Він став би вчителем чи адвокатом… якби не війна

Сьогодні, 14 червня, 135-річниця з дня народження видатного українського військового і політичного діяча, полковника Армії УНР, засновника Української Військової Організації (УВО) та першого голови ОУН – Євгена Коновальця. 

Його життя сповнене несподіваних поворотів, дипломатичних перемог та безкомпромісної боротьби за незалежність. Він не був кадровим військовим, а до армії потрапив зі студентської лави з Львівського університету, проте це не завадило йому стати командиром Куреня УСС - найбоєздатнішого підрозділу.

Саме під приводом Коновальця з січня 1918 року і до кінця Визвольних змагань Січові Стрільці будуть одним із найбільш мотивованих, дисциплінованих і професійних бойових підрозділів Армії УНР.  

Паралельно з навчанням пройшов ще й повний курс історії України під керівництвом професора Михайла Грушевського. Цікавим є факт, що багато чоловіків у родині Коновальця були священниками. Дідусь майбутнього провідника був парохом у рідному селі Зашків, а дядьки служили у Страдчі та Малехові.

В 1929-му Коновалець створив Організацію українських націоналістів, проте він так і не побачив її розквіту. Євген Коновалець загинув в Роттердамі (Нідерланди) в 1938 році від «подарунка», який передав йому агент НКВС Павло Судоплатов, це був вибуховий пристрій, замаскований під коробку цукерок. Саме смерть "батька" ОУН називають однією із причин розколу Організації 1940 року.

Більш детально про життя і боротьбу полковника можна дізнатися з тематичної викладки в бібліотеці.

 

                «Невисвітлений матеріал…»

Журналісти, які загинули в російсько – українській війні

З 6 червня 1994 року в Україні відзначають День журналіста. 

6 червня 1992 року спілка журналістів України приєдналась до Міжнародної федерації журналістів. Вшануванням людей цієї вкрай важливої   професії присвячені і інші дати, День військового журналіста України (16 лютого) День пам’яті українських журналістів (16 вересня), які ілюструють особливості роботи журналістів на війні.

24 лютого 2022 року велика кількість людей цієї професії стали учасниками бойових дій. Хтось із них працює на передовій, а хтось зі зброєю в руках, долучившись до лав ЗСУ. У День журналіста Україна вшановує пам’ять загиблих журналістів.

Більшість загиблих представників медіа — це українські та іноземні журналісти, оператори, фотографи та пресофіцери, які мобілізувалися до війська. Також трагічний список містить десятки цивільних працівників, загиблих від ворожих обстрілів, ракетних ударів та під час перебування в російському полоні, як-от українська журналістка Вікторія Рощина, або Вікторія Амеліна, життя якої забрала ворожа ракета.

На початок травня 2026 року з часу повномасштабного вторгнення рф. в Україну, окупанти вбили щонайменше 150 медійників. Серед загиблих: 21 - при виконанні професійних обов’язків; 10 – цивільні жертви;119 – тих, хто мобілізувались до лав ЗСУ

Загиблі і ті, що продовжують боротьбу,  довели,  свобода слова - не гучне гасло, а  справа власної  професійної гідності, за яку віддають життя.

                           

         «Про дітей і про війну»

4 червня – День вшанування пам’яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії рф проти   України

Реалії сьогодення   українських  дітей такі :

 замість ігор – сирени;

 замість казок – вибухи;

 замість життя – тиша;

Від агресії скаженого сусіда в Україні загинуло більше 700 дітей та 2527дітей дістали поранення різного ступеня тяжкості. Це дані Офісу Генерального прокурора.

Ворог нищить наші міста, економіку, культуру. Він забирає майбутнє у тих, хто вже ніколи не виросте, у наших дітей.

4 червня відзначається Міжнародний день дітей — безневинних жертв агресії, заснований Генеральною асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 9 серпня 1982 року. Війна триває, щоденно ворог калічить та вбиває наших дітей. Через активні  бойові дії точну дату дитячих жертв визначити неможливо, але кожне безневинне загублене дитяче життя – наш незагойний пекучій біль. Кожне зупинене дитяче серце – це постріл у наше майбутнє. Будь-яких слів замало, ліків від горя не існує. Пам’ять про загиблих дітей України – ще один вічний шрам в нашій історії.

Ми пам’ятаємо. Ми не пробачимо.

В нашій бібліотеці є книжки, в яких авторам вдалося передати дитячий стан і поведінку під час війни.

 

   Їхній внесок у відродження духовності народу  та розвиток  культури

В останню суботу травня в Україні відзначають День працівника поліграфії і книгорозповсюдження. Свято – визнання вагомого внеску тих, чия праця забезпечує збереження культурної спадщини та вносить вагомий внесок у розвиток освіти, науки, культури та духовного життя держави. 

Є щось глибоко символічне в тому, що в час надскладних моральних і фізичних випробувань у Києві розпочався черговий 14-ий Міжнародний фестиваль «Книжковий Арсенал». Тут для всіх, кому цікава культура та література є безліч можливостей зустрітися як з авторами, так і з тими, хто причетний до справжнього дива – народження книжки.  

Користувачі нашої бібліотеки завжди мають нагоду поспілкуватись  з такими людьми недалеко від власної домівки, адже бібліотека має честь носити ім’я Михайла Слабошпицького, одного із «трудівників» української літератури і багатьох літератур світу, засновника і директора видавництва «Ярославів Вал».

Ми щиро  вдячні пані Світлані Короненко-Слабошпицькій, яка зараз продовжує справу чоловіка, за безцінні (в буквальному матеріальному розумінні) сповнені глибоких смислів, книжки. Зустрічі з пані Світланою в нашій бібліотеці, на які вона, попри свій напружений графік, находить час, завжди теплі, доступні і пізнавальні. 

Ми раді співпраці з молодими видавцями Аліною Росс, ФОП Басиста та Ярославом Карпцем, засновником    видавничої майстерні YAR -  першого українського видавництва соціального типу. 

Своїми творчими здобутками вони також ділилися у нашій бібліотеці. Всі вони завжди є в ній бажаними гостями.

 

«Ті, хто популяризує історію та культуру України»

 Основною метою цього свята є популяризація і доступність історії, культури та звичаїв нашого народу. Дата вибрана не випадково.

 28 травня 1925 року у Харкові розпочалася І Всеукраїнська конференція з країнознавства. Після поразки Української революції 1920 – 1921 років багато хто виїхав за кордон, а тим, хто залишився і продовжив вивчати історію рідного краю, радянська влада щоб продемонструвати свої задекларовані права націй на самовизначення, дала дозвіл на її створення.

Тривало це недовго. З початком репресій у 1929 році першими репресували краєзнавців. Це була підступна ідея влади визначити, хто є носієм української ідентичності, щоб потім знищити їх.

Справжнім символом трагедії цього покоління є урочище Сандармох у Карелії, де під час масових розстрілів 1937 року обірвалося життя багатьох українських інтелектуалів. Їхня спадщина та здобутки були надовго заборонені.

Сучасне краєзнавство – не тільки про минуле. Воно документує сьогодення. Волонтери фіксують пошкодженні пам’ятки та збирають свідчення для майбутніх поколінь.

 Книжки відомих сучасних дослідників історії та культури можна знайти на полицях нашої бібліотеки. Окрім того всі користувачі публічних бібліотек Солом’янського району мали можливість особисто долучитись до захопливих лекцій і екскурсій Олександра Михайлика – українського краєзнавця та києвознавця, провідного бібліотекара Центральної бібліотеки Солом’янки імені Григорія Сковороди, дослідника історії та церковної, громадської та промислової архітектури України.  Він – переконливе свідчення того, як сухі наукові факти перетворюються на цікаві розповіді, що спонукають до більш детального вивчення не тільки історії України, а і навколишніх локацій поблизу власної домівки. У співавторстві з Семеном Широчиним вони видали серію книг «Невідомі периферії   Києва» де розповідається про історію розбудови колишніх київських околиць. Солом’янському району в ній присвячена окрема книжка.

 Ті, хто з будь-яких причин не зміг наживо почути пана Олександра, дізнаються про багато цікавого з його книжок, завітавши в нашу бібліотеку.  Тут також можна ознайомитись зі змістом нашого краєзнавчого куточку, де представлені побачені залюбленим оком митця, краєвиди рідної Солом’янки, створені архітектором Володимиром Гриневичем

 

«Самовідданість та любов до рідної землі «Мета»

Про життєвий шлях Євгена Шумілова, актора театру і кіно, зв’язківця, старшого бойового медика 3ОШБр, позивний МЕТ до Дня Героїв

Народився Женя Шумілов 12 січня 1992 року у Києві.  Тут він зростав, був другом, веселим та допитливим, добрим, кмітливим,  життєрадісним хлопчиком. Він міг довго та старанно складати щось з лего-конструктора, поки не досягав задуманого. В цьому був Женя: завжди доводив справу до кінця, адже був наполегливий у всьому, за що брався.

З малечку проявляв чутливість і особливу любов до тварин. Вдома завжди жили домашні улюбленці і Женя з турботою піклувався про них.  

 

У класі, де навчався Женя був тендітний хлопчик Ваня з багатодітної родини. Його часто ображали, а Женя, бачивши таке ставлення, завжди його захищав, запрошував на свої Дні народження додому. У нього змалечку було дуже загострене відчуття справедливості, він не міг бути осторонь, коли бачив, що відбувається якась несправедливість, когось ображають.

«Я раділа, що мій син Женя росте  чуйною людиною та відчуває чужий біль, захищає слабких.
Таким був Женя - неймовірно щирим, добрим; людиною слова та діла! На нього завжди можна було покластися у всьому. В різних ситуаціях всі знали,  щоб не було - Женя інколи не підведе! Рідкісна риса людини...» - Катерина Шумілова, мама Героя.

Навчаючись у школі, Євген вступив до школи мистецтв  Сержа Лифаря до класу народних та бальних танців. Згодом через проблеми з суглобами вирішив припинити навчання, але доля запропонувала Жені можливість вибору. Він майже одразу поступив на навчання у театральний клас, де викладали чудові люди та професіонали своєї справи - Ганна Валеріївна Кожинова та Тамара Михайлівна Тимошко.
Женя настільки захопився навчанням, що ходив на заняття  навіть тоді, коли хворів. Він не міг пропустити жодного уроку.
З самого початку йому було дуже важко. Колись на сцені Женя не зміг дочитати вірш "Сніжинки" і настільки засмутився, що хотів покинути навчання, але знову втрутилася доля, Тамара Михайлівна дуже підтримала його у той момент і Женя повірив у себе!

Так почалась дорога до МРІЇ Євгена, дорога до перемоги над самим собою, своїми страхами і невпевненостю.  Таким було його велике та неймовірне бажання стати справжнім актором, творчою особистістю.

В 2014 році  після закінчення Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого — акторське мистецтво, став актором в «Сучасному театрі».

Знаходив час займатись вокалом, плаванням. Девізом Євгена по життю було: «Посміхайся завжди, навіть коли все дуже погано».

Він знімався у серіалах та телепроєктах «Речовий доказ», «Сидорéнки-Сидóренки», «Швидка», «Агенти справедливості», «Відділ 44», «Табун», «Шлях поколінь».

Це були різні ролі — епізодичні й другорядні, але завжди живі. У кожній з них він умів залишити після себе відчуття присутності. Камера його любила. А глядач запам’ятовував.

 

У театрі Євген був особливо живим. Сцена дихала разом із ним. Він грав у виставах «Наталка Полтавка», «Вій», «Майстер і Маргарита», «Мужики не танцюють стриптиз» та інших.

Коли у 2022 році почалося повномасштабне вторгнення на територію України, Євген відразу  пішов добровольцем у лави ЗСУ і почав свій військовий шлях у 3-й Окремій штурмовій бригаді. Був штурмовиком, зв'язківцем, трішки згодом став старшим бойовим медиком. Пройшов неймовірно складний шлях у Бахмуті, Авдіївці, Кліщиївці, Сергіївці, на Харківщині, Луганщині. Пройшов гарячі точки, де рятував життя побратимам, виносив наших хлопців майже з оточення. Проявив неймовірну мужність, витривалість, людяність та професіоналізм рятуючи наших воїнів!

Женя намагався рятувати і покинутих тварин, він постійно передавав їх своїм друзям, знайомим, врятував та привіз додому маленьких кошенят та собаку Сіту, яку знайшов у Городищі.

«Євген пройшов неймовірно складний шлях, але залишився неймовірно добрим, тим хлопчиком, який завжди боровся за справедливість, який  захищав слабших, він не міг бути осторонь, коли потрібна була його допомога! Таким  був Женя -  неймовірним сином і другом!!!: - Катерина Шумілова.

Загинув Євген Шумілов 30 квітня 2024 року біля села Нововодяне Сватівського району Луганської області,  закривши собою пораненого побратима!
Женя виконав головну Божу Заповідь  "Немає більшої любові ніж та, як хто кладе душу свою за друзів своїх".

 

За героїзм, людяность, самопожертву та професіоналізм Євгена  Шумілова нагороджено державними нагородами: Орденом за мужність 3 ступеня, Орденом Святого Пантелеймона,  Орденом за Заслуги 3 ступеня,  відзнакою Золотий Хрест, Хрест Хоробрих, Хрест Доблесті, Комбатантський Хрест.