Знищення Запорозької Січі в 1775 році

1 квітня в нашій бібліотеці відбувся шкільний урок з учнями Навчально-реабілітаційного центру № 17.

Метою уроку було закріплення теми про остаточну ліквідацію російською імператрицею Катериною II демократичної республіки українського низового козацтва, що відбулася в червні 1775 року. Так, тема уроку складна, але багаторічна співпраця з учнями і викладачами Центру та напрацьований певний алгоритм проведення таких освітніх заходів, дозволив донести до дітей головні історичні фактори.

Під час зустрічі школярі дізнались багато цікавого про козаків: якою було їхнє озброєння, на чому вони пересувалися, а засіб пересування у них були коні і човни «Чайки» для морських походів і як вибиралися їхні очільники.

Цікавий факт: після завершення війни з Османською імперією, де козацьке військо відігравало вирішальну роль, кошовий отаман Калнишевський  був нагороджений найвищою військовою відзнакою Орденом Святого апостола Андрія Первозваного» за хоробрість, а йому на той час було вже 80 років.

Демократичні принципи, які панували на Січі були загрозою потенційних бунтів для всієї імперії. Підступно, коли значна частина козаків була відсутня після війни, імперська армія оточила Січ, а Петро Калнишевський, щоб уникнути кровопролиття, здав її без бою. Учні дізнались, що після ув’язнення у Соловецькому монастирі він провів 25 років.

Варто зауважити, що головною ідеєю під час обговорення була думка про те, що козаки – вільні люди і ніколи не змирилися б рабством, яке панувало в російській імперії.

Наявність відповідної літератури з яскравими ілюстраціями, конкретні практичні поради викладача, зміна обстановки і візуальний стислий виклад матеріалу за допомогою технічних засобів, сприяли кращому засвоєнню учнями шкільної програми і робили цю зустріч не тільки корисною, а й приємною.

 

 

           «Вони сприймають світ інакше»

До Всесвітнього дня розповсюдження інформації про проблему аутизму

2 квітня – Всесвітній день поширення інформації про аутизм. Сумна статистика свідчить, що кожна сота дитина в світі народжується з аутизмом.   Порушення розвитку проявляється у перші роки життя дитини. Це не хвороба, а неврологічний розлад, який впливає на функціонування мозку та подальшу соціальну взаємодію та поведінку людини.

 У людей з різними формами аутизму можуть виникати труднощі у спілкуванні та взаємодії з іншими. Їм може бути дискомфортно у нових ситуаціях, вони потребують більше часу для засвоєння інформації.

Навколишня дійсність наповнена для них тривогою та стресом.

Діти з аутизмом – частина нашого суспільства.  Він не виліковний, але своєчасна діагностика та корекційне втручання допоможе дитині адаптуватися до життя у дорослому віці.

Суттєвою допомогою у цій надважливій праці стає книжка, як наукова, де є описи конкретних випадків і дій,  так і художня, що є  суттєвим  емоційним доповненням, що сприяє глибшому розумінню проблеми. Ці книжки написані тими, хто на власному досвіді має справи з  аутизмом. 

 Наша бібліотека є учасником міжнародного проєкту «Здорові бібліотеки». Ми намагаємося втілювати цей девіз на практиці, шляхом інформування в тому числі.

 

            Мистецька слава України

Книжково-ілюстративна виставка до Міжнародного

                     дня   театру.

Виникнення театру в Україні губиться в сивій давнині. Підтвердження - обряд «водіння кози», та багато інших дійств, пов’язаних з дохристиянськими віруваннями наших предків, які підкріплені  піснями та танцями. З тих часів відомі веснянки, обжинки та інші народні театралізовані дійства.

Зображення скоморохів (майстрів сміхотворства)  можна побачити на фресках Софійського собору. У другій половині ХVll століття  в Україні виник  старовинний мандрівний театр маріонеток також існували кріпацькі театри. В Качанівці, в садибі Тарнавського театральні вистави відвідували Микола Гоголь, Михайло Максимович, Микола Маркевич. 

В 1817 році в Полтаві був відкритий театр, в якому певний час виконував обов’язки художнього керівника І. Котляревський та написав для нього дві п’єси «Наталка – Полтавка» та «Солдат – Чарівник».

Корифеї українського театру драматурги і режисери Михайло Старицький  та Марко Кропивницький також починали свою діяльність в аматорських гуртках.  Допомога видатної родини Тобілевичів сприяла швидкому розвитку театру.  В його сузір’ї яскраво сяяв талант Марії Заньковецької, Миколи Садовського, Панаса Саксаганського, Федора Левицького.

В 1922 року зі створення модерного українського театру «Березіль» під керівництвом Леся Курбаса та Гната Юри в історії національного українського театру розпочався новий період. На його сцені працювали  Амвросій Бучма, Мар'ян Крушельницький, Олімпія Добровольська, Олександр Сердюк, Наталя Ужвій, Юрій Шумський та інші. В I половині XX ст. були засновані театри, які донині  відграють провідну роль в театральному мистецтві нашої країни: Національний академічний драматичний театр ім. І. Франка, Київський національний академічний театр оперети, Київський театр  ім. Лесі Українки в Києві; Музично-драматичний театр ім. О. Кобилянської в Чернівцях; Одеський академічний театр музичної комедії та багато інших

Після 24 лютого 2022 року український театр став місцем осмислення подій, внутрішньої терапії й комунікації. Це місце, де панує людяність, на фоні болю, страху і невизначенності.

Попри непоправні втрати, які найбільше зазнала культурна інфраструктура Донеччини, Харківщини, Херсонщини, Миколаївщини, Луганщини та Запоріжжя, українські театри почали відновлювати і створювати нові вистави, що відображають події війни, біль і страждання. Глядачі відчувають ці прагнення і реагують переповненими залами. Це можливість не просто побачити виставу, й внесок у підтримку ЗСУ.

 Близько 150 театральних колективів – національних, обласних, муніципальних і приватних – перетворилися на волонтерські центри. Багато акторів і режисерів вступили до лав ЗСУ або територіальної оборони.

 

              Когнітивна втома

        

Тривале перебування в умовах високого стресу виснажує когнітивні ресурси, що ускладнює здатність концентруватися, швидко приймати рішення та обробляти інформацію. Мозок постійно працює у стані підвищеної тривоги, намагаючись адаптуватися до непередбачуваних загроз. На четвертий рік війни когнітивна втома стає ще глибшою, оскільки ресурси мозку спрямовані на виживання, а не на повноцінну когнітивну діяльність.

 Плануйте регулярні паузи для відпочинку, впроваджуйте техніки релаксації,  та підтримуйте когнітивну активність, виконуючи нескладні, але цікаві завдання, наприклад, короткі ігри або кросворди.

Вибудовуйте коло підтримки, орієнтуючись на контакти, які не вимагають значних енергетичних затрат і дарують відчуття безпеки та підтримки. Варто шукати соціальні групи або ініціативи, які поділяють ваші інтереси та цінності, оскільки це сприяє взаємній емпатії та знижує напругу. Спробуйте поступово відновлювати зв’язки з друзями та знайомими, щоб отримувати ресурсну підтримку та відчуття приналежності, важливе для психічного благополуччя

                        

Ще одна реальна порада! Якомога частіше заходьте до нашої бібліотеки! У нас є багато книжок, в яких містяться як теоретичні, так і практичні поради збереження емоційної рівноваги і ментального здоров’я.

 Окрім того, тут вам завжди  раді, а добре слово і дружня щира зацікавленість – неабияка підтримка.

 

Степан Чарнецький – забутий автор «Червоної калини»

Степан Чарнецький (1881— 1944) — поет, фейлетоніст, театральний діяч і критик. Він народився 21 січня 1881 в селі Шмальківцях Тернопільської області, був тринадцятою дитиною в родині (батько помер ще до його народження),

 З гімназії Степана відрахували за зневажливе ставлення до релігії. Згодом навчався у реальній школі та у Львівському політехнічному інституті. Працював інженером-мостобудівником. З 1913 р. — режисер і художній керівник українського театру у Львові. Захоплення театром і літературою спонукало залишити навчання і повністю присвятити себе заняттям літературою й мистецтвом. Він був автором віршів і фейлетонів, рецензій на театральні вистави. Йому належать переклади з німецької та польської мов п’єс для українського театру та лібрето опер. В своїх поезіях він відобразив трагічну долю галицького селянина. Чарнецький – автор «Нарису історії українського театру в Галичині», що не втратив своєї наукової вартості і сьогодні. Його життя було досить складним, але ніхто ніколи не чув від нього скарг на тяжкі умови існування. Після 1939 р. Степан Чарнецький працював науковим співробітником Львівської наукової бібліотеки  (сьогодні – Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України). Помер С. Чарнецький 2 жовтня 1944 року у Львові.

Пісню, яка сьогодні відома всьому світу, «Ой у лузі червона калина», Степан Чарнецький написав на початку 1914 року  за мотивами останнього куплету козацької пісні XVII століття «Розлилися круті бережечки». При його постановці трагедії Василя Пачовського "Сонце руїни" про долю гетьмана Дорошенка у фіналі п’єси мала звучати пісня. Спочатку вибрали "Чи я в лузі не калина була", але режисеру хотілось чогось оптимістичного, тож він запропонував іншу пісню – "Розлилися круті бережечки" і трохи переробив текст. Останній куплет залишив без змін, але дещо змінив мелодію. У такому варіанті вистава і прозвучала на сцені. Вона мала гучний успіх. А пісню, особливо останній куплет "Ой у лузі червона калина" одразу підхопила галицька молодь. «Червона калина» стала гімном Січових Стрільців.

В нашій бібліотеці є книжка Лесі Башняк, де детально розкрита звитяжна минувшина Легіону Українських Січових Стрільців та важлива роль  культури у їх боротьбі.

    

     «Вони вже не напишуть книжок»

3 березня відзначається Всесвітній день письменника. Ці особливі люди перш за все вчать нас відчувати і співчувати. Сьогодні в Україні їх голос, це голос, який лунає на весь світ. Письменники і поети творять в  волонтерських центрах та на багатолюдних мітингах на підтримку України за її межами. Це не замріяний, відірваний від життя і людей самітник, а людина, дуже часто, зі зброєю у руках. В перервах між обстрілами, або наданням медичною допомоги пораненим, вони занотовують свої думки і непідробні свіжі враження, які згодом стануть правдивими свідченнями для прийдешніх істориків і літературних критиків, майбутньою класикою.

В нашій бібліотеці є твори тих, хто віддав життя на полі бою, або фіксуючи воєнні злочини окупантів.

Вікторія Амеліна  загинула від ракетного удару в Краматорську.

Юрій Дадак  «Руф»   24 лютого 2022-го вступив до лав 24-ї окремої механізованої бригади ЗСУ.  Потрапив на Луганщину і був там до останнього подиху, загинув 1 квітня 2022 року.

Максим Петренко  Під час повномасштабного російського вторгнення Максим захищав Україну у лавах 109-го батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади Збройних сил України. Загинув 17 листопада 2022 року внаслідок ворожого артилерійського обстрілу позицій українських захисників біля села Яковлівка на Донеччині.

Ігор Мисяк.  На початку березня 2022 року приєднався до підрозділу Сил територіальної оборони ЗС України. Згодом опинився в лавах окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового походу. Брав участь у звільненні Херсонщини від російських окупантів. Загинув 1 квітня 2023 року поблизу села Богданівка Бахмутського району Донеччини. Під час евакуації поранених побратимів медичний екіпаж, у складі якого він був, потрапив під ворожий мінометний обстріл.

Олександр Осадко. Від 26 лютого 2022 року пішов на фронт у складі 105-ї окремої бригади територіальної оборони, згодом служив кулеметником 25-ї окремої повітрянодесантної бригади. Загинув 9 липня 2022 біля Мазанівки на Донеччині, під час артилерійського обстрілу..

Список загиблих людей літератури від проєкту "Недописані»

Всесвітній день письменника – наша  шана і відповідальність як читачів. Знайдіть час, зайдіть в бібліотеку, ознайомтесь з їх творами. Навіть після смерті боротьба загиблих митців продовжується в їх творах.

 

 

«Вони написані свідками подій»

24 лютого 2022 року... пролунали вибухи по всій Україні - повномасштабне вторгнення росії в Україну розділило життя мільйонів людей на до і після пекельного лютого 2022-го.

Ще в 2014 році відбулася військова операція з захоплення Кримського півострова, частини Донецької та Луганської областей. Ця "гібридна війна" тривала до 2022-го. Цього було замало... збройна агресія росії проти України перейшла у фазу повномасштабної війни.

В четверті роковини цієї страшної війни ми розповідаємо про окупацію і деокупацію, про втрати, біль і надії, про наших героїв і всіх тих, хто наближає Перемогу написаними сторінками книжок, збірок і поетичних рядків, які потрібно писати, як би боляче це не було читати. Ця література увійде в історію нашого народу. Це не просто написані книжки, це правда про країну-агресора, яка сьогодні вбиває українців та паплюжить нашу землю; це голоси військових письменників, які пишуть без фальші, це своєрідний щоденник добровольця на сторінці у фейсбуці, який ліг у основу книги; це рядки про життя воєнного Києва, про те, як змінювалося внутрішнє «я» киян під тиском обставин, як гартувався Дух; це розповідь про те, як культура намагається втішати і осмислювати те, що відбувається під ревіння повітряних тривог.

Ці книжки максимально наближають читача до тих реалій, які пережили цивільні витримавши окупацію та обстріли. Вони розраховані на всіх тих, хто цікавиться подіями сучасної України.