безробіття - у журналі «Всесвіт».

Друкуватись почав з 1956 року.

Роман «Танго» - про життя української еміграції

«Меч Арея» – про Київ і киян 5-го століття.

Твір піддавався критиці за відступ від усталених в історіографії поглядів, але згодом витримав 15 перевидань, зокрема за кордоном.

У романі  «День народження золотої рибки» порушено проблеми відповідальності людини перед суспільством і природою.

«Земля Королеви Мод» про людину, яка зберігає честь і гідність у найскрутніші моменти життя.

«Похорон богів» - про події 9-10 століть на землях Давньоруської держави

         

                                                                                        

Історична трилогія про скіфів «Дикі білі кон

і»; «Не дратуйте грифонів» та «Цар і раб»

Іван Білик — автор багатьох творів для дітей і юнацтва. 1993 року Івана Білика нагородили Всеукраїнською літературною премією за найкращий роман року «Не дратуйте грифонів». А за кілька днів до своєї смерті він отримав відзнаку «Золотий письменник України».

Відомий також як перекладач творів сучасних болгарських письменників (Е. Коралова, Е. Станева, П. Вежинова, А. Гуляшки, І. Давидкова, І. Петрова, К. Калчева, Б. Димитрової, Б. Райнова, М. Марчевського та інших).

Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (1991) за історичний твір «Золотий Ра»,

премії імені М. Старицького (1994), 

Помер 27 листопада 2012 року після тривалої хвороби у віці 82 років.

Пропонуємо всім бажаючим поринути у захопливий світ пригод в романах Івана Білика.