Трагічний день для архітектурної спадщини Києва

24 червня 1934 року  за особистою пропозицією Сталіна офіційно було перенесено столицю України з Харкова до Києва.  Марні спроби більшовиків захопити владу у Києві у 1919 році змусили їх перенести столицю до Харкова. Цей статус Харкова протримався за ним майже 14 років. Однією з головних вимог приведення міста у відповідність до соціалістичних стандартів стало значне зменшення кількості сакральних пам’яток, які заважали будівництву помпезного урядового центру  УСРР. Саме в цей період архітектурна спадщина Києва стала заручницею більшовицької ідеології.  Понад 100 унікальних храмів та церков  -  важливих духовних осередків ,архітектурна окраса столиці та вагома частина історії України, потрапили до цього сумного переліку.

Були зруйновані: Трьохсвятительська (Василівська) церква, збудована ще у 1183 році, церква Святого Георгія у Верхньому місті, два Мазепинські барокові шедеври — Микільській військовий собор на площі Слави та Богоявленський собор Братського монастиря Києво-Могилянської академії та Малий монастир Святого Миколая на Арсенальній, а також святині Подолу — церква Миколи Доброго, храм Петра і Павла, Борисоглібська церква, церква Святих Олени та Костянтина (зруйновані баня та верхній ярус дзвіниці), храм Різдва Христового на Поштовій площі та церква Успіння Богородиці Пирогощі. 

Задля спорудження урядового центру приймається рішення про знесення  Михайлівського Золотоверхого Монастиря — одного із найдавніших храмів столиці. На щастя, проект з гігантським монументом вождю світового пролетаріату реалізувати не вдалося. Це дозволило Києву відродити у часи незалежності Михайлівський Золотоверхий собор.

 

КНИЖКИ ДЛЯ ТАТА

Сьогодні, 21 червня, в Україні відзначають День батька. Це те свято, яке сьогодні і завжди «звучить» особливо пронизливо і яке нагадує про головне - важливість тата в житті дитини. Сьогодні тисячі татусів на фронті і ми вкотре дякуємо за те, що боронять країну від агресора.

Ми приєднуємося до всіх привітань, які лунають від Заходу до Сходу, з Півночі до Півдня, які летять на передову і тихо вшановуємо тих, хто вже не обійме своїх дітей.

Трішки історії:

Все почалося у 1909 році з особистої історії американки Сонори Смарт Додд із міста Спокан у штаті Вашингтон. Під час церковної служби з нагоди Дня матері вона задалася питанням: а чому у батьків немає свого свята? Коли її мама померла під час пологів, тато залишився сам із шістьма дітьми. Він виховував їх сам - на фермі, без зайвих слів і скарг. Це і спонукало Сонору домогтися, щоб з'явилося це свято.

Вперше День батька відзначили 19 червня 1910 року, але офіційний статус дата отримала лише через десятиліття - у 1972 році президент США Річард Ніксон зробив її національним святом, а в Україні свято офіційно заснували у 2019 році і відзначається воно в третю неділю червня.

Сьогодні ми пропонуємо до прочитання ті книжки, які мають на меті зробити відбиток у пам’яті та свідомості. Повірте, є такі книжки, які можуть змінити людей, адже вони написані саме для батьків і батьками.

Влад Головін «Як бути класним татом. Історії та досвід відомих батьків»: збірка відвертих розповідей українських чоловіків про їхній шлях у батьківстві, цінності та виклики. Ця збірка для всіх, хто вже має дітей, і для тих, хто лише замислюється над цим, напрочуд важливим, питанням.

Артем Чапай в книжці «Тато в декреті» розказав  про свій досвід перебування у декретній відпустці з дітьми. Це весела, щира та чесна розповідь, яка розвінчує гендерні стереотипи. До речі, це перша і поки єдина книжка в Україні відомого та популярного жанру Stay-at-home-dad в США.

Головна ідея письменника - дати меседж чоловікам, які впевнені, що "сидіти дома з дітьми" - це значить відпочивати.

Валерій Пузік «З любов’ю – тато!» - зворушлива розмова з сином і дружиною. Твір глибоко розкриває тему батьківської любові, родинних цінностей та особистісного розриву між рідними через війну. Це можливість подивитися на події очима батька-воїна, який ділиться своїми рефлексіями, спогадами та надіями.

Василь Стус «Листи до сина» — це збірка зворушливих епістолярних творів, які  написані із радянських таборів до дружини Валентини та сина Дмитра. Вони є не просто історією родини, а й глибоким філософським заповітом про збереження власної гідності та національної ідентичності в умовах тоталітарного режиму.

«Колискова від Тата» - це збірка найкращих українських колискових у виконанні відомих українських митців-батьків. Ці колискові – ніжні, добрі й світлі.

Світлана Талан «Чекаю на тебе, тату» - це книга, яка вводить маленького читача у чарівний світ оповідей бабусі Олени, яка живе у тихому українському містечку. Ця книга не просто збірка історій - це особливий шлях у світ дитячої фантазії та дитячого серця, де кожна сторінка наповнена теплом, розумінням та турботою. Вона створена для спільного читання та насолоди як для дітей, так і для дорослих.

Наталя Нагорна «Повернутися з війни» - це розповідь дівчинки Саши про…: «Я розкажу вам про найщасливіший день свого життя – коли мій тато повернувся з війни. Я тримала в руках прапор і не бачила нічого від сліз. А потім він раптово з’явився і колюче цілував одночасно маму і мене.»

Книжку, яку написав в окопах, він присвятив своїм синам. Андрій Максимчук (Макс ван Форсайд) виконав прохання молодшого сина: "Тату, напиши книжку про дракона". І він написав ось таку чудову книгу "Подорож Україною та чарівний дракон" – це  подорож місцями, які реально існують на території нашої України, це зустрічі і знайомства з реальними історичними постатями та подекуди вигаданими персонажами. І ще дані сторінки познайомлять читача із драконом, заклинаннями, чарівним камінням, стародавніми картами та записами.

Крейґ Боурон «Чоловіче здоров’я: прості правила» — це практичний та гумористичний посібник від доктора медичних наук, який допомагає чоловікам зрозуміти процеси старіння, розібратися з роботою власного організму та зберегти гарне самопочуття і життєву енергію. Книга мотивує уважніше ставитися до здоров’я та не ігнорувати сигнали організму.

Роберт Кійосакі свою книгу «Багатий тато, бідний тато» присвятив всім батькам – першим і найголовнішим учителям дитини, і всім тим, хто навчає, наставляє і показує приклад. У цій книжці зібрано особисті історії автора та його оточення, проаналізовано успіхи й невдачі багатьох людей і бізнесі.

 

Він став би вчителем чи адвокатом… якби не війна

Сьогодні, 14 червня, 135-річниця з дня народження видатного українського військового і політичного діяча, полковника Армії УНР, засновника Української Військової Організації (УВО) та першого голови ОУН – Євгена Коновальця. 

Його життя сповнене несподіваних поворотів, дипломатичних перемог та безкомпромісної боротьби за незалежність. Він не був кадровим військовим, а до армії потрапив зі студентської лави з Львівського університету, проте це не завадило йому стати командиром Куреня УСС - найбоєздатнішого підрозділу.

Саме під приводом Коновальця з січня 1918 року і до кінця Визвольних змагань Січові Стрільці будуть одним із найбільш мотивованих, дисциплінованих і професійних бойових підрозділів Армії УНР.  

Паралельно з навчанням пройшов ще й повний курс історії України під керівництвом професора Михайла Грушевського. Цікавим є факт, що багато чоловіків у родині Коновальця були священниками. Дідусь майбутнього провідника був парохом у рідному селі Зашків, а дядьки служили у Страдчі та Малехові.

В 1929-му Коновалець створив Організацію українських націоналістів, проте він так і не побачив її розквіту. Євген Коновалець загинув в Роттердамі (Нідерланди) в 1938 році від «подарунка», який передав йому агент НКВС Павло Судоплатов, це був вибуховий пристрій, замаскований під коробку цукерок. Саме смерть "батька" ОУН називають однією із причин розколу Організації 1940 року.

Більш детально про життя і боротьбу полковника можна дізнатися з тематичної викладки в бібліотеці.

 

                «Невисвітлений матеріал…»

Журналісти, які загинули в російсько – українській війні

З 6 червня 1994 року в Україні відзначають День журналіста. 

6 червня 1992 року спілка журналістів України приєдналась до Міжнародної федерації журналістів. Вшануванням людей цієї вкрай важливої   професії присвячені і інші дати, День військового журналіста України (16 лютого) День пам’яті українських журналістів (16 вересня), які ілюструють особливості роботи журналістів на війні.

24 лютого 2022 року велика кількість людей цієї професії стали учасниками бойових дій. Хтось із них працює на передовій, а хтось зі зброєю в руках, долучившись до лав ЗСУ. У День журналіста Україна вшановує пам’ять загиблих журналістів.

Більшість загиблих представників медіа — це українські та іноземні журналісти, оператори, фотографи та пресофіцери, які мобілізувалися до війська. Також трагічний список містить десятки цивільних працівників, загиблих від ворожих обстрілів, ракетних ударів та під час перебування в російському полоні, як-от українська журналістка Вікторія Рощина, або Вікторія Амеліна, життя якої забрала ворожа ракета.

На початок травня 2026 року з часу повномасштабного вторгнення рф. в Україну, окупанти вбили щонайменше 150 медійників. Серед загиблих: 21 - при виконанні професійних обов’язків; 10 – цивільні жертви;119 – тих, хто мобілізувались до лав ЗСУ

Загиблі і ті, що продовжують боротьбу,  довели,  свобода слова - не гучне гасло, а  справа власної  професійної гідності, за яку віддають життя.

                           

         «Про дітей і про війну»

4 червня – День вшанування пам’яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії рф проти   України

Реалії сьогодення   українських  дітей такі :

 замість ігор – сирени;

 замість казок – вибухи;

 замість життя – тиша;

Від агресії скаженого сусіда в Україні загинуло більше 700 дітей та 2527дітей дістали поранення різного ступеня тяжкості. Це дані Офісу Генерального прокурора.

Ворог нищить наші міста, економіку, культуру. Він забирає майбутнє у тих, хто вже ніколи не виросте, у наших дітей.

4 червня відзначається Міжнародний день дітей — безневинних жертв агресії, заснований Генеральною асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 9 серпня 1982 року. Війна триває, щоденно ворог калічить та вбиває наших дітей. Через активні  бойові дії точну дату дитячих жертв визначити неможливо, але кожне безневинне загублене дитяче життя – наш незагойний пекучій біль. Кожне зупинене дитяче серце – це постріл у наше майбутнє. Будь-яких слів замало, ліків від горя не існує. Пам’ять про загиблих дітей України – ще один вічний шрам в нашій історії.

Ми пам’ятаємо. Ми не пробачимо.

В нашій бібліотеці є книжки, в яких авторам вдалося передати дитячий стан і поведінку під час війни.

 

   Їхній внесок у відродження духовності народу  та розвиток  культури

В останню суботу травня в Україні відзначають День працівника поліграфії і книгорозповсюдження. Свято – визнання вагомого внеску тих, чия праця забезпечує збереження культурної спадщини та вносить вагомий внесок у розвиток освіти, науки, культури та духовного життя держави. 

Є щось глибоко символічне в тому, що в час надскладних моральних і фізичних випробувань у Києві розпочався черговий 14-ий Міжнародний фестиваль «Книжковий Арсенал». Тут для всіх, кому цікава культура та література є безліч можливостей зустрітися як з авторами, так і з тими, хто причетний до справжнього дива – народження книжки.  

Користувачі нашої бібліотеки завжди мають нагоду поспілкуватись  з такими людьми недалеко від власної домівки, адже бібліотека має честь носити ім’я Михайла Слабошпицького, одного із «трудівників» української літератури і багатьох літератур світу, засновника і директора видавництва «Ярославів Вал».

Ми щиро  вдячні пані Світлані Короненко-Слабошпицькій, яка зараз продовжує справу чоловіка, за безцінні (в буквальному матеріальному розумінні) сповнені глибоких смислів, книжки. Зустрічі з пані Світланою в нашій бібліотеці, на які вона, попри свій напружений графік, находить час, завжди теплі, доступні і пізнавальні. 

Ми раді співпраці з молодими видавцями Аліною Росс, ФОП Басиста та Ярославом Карпцем, засновником    видавничої майстерні YAR -  першого українського видавництва соціального типу. 

Своїми творчими здобутками вони також ділилися у нашій бібліотеці. Всі вони завжди є в ній бажаними гостями.