«Культурний вплив міста через книжкову індустрію» 

   Цікаві факти про всесвітню столицю книги м. Рабат

Починаючи з 23 квітня 2001 року у Всесвітній день книги та авторського права запроваджена традиція – обирати місто, що на рік стає Світовою столицею книги.

За програмою UNESCO у 2026 році нею стала столиця Марокко – Рабат. Це місто поєднує багату історію, неповторну архітектуру та сучасний стиль життя.

«Рабат являє собою культурне перехрестя, яке сприяє поширенню знань і мистецтва в усьому їх різноманітті за допомогою книг»

                                             Одре Азуле.

                                                     Генеральний директор ЮНЕСКО

У Рабаті знаходиться офіційна резиденція короля Марокко – Королівський палац. До списку об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО входить Медина   (старе місто) Тут деякі будівлі стоять із часів фінікійців, карфагенян та римлян. Рабат – це місто, де старе зустрічаються  з новим, східний дизайн – із західним.

Місто відоме своєю культурною різноманітністю, де мирно співіснують різні етнічні групи.

Щороку у Рабаті проходить Мавританський міжнародний фестиваль мистецтв, який приваблює художників з усього світу

Рабат є одним із головних центрів кіновиробництва в Марокко, де знімають багато фільмів і серіалів світу. Багато жителів Рабата володіють кількома мовами, включаючи французьку, арабську та берберську. Місто є важливим освітнім центром, де розташовані численні наукові установи та дослідницькі центри.

В місті існує 54 видавництва, проводиться міжнародна книжкова і видавнича ярмарка, невпинно зростає кількість книгарень. Книжкова індустрія Рабата є важливою частиною економіки міста. Як Всесвітня столиця книги у 2026 році  Рабат здійснить ініціативи, направлені на стимулювання сталого економічного зростання та забезпечення розширення доступу до книг і підтримки місцевої видавничої індустрії

Це місто, де гармонійно поєднується історія, культура та сучасні технології.

 

Великодній кошик

8 квітня в бібліотеці відбувся захопливий майстер-клас із виготовлення «Великоднього кошика» для учнів Навчально-реабілітаційного центру № 17, присвячений одному з найсвітліших свят – Великодню.

Діти з ентузіазмом виготовляли кошики з кольорового фоамірану, декоруючи його найрізноманітнішими витворами власної уяви. У ці оформлені кошики вони вкладали різнокольорові великодні яйця, створюючи неповторний святковий настрій.

 

Кожен учень натхненно створив свого особливого кошика, а їхня проявлена фантазія викликала захват у бібліотекарів і класного керівника. Це був теплий і радісний майстер-клас, який подарував приємні емоції не лише дітям, але й усім дорослим учасникам. Атмосфера заходу стала своєрідним дотиком до величі свята.

Доповненням була книжкова виставка, де представлено багато цікавих та сучасних книг про українські традиції святкування Великодня.

 

Знищення Запорозької Січі в 1775 році

1 квітня в нашій бібліотеці відбувся шкільний урок з учнями Навчально-реабілітаційного центру № 17.

Метою уроку було закріплення теми про остаточну ліквідацію російською імператрицею Катериною II демократичної республіки українського низового козацтва, що відбулася в червні 1775 року. Так, тема уроку складна, але багаторічна співпраця з учнями і викладачами Центру та напрацьований певний алгоритм проведення таких освітніх заходів, дозволив донести до дітей головні історичні фактори.

Під час зустрічі школярі дізнались багато цікавого про козаків: якою було їхнє озброєння, на чому вони пересувалися, а засіб пересування у них були коні і човни «Чайки» для морських походів і як вибиралися їхні очільники.

Цікавий факт: після завершення війни з Османською імперією, де козацьке військо відігравало вирішальну роль, кошовий отаман Калнишевський  був нагороджений найвищою військовою відзнакою Орденом Святого апостола Андрія Первозваного» за хоробрість, а йому на той час було вже 80 років.

Демократичні принципи, які панували на Січі були загрозою потенційних бунтів для всієї імперії. Підступно, коли значна частина козаків була відсутня після війни, імперська армія оточила Січ, а Петро Калнишевський, щоб уникнути кровопролиття, здав її без бою. Учні дізнались, що після ув’язнення у Соловецькому монастирі він провів 25 років.

Варто зауважити, що головною ідеєю під час обговорення була думка про те, що козаки – вільні люди і ніколи не змирилися б рабством, яке панувало в російській імперії.

Наявність відповідної літератури з яскравими ілюстраціями, конкретні практичні поради викладача, зміна обстановки і візуальний стислий виклад матеріалу за допомогою технічних засобів, сприяли кращому засвоєнню учнями шкільної програми і робили цю зустріч не тільки корисною, а й приємною.

 

 

           «Вони сприймають світ інакше»

До Всесвітнього дня розповсюдження інформації про проблему аутизму

2 квітня – Всесвітній день поширення інформації про аутизм. Сумна статистика свідчить, що кожна сота дитина в світі народжується з аутизмом.   Порушення розвитку проявляється у перші роки життя дитини. Це не хвороба, а неврологічний розлад, який впливає на функціонування мозку та подальшу соціальну взаємодію та поведінку людини.

 У людей з різними формами аутизму можуть виникати труднощі у спілкуванні та взаємодії з іншими. Їм може бути дискомфортно у нових ситуаціях, вони потребують більше часу для засвоєння інформації.

Навколишня дійсність наповнена для них тривогою та стресом.

Діти з аутизмом – частина нашого суспільства.  Він не виліковний, але своєчасна діагностика та корекційне втручання допоможе дитині адаптуватися до життя у дорослому віці.

Суттєвою допомогою у цій надважливій праці стає книжка, як наукова, де є описи конкретних випадків і дій,  так і художня, що є  суттєвим  емоційним доповненням, що сприяє глибшому розумінню проблеми. Ці книжки написані тими, хто на власному досвіді має справи з  аутизмом. 

 Наша бібліотека є учасником міжнародного проєкту «Здорові бібліотеки». Ми намагаємося втілювати цей девіз на практиці, шляхом інформування в тому числі.

 

            Мистецька слава України

Книжково-ілюстративна виставка до Міжнародного

                     дня   театру.

Виникнення театру в Україні губиться в сивій давнині. Підтвердження - обряд «водіння кози», та багато інших дійств, пов’язаних з дохристиянськими віруваннями наших предків, які підкріплені  піснями та танцями. З тих часів відомі веснянки, обжинки та інші народні театралізовані дійства.

Зображення скоморохів (майстрів сміхотворства)  можна побачити на фресках Софійського собору. У другій половині ХVll століття  в Україні виник  старовинний мандрівний театр маріонеток також існували кріпацькі театри. В Качанівці, в садибі Тарнавського театральні вистави відвідували Микола Гоголь, Михайло Максимович, Микола Маркевич. 

В 1817 році в Полтаві був відкритий театр, в якому певний час виконував обов’язки художнього керівника І. Котляревський та написав для нього дві п’єси «Наталка – Полтавка» та «Солдат – Чарівник».

Корифеї українського театру драматурги і режисери Михайло Старицький  та Марко Кропивницький також починали свою діяльність в аматорських гуртках.  Допомога видатної родини Тобілевичів сприяла швидкому розвитку театру.  В його сузір’ї яскраво сяяв талант Марії Заньковецької, Миколи Садовського, Панаса Саксаганського, Федора Левицького.

В 1922 року зі створення модерного українського театру «Березіль» під керівництвом Леся Курбаса та Гната Юри в історії національного українського театру розпочався новий період. На його сцені працювали  Амвросій Бучма, Мар'ян Крушельницький, Олімпія Добровольська, Олександр Сердюк, Наталя Ужвій, Юрій Шумський та інші. В I половині XX ст. були засновані театри, які донині  відграють провідну роль в театральному мистецтві нашої країни: Національний академічний драматичний театр ім. І. Франка, Київський національний академічний театр оперети, Київський театр  ім. Лесі Українки в Києві; Музично-драматичний театр ім. О. Кобилянської в Чернівцях; Одеський академічний театр музичної комедії та багато інших

Після 24 лютого 2022 року український театр став місцем осмислення подій, внутрішньої терапії й комунікації. Це місце, де панує людяність, на фоні болю, страху і невизначенності.

Попри непоправні втрати, які найбільше зазнала культурна інфраструктура Донеччини, Харківщини, Херсонщини, Миколаївщини, Луганщини та Запоріжжя, українські театри почали відновлювати і створювати нові вистави, що відображають події війни, біль і страждання. Глядачі відчувають ці прагнення і реагують переповненими залами. Це можливість не просто побачити виставу, й внесок у підтримку ЗСУ.

 Близько 150 театральних колективів – національних, обласних, муніципальних і приватних – перетворилися на волонтерські центри. Багато акторів і режисерів вступили до лав ЗСУ або територіальної оборони.

 

              Когнітивна втома

        

Тривале перебування в умовах високого стресу виснажує когнітивні ресурси, що ускладнює здатність концентруватися, швидко приймати рішення та обробляти інформацію. Мозок постійно працює у стані підвищеної тривоги, намагаючись адаптуватися до непередбачуваних загроз. На четвертий рік війни когнітивна втома стає ще глибшою, оскільки ресурси мозку спрямовані на виживання, а не на повноцінну когнітивну діяльність.

 Плануйте регулярні паузи для відпочинку, впроваджуйте техніки релаксації,  та підтримуйте когнітивну активність, виконуючи нескладні, але цікаві завдання, наприклад, короткі ігри або кросворди.

Вибудовуйте коло підтримки, орієнтуючись на контакти, які не вимагають значних енергетичних затрат і дарують відчуття безпеки та підтримки. Варто шукати соціальні групи або ініціативи, які поділяють ваші інтереси та цінності, оскільки це сприяє взаємній емпатії та знижує напругу. Спробуйте поступово відновлювати зв’язки з друзями та знайомими, щоб отримувати ресурсну підтримку та відчуття приналежності, важливе для психічного благополуччя

                        

Ще одна реальна порада! Якомога частіше заходьте до нашої бібліотеки! У нас є багато книжок, в яких містяться як теоретичні, так і практичні поради збереження емоційної рівноваги і ментального здоров’я.

 Окрім того, тут вам завжди  раді, а добре слово і дружня щира зацікавленість – неабияка підтримка.

 

Степан Чарнецький – забутий автор «Червоної калини»

Степан Чарнецький (1881— 1944) — поет, фейлетоніст, театральний діяч і критик. Він народився 21 січня 1881 в селі Шмальківцях Тернопільської області, був тринадцятою дитиною в родині (батько помер ще до його народження),

 З гімназії Степана відрахували за зневажливе ставлення до релігії. Згодом навчався у реальній школі та у Львівському політехнічному інституті. Працював інженером-мостобудівником. З 1913 р. — режисер і художній керівник українського театру у Львові. Захоплення театром і літературою спонукало залишити навчання і повністю присвятити себе заняттям літературою й мистецтвом. Він був автором віршів і фейлетонів, рецензій на театральні вистави. Йому належать переклади з німецької та польської мов п’єс для українського театру та лібрето опер. В своїх поезіях він відобразив трагічну долю галицького селянина. Чарнецький – автор «Нарису історії українського театру в Галичині», що не втратив своєї наукової вартості і сьогодні. Його життя було досить складним, але ніхто ніколи не чув від нього скарг на тяжкі умови існування. Після 1939 р. Степан Чарнецький працював науковим співробітником Львівської наукової бібліотеки  (сьогодні – Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України). Помер С. Чарнецький 2 жовтня 1944 року у Львові.

Пісню, яка сьогодні відома всьому світу, «Ой у лузі червона калина», Степан Чарнецький написав на початку 1914 року  за мотивами останнього куплету козацької пісні XVII століття «Розлилися круті бережечки». При його постановці трагедії Василя Пачовського "Сонце руїни" про долю гетьмана Дорошенка у фіналі п’єси мала звучати пісня. Спочатку вибрали "Чи я в лузі не калина була", але режисеру хотілось чогось оптимістичного, тож він запропонував іншу пісню – "Розлилися круті бережечки" і трохи переробив текст. Останній куплет залишив без змін, але дещо змінив мелодію. У такому варіанті вистава і прозвучала на сцені. Вона мала гучний успіх. А пісню, особливо останній куплет "Ой у лузі червона калина" одразу підхопила галицька молодь. «Червона калина» стала гімном Січових Стрільців.

В нашій бібліотеці є книжка Лесі Башняк, де детально розкрита звитяжна минувшина Легіону Українських Січових Стрільців та важлива роль  культури у їх боротьбі.