ВАЛЕРІЙ ФРАНЧУК. Я МАЛЮЮ ЯНГОЛІВ…

Тема Голодомору – особиста, родинна історія для  українського художника Валерія Франчука.  Це одна з головних тем його творчості. Про трагічні події української історії митцю розповідали мати і старший брат. За 30 років він створив більше 250 картин вражаючих, кричущих про трагедію і біль людську… Я не малюю мертвих, я малюю Янголів.

 Це душі людей, які могли б жити, якби їх завчасно не вбив  голод. Картини, вважає автор, не повинні лякати, вони повинні нагадувати, зберігати пам'ять про страшні події для майбутніх поколінь. До Дня пам’яті голодоморів в Національному музеї літератури буде проходити виставка картин  художника "Янголи" з  циклу «Розгойдані дзвони  пам’яті». 

Пам’ятаймо це! Я творю для майбутніх поколінь! – Валерій Франчук.

 ЮНЕСКО і всесвітньо відомі  художники 

декларують принципи толерантності.

 

Декларація принципів толерантності, прийнята у 1995 році Генеральною конференцією ЮНЕСКО  закликає до прояву поваги і розуміння того, що всі і кожна людина мають свою природу і відрізняються один від одного. Тільки терпиме ставлення   може забезпечити  мирне  спілкування спільнот. Толерантність – мистецтво жити в світі несхожих людей та погляді в мирі та добросусідстві. Документ стверджує  віру в основні права людини, гідність  і цінність людської особистості.

Статті Декларації  ЮНЕСКО мають на меті утвердження ідеалів толерантносі, тому що це важливі принципи для збереження миру та соціально-економічного  розвитку народів.

Декларація  акцентує увагу на небезпеці   нетерпимості в людському суспільстві,  на  активізації  дій на підтримку толерантності між різними народами, закликає  до необхідності  мирного співіснування.

Декларація проголосила 16 листопада Днем Толерантності.  

 Штаб-квартира знаходиться на площі Фонтенуа. Ця величезна споруда з’явилася у 1958 році. Авангардну семи поверхову  будівлю проектували архітектори з Англії, Америки, Франції, Італії. Все декоративно-художнє  оформлення штаб-квартири ЮНЕСКО – ілюстрація ідей принципів  Декларації.

Перші строки Уставу ЮНЕСКО викарбувані на кам’яній стелі, яка встановлена на площі Толерантності на території штаб-квартири. Цей напис виконаний на 6 офіційних мовах організації.  Ідею захисту миру, ідею прагнення гармонії в світі та поміж людьми, народами несуть твори великих майстрів – гуманістів, які брали участь в оформленні залів ЮНЕСКО. 

Картина «Падіння Ікару» - одна з робіт П.Пікассо. Скульптура «Людина крокуюча»  - дарунок А.Джакометті. Це одне з найдорощих  творинь мистецтва у світі…

Незвичайний барельєф, який відображається у воді  озера японським ієрогліфом – «мир на Землі».  В японському садку встановлена  статуя Ангела, який пережив ядерний вибух в Хіросімі.  

Своє Панно  в дар організації  українська  художниця–керамістка Людмила Мешкова назвала «Земле, флюїди життя і розвитку світам Всесвіту посилай».

А ще великі Жан Браун, Ж.Міро, Базен, Л.Корбузье, З.Церетелі, Р.Матта, Ж.Арпа, Г.Мура, А.Кальдера підтримали своїми творами ідеї толерантності і мирного співіснування людства.

 

НЕСТОР: «Я УКРІПИВСЯ ВІРОЮ І ЗАХОПЛЕННЯМ. 

 …ПОЛОЖИВ  ПОЧАТОК  СЛОВУ  ПИСАННЯ»

В цьому  році виповнюється 965 років від дня народження  Нестора Літописця. «Святий  Літописець» увійшов в історію України як автор пам’ятки древньоруської і слов’янської культури – «Повісті минулих літ». Твір покладений в основу історії Київської Русі і Православної церкви. Письменник-агіограф зафіксовував достовірно на папері все те, що передавалося з вуст в уста поколіннями: хронологію подій, воєн, правління козаків,  князів, спорудження монастирів, церков… Зі сторінок повісті ми дізналися про створення слов’янської грамоти Кирила і Мефодія.

 В 17 років Нестор вирішив піти в Києво-Печерський монастир, став послушником, потім  іеродіаконом.  Інок після постригу був наречений  на честь мученика Нестора Солунського. Сумліно виконував правила монастиря. Багато часу молився, читав книжки, займався описом життя святих, зберігав духовну і тілесну чистоту.  Похований Нестор в Ближніх печерах  Києво–Печерської лаври. Церква приєднала   преподобного  до ліку святих і почитає його  кожного року 9 листопада.  Українська церква затвердила орден  «Преподобного Нестора Літописця», який видається  «За церковні досягнення».

 Життя і діяльність Нестора  як монаха, і богослова є взірцем і прикладом для всіх,  хто займається навчанням і духовною освітою. Своїми працею і талантом він служив церкві і суспільству, поєднував духовне життя і творчість.  Святий вважається покровителем всіх, хто навчається, істориків, науковців, журналістів.

 

УКРАЇНСЬКА Петриківка – 

духовний скарб світової культури.

В 2013 році  Україна презентувала Петриківський розпис  міжнародному товариству в штаб-квартирі ЮНЕСКО в Парижі виставкою «Петриківський розпис - кольори традицій» у зв’язку з внесенням українського народного розпису до реєстру ЮНЕСКО як надбання світової нематеріальної культури. Петриківка – це гармонія між людьми і природою в житті і мистецтві. Петриківка має космогонічний зміст.

Петриківський розпис – унікальне явище української культури, яке налічує більше 200 років історії.  Петриківка – національна візитна картка України, душа народу, його надбання, яке треба зберігати,  розвивати й передавати наступним поколінням  як духовний  національний скарб.

 Проведення мистецьких виставок  в різних країнах є частиною промо-туру для популяризації унікального народного  промислу України  в світі. Це імідж України. Він відкриває Україну  всьому світу.

 У 1936 році народний митець О.Статива створив Петриківську Школу декоративного розпису. Потім була артіль «Вільна селянка», яка переросла у фабрику сувенірної продукції, яку експортували в 40 країн світу. І сьогодні народні традиції розвиваються, поступово переходять  у новий вимір: майстри належно сприймають зміни і виклики сучасності  і вважають, що Петриківський розпис має усі шанси стати галерейним мистецтвом міжнародного рівня.

 

 

 

ВОНИ ВИЗВОЛЯЛИ КИЇВ

Марія Лагунова пішла на війну добровільно у 1941 році, щоб замінити загиблого брата Миколу. Написала листа до Верховної Ради, отримала дозвіл  як виключення на навчання механіком–водієм танку Т-34. Марія була однією дівчиною  серед тисячі курсантів – чоловіків. І була найкращою серед кращих. Після екзамену М.Ватутін обійняв і привітав дівчину. Бойове хрещення Марія отримала в бою на Курській дузі в серпні  1943 року.  Її називали танковим асом.

Бій за Бровари був її 13 атакою на ворога. Танк був підбитий. Марія отримала тяжкі поранення.  На протезах після лікування вона повернулася в свій навчальний танковий полк. Служила телефоністкою.  В 1967 році Марія Лагунова стала почесною громадянкою міста Бровари. Її   ім’ям  названа вулиця міста, на будинку №4 по вулиці  Енгельса  відкрита меморіальна дошка, на її могилі  встановлено гранітний пам’ятник, в місцевому парку на постаменті – бойовий легендарний танк – Т-34, який нагадує молодому поколінню про криваві і тяжкі події Другої світової війни, про високий  подвиг народу.

Осінь 1943 року. Радянські війська почали наступ на території Лівобережної України. Після звільнення східних областей вони отримали наказ форсувати Дніпро. Під шквальним вогнем ворога з  землі та з повітря солдати переправлялися на підручних засобах  на інший берег. 

Михайло Пилипенко у вересні 1943 року отримав  особливе  завдання: форсувати Матвіївський залив і звільнити Труханів острів від німців. В цьому бою було взято в полон 300 гітлерівців.  Друге форсування Дніпра Михайло здійснював зі сторони с.Бортничі через Жуків острів до с. Чапаєвка.  Човен зв’язківця Пилипенка під час переправи  був  підбитий, боєць в крижаній воді добирався до  правого берега і утримував плацдарм до підходу військ. Він проклав кабельну лінію,  розуміючи її важливість при наступі  і переправі дивізії.

Третя  його переправа через Дніпро була в районі Пущі-Водиці, де німці прорвали лінію оборони. Михайло згадував цей запеклий бій як кошмар і пекло. Він зустрічав ворога один на один. Йому було всього 19 років, дуже хотілося жити, але він довів по телефону  командуванню своє рішення: Приймаю вогонь на себе!. Дії рядового Михайла Пилипенка були прикладом хоробрості, винахідливості. Під час Корсунь-Шевченківської операції він був тяжко поранений. В шпиталі Михайло  дізнався, що нагороджений званням Героя .

Після війни М.Пилипенко присвятив своє життя армії - очолював Київське інженерне військове училище зв’язку. Був ліквідатором аварії на ЧАЄС.

В день визволення Києва від німецьких окупантів ми з вдячністю згадуємо всіх, хто боровся і віддавав своє здоров’я і життя за мирне майбутня своєї країни.

 

 

 

 

ПОДАРУНОК УКРАЇНИ ДЛЯ ЮНЕСКО

4 листопада  1946 року вважається   днем створення ЮНЕСКО. В цей день набрав чинності Статус організації, затверджений 16 листопада 1945  року  в Лондоні  на установчій конференції представників 44 країн. Сьогодні  ЮНЕСКО  об’єднує  більше ніж 190 країн світу.  Україна стала  її   членом 12 травня 1954 року. Головна мета міжнародної організації – сприяти зміцненню миру і безпеки шляхом  розширення співробітництва народів в галузі  освіти, науки і культури. Місія  ЮНЕСКО – зміцнення інтелектуальній та моральній солідарності людства.

В 1985 році українська художниця Людмила Мєшкова перемагає в міжнародному  конкурсі проектів на оздоблення інтер’єрів ООН  з питань освіти, науки і культури. Майстриня власноруч створює 4 тисячі керамічних фрагментів  для  виконання  монументального панно   на стені  площею в 55 м2. В 1987  році Україна дарує  цій унікальний витвір мистецтва ЮНЕСКО.

Майстриня назвала свою роботу « Земле, флюїди життя і розвитку світам Всесвіту посилай…»:  трави, квіти, дивовижні птахи, схід сонця –  стіна  ожила  в динамічному  русі  композиції…  Відкриття панно було урочистим в присутності всього дипломатичного корпусу, знаменитостей.  Генеральний директор ЮНЕСКО, споглядаючи на роботу художниці, сказав: « Це – Україна».

 «Уся моя творчість  пов’язана з енергіями», - стверджує всесвітньо відома  народна художниця України. Заслужена діячка мистецтв України Людмила Мєшкова. Вона створила свою унікальну техніку  - робота солями металів по кераміці з вправленням коштовних каменів. Твори  українській майстрині прикрашають не тільки штаб - квартиру ЮНЕСКО в Парижі, а й храми, церкви, приватні колекції по всьому світу.

Художниця  втілює  свої мрії у свої  твори:  про рай і гармонію  на Землі. Бажає, щоб люди не спричиняли страждань природі, творили добро, добро і добро, розуміли , любили, співчували один одному.

 

1917-1935 роки. «Український» період

  Пікассо.

Вони зустрілися у Римі. Вже відомий художник Пабло Пікассо і  Ольга Хохлова - балерина українського походження з трупи С.Дягілєва «Руський балет».

«…Він дивився на неї, як хижак на жертву. Він не зводив з неї своїх чорних очей». Художник упадав  за нею з завзятістю тореадора…

«Пабло почав писати мої портрети. Я зрозуміла, що перш за все він є філософ,  а потім художник, експериментатор і новатор. Я закохалась спочатку в його розум…».

 Вважають, що  саме Ольга Хохлова спонукала, надихнула Пабло Пікассо до реалістичного періоду його творчості. Вона не розуміла й не приймала модного тоді направлення в мистецтві – кубізму. Закохана жінка  хотіла впізнавати своє обличчя на його картинах. І закоханий митець відійшов від цієї стилістики на деякій час… Відомі портрети Ольги  в різних жанрах виконання, вони яскраво ілюструють як змінювався  емоційний характер  відносин між подружжям.

Спочатку це були  психологічно реалістичні, повні любові, захвату образом жінки, з часом  на портретах художника було важко впізнати Ольгу – це були безжалісно деформовані фігури  моторошних чудовиськ в загрозливих позах та з великими зубами...

На жаль, Ольга і Пікассо були  людьми з дуже різними уподобаннями, поглядами, звичками, манерами – і це сприяло їх віддаленню один від одного і розлученню через 18 років спільного життя.

«…Цієї ночі над Ніжином літала Душа. Літала понад схиленим Гоголем у сквері, Графським парком, вулицею Воздвиженською, куполами Хрестовоздвиженської церкви, на фасаді якої намальоване на мармурі лице - воно колись належало Душі. Під нею написано рік, місяць, число, коли Ольгу Хохлову хрестили у цій церкві…Пам’ятають, не забули. Душі було приємно»...

В фонді бібліотеки є книжка – повість Тетяни Сидоренко про знайомство, одруження і роки сімейного життя геніального художника Пабло Пікассо і українки з Ніжина –балерини Ольги Хохлової. Це перша книга в Україні про долю відомої танцівниці. Пропонуємо її почитати і  відкрити для себе цікаві факти з особистого життя видатних людей.