Іван Пулюй – свідомий українець у Європі

5 жовтня – Всеукраїнський день вчителя. Хочемо розповісти Вам про невтомного винахідника і педагога з Тернопільщини, якому в цьому році виповнилося 180 років із дня народження.  

• Іван Пулюй – український фізик і електромеханік, винахідник, організатор науки, який більшу частину життя прожив у Європі. Однак, працюючи в науковому середовищі поза батьківщиною, залишався українським патріотом.
• Після навчання у Віденському університеті Пулюй викладав у 1874–1875 роках фізику, механіку та математику у Військово-морській академії в місті Фіюме, де сконструював прилад для вимірювання механічного еквівалента теплоти. Цей прилад став знаним у науковому світі й у 1878 році був відзначений срібною медаллю на Всесвітній виставці в Парижі.
• У 1875–1876  Пулюй навчався і працював у Страсбурзькому університеті, де захистив дисертацію «Залежність внутрішнього тертя газів від температури».

• У 1884 році вчений очолив кафедру фізики Німецької вищої технічної школи в Празі, яку він у 1903 році перетворив у першу в Європі кафедру фізики й електротехніки. Цією кафедрою Пулюй керував протягом тридцяти двох років, в 1888–1889 роках був ректором цього вищого навчального закладу.
• Під час роботи в Празі вчений провів фундаментальні дослідження щодо природи та властивостей Х-променів, які з часом почали іменуватися рентгенівськими. Щоправда, не Пулюю приписують це відкриття, а німецькому вченому Вільгельму Кондраду Рентгену, який незадовго перед цим, 28 грудня 1895 року, опублікував повідомлення «Про новий тип променів», де, власне, і йшлося про Х-випромінювання.
• Пулюя високо цінували. Він був членом різних наукових товариств, отримував нагороди. У 1916 році йому навіть пропонували стати міністром Австрії, але він відмовився.
• Пулюй, працюючи в європейських наукових центрах, міг би забути про своє українське походження, стати таким собі космополітом. Проте він лишався свідомим українцем. Такою була і його сім’я.
• У Відні, де спочатку студіював у греко-католицькій семінарії, а потім в університеті, він став одним із організаторів та активних членів товариства «Січ», яке об’єднувало українську молодь австрійської столиці.
• Разом із Пантелеймоном Кулішем та Іваном Нечуєм-Левицьким брав участь у першому повному перекладі Біблії на українську мову.
• Пулюй активно займався громадською діяльністю. Він підтримував ідею відкриття українського університету у Львові. Був членом Наукового товариства Шевченка. Організовував стипендії для українських студентів у Австро-Угорщині. Публікував статті в підтримку української мови.
• Вчений прагнув, щоб його нащадки теж зростали українськими патріотами. На літні місяці  для своїх  шістьох дітей він винаймав   вчителів української мови.
• Старший його син Олександр Пулюй пішов 17-річним добровольцем у лави «Січових стрільців», а потім до 1920 року воював у складі Української Галицької армії.

Не випадково життєвим кредом Пулюя стали такі слова: «Нема більшого гонору для інтелігентного чоловіка, як берегти свою і національну честь та без нагороди вірно працювати для добра свого народу, щоб забезпечити йому кращу долю».

 

 

 

«Вічний як народ»

1 вересня   відбувся Шкільний урок української літератури в бібліотеці з учнями НРЦ № 17, який був присвячений творчості Т. Г. Шевченка.

 

 Разом зі школярами ми пригадали вірші великого поета про село. Вони з задоволенням їх продекламували. Торкнулися теми заслання поета і його твору «В казематі» та  подивились малюнки, зроблені поетом під час неволі. 

Оскільки зустріч припала на знаменне для нашої країни свято, День захисників і захисниць, принагідно ми згадали що писав  Тарас Григорович про героїчне минуле України. Учні довідались, про які визвольні змагання йшлося в творах «Тарасова ніч», «Іван Підкова» та «Гамалія».

А найцікавішим для учнів був майстер-клас по виготовленню вітальних листівок для вчителів. Адже 5 жовтня всі працівники освіти відзначають своє професійне свято. А що є найкращим подарунком? Так, сюрприз вдячності, який виготовлений власноруч.

   

 

«Козацтво – символ свободи та національної ідентичності»

         до Дня захисників і захисниць України

1 жовтня є символічною датою для святкування Дня захисників і захисниць України. Цього дня відзначають День українського козацтва та Покрова Святої Богородиці – одне з важливих церковних свят. 

З давніх часів Пресвята Богородиця є символом захисту від видимих і невидимих ворогів. Цілком закономірно, що вона стала покровителькою українського козацтва. На свято Покрови влаштовували Велику раду та обирали гетьмана. Запорізькі козаки мали на січі церкву Покрови і її ікону. Козацтво є втіленням української волі, яке прагнуло створити власну державу та захищати її від поневолення. Сучасному поколінню є з кого брати приклад, наслідуючи його мужність та незламність. 

Козацька доба подарувала Україні багату культурну спадщину, яка відобразилась в музиці, літературі і архітектурі. Козацькі традиції та цінності надихають нас сьогодні. Не випадково козаки стали праобразом сучасного українського війська, а козацькі назви використовують багато підрозділів: «Козацький полк», чи «Чорні Запорожці»

Дана література багата на козацькі образи. Т. Шевченко, П. Куліш, сучасні В. Шкляр, В. Рутківський та багато інших авторів надихались і надихаються героїчною і трагічною історією козаччини.

 

                  Бабин Яр :

                                Трагедія  і пам’ять  

Голокост – важка незагоєна рана в історії України у Другій світовій війні. Жертвами злочину стало близько півтора мільйона українських євреїв. Пам’ять про трагедію Бабиного Яра завжди залишалася живою. Після відкриття і осмислення жахів Голокосту виникла позиція світової спільноти «ніколи знову», проте геноциди тривають дотепер. Сьогодні в Україні – війна. Нелюди росіяни запозичили у нацистів навіть їхню риторику, заявляючи про «розв’язання українського питання», а переконливим доказом цього є факти обстрілу єврейських цвинтарів , синагог і Бабиного Яру.  Тому Бабин Яр залишається застереженням про небезпеку від ненависті, расизму, переслідування за етнічною, релігійною або іншими ознаками.

Задумливий спокій Бабиного Яру спонукає до роздумів і співчуття, до загальнолюдських понять і цінностей, до суму за не вивченими уроками людства.

 

Краєзнавчий урок для школярів

25 вересня Бібліотека імені Михайла Слабошпицького та Олександр Михайлик - історик, краєзнавець та києвознавець, вкотре завітали в СЗШ №69 м. Києва. В рамках партнерської співпраці був проведений краєзнавчий урок "Історія Солом’янки" для учнів 5-б класу.

Ви не повірите, але це був дуже активний клас. Ставили багато різноманітних питань на які вимагали вичерпних відповідей. Адже розмова була не лише про історію виникнення Солом’янського району, а й про річки України – особливо про Дніпро: чому така назва, яка протяжність, яка глибина, а ще про міста і містечка.

 Сьогодні пан Олександр доповнював свою розповідь малюванням схем на дошці. Тож учні мали нагоду уявити складові району: Чоколівка, Шулявка, Відрадний та інші. Також згадали про видатних людей, іменами яких названі вулиці Солом’янки. Було оговорено про те, що в районі 8 вулиць перейменували іменами захисників, які загинули, захищаючи Україну з 2014-го року. Варто зауважити, що такі уроки спонукають дітей до детального пізнання рідного краю.

   «Батурин – гетьманська столиця»

Батурин – найвидатніша пам’ятка Чернігівщини, колишня столиця гетьманської України. Це місто має багатовікову історію. Воно було засноване у 11 столітті на березі річки Сейм. 

Місто перебувало під владою правителів різних держав і це наклало свій відбиток на його культурну спадщину. У історії Батурина визначним стало XVII століття, коли воно набуло статусу гетьманської столиці України. Гетьманом тоді був Іван Мазепа, відомий своєю підтримкою культури та освіти. Завдяки йому у Батурині були засновані школи та активно розвивалась церковна архітектура. На жаль,  на початку ХVIII століття російські війська майже повністю зруйнували місто. Більшість культурних та історичних цінностей було втрачено назавжди. Незважаючи на цю трагедію, деякі історичні пам’ятки збереглися до наших днів. Вони є свідченням славного минулого міста та культурного розмаїття України.

Переконливо про це свідчать:

Батуринська фортеця – вражаюча архітектурна споруда, яка є захисним муром міста і є символом його могутності. Місцеві мешканці переказують безліч історичних легенд, пов’язаних з цією спорудою і  подіями, які навколо неї відбувались

Воскресенська  церква

Замкова церква Воскресіння Господнього досі діюча. Архітектурний декор та культове опорядження храму виконані в традиціях українського бароко. В підземному приміщенні поховані захисники Батурина, що загинули у 1708 році.

Пам’ятник жертвам Батуринської трагедії

Трагічні події, які пережив Батурин, пов’язані з участю Івана Мазепи в козацько-швецькому союзі проти російської імперії. Батурин був захоплений московським військом. Місто було зруйновано, а більшість мешканців знищено. Пам’ятник було встановлено для вшанування тих, хто пожертвував своїм життям за волю Батьківщини.

 

Палац Розумовського – приклад барокового стилю, який зберігся до наших днів з мінімальними втратами. Він відомий своєю архітектурою і розкішним унікальним оздобленням. Побудований він для гетьмана Кирила Розумовського, окрім іншого, відомого своїми культурними та мистецькими захопленнями. Підтвердженням цьому є кімнати, прикрашені предметами мистецтва та вишуканими меблями. Суттєвим доповненням до цілісної картини є краса прилеглої паркової території.

Будинок генерального судді Кочубея

Привертає увагу своєю архітектурою, яка поєднує в собі різні стилі. За легендою, тут перебував Іван Мазепа та багато інших видатних особистостей того часу. Тепер в ньому міститься музей історії та культури міста.

Незважаючи на  бурхливі історичні події, Батурин випромінює спокій і умиротворення. Цьому сприяють мальовничі природні ландшафти, парки та річкові краєвиди. Тут панує відчуття особистого дотику до історії, яка сплітається з красою природи,  а дух минулого є органічним доповненням сучасності.

    

 

    

 Краєзнавчий урок для школярів

23 вересня в рамках партнерської співпраці Бібліотека імені Михайла Слабошпицького і СЗШ №69 м. Києва, відбувся цікавий та пізнавальний краєзнавчий урок "Історія Солом’янки" з учнями 5-х класів. А проводив його Олександр Михайлик - історик, краєзнавець та києвознавець, дослідник історії рідного краю і наш колега з Центральної бібліотеки імені Григорія Сковороди.

Під час зустрічі учні дізналися про історію виникнення Солом’янського району, а саме: звідки походить назва району; що таке Тісні вулиці; хто такий Микола Чоколов; який він зробив внесок для  розбудови району; як змінювався з роками район;  іменами яких відомих особистостей та міст України названі вулиці Солом’янки – а саме: Сергія Берегового (учасника російсько-української війни), Левка Мацієвича (першого авіатора українського походження, суднобудівника), Джеймса Мейса (історика, дослідника Голодомору в Україні), Валерія Лобановського (видатного українського футболіста та футбольного тренера) та інших. Цікаво, що назва вулиці Медова тісно пов’язана з розташуванням там в давні часи монастирської пасіки, а вулиця Донецька, де знаходиться школа, носила назву Чоколівська. 

Діти отримали вичерпні відповіді на всі свої питання, а їх було дуже багато. Наприклад, вони запитували в яких селах і містечках бував пан Олександр. Також учні дізналися, що їхня школа одна з найдавніших в місті. В 2026 році їй виповнюється 90 років.

Зовсім неочікувано те, що лектор зачитав легенду про Солом ’янку, яку написав сам. Це було надзвичайно проникливо і свідчило про велику любов автора до рідного району.

Саме такі зустрічі допомагають нам донести до дітей багатогранну історію міста Києва та всієї України.