«Я за вільну розкуту думку, я захищаю гідністьсть людини,

відстоюючи високі моральні принципи як християнин, керуюся Божими заповідями. Мені як громадянинові й чоловікові соромно за мою країну, де жінки тільки за переконання відбувають 25 років каторги. За всю історію існування держав не було таких ганебних фактів», — сказав Валерій Марченко у своєму останньо­му слові на суді. Літературознавець і перекладач Валерій Марченко відкрито виступав проти русифікації, писав про Голодомор, був учасником Української Гельсінської групи.Прожив життя коротке, проте сповнене гідності та внутрішньої свободи.

Валерій Марченко народився 16 вересня 1947 року в Києві. Письменник Юрій Хорунжий, автор нарису «Валерій Марченко проти імперії брехні» назвав його київським інтелігентом у третьому коліні. Марченко був онуком першого радянського ректора Львівського університету, який теж зазнав репресій. Він працював у “Літературній Україні” та вчителював у Києві. 

Зокрема, наважився говорити про Голодомор і русифікацію, відтак у 1973-му його вперше заарештували. У таборах правозахисник познайомився з іншими дисидентами і, повернувшись у Київ, продовжив діяльність. Удруге його схопили в 1983-му. Черговий термін ув’язнення по суті був смертним вироком, бо він мав хронічну хворобу нирок, з якою в тюрмі йому було не вижити. Цього разу Марченка, зокрема, засудили за передачу на Захід проєкту рішення колегії Міносвіти УРСР «О дополнительных мерах по улучшению изучения русского языка в общеобразовательных школах и педагогических учебных заведениях Украинской ССР».

 

Про свою боротьбу Валерій Марченко якось сказав: “Виступивши проти цілої імперії брехні, я мав одну підпору – свідомість, що ярмо — нестерпне”. На смерть дисидента зреагували Папа Римський Іван Павло ІІ та президент США Рональд Рейган. Міжнародний тиск був такий, що матері вдалося забрати тіло сина, попри правила репресивної системи СРСР. Через три десятиліття під час декомунізації Інтернаціональну площу на Нивках у Києві перейменували на честь Валерія Марченка.

Використано публікацію газети «Український репортер» 7.10.21  

Краса і грація журавлів

“Журавлі летять”

                   Марія Познанська

 Журавлі летять, курличуть.

Шлють останнє «прощавай!»,

Літечко з собою кличуть,

Забирають в теплий край.

 

Ой, як жалко мені літа

І журавликів моїх!

Та не буду я тужити,

Бо весною стріну їх.

12 вересня – Всесвітній день журавля.

В нашу країну прилітають всього сім видів журавлів, найпоширеніший з них, це Сірий журавель. Саме цей вид журавлів вже давно став символом весни, вірності та улюбленим героєм казок і приказок. Також є однойменний народний танець, а ще він дав назву важелю для піднімання води з криниці. У християнстві журавель часто асоціюється з сонцем і сосною. Спостерігаючи за поведінкою цих птахів, наші предки передбачали погоду. Журавель – птах дуже відомий. Людство знайоме з цими птахами з сивої давнини, про це свідчать наскельні малюнки в Африці, Європі й Австралії. А сьогодні деяким видам загрожує зникнення.

Мета Дня журавля - привернути увагу міжнародної спільноти до проблеми збереження цих птахів. Символом природоохороних організацій журавель вперше став у США. Там, рятуючи зникаючого американського журавля, вчені підклали його яйця у гнізда журавлів інших популяцій, які гніздилися в безпечних місцях. День, коли на гніздування відправився цілий виводок врятованих птахів, і став екологічним святом.

Цікаве про журавлів:

Третій за чисельністю вид родини – Сірий журавель;

Сірим журавлям належить рекорд висоти польоту – перелітають Гімалайські гори на висоті майже 10км.;

Найменший серед журавлів – Степовий;

Степовий журавель занесений до Червоної книги України;

Найвищий журавель – Австралійський;

Чорношиїм журавлям загрожує вимирання – їх залишилося всього 6 тисяч особин у світі;

Найрідкісніший вид – це Японський журавель;

Японський вид журавлів обирає партнера один раз і назавжди;

 

 Найдревніший з усіх видів – це Вінценосний;

У Вінценосних журавлів є спеціальні пальці, які дозволяють їм триматися на деревах і навіть ночувати там;

Жителі Уганди зробили Східного (чорного) вінценосного журавля національним символом і навіть зобразили на гербі та прапорі своєї країни;

Розмах крил Індійського журавля становить до 2,5 м.;

 

Особливість Райського журавля – видовжені крила цього розкішного птаха частенько плутають з хвостом, має велику голову й товсту шию;

Унікальний і найрідкісніший представник журавлиних – Американський журавель;

Найчисельніший вид журавлів – це Канадський.

 

Прислів’я:

Унадився журавель до бабиних конопель.

Журавлі прилетіли — весну принесли.

Лови журавля в небі.

Не кричали журавлі, як з вирію летіли, не будуть кричати, як і назад летітимуть.

Загадки:

Прохолоди чиста просинь —

на поріг ступає осінь.

Вдаль від рідної землі

линуть в вирій …  

***

Довгі ноги, довгий ніс.

Прилетів — обід приніс:

Смачних жабеняток

Для своїх маляток.

***

Дивний ключ у небо лине,

Не залізний, а пташиний.

Цим ключем в осінній млі

Відлітають… 

Пісні:

Олена Білоконь - "Журавлі". Слова -Зої Журавки;

Тріо Маренич - "Налетіли журавлі" – українська народна пісня;

THE HARDKISS – "Журавлi";

"Журавлі" - Михайло Березутський

Та інші українські виконавці виконували пісні про цих граційних птахів. 

                 Грамотність – необхідний інструмент успіху

Немає жодного сумніву в тому, що письменність має важливе значення для всіх вікових, статевих, національних, релігійних та інших груп населення Землі. Саме грамотність допомагає дітям, молоді, дорослим засвоїти найважливіші життєві навички, які дають можливість гідно протистояти викликам, які кидає життя. Грамотність є основою для здобуття нових знань і вмінь, що є інструментами ефективної участі людини в усіх сферах суспільного життя ХХІ століття, зокрема економічної.

Міжнародні премії ЮНЕСКО в області грамотності відзначають досягнення та інновації в області грамотностіі. За допомогою цих премій  ЮНЕСКО прагне підтримувати передовий досвід в області поширення грамотності і заохочує створення товариств грамотності, їх динамічний розвиток.  Премії присуджуються з 1967 року. 

Міжнародні премії ЮНЕСКО в області грамотності присуджуються щорічно 8 вересня в ході офіційної церемонії з нагоди Міжнародного дня грамотності. 

За цей час більш 475 проектів і програм, що здійснюються урядами, неурядовими організаціями та окремими особами з усього світу, були удостоєні визнання. 

Існують дві Міжнародні премії ЮНЕСКО в області грамотності: 

• Премія ЮНЕСКО імені Короля Сечжона за поширення грамотності 
• Премія ЮНЕСКО імені Конфуція за поширення грамотності. 

Премія ЮНЕСКО імені Короля Сечжона за поширення грамотності була заснована в 1989 році за фінансової підтримки уряду Республіки Корея. Премія вшановує видатний внесок, який зробив більше 500 років тому письменник Король Сейджон (1397-1450 рр.), що створив алфавіт «Хангиль». Вона приділяє особливу увагу розвитку і навчання грамоті рідною мовою. 

Щорічно присуджуються дві Премії ЮНЕСКО імені Короля Сечжона за поширення грамотності. Кожен переможець отримує 20 000 доларів США, медаль та диплом.

Премія ЮНЕСКО імені Конфуція за поширення грамотності була заснована в 2005 році на честь видатного китайського вченого Конфуція за фінансової підтримки уряду Китайської Народної Республіки.  
Ця Премія приділяє особливу увагу питанню поширення грамотності серед населення сільської місцевості, а також позашкільної молоді, особливо - дівчат і жінок. 
Щорічно присуджуються три Премії ЮНЕСКО імені Конфуція за поширення грамотності. Кожен переможець отримує 20 000 доларів США, медаль та диплом. 
Премія відкрита для установ, організацій чи приватних осіб, які демонструють видатні заслуги в галузі грамотності, досягають особливо ефективних результатів та просувають інноваційні підходи. Відбір призерів проводиться міжнародним журі, призначеним Генеральним директором ЮНЕСКО, яке проводить засідання в Парижі раз на рік. Премія присуджується на офіційній церемонії, що відбулася з цією метою в  Штаб-квартирі ЮНЕСКО  в Парижі. 
Цього року наші діти, діти України змушені здобувати освіту в умовах війни. Тяжкі випробування випали і на їхню долю. Після перемоги ми обов'язково нагородимо мужніх учителів, які  продовжують навчати своїх учнів у надскладних умовах, іноді, навідь з окопів зі зброєю в руках.

 

  

 Ми пам'ятаємо

Щороку 29 серпня в Україні відзначається День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України. Цей день встановлено Указом Президента України від 23 серпня 2019 року № 621 для увічнення героїзму військовослужбовців і добровольців, котрі віддали життя за батьківщину, як нагадування про одну із найкривавіших подій війни на сході України – Іловайську трагедію.

Янголи діляться цигарками, «По одній, — сміються, — на брата».

Розповідають один одному про перемоги, розповідають про свої втрати.

Жартують, мовляв, час підшуковувати собі заміну.

Розуміють один одного так, як ніхто більше не розуміє.

«Я, — каже один, — взагалі без поняття, як мені бути далі.

Вони ж, коли мене кличуть, достеменно не знають усіх деталей.

Сподіваються на мене постійно, ставлять якісь питання.

А я на мить відвертаюсь — і саме тоді прилітає.

І потім доводиться говорити з ними про те,

як їм далі жити серед усіх цих смертей».

«А я, — каже інший, — із ними вже місяць котрий,

а самому ж досі страшно на виїзді і страшно в окопі.

Я знаю їх поіменно, запам’ятовую їх обличчя.

І знаєте, смерть нікому із них не личить, нікому не личить.

Я люблю їх тепер, як рідних своїх, авжеж.

Але ж усіх

не вбережеш».

«Що вам казати, — затягуючись, говорить третій. —

Я не можу спати — сняться їхні фото, їхні портрети.

Список їхніх імен — Максим, Олексій, Роман.

Я не сплю, я постійно чую голоси їхніх мам.

І я почуваюсь невдалим, немічним і малим.

Вони на нас сподівались, а ми підвели».

Далі замовкають і всі троє думають про одне —

хто з підопічних яку дурницю сьогодні утне.

Хто вийде з-під крил і залишиться на віки.

І тоді вони плакатимуть: «Ну що ж ви так, чуваки».

Янголи переглядаються, обіцяють не залишати нічого на потім.

Мовчки докурюють і розходяться —

в них попереду

багато роботи.

                                                    Таня Власова

Видатні письменники та поети Донбасу,

  які  займають чільне місце в літературі України.

У Львові бути україномовним письменником легше чим у Донецьку чи Луганську. Окрім таланту тут потрібно мати й моральні сили. За різних обставин в різний час ці автори відстоювали своє право на творчість. Ціна та наслідки цієї боротьби у кожного були свої.

Василь Стус. Ми пишаємося ним не лише за літературний талант, а й за підкріплення кожного віршованого слова дією. Стус більшість свого життя прожив на Донбасі, він відмовився від радянського громадянства, яке, за його словами, означало «бути рабом» За любов до України в своїй творчості його заборонили друкувати, а згодом відправили у місця позбавлення волі, де й загинув можливий лауреат Нобелівської премії, один із талановитіших поетів України

«О земле втрачена, явись

бодай у зболеному сні,

і лазурово простелися,

і душу порятуй мені» 

Його вірші нікого не залишать байдужим: : onlyart.org.ua/ukrainian-poets/virshi-vasylya-stusa

Володимир Сосюра – учасник Революції під проводом УНР та один з найліричніших вітчизняних поетів

«Люблю України коханої небо,

Що буде, люблю, й що було.

Живи, моє серце, живи не для себе,

Для себе ж бо ти й не жило»

Уславлений романтик Донбасу як ніхто інший вмів писати про любов. Чистою,синовньою любов’ю наповнені його вірші до України:  www.poetryclub.com.ua 

 

Олекса Тихий – талановитий письменник Донбасу, котрий, як і Василь Стус, заплатив за свою творчість власним  життям. Відлуння його слів ми знаходимо у сьогоденні, й боремося з наслідками того, про що пише Олекса Тихий: «Не біда, а вина кожного інтелігента, кожного, хто здобув вищу освіту, займає керівні посади, а живе тільки затоптуванням черева, байдужий, як колода, до свого народу, його культури, мови. І чи не злочином годилось би кваліфікувати діяльність органів освіти, вчителів, діячів закладів культури та всіх керівників на ниві асиміляції мільйонів українців Донеччини. Адже таку масову асиміляцію не можна назвати інакше, як тільки інтелектуальним геноцидом». 

Повна версія тут:  olexa.org.ua/tvory/tvor01

Іван Дзюба з юності займався захистом репресованих українців. При його безперервній проукраїнській діяльності, йому пощастило дожити до старості та побачити теперішню Україну. Спогади Івана Дзюби про його боротьбу, історії з життя тих, хто відстоював українські національні інтереси на Донбасі:  www.ukrlit.vn.ua/lib/dzyuba

 Микола Руденко – поет з Луганщини, котрий також був репресований через «антирадянську діяльність», написав чимало прекрасних віршів

«Безсмертя нації – у слові,

А слово – Бог земних віків.

Лише нікчемні й безголові

Зрікаються своїх батьків» 

Тут можна почитати його твори: www.poetryclub.com.ua

На Донбасі тривають важкі виснажливі бої. Кожного дня Україна втрачає своїх найкращих захисників. Вони боронять рідну землю, бо цей край був, є і буде – Україна.