Петро Яцик – подвижник української культури

Відомий канадський бізнесмен і меценат витрачав значні кошти на реалізацію культурних та наукових проектів української діаспори. Завдяки його зусиллям побачила світ «Енциклопедія українознавства», видання англійською мовою «Історії України-Руси» М .Грушевського. Він був одним із меценатів Інституту українських студій Гарвардського університету, Центру досліджень історії України при Альбертському університеті (Канада), Українського лекторію в Школі славістики при Лондонському університеті, конкурсу знавців української мови при Колумбійському університеті (США).

 Він став засновником Міжнародного благодійного фонду «Ліга українських меценатів» і був його почесним президентом.

Петру Яцику належить ідея проведення в Україні мовного конкурсу серед молоді. Ліга українських меценатів її підтримала і для нагородження переможців були надані необхідні кошти.

Ця ідея сподобалась всім, бо в ній йшлося про долю української мови. Знати свою мову завжди важливо. Конкурс необхідний для молоді і українців, бо немає народу без його рідної мови

Петро Яцик народився 7 липня 1921 року у селі Верхнє Синьовидне на Львівщині. У 14 років залишився сиротою і на його плечі лягла відповідальність за долю братів і сестер. Коли в село в 1944 році зайшла червона армія, його світогляд і життєва позиція були не співставні з умовами існування при радянській владі і могли закінчитися арештом і таборами. Петро змушений був перебратись на Захід. Спочатку була Німеччина і навчання в технічно-господарському інституті, а потім він переїхав до Канади з двома доларами у кишені. Таким був його кар’єрний старт. Вже в кінці 50-х років він став найвідомішим канадським бізнесменом українського походження. Це був не випадок, а стратегія. Метою було не швидко заробити і втекти. Свій успіх у бізнесі він реалізував у фінансуванні українських проектів. У 1960-х  Петро Яцик віддав першу 1000 доларів на український буквар, а далі були пожертви на Українську католицьку школу в Бразилії та будівництво української церкви. Далі були інші, не менш важливі проекти. Коли держави не існувало, Петро Яцик виконував її функцію – проводив гуманітарну політику і її фінансування.

Цитата Петра Яцика, яка є квінтесенцією всього життя видатного українця:  Я думаю – як українець маю збудувати сам себе. Коли ми збудуємо себе як націю, то й досягнення наші, ракети, літаки, перейматимуть від нас. Я не хочу брати приклад з гіршого від себе, я беру приклад з ліпшого, і пробую бути ліпшим. Як українець я хочу бути ліпшим. Коли людина себе поліпшить, вона поліпшить долю свого народу. Це моє бажання, і тому я є такий, який є…»

Більш докладно з життям і працею цієї непересічної особистості можна ознайомитись в книжці не менш видатного діяча української культури Михайла Слабошпицьеого «Українець, який відмовився бути бідним»

 Тут ви також знайдете його власні враження від особистого спілкування з Петром Яциком.

 

                  «Софійський собор – духовна святиня Києва»

             до  Дня архітектури України

Київ не даремно називають Вічним Градом, увінчаним куполами Святої Софії. Стоїть вона у самому серці стародавнього святого граду Русі-України. Сюди, до храму Мудрості стікались люди різних статків і віросповідань. На площі перед нею вшановували героїв , хоробрих князів та славетних гетьманів. Собор Святої Софії був символом суверенної державності і суспільства із власною вірою і правами. Він засвідчував появу на світовій арені могутньої християнської Русі в зеніті свого розквіту. Собор був духовним, політичним і культурним центром Русі. Тут знаходилась найдавніша вітчизняна бібліотека, переписувалися і перекладалися книги. Тут проходили молебні на честь важливих подій. У соборі відбувались церемонії посадження на великокняжий престол. Перед вівтарем собору схиляв коліна Ярослав Мудрий, Володимир Мономах, Богдан Хмельницький. Іван Мазепа постійно опікувався ним.  

Головна фреска собору – Оранта. Зображення ніколи не було пошкоджене. Попри всі негаразди руки Марії жодного разу не опускалися. Київська Оранта зображена на жовто-золотому тлі. Ще з ХI століття ці кольори є глибоко символічними для кожного Українця.

Одну з центральних фресок собору трактували як зображення дочок Ярослава Мудрого. Пізніше з’ясувалося, що це Володимир Хреститель і його сини – Ярослав, Борис із дружиною, а також Гліб. Софіївський собор зберігає близько 7500графіті, одним із найцінніших є особистий підпис Анни Ярославни. Про інші захоплюючі факти собору можна дізнатись, завітавши в нашу бібліотеку, де є багато альбомів з чудовими ілюстраціями.

 

Роль Конституції у забезпеченні прав і свобод громадян

28 червня в Україні відзначається День Конституції – державне свято, приурочене до ухвалення Основного Закону, що став підґрунтями для розбудови демократичної, правової та соціальної держави. Ось як про цю подію згадував один із її учасників, Вадим Гетьман:

 «Вируючий зал Верховної Ради України. 23 години. Завершується важкий день 27 червня 1996 року, а консенсусу нема. Натомість чергова тупикова ситуація. Для багатьох стало зрозуміло, що керівництво Верховної Ради налаштоване на результат. Отже працюватимемо доти, доки не отримаємо бажану наречену – Конституцію. Калейдоскоп карколомних епізодів і драматичних подій тієї зоряної української ночі, як відомо, закінчився довгожданим акордом. О 9.30 ранку, вже 28 червня 1996 року, під скляним куполом сесійної зали Верховної Ради України велично пролунала мелодія М. Вербицького,  вже конституційно набула статус Державного Гімну України. Це знаменувало, що щойно, в цьому залі, Україна -єдина держава на терені колишнього Радянського Союзу – парламентським шляхом отримала свою нову демократичну Конституцію»

Шлях, пройдений Україною  -від Конституції Пилипа Орлика та Конституції Української Народної Республіки наявно свідчить про прагнення громадян жити у правовій державі, де гарантуються права і свободи кожного. Сьогодні вони зі зброєю в руках відстоюють це право, на жаль, часто ціною власного життя.    

  

 

Трагічний день для архітектурної спадщини Києва

24 червня 1934 року  за особистою пропозицією Сталіна офіційно було перенесено столицю України з Харкова до Києва.  Марні спроби більшовиків захопити владу у Києві у 1919 році змусили їх перенести столицю до Харкова. Цей статус Харкова протримався за ним майже 14 років. Однією з головних вимог приведення міста у відповідність до соціалістичних стандартів стало значне зменшення кількості сакральних пам’яток, які заважали будівництву помпезного урядового центру  УРСР. Саме в цей період архітектурна спадщина Києва стала заручницею більшовицької ідеології.  Понад 100 унікальних храмів та церков  -  важливих духовних осередків ,архітектурна окраса столиці та вагома частина історії України, потрапили до цього сумного переліку.

Були зруйновані: Трьохсвятительська (Василівська) церква, збудована ще у 1183 році, церква Святого Георгія у Верхньому місті, два Мазепинські барокові шедеври — Микільській військовий собор на площі Слави та Богоявленський собор Братського монастиря Києво-Могилянської академії та Малий монастир Святого Миколая на Арсенальній, а також святині Подолу — церква Миколи Доброго, храм Петра і Павла, Борисоглібська церква, церква Святих Олени та Костянтина (зруйновані баня та верхній ярус дзвіниці), храм Різдва Христового на Поштовій площі та церква Успіння Богородиці Пирогощі. 

Задля спорудження урядового центру приймається рішення про знесення  Михайлівського Золотоверхого Монастиря — одного із найдавніших храмів столиці. На щастя, проект з гігантським монументом вождю світового пролетаріату реалізувати не вдалося. Це дозволило Києву відродити у часи незалежності Михайлівський Золотоверхий собор.

 

КНИЖКИ ДЛЯ ТАТА

Сьогодні, 21 червня, в Україні відзначають День батька. Це те свято, яке сьогодні і завжди «звучить» особливо пронизливо і яке нагадує про головне - важливість тата в житті дитини. Сьогодні тисячі татусів на фронті і ми вкотре дякуємо за те, що боронять країну від агресора.

Ми приєднуємося до всіх привітань, які лунають від Заходу до Сходу, з Півночі до Півдня, які летять на передову і тихо вшановуємо тих, хто вже не обійме своїх дітей.

Трішки історії:

Все почалося у 1909 році з особистої історії американки Сонори Смарт Додд із міста Спокан у штаті Вашингтон. Під час церковної служби з нагоди Дня матері вона задалася питанням: а чому у батьків немає свого свята? Коли її мама померла під час пологів, тато залишився сам із шістьма дітьми. Він виховував їх сам - на фермі, без зайвих слів і скарг. Це і спонукало Сонору домогтися, щоб з'явилося це свято.

Вперше День батька відзначили 19 червня 1910 року, але офіційний статус дата отримала лише через десятиліття - у 1972 році президент США Річард Ніксон зробив її національним святом, а в Україні свято офіційно заснували у 2019 році і відзначається воно в третю неділю червня.

Сьогодні ми пропонуємо до прочитання ті книжки, які мають на меті зробити відбиток у пам’яті та свідомості. Повірте, є такі книжки, які можуть змінити людей, адже вони написані саме для батьків і батьками.

Влад Головін «Як бути класним татом. Історії та досвід відомих батьків»: збірка відвертих розповідей українських чоловіків про їхній шлях у батьківстві, цінності та виклики. Ця збірка для всіх, хто вже має дітей, і для тих, хто лише замислюється над цим, напрочуд важливим, питанням.

Артем Чапай в книжці «Тато в декреті» розказав  про свій досвід перебування у декретній відпустці з дітьми. Це весела, щира та чесна розповідь, яка розвінчує гендерні стереотипи. До речі, це перша і поки єдина книжка в Україні відомого та популярного жанру Stay-at-home-dad в США.

Головна ідея письменника - дати меседж чоловікам, які впевнені, що "сидіти дома з дітьми" - це значить відпочивати.

Валерій Пузік «З любов’ю – тато!» - зворушлива розмова з сином і дружиною. Твір глибоко розкриває тему батьківської любові, родинних цінностей та особистісного розриву між рідними через війну. Це можливість подивитися на події очима батька-воїна, який ділиться своїми рефлексіями, спогадами та надіями.

Василь Стус «Листи до сина» — це збірка зворушливих епістолярних творів, які  написані із радянських таборів до дружини Валентини та сина Дмитра. Вони є не просто історією родини, а й глибоким філософським заповітом про збереження власної гідності та національної ідентичності в умовах тоталітарного режиму.

«Колискова від Тата» - це збірка найкращих українських колискових у виконанні відомих українських митців-батьків. Ці колискові – ніжні, добрі й світлі.

Світлана Талан «Чекаю на тебе, тату» - це книга, яка вводить маленького читача у чарівний світ оповідей бабусі Олени, яка живе у тихому українському містечку. Ця книга не просто збірка історій - це особливий шлях у світ дитячої фантазії та дитячого серця, де кожна сторінка наповнена теплом, розумінням та турботою. Вона створена для спільного читання та насолоди як для дітей, так і для дорослих.

Наталя Нагорна «Повернутися з війни» - це розповідь дівчинки Саши про…: «Я розкажу вам про найщасливіший день свого життя – коли мій тато повернувся з війни. Я тримала в руках прапор і не бачила нічого від сліз. А потім він раптово з’явився і колюче цілував одночасно маму і мене.»

Книжку, яку написав в окопах, він присвятив своїм синам. Андрій Максимчук (Макс ван Форсайд) виконав прохання молодшого сина: "Тату, напиши книжку про дракона". І він написав ось таку чудову книгу "Подорож Україною та чарівний дракон" – це  подорож місцями, які реально існують на території нашої України, це зустрічі і знайомства з реальними історичними постатями та подекуди вигаданими персонажами. І ще дані сторінки познайомлять читача із драконом, заклинаннями, чарівним камінням, стародавніми картами та записами.

Крейґ Боурон «Чоловіче здоров’я: прості правила» — це практичний та гумористичний посібник від доктора медичних наук, який допомагає чоловікам зрозуміти процеси старіння, розібратися з роботою власного організму та зберегти гарне самопочуття і життєву енергію. Книга мотивує уважніше ставитися до здоров’я та не ігнорувати сигнали організму.

Роберт Кійосакі свою книгу «Багатий тато, бідний тато» присвятив всім батькам – першим і найголовнішим учителям дитини, і всім тим, хто навчає, наставляє і показує приклад. У цій книжці зібрано особисті історії автора та його оточення, проаналізовано успіхи й невдачі багатьох людей і бізнесі.

 

Він став би вчителем чи адвокатом… якби не війна

Сьогодні, 14 червня, 135-річниця з дня народження видатного українського військового і політичного діяча, полковника Армії УНР, засновника Української Військової Організації (УВО) та першого голови ОУН – Євгена Коновальця. 

Його життя сповнене несподіваних поворотів, дипломатичних перемог та безкомпромісної боротьби за незалежність. Він не був кадровим військовим, а до армії потрапив зі студентської лави з Львівського університету, проте це не завадило йому стати командиром Куреня УСС - найбоєздатнішого підрозділу.

Саме під приводом Коновальця з січня 1918 року і до кінця Визвольних змагань Січові Стрільці будуть одним із найбільш мотивованих, дисциплінованих і професійних бойових підрозділів Армії УНР.  

Паралельно з навчанням пройшов ще й повний курс історії України під керівництвом професора Михайла Грушевського. Цікавим є факт, що багато чоловіків у родині Коновальця були священниками. Дідусь майбутнього провідника був парохом у рідному селі Зашків, а дядьки служили у Страдчі та Малехові.

В 1929-му Коновалець створив Організацію українських націоналістів, проте він так і не побачив її розквіту. Євген Коновалець загинув в Роттердамі (Нідерланди) в 1938 році від «подарунка», який передав йому агент НКВС Павло Судоплатов, це був вибуховий пристрій, замаскований під коробку цукерок. Саме смерть "батька" ОУН називають однією із причин розколу Організації 1940 року.

Більш детально про життя і боротьбу полковника можна дізнатися з тематичної викладки в бібліотеці.