«Самовідданість та любов до рідної землі «Мета»

Про життєвий шлях Євгена Шумілова, актора театру і кіно, зв’язківця, старшого бойового медика 3ОШБр, позивний МЕТ до Дня Героїв

Народився Женя Шумілов 12 січня 1992 року у Києві.  Тут він зростав, був другом, веселим та допитливим, добрим, кмітливим,  життєрадісним хлопчиком. Він міг довго та старанно складати щось з лего-конструктора, поки не досягав задуманого. В цьому був Женя: завжди доводив справу до кінця, адже був наполегливий у всьому, за що брався.

З малечку проявляв чутливість і особливу любов до тварин. Вдома завжди жили домашні улюбленці і Женя з турботою піклувався про них.  

 

У класі, де навчався Женя був тендітний хлопчик Ваня з багатодітної родини. Його часто ображали, а Женя, бачивши таке ставлення, завжди його захищав, запрошував на свої Дні народження додому. У нього змалечку було дуже загострене відчуття справедливості, він не міг бути осторонь, коли бачив, що відбувається якась несправедливість, когось ображають.

«Я раділа, що мій син Женя росте  чуйною людиною та відчуває чужий біль, захищає слабких.
Таким був Женя - неймовірно щирим, добрим; людиною слова та діла! На нього завжди можна було покластися у всьому. В різних ситуаціях всі знали,  щоб не було - Женя інколи не підведе! Рідкісна риса людини...» - Катерина Шумілова, мама Героя.

Навчаючись у школі, Євген вступив до школи мистецтв  Сержа Лифаря до класу народних та бальних танців. Згодом через проблеми з суглобами вирішив припинити навчання, але доля запропонувала Жені можливість вибору. Він майже одразу поступив на навчання у театральний клас, де викладали чудові люди та професіонали своєї справи - Ганна Валеріївна Кожинова та Тамара Михайлівна Тимошко.
Женя настільки захопився навчанням, що ходив на заняття  навіть тоді, коли хворів. Він не міг пропустити жодного уроку.
З самого початку йому було дуже важко. Колись на сцені Женя не зміг дочитати вірш "Сніжинки" і настільки засмутився, що хотів покинути навчання, але знову втрутилася доля, Тамара Михайлівна дуже підтримала його у той момент і Женя повірив у себе!

Так почалась дорога до МРІЇ Євгена, дорога до перемоги над самим собою, своїми страхами і невпевненостю.  Таким було його велике та неймовірне бажання стати справжнім актором, творчою особистістю.

В 2014 році  після закінчення Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого — акторське мистецтво, став актором в «Сучасному театрі».

Знаходив час займатись вокалом, плаванням. Девізом Євгена по життю було: «Посміхайся завжди, навіть коли все дуже погано».

Він знімався у серіалах та телепроєктах «Речовий доказ», «Сидорéнки-Сидóренки», «Швидка», «Агенти справедливості», «Відділ 44», «Табун», «Шлях поколінь».

Це були різні ролі — епізодичні й другорядні, але завжди живі. У кожній з них він умів залишити після себе відчуття присутності. Камера його любила. А глядач запам’ятовував.

 

У театрі Євген був особливо живим. Сцена дихала разом із ним. Він грав у виставах «Наталка Полтавка», «Вій», «Майстер і Маргарита», «Мужики не танцюють стриптиз» та інших.

Коли у 2022 році почалося повномасштабне вторгнення на територію України, Євген відразу  пішов добровольцем у лави ЗСУ і почав свій військовий шлях у 3-й Окремій штурмовій бригаді. Був штурмовиком, зв'язківцем, трішки згодом став старшим бойовим медиком. Пройшов неймовірно складний шлях у Бахмуті, Авдіївці, Кліщиївці, Сергіївці, на Харківщині, Луганщині. Пройшов гарячі точки, де рятував життя побратимам, виносив наших хлопців майже з оточення. Проявив неймовірну мужність, витривалість, людяність та професіоналізм рятуючи наших воїнів!

Женя намагався рятувати і покинутих тварин, він постійно передавав їх своїм друзям, знайомим, врятував та привіз додому маленьких кошенят та собаку Сіту, яку знайшов у Городищі.

«Євген пройшов неймовірно складний шлях, але залишився неймовірно добрим, тим хлопчиком, який завжди боровся за справедливість, який  захищав слабших, він не міг бути осторонь, коли потрібна була його допомога! Таким  був Женя -  неймовірним сином і другом!!!: - Катерина Шумілова.

Загинув Євген Шумілов 30 квітня 2024 року біля села Нововодяне Сватівського району Луганської області,  закривши собою пораненого побратима!
Женя виконав головну Божу Заповідь  "Немає більшої любові ніж та, як хто кладе душу свою за друзів своїх".

 

За героїзм, людяность, самопожертву та професіоналізм Євгена  Шумілова нагороджено державними нагородами: Орденом за мужність 3 ступеня, Орденом Святого Пантелеймона,  Орденом за Заслуги 3 ступеня,  відзнакою Золотий Хрест, Хрест Хоробрих, Хрест Доблесті, Комбатантський Хрест.

          Всесвітній день бджіл

щорічне свято, яке відзначають 20 травня. Його головна мета — привернути увагу людства до важливості цих комах для екосистеми та підвищити обізнаність про загрозу їхнього зникнення.

Цим невтомним трудівницям був присвячений  шкільний урок в бібліотеці та майстер-клас "Бджілка-трудівниця" з учнями НРЦ №17. Спочатку учні дізнались багато цікавого про бджіл та особливості їх щоденної «праці», про  користь і важливість продуктів, які вони «виготовляють»: меду, прополісу та багато чого іншого,  необхідного і цілющого для здоров’я. Нашим друзям в бібліотеці завжди є що показати і про що послухати.

Про зворушливих комах написано чимало як наукових, так і художніх книжок, оздоблених чудовими малюнками. В якійсь мірі діти теж виступили талановитими ілюстраторами до почутого. За допомогою майстер класу Катерини Миколаївни, вони створили веселий барвистий колаж, присвячений невтомним крилатим трудівницям.

Дитяче сприйняття оточуючого світу завжди індивідуальне, тому і малюнки дітей ніколи не бувають однаковими, не зважаючи на запропонований зразок. Спостерігати за тим, як в їхній уяві народжується певний образ, а потім втілюється у конкретний витвір, завжди цікаво. 

Ми надзвичайно вдячні вчительці - Чиркіній Маргариті Олександрівні за те, що вже багато років вона разом зі своїми учнями долучає нас до цього процесу. 

 

«Перша ознака національності є мова : - А. Кримський»

Риси до портрету сходознавця  до Дня пам’яті жертв політичних репресій

,,Перша ознака національності є мова – я й нею найперше заклопотався, пильно читав усякі книжки, особливу вагу звертав на етнографічні матеріали, перечитав усякі філологічні праці»

                            Агатангел Кримський

Агатангел Юхимович Кримський (1871 – 1942) – сходознавець, автор численних праць з історії та релігії Арабського Сходу, Ірану, Туреччини, академік, який знав 60 мов, перекладач, славіст, етнограф, відомий український письменник.

Батько Агатангела Кримського був кримським татарином, а мати походила з польсько-литовського роду із Білорусі. Батько Агатангела – Юхим Кримський – був учителем історії та географії. У родині розмовляли російською мовою. В три роки він вже навчився читати і з того часу з книжками не розлучався.

 Глибокий інтерес до української мови викликали в нього праці Драгоманова та Житецького. На спеціальну стипендію, яку він отримав після закінчення Лазаревського інституту східних мов, два роки прожив у Сирії та Лівані, опановуючи арабську мову. Після повернення в Лазеревський інститут Кримський написав багато підручників із арабістики, історії ісламу, вивчення Корану та інших напрямків мовознавства. Вже після приходу до влади більшовиків повертається в Україну і під егідою Павла Скоропадського долучається до створення Української академії наук. Вчений, який науково довів абсурдність теорії «колиски трьох братніх народів»

Змолоду і до її смерті тривала дружба між Лесею Українкою і Агатангелам Кримським. Збереглося 200 листів їх листування. Він вважав, що в Україні необхідно спілкуватися українською мовою. А мовою його наукової роботи, творчості і спілкування була виключно українська.

«Я зрозумів, що мушу бути українофілом – це я зрозумів цілком свідомо. І от я жадібно ухопився за українство. Кожнісіньку вільну від «офіційних занять» часину я присвячував Україні. Перша ознака національності є мова – я й нею найперше заклопотався, пильно читав усякі книжки, особливу вагу звертав на етнографічні матеріали, перечитав усякі філологічні праці», – писав Агатангел Кримський у своїй автобіографії.

Його вірші а також переклади арабських поезій українською мовою «Пальмове гілля» високо оцінив Іван Франко.

Разом із Вернадським вони створили унікальний фонд Всенародної бібліотеки України (нинішня Національна бібліотека України імені Вернадського).

На підставі власних досліджень він стверджував, що: «українська мова існувала вже в XI столітті «як цілком рельєфна, певно означена, яскраво індивідуальна одиниця».

Наукові дослідження Агатангела Кримського ішли всупереч офіційно встановленій в СРСР ідеології.

Він розділив долю багатьох талановитих особистостей, які не оспівували партію та її вождів. У 1941 Кримського звинуватили у тому, що він був «ідеологом українських націоналістів і очолював націоналістичне підпілля». Заарештували і етапом відправили в Казахстан. Там, у кустанайській в’язниці, 25 січні 1942 року Агатангел Кримський помер.

Агатангел Кримський – це рідкісне явище в історії людства. Не даремно асамблея ЮНЕСКО внесла ім’я Агатангела Кримського до переліку видатних діячів світу

 

Сьогодні, 10 травня, День матері в Україні. Бібліотека щиро вітає всіх з цим найлюдянішим святом, адже материнська любов – найсильніша річ на планеті.

       «Обгорніть дитину ласкою: і в житті і в навчанні»

                   Педагогічні ідеї Софії Русової до Дня матері

В інтернаціональній родині шведа та француженки народилась у 1856 році. Їй судилося стати активною громадською  діячкою у період української революції, першою жінкою педагогом-теоретиком в Україні, соціальним педагогом, письменницею. За рівнем і обсягом просвітянської роботи вона займає таке ж почесне місце як Олена Пчілка  і Христина Алчевська.

 

У своїй педагогічній діяльності і наукових роботах Софія Русова наголошувала на формуванні індивідуальної моральної свідомості кожної дитини. Метою такого виховання, на її думку, є сприяння широкому вільному розвитку усіх духовних сил дитини і її здібностей. Для досягнення такої мети важливу роль має відігравати родинне виховання, зокрема, роль матері. 

Материнська любов – це надзвичайне почуття, яке виховує в дитини здатність любити і бути любимою. Якраз завдяки матері, її любові діти розуміють і пізнають, що значить бути любимим, і водночас вчаться  любити матір, батька, інших членів сім’ї. 

С. Русова вважала, що «родинне виховання найкраще, бо в основі його лежить ласка матері». У маленьких дітей є, на її думку, генетична запрограмованість на спілкування з тими, хто виявляє до них лагідні почуття.

«Без матері, без її ласки холодно, страшно було б жити, й ніяка школа, ніякі дитячі садки, або дитячі захисники не дадуть дитині того добра святого, любові й ласки, не розбудять в дітях почуття правди й любові, як щире виховання матері»

Більш детально про роль і значення матері в житті кожної дитини можна дізнатися з літератури по психології, педагогіці, а також з художньої літератури, яка є в нашій бібліотеці 

Чорнобиль у літературі

26 квітня 2026 рік – 40 років з моменту аварії на Чорнобильській АЕС. 40 років тому, цей день закарбувався в пам’яті людства найбільшою техногенною катастрофою.

Експеримент, 4-й реактор атомної електростанції, два вибухи, злочинне замовчування, радіоактивний пил, шкідливі викиди, радіаційне забруднення, гостра променева хвороба, евакуація, наслідки катастрофи… Про численні ключові дати й показники, які дають змогу глибше усвідомити значення Чорнобильської катастрофи для України та усього людства, уже написано чимало. 

Сьогодні ж ми пропонуємо звернути вашу увагу на літературні твори українських письменників, що розкривають цю трагічну сторінку історії через мистецтво слова.

«Чорнобильський роман» Анатолій Демський

Над цим романом автор працював понад десяти років, десятиліття розмислів та досліджень. Він перемежовує історію кохання і флірту глибокими екскурсами в історію Чорнобиля і не тільки. Йому важлива вдумлива розмова з читачем, якого не злякає детальний виклад обставин і формул.

«Я бачив» Володимир Шовкошитний

Художньо-документальна повість, як нова спроба одного з провідних українських сучасних письменників, самовидця Чорнобильської аварії й активного ліквідатора її наслідків, поєднати воєдино літературу пам'яті й літературу факту. У творі поєднані спогади очевидців найбільшої техногенної катастрофи в історії людства, учасників ліквідації її наслідків, простежені долі літературних героїв, проаналізовані техногенні, економічні, соціальні й медичні наслідки наймасштабнішого рукотворного лиха, показані перспективи повернення забруднених територій в народногосподарський обіг.

«Квіти біля четвертого» Катерина Міхаліцина

Це розповідь онуці прабаби щемкої історії про те, як катастрофа відібрала не тільки дім. А й життя близької людини – як іще безліч життів. А ще ця книга допоможе дорослим знайти правильні слова для обговорення психологічних моментів з дітьми та глибшого розуміння історичного контексту.

«Мамо, а що це було» Олександр Есаулов

Він не міг не писати про ті події. Тому, що він усе те пережив, він усе те бачив на власні очі. Прип'ятський попіл стукав… Та що там стукав! Він гримав в його серце!

Олександр Есаулов розповідає про перші, найстрашніші після аварійні дні, про жах раптової евакуації з Прип’яті, про те, що одразу після аварії місто Прип'ять зникло, воно начебто ніколи не існувало.

«Кістяк з Чорнобиля» Антін Мухарський

Це перша в світі казка про Чорнобиль. Про що ж ця оповідь? Згідно сюжету, тато Михася пішов на війну й зник безвісти. Але хлопчик вірить, що він живий, і понад усе мріє побачитись із батьком. Одного дня стара чаклунка дає йому чарівні окуляри, котрі приводять хлопчика в Чорнобильську зону, де він знайомиться з Кістяком Костем та його друзями-мутантами.

В цій казці майстерно пов'язані події Чорнобильської катастрофи 1986-го року, здобуття незалежності Україною та революції Гідності. Сама ж Чорнобильська зона у книзі постає не стільки місцем страшної аварії, як зосередженням української містики, «місцем сили», пов’язаним одночасно із космосом та минулими поколіннями. У такий спосіб, автор пропонує новий погляд на Чорнобильську катастрофу, трансформуючи її з трагедії у нову яскраву історичну, культурну та містичну пам’ятку на мапі України.

«Ностальгія» Василь Шкляр

Тут і ностальгія за минулим, яке було до аварії на ЧАЕС, і жалоба творчої людини за нездійсненими мріями. Герой розривається між батьківським обов’язком вилікувати сина, заробити грошей на остогидлій роботі та порожнечею в стосунках із дружиною. І нібито митець знаходить нове кохання, нові сили для творчості, але все це урешті-решт зникає як марево, відлітає з його життя як пташка…

Покинута Прип’ять, зруйновані долі, трагічні спомини, радіація, зона відчуження, техногенна катастрофа…  Ось що залишила по собі жахлива катастрофа на ЧАЕС. 

Зверніть увагу, що у нашому фонді є найвідоміші книги про Чорнобильську катастрофу, це документальні дослідження, свідчення ліквідаторів та художні твори. 

 

     «Культурний вплив міста через книжкову індустрію» 

   Цікаві факти про всесвітню столицю книги м. Рабат

Починаючи з 23 квітня 2001 року у Всесвітній день книги та авторського права запроваджена традиція – обирати місто, що на рік стає Світовою столицею книги.

За програмою UNESCO у 2026 році нею стала столиця Марокко – Рабат. Це місто поєднує багату історію, неповторну архітектуру та сучасний стиль життя.

«Рабат являє собою культурне перехрестя, яке сприяє поширенню знань і мистецтва в усьому їх різноманітті за допомогою книг» - 

                                             Одре Азуле (Генеральний директор ЮНЕСКО)

У Рабаті знаходиться офіційна резиденція короля Марокко – Королівський палац. До списку об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО входить Медина (старе місто). Тут деякі будівлі стоять із часів фінікійців, карфагенян та римлян. Рабат – це місто, де старе зустрічаються  з новим, східний дизайн – із західним.

Місто відоме своєю культурною різноманітністю, де мирно співіснують різні етнічні групи.

Щороку у Рабаті проходить Мавританський міжнародний фестиваль мистецтв, який приваблює художників з усього світу

Особливістю Рабата є те, що він є одним із головних центрів кіновиробництва в Марокко, де знімають багато фільмів і серіалів світу. Багато жителів Рабата володіють кількома мовами, включаючи французьку, арабську та берберську. Місто є важливим освітнім центром, де розташовані численні наукові установи та дослідницькі центри.

В місті існує 54 видавництва, проводиться міжнародна книжкова і видавнича ярмарки, невпинно зростає кількість книгарень. Книжкова індустрія Рабата є важливою частиною економіки міста. Як Всесвітня столиця книги у 2026 році  Рабат здійснить ініціативи, направлені на стимулювання сталого економічного зростання та забезпечення розширення доступу до книг і підтримки місцевої видавничої індустрії

Варто зауважити, що це місто, де гармонійно поєднується історія, культура та сучасні технології.