Чорнобиль у літературі

26 квітня 2026 рік – 40 років з моменту аварії на Чорнобильській АЕС. 40 років тому, цей день закарбувався в пам’яті людства найбільшою техногенною катастрофою.

Експеримент, 4-й реактор атомної електростанції, два вибухи, злочинне замовчування, радіоактивний пил, шкідливі викиди, радіаційне забруднення, гостра променева хвороба, евакуація, наслідки катастрофи… Про численні ключові дати й показники, які дають змогу глибше усвідомити значення Чорнобильської катастрофи для України та усього людства, уже написано чимало. 

Сьогодні ж ми пропонуємо звернути вашу увагу на літературні твори українських письменників, що розкривають цю трагічну сторінку історії через мистецтво слова.

«Чорнобильський роман» Анатолій Демський

Над цим романом автор працював понад десяти років, десятиліття розмислів та досліджень. Він перемежовує історію кохання і флірту глибокими екскурсами в історію Чорнобиля і не тільки. Йому важлива вдумлива розмова з читачем, якого не злякає детальний виклад обставин і формул.

«Я бачив» Володимир Шовкошитний

Художньо-документальна повість, як нова спроба одного з провідних українських сучасних письменників, самовидця Чорнобильської аварії й активного ліквідатора її наслідків, поєднати воєдино літературу пам'яті й літературу факту. У творі поєднані спогади очевидців найбільшої техногенної катастрофи в історії людства, учасників ліквідації її наслідків, простежені долі літературних героїв, проаналізовані техногенні, економічні, соціальні й медичні наслідки наймасштабнішого рукотворного лиха, показані перспективи повернення забруднених територій в народногосподарський обіг.

«Квіти біля четвертого» Катерина Міхаліцина

Це розповідь онуці прабаби щемкої історії про те, як катастрофа відібрала не тільки дім. А й життя близької людини – як іще безліч життів. А ще ця книга допоможе дорослим знайти правильні слова для обговорення психологічних моментів з дітьми та глибшого розуміння історичного контексту.

«Мамо, а що це було» Олександр Есаулов

Він не міг не писати про ті події. Тому, що він усе те пережив, він усе те бачив на власні очі. Прип'ятський попіл стукав… Та що там стукав! Він гримав в його серце!

Олександр Есаулов розповідає про перші, найстрашніші після аварійні дні, про жах раптової евакуації з Прип’яті, про те, що одразу після аварії місто Прип'ять зникло, воно начебто ніколи не існувало.

«Кістяк з Чорнобиля» Антін Мухарський

Це перша в світі казка про Чорнобиль. Про що ж ця оповідь? Згідно сюжету, тато Михася пішов на війну й зник безвісти. Але хлопчик вірить, що він живий, і понад усе мріє побачитись із батьком. Одного дня стара чаклунка дає йому чарівні окуляри, котрі приводять хлопчика в Чорнобильську зону, де він знайомиться з Кістяком Костем та його друзями-мутантами.

В цій казці майстерно пов'язані події Чорнобильської катастрофи 1986-го року, здобуття незалежності Україною та революції Гідності. Сама ж Чорнобильська зона у книзі постає не стільки місцем страшної аварії, як зосередженням української містики, «місцем сили», пов’язаним одночасно із космосом та минулими поколіннями. У такий спосіб, автор пропонує новий погляд на Чорнобильську катастрофу, трансформуючи її з трагедії у нову яскраву історичну, культурну та містичну пам’ятку на мапі України.

«Ностальгія» Василь Шкляр

Тут і ностальгія за минулим, яке було до аварії на ЧАЕС, і жалоба творчої людини за нездійсненими мріями. Герой розривається між батьківським обов’язком вилікувати сина, заробити грошей на остогидлій роботі та порожнечею в стосунках із дружиною. І нібито митець знаходить нове кохання, нові сили для творчості, але все це урешті-решт зникає як марево, відлітає з його життя як пташка…

Покинута Прип’ять, зруйновані долі, трагічні спомини, радіація, зона відчуження, техногенна катастрофа…  Ось що залишила по собі жахлива катастрофа на ЧАЕС. 

Зверніть увагу, що у нашому фонді є найвідоміші книги про Чорнобильську катастрофу, це документальні дослідження, свідчення ліквідаторів та художні твори. 

 

     «Культурний вплив міста через книжкову індустрію» 

   Цікаві факти про всесвітню столицю книги м. Рабат

Починаючи з 23 квітня 2001 року у Всесвітній день книги та авторського права запроваджена традиція – обирати місто, що на рік стає Світовою столицею книги.

За програмою UNESCO у 2026 році нею стала столиця Марокко – Рабат. Це місто поєднує багату історію, неповторну архітектуру та сучасний стиль життя.

«Рабат являє собою культурне перехрестя, яке сприяє поширенню знань і мистецтва в усьому їх різноманітті за допомогою книг» - 

                                             Одре Азуле (Генеральний директор ЮНЕСКО)

У Рабаті знаходиться офіційна резиденція короля Марокко – Королівський палац. До списку об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО входить Медина (старе місто). Тут деякі будівлі стоять із часів фінікійців, карфагенян та римлян. Рабат – це місто, де старе зустрічаються  з новим, східний дизайн – із західним.

Місто відоме своєю культурною різноманітністю, де мирно співіснують різні етнічні групи.

Щороку у Рабаті проходить Мавританський міжнародний фестиваль мистецтв, який приваблює художників з усього світу

Особливістю Рабата є те, що він є одним із головних центрів кіновиробництва в Марокко, де знімають багато фільмів і серіалів світу. Багато жителів Рабата володіють кількома мовами, включаючи французьку, арабську та берберську. Місто є важливим освітнім центром, де розташовані численні наукові установи та дослідницькі центри.

В місті існує 54 видавництва, проводиться міжнародна книжкова і видавнича ярмарки, невпинно зростає кількість книгарень. Книжкова індустрія Рабата є важливою частиною економіки міста. Як Всесвітня столиця книги у 2026 році  Рабат здійснить ініціативи, направлені на стимулювання сталого економічного зростання та забезпечення розширення доступу до книг і підтримки місцевої видавничої індустрії

Варто зауважити, що це місто, де гармонійно поєднується історія, культура та сучасні технології.

 

Великодній кошик

8 квітня в бібліотеці відбувся захопливий майстер-клас із виготовлення «Великоднього кошика» для учнів Навчально-реабілітаційного центру № 17, присвячений одному з найсвітліших свят – Великодню.

Діти з ентузіазмом виготовляли кошики з кольорового фоамірану, декоруючи його найрізноманітнішими витворами власної уяви. У ці оформлені кошики вони вкладали різнокольорові великодні яйця, створюючи неповторний святковий настрій.

 

Кожен учень натхненно створив свого особливого кошика, а їхня проявлена фантазія викликала захват у бібліотекарів і класного керівника. Це був теплий і радісний майстер-клас, який подарував приємні емоції не лише дітям, але й усім дорослим учасникам. Атмосфера заходу стала своєрідним дотиком до величі свята.

Доповненням була книжкова виставка, де представлено багато цікавих та сучасних книг про українські традиції святкування Великодня.

 

Знищення Запорозької Січі в 1775 році

1 квітня в нашій бібліотеці відбувся шкільний урок з учнями Навчально-реабілітаційного центру № 17.

Метою уроку було закріплення теми про остаточну ліквідацію російською імператрицею Катериною II демократичної республіки українського низового козацтва, що відбулася в червні 1775 року. Так, тема уроку складна, але багаторічна співпраця з учнями і викладачами Центру та напрацьований певний алгоритм проведення таких освітніх заходів, дозволив донести до дітей головні історичні фактори.

Під час зустрічі школярі дізнались багато цікавого про козаків: якою було їхнє озброєння, на чому вони пересувалися, а засіб пересування у них були коні і човни «Чайки» для морських походів і як вибиралися їхні очільники.

Цікавий факт: після завершення війни з Османською імперією, де козацьке військо відігравало вирішальну роль, кошовий отаман Калнишевський  був нагороджений найвищою військовою відзнакою Орденом Святого апостола Андрія Первозваного» за хоробрість, а йому на той час було вже 80 років.

Демократичні принципи, які панували на Січі були загрозою потенційних бунтів для всієї імперії. Підступно, коли значна частина козаків була відсутня після війни, імперська армія оточила Січ, а Петро Калнишевський, щоб уникнути кровопролиття, здав її без бою. Учні дізнались, що після ув’язнення у Соловецькому монастирі він провів 25 років.

Варто зауважити, що головною ідеєю під час обговорення була думка про те, що козаки – вільні люди і ніколи не змирилися б рабством, яке панувало в російській імперії.

Наявність відповідної літератури з яскравими ілюстраціями, конкретні практичні поради викладача, зміна обстановки і візуальний стислий виклад матеріалу за допомогою технічних засобів, сприяли кращому засвоєнню учнями шкільної програми і робили цю зустріч не тільки корисною, а й приємною.

 

 

           «Вони сприймають світ інакше»

До Всесвітнього дня розповсюдження інформації про проблему аутизму

2 квітня – Всесвітній день поширення інформації про аутизм. Сумна статистика свідчить, що кожна сота дитина в світі народжується з аутизмом.   Порушення розвитку проявляється у перші роки життя дитини. Це не хвороба, а неврологічний розлад, який впливає на функціонування мозку та подальшу соціальну взаємодію та поведінку людини.

 У людей з різними формами аутизму можуть виникати труднощі у спілкуванні та взаємодії з іншими. Їм може бути дискомфортно у нових ситуаціях, вони потребують більше часу для засвоєння інформації.

Навколишня дійсність наповнена для них тривогою та стресом.

Діти з аутизмом – частина нашого суспільства.  Він не виліковний, але своєчасна діагностика та корекційне втручання допоможе дитині адаптуватися до життя у дорослому віці.

Суттєвою допомогою у цій надважливій праці стає книжка, як наукова, де є описи конкретних випадків і дій,  так і художня, що є  суттєвим  емоційним доповненням, що сприяє глибшому розумінню проблеми. Ці книжки написані тими, хто на власному досвіді має справи з  аутизмом. 

 Наша бібліотека є учасником міжнародного проєкту «Здорові бібліотеки». Ми намагаємося втілювати цей девіз на практиці, шляхом інформування в тому числі.

 

            Мистецька слава України

Книжково-ілюстративна виставка до Міжнародного

                     дня   театру.

Виникнення театру в Україні губиться в сивій давнині. Підтвердження - обряд «водіння кози», та багато інших дійств, пов’язаних з дохристиянськими віруваннями наших предків, які підкріплені  піснями та танцями. З тих часів відомі веснянки, обжинки та інші народні театралізовані дійства.

Зображення скоморохів (майстрів сміхотворства)  можна побачити на фресках Софійського собору. У другій половині ХVll століття  в Україні виник  старовинний мандрівний театр маріонеток також існували кріпацькі театри. В Качанівці, в садибі Тарнавського театральні вистави відвідували Микола Гоголь, Михайло Максимович, Микола Маркевич. 

В 1817 році в Полтаві був відкритий театр, в якому певний час виконував обов’язки художнього керівника І. Котляревський та написав для нього дві п’єси «Наталка – Полтавка» та «Солдат – Чарівник».

Корифеї українського театру драматурги і режисери Михайло Старицький  та Марко Кропивницький також починали свою діяльність в аматорських гуртках.  Допомога видатної родини Тобілевичів сприяла швидкому розвитку театру.  В його сузір’ї яскраво сяяв талант Марії Заньковецької, Миколи Садовського, Панаса Саксаганського, Федора Левицького.

В 1922 року зі створення модерного українського театру «Березіль» під керівництвом Леся Курбаса та Гната Юри в історії національного українського театру розпочався новий період. На його сцені працювали  Амвросій Бучма, Мар'ян Крушельницький, Олімпія Добровольська, Олександр Сердюк, Наталя Ужвій, Юрій Шумський та інші. В I половині XX ст. були засновані театри, які донині  відграють провідну роль в театральному мистецтві нашої країни: Національний академічний драматичний театр ім. І. Франка, Київський національний академічний театр оперети, Київський театр  ім. Лесі Українки в Києві; Музично-драматичний театр ім. О. Кобилянської в Чернівцях; Одеський академічний театр музичної комедії та багато інших

Після 24 лютого 2022 року український театр став місцем осмислення подій, внутрішньої терапії й комунікації. Це місце, де панує людяність, на фоні болю, страху і невизначенності.

Попри непоправні втрати, які найбільше зазнала культурна інфраструктура Донеччини, Харківщини, Херсонщини, Миколаївщини, Луганщини та Запоріжжя, українські театри почали відновлювати і створювати нові вистави, що відображають події війни, біль і страждання. Глядачі відчувають ці прагнення і реагують переповненими залами. Це можливість не просто побачити виставу, й внесок у підтримку ЗСУ.

 Близько 150 театральних колективів – національних, обласних, муніципальних і приватних – перетворилися на волонтерські центри. Багато акторів і режисерів вступили до лав ЗСУ або територіальної оборони.

 

              Когнітивна втома

        

Тривале перебування в умовах високого стресу виснажує когнітивні ресурси, що ускладнює здатність концентруватися, швидко приймати рішення та обробляти інформацію. Мозок постійно працює у стані підвищеної тривоги, намагаючись адаптуватися до непередбачуваних загроз. На четвертий рік війни когнітивна втома стає ще глибшою, оскільки ресурси мозку спрямовані на виживання, а не на повноцінну когнітивну діяльність.

 Плануйте регулярні паузи для відпочинку, впроваджуйте техніки релаксації,  та підтримуйте когнітивну активність, виконуючи нескладні, але цікаві завдання, наприклад, короткі ігри або кросворди.

Вибудовуйте коло підтримки, орієнтуючись на контакти, які не вимагають значних енергетичних затрат і дарують відчуття безпеки та підтримки. Варто шукати соціальні групи або ініціативи, які поділяють ваші інтереси та цінності, оскільки це сприяє взаємній емпатії та знижує напругу. Спробуйте поступово відновлювати зв’язки з друзями та знайомими, щоб отримувати ресурсну підтримку та відчуття приналежності, важливе для психічного благополуччя

                        

Ще одна реальна порада! Якомога частіше заходьте до нашої бібліотеки! У нас є багато книжок, в яких містяться як теоретичні, так і практичні поради збереження емоційної рівноваги і ментального здоров’я.

 Окрім того, тут вам завжди  раді, а добре слово і дружня щира зацікавленість – неабияка підтримка.