Вода – мати всього сущого на землі

 «Жива вода дає життя

Усьому живому в світі,

Якщо живе жива вода,

Тоді — земля у квіті».

                             Л. Забашта

Генеральна Асамблей Організації Об’єднаних Націй проголосила 22 березня Всесвітнім днем водних ресурсів. Цей день є унікальною можливістю нагадати людству про надзвичайну важність водних ресурсів для оточуючого середовища і розвитку суспільства. Практичні зусилля можуть допомогти поглибити суспільне розуміння як проблем так і рішень в цій області.

Скільки б води ми зрештою не знайшли на Марсі чи Місяці (а виявилося, там її чимало), Земля залишається єдиним та неповторним водним світом у Сонячній системі.

Цікаві факти про воду:

• Всі живі тварини і рослини складаються з води:

тварини та риби - на 75%, медузи - на 99%, картопля - на 76%, яблука - на 85%, помідори - на 90% , огірки - на 95%, кавуни - на 96%.

• Вода становить 75% всього організму людини, тому вона є найважливішою складовою частиною всього організму. 86% води міститься в тілі у новонародженого і до 50% у літніх людей.
• Якщо людина втрачає 2% води від маси свого тіла, то у неї виникає сильна спрага.
• Якщо відсотки втраченої води збільшаться до 10, то у людини почнуться галюцинації.
• При втраті в 12% людина не зможе відновитися без допомоги лікаря. При втраті в 20% людина помирає.
• Вода дуже корисна, наприклад, вона допомагає знизити ймовірність серцевого нападу. Під час досліджень вчені з’ясували, що ті люди, які п’ють близько шести склянок води в день, менше схильні до ризику серцевого удару на відміну від тих, хто п’є всього дві склянки.
• Понад 70% поверхні Землі покрито водою, але придатною для пиття є не більше 2%.
• 46 % всієї води нашої планети знаходиться в Тихому океані; 23,9% - в Атлантичному; 20,3% – в Індійському, а в Північному Льодовитому - 3,7%. Атлантичний океан "за поживністю" оцінюється в 20 тисяч урожаїв, що збираються за рік на всій суші.
• Щодня з поверхні землі випаровується 1 трильйон тонн води.
• Середня температура поверхні води Світового океану дорівнює 17,4 градуса, у той час як середня температура нижнього шару повітря над Світовим океаном дорівнює 14,4 градуса.
• В Антарктиді на Землі Вікторії є озеро, вода в якому в 10 разів солоніша за морську. Воно може замерзнути тільки при температурі -50 градусів за Цельсієм.
• У природі існує близько 1330 видів води. Вони розрізняються за походженням: дощова, грунтова, зі свіжого або довго лежачого снігу; за характером і кількістю розчинених у ній речовин.
• У середині ХХ ст. вчені відкрили "важку воду" - D2O, яка відповідала параметрам "мертвої води". На живі організми "важка вода" діє гнітюче, а у великих кількостях викликає смерть.
• Самою «мертвою» водоймою є не Мертве море, а озеро Смерті в Сицилії. Рослини і тварини, які потрапляють у воду, миттєво вмирають. З дна озера б'ють два джерела сильно концентрованої кислоти, яка і отруює воду.
• Вода є найпоширенішою хімічною речовиною в космосі.
• За прогнозами деяких вчених, до 2025 р. близько половини населення Землі буде мати проблеми з водою, а до 2040 р. питна вода перевершить за ступенем важливості нафту і природний газ.

Гімн води

Розляглася земля неозора, а найкраща вода — прозора!

На землі — клинове намисто, а найкраща вода — чиста!

Тут діброва шумить невмируща, а найкраща вода — цілюща!

Ось і день проминув. Ніч коротка, а найкраща вода — солодка! 

Значення і сила води завжди знаходила відображення в літературі і мистецтві: музиці і живописі. Дніпру, Дунаю, Десні,     присвячено багато чудової літератури. Річки, озера, моря знаходять чільне місце в творчості митців всіх часів і народів.

 

 

Коли професія – найбільше захоплення життя.

Наша бібліотека не стільки і не тільки наповнена цікавою і корисною літературою, вона приваблює і збирає людей надзвичайно цікавих, творчих, позитивних. 

 

Всі вони не просто користувачі, а справжні друзі нашої бібліотеки. Зустрічі з ними вже стали доброю традицією. Виставка графічних робіт  архітектора Володимира Гриневича проводиться в нашій бібліотеці вже втретє. 

 

Архітектура – улюблена справа пана Володимира. За його словами, малював він все своє життя, а зображати пам’ятки архітектури – нагальна потреба. Разом з дружиною пані Адель він побув в багатьох країнах світу і відобразив побачене на папері, використовуючи різні техніки: олівець, пастель, сепію. 

Відвідувачам було цікаво почути розповідь пана Володимира про його подорожі і роботи. Такі зустрічі спонукають глядачів до бажань подорожувати і пізнавати навколишній світ.

 

           Кримська тема у творчості Василя Гуріна

 

Гурін Василь Іванович – народився 18 березня 1939 року в с.Первомайське в Криму і, цей величний край був любов’ю всього життя,  надбанням в безмежній кількості етюдів, гірських, морських, степових, міських, сільських пейзажів.  Його роботи світяться яскравим загадковим світлом  і цією любов’ю  наділяють інших.  Кримська природа  давала художникові свіжість сприйняття кольору, його фарби  дзвінкі, світлоносні та прозорі.

 «Я вірю в силу життя, у прекрасне. Про це пишу в своїх картинах. Духовність та культура нас врятує», — вважав Василь Іванович.  Він брав участь у вітчизняних і міжнародних художніх виставках. Твори Василя Гуріна зберігаються в Національному художньому музеї України, Музеї історії Києва, галереях та приватних колекціях України та за її межами.

У 1991 р.  Був обраний першим заступником голови Спілки художників України. Упродовж 1997–2005 рр. — голова Київської організації Національної спілки художників України. Член Національної спілки художників України. Нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня (1998), медалями. З 1969 р. розпочав викладацьку роботу у Київському державному художньому інституті, з 1987 — професор, завідувач кафедри живопису та композиції інституту (нині — Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури. Школа і епоха Василя Гуріна беруть свій початок з отих кримських джерел. Вони сповнювалися новими і новими знаннями, досвідом, збагачувалися працею, творчими пошуками.

 «Етюди Василя Гуріна дають уявлення про настрій художника-поета, художника, який був великим ліриком, романтиком, людиною, закоханою в людей, у світ, в усіх нас з вами, у спілку, в академію», —доктор мистецтвознавства, заслужений діяч мистецтв України Олександр Федорук.

 «Такого полум’яного культу материнства, такого апофеозу жіночого кохання й жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу».

                                     Максим Рильський

Образи жінок у поемах Т.Шевченка

Шевченка називають співцем жіночої долі, хоча правильніше було б сказати  «жіночої недолі», «жіночого безталання». І дівчина-покритка, і наймичка, і вдова, і мати, що народила кріпака, – образи жінок-українок, які в поезії Шевченка злилися в великий багатостраждальний образ України-матері.

Жіноча доля в поезії Кобзаря завжди трагічна, бо такою вона була в жінок, яких здебільшого зустрічав поет в житті.

Поема «Марія» була написана  в Петербурзі. На євангелівському сюжеті Шевченко створив історію матері, яка народжує сина, та виховує його як борця за правду і волю, а після його смерті продовжує почату ним справу.

Доля жінки в кріпосницькому суспільстві була справді трагічною. Хто тільки над нею не знущався?! На панщині вона працювала однаково з чоловіками, вдома виконувала всю хатню роботу, народжувала, годувала і виховувала дітей. А скільки жінок ставали жертвами поміщицької розпусти, скільки наклало на себе руки!

 На захист потоптаних жіночих прав встав гнівний Шевченко. Він зібрав воєдино всі страждання закріпачених жінок всіх епох і голосно розказав про них цілому світові. Його жіночі образи – це насамперед незагойна, найболючіша рана кріпацтва. в поемах «Варнак», «Титарівна». Ці твори є ювілярами. Їм виповнюється 175 років з часу написання.

 

Її творчість – як материнська пісня

„Материнська пісня, цікава, барвиста, розумна, клопітка, дбайлива”.

                                                                                                   В.Бичко

     На перший погляд життєвий шлях Наталі Забіли – це показово радянський, успішний шлях письменниці, яка не звертала із "дороги соціалізму"; але чи знайдеться жінка, мати, яка б хотіла повторити таке життя? 

                        

Наталя Забелло побачила світ 5 березня 1903 р. у Петербурзі. Її батько Лев Парменови, син скульптора Пармена Забелло, автора першого погруддя Т. Шевченка, тітка Надія Забіла-Врубель (співачка, дружина художника).

 Дитинство Тасі: мама, тато, семеро малих… Мама замість колискових читала дітям поезії, тому римування було улюбленою справою. Тася писала вірші, казки, оповідання, творила «сама для себе, не надаючи серйозного значення цій справі і аж ніяк не гадаючи робити з цього свою основну професію».

Батько любив розповідати про родичів: сімнадцять козацьких полковників, які отримали прізвище від Петра Забіли з Борзни, бо цей характерник-довгожитель поважав борщ, забілений сметаною.

 Державний переворот все змінив: замість Петербурга – Люботин (Харківщина); поспіхом закінчена гімназія.  У сірій дійсності чорного життя, під червоними прапорами Тася почала віршувати українською.

Я пам’ятаю час – весну мою дівочу:

Бузкові пахощі в зеленому садку,

Безхмарні ясні дні, і теплі тихі ночі,

І я – біля вікна, в квітчастому вінку…

І братики голодні… й хліба в нас нема…

А за вікном – весна здаля летить крилата,

Звитяжний бій веде – і їй усе дарма! (1923)

Щоб мати місце в бараку та пайок, працювала в школі с. Старий Люботин. Красуня з правильними рисами обличчя, з тонкими крилатими бровами, довгими віями, за якими ховалися бурштинові сонця очей поступила на історичний факультет Харківського інституту народної освіти.

Там вона побачила кремезного чорнявого козарлюгу, який, здавалося, ніколи і нікого не боїться, Саву Божка.

Закохалися, побралися.  Народився Тарасик. У квітні 1924 р. Саву направили в Кам’янець-Подільський створювати окружну газету «Червоний кордон». Наталя залишилася в Харкові: вчителювала, навчалася, Тарасиком опікувалася. Вона так втомлювалася, що ледве вистачало сил забрати Тарасика з ясел. Несла сонного малого до гуртожитку, куди там до колисанок, віршиків? Наталя пробувала різні жанри, теми; вдавалася до еротичної російської лірики, але Сава вмовив обрати українську. Згодом Наталя почала писати твори для дітей.  Сімейне життя Сави та Наталі не склалося. Чоловікові подобалося «кочове» життя, романи-експромти, за що Сосюра називав Божка «примітивним Донжуаном», а Наталії хотілося родинного тепла. Гарувала Забіла, аби мати власне житло: в редакції журналу «Нова книга», в Українській книжковій палаті. Із Забелло вона стала Забіла. У 1926 р. вийшла перша збірка її віршів «Далекий край», «За свободу» та «Повість про Червоного звіра», у 1928 р. – перша книга для дітей – оповідання «Про маленьку мавпу». Юному читачеві адресовані «Пригоди з автобусом» (1928), «У морі» (1929), «Про Тарасика та Марисю» (1930), «Ясоччина книжка» (1934).

Здавалося б усе налагоджувалося, але доля підкидає нові зальоти. Аристократична красуня з бурштиновим теплом очей, з густим непокірним волоссям вабили чоловіків і викликала непереборну заздрість і ненависть жінок. У дуже розкутому особистому житті Н. Забіли були і залицяння Володимира Сосюри.

 Доля звела Наталю зі старшим на два роки поетом Антоном Шмигельським.

Нарешті у родини Забіли з’явилася трикімнатна квартира в будинку «Слово». Одна за одною знайшлися дві донечки, було кілька викиднів. Чи не тоді з’явився недитячий вірш?

З закляклих рук холодні хризантеми

На змерзлу землю ронять пелюстки.

Таке важке, таке важке несемо,

Що не підвести, не зігнуть руки…

Таке важке й таке собі маленьке, –

Немов у човнику ві сні пливе, –

Яскраву цяцьку захопило в жменьку…

Біляве… лагідне… І бачте – неживе.

«Дитина вмерла» (1928):

Її діти – персонажі збірок «Про Тарасика й Марисю» (1930), «Ясоччина книжка» (1934), Забіла писала для них і про них.

Ясочка та Галинка-стрибалочка були хворобливими, потребували пильного догляду, а був голодомор. У письменницькій їдальні давали не більше двох обідів на сім’ю, яка б вона не була. І хліб за картковою нормою: по два тонюсіньких шматочки на кожного. На дітей було важко дивитися. Її другий чоловік не маскувався: він бив жінку й малого Тараса Божка. Сусіди-літератори пробували вступитися за добру, по-дитячому наївну Наталю Львівну. Нарешті питання постало руба:

В синім місті гомони поснули,

Цілувалась з присмерком земля…

Ти мені на розі темних вулиць

Кинув гостро: — Діти або я!..

Мовчазних будинків сонні лиця,

Десь у сині — мрії дальніх сел…

Любий мій! Я перш за все — самиця,

І для мене діти — перш за все.

Прорізали промені трамваїв

Ліхтарів сріблястії мости…

Ти пішов… А я уже не знаю —

Може, перш за все на світі… ти ?

Подружжя розлучилося. Тарасик, запеклий футболіст, дружив із Ромком Підмогильним. Цікавого до всього, задерикуватого, моторного та розумного хлопчиська Оксана Іваненко змалювала у своєму творі про Шевченка. Наталя Забіла була автором підручників «Читанка» для другого класу (1933) і «Читанка» для третього класу (1939), які перевидавалися кілька разів; була редактором дитячих журналів «Малятко», «Барвінок». Наталя Львівна Забіла стала керівником Харківської організації СПУ, членом Правління СПУ.

У 1936 році померла Ясочка, втратила Забіла і другу дочку, котра була прототипом Галочки-стрибалочки з циклу «Про дівчинку Маринку».

…Я тут зросла. Тут народила сина.

Поховані тут дві мої дочки,

і тут тепер моя мала Марина

в садок дитячий ходить залюбки.

Маринка була дитиною від третього чоловіка, художника Дмитра Шавикіна. 

Красивий, високий, ерудований чоловік . Їх робота над «Словом про Ігорів похід» була знаковою: Наталя Забіла перекладала твір українською, а Дмитро Шавикін ілюстрував «Слово»

 Ну, чого ж чекати хтозна-доки?

Обійми, цілуй, бо час не жде!

За дверима – чуєш? – тихі кроки…

Поспішаймо, любий! Хтось іде.

Зараз ввійде. Зараз нас розлучить.

Пустощі припинить без розмов

І суворим окриком одучить

Раз назавжди гратися в любов!

Ти відступиш сам тоді з дороги

І забудеш сам моє ім’я…

Знаєш, хто це, грізний, за порогом? –

Старість наближається моя.

Найстрашнішими були часи війни. Влітку 1941-го майже кожної ночі її син чергував на даху будинку, щоб знешкоджувати запалювальні бомби, якими німці закидали Харків. А потім її хлопчика забрали на війну, а її відправили в Уфу.

 Доля зглянулася: Тарасик повернувся живим, із нагородами. Син був дуже обдарованою людиною: добре малював, писав чудові вірші. Та, видно мало було випробувань у житті Наталії Львівни: на 49-му році від хвороби серця помер Тарас.

 Після смерті чоловіка майже 20 років Наталя Забіла співала теплих материнських пісень онукам.

6 лютого 1985 р. у Києві померла 82-річна Забіла Наталя Львівна, українська дитяча письменниця, перекладач із польської, французької та російської; яка надрукувала понад 200 книг, більше 5 мільйонів примірників; перший лауреат літературної премії ім. Лесі Українки (1972 р.).

 

Коли вчитель – поклик душі

• Місце його народження і досі чітко не встановлено, але він є Національною гордістю України.
• Він приділяв велике значення мові народу і обстоював думку, що кожний народ має право мати школу рідною мовою.
• Він засуджував царизм за заборону вивчення української мови у школах на українських землях.
• Він першим поставив виховання на наукове підґрунтя, поєднавши педагогіку з психологією та іншими науками про людину.
• Його називали «учителем учителів».
• Педагогічній діяльності він присвятив 15 років.
• Його прості ідеї, але дуже геніальні, які є основною концепцій видатного педагога, не втрачають своєї актуальності і сьогодні.

Найавторитетніший педагог ХІХ ст., основоположник наукової педагогіки й народної школи, автор праць з теорії та історії педагогіки, це все  Костянтин Дмитрович Ушинський

Дитячі й ранні юнацькі роки Костянтин провів в Україні. Саме тоді мати пробудила у ньому допитливість, інтерес до читання, прищепила любов до України, української мови й культури. Середню освіту він здобув у Новгород-Сіверській гімназії, яка була однією з найкращих на той час. Потім вступив на юридичний факультет Московського університету. Ще будучи студентом, Костянтин давав приватні уроки. Багато читав, вивчав сучасну філософію, захоплювався літературою, мистецтвом, політикою.

Після закінчення університету молодого і перспективного педагога, призначають виконувачем обов’язків професора в Ярославський юридичний ліцей. Він був дуже популярним викладачем, адже його лекції вирізнялися майстерністю викладу й самостійністю мислення. Але згодом був звільнений за демократичний напрям лекцій.

Костянтин Ушинський писав свої праці російською мовою, бо так склалися обставини його життя, та й українська мова була під суворою царською забороною, але він належить до плеяди славетних українських педагогів, належить Україні, з якою завжди був кровно і духовно зв'язаний.

Постійні переслідування підірвали здоров’я видатного педагога. Він їде в Крим лікувати хворі легені. А згодом вирішив остаточно оселитися в Києві. Але трагічної загибелі свого сина Костянтин Ушинський не витримав. 23 грудня 1870 року він помер в Одесі.  А поховали педагога в Києві, на березі Дніпра, у Видубицькому монастирі.

Недовгим, але яскравим був життєвий шлях цієї людини, яка залишила творчу спадщину, що переживе віки. На ідеях «учителя учителів» ґрунтується сучасна, в тому числі й українська педагогіка. Його вчення наслідували українські педагоги Х. Д. Алчевська, Г. Г. Ващенко, Б. Д. Грінченко, М. І. Демков, Т. Г. Лубенець, А. С. Макаренко, С. Ф. Русова, В. О. Сухомлинський, Я. Ф. Чепіга.