Її творчість – як материнська пісня

„Материнська пісня, цікава, барвиста, розумна, клопітка, дбайлива”.

                                                                                                   В.Бичко

     На перший погляд життєвий шлях Наталі Забіли – це показово радянський, успішний шлях письменниці, яка не звертала із "дороги соціалізму"; але чи знайдеться жінка, мати, яка б хотіла повторити таке життя? 

                        

Наталя Забелло побачила світ 5 березня 1903 р. у Петербурзі. Її батько Лев Парменови, син скульптора Пармена Забелло, автора першого погруддя Т. Шевченка, тітка Надія Забіла-Врубель (співачка, дружина художника).

 Дитинство Тасі: мама, тато, семеро малих… Мама замість колискових читала дітям поезії, тому римування було улюбленою справою. Тася писала вірші, казки, оповідання, творила «сама для себе, не надаючи серйозного значення цій справі і аж ніяк не гадаючи робити з цього свою основну професію».

Батько любив розповідати про родичів: сімнадцять козацьких полковників, які отримали прізвище від Петра Забіли з Борзни, бо цей характерник-довгожитель поважав борщ, забілений сметаною.

 Державний переворот все змінив: замість Петербурга – Люботин (Харківщина); поспіхом закінчена гімназія.  У сірій дійсності чорного життя, під червоними прапорами Тася почала віршувати українською.

Я пам’ятаю час – весну мою дівочу:

Бузкові пахощі в зеленому садку,

Безхмарні ясні дні, і теплі тихі ночі,

І я – біля вікна, в квітчастому вінку…

І братики голодні… й хліба в нас нема…

А за вікном – весна здаля летить крилата,

Звитяжний бій веде – і їй усе дарма! (1923)

Щоб мати місце в бараку та пайок, працювала в школі с. Старий Люботин. Красуня з правильними рисами обличчя, з тонкими крилатими бровами, довгими віями, за якими ховалися бурштинові сонця очей поступила на історичний факультет Харківського інституту народної освіти.

Там вона побачила кремезного чорнявого козарлюгу, який, здавалося, ніколи і нікого не боїться, Саву Божка.

Закохалися, побралися.  Народився Тарасик. У квітні 1924 р. Саву направили в Кам’янець-Подільський створювати окружну газету «Червоний кордон». Наталя залишилася в Харкові: вчителювала, навчалася, Тарасиком опікувалася. Вона так втомлювалася, що ледве вистачало сил забрати Тарасика з ясел. Несла сонного малого до гуртожитку, куди там до колисанок, віршиків? Наталя пробувала різні жанри, теми; вдавалася до еротичної російської лірики, але Сава вмовив обрати українську. Згодом Наталя почала писати твори для дітей.  Сімейне життя Сави та Наталі не склалося. Чоловікові подобалося «кочове» життя, романи-експромти, за що Сосюра називав Божка «примітивним Донжуаном», а Наталії хотілося родинного тепла. Гарувала Забіла, аби мати власне житло: в редакції журналу «Нова книга», в Українській книжковій палаті. Із Забелло вона стала Забіла. У 1926 р. вийшла перша збірка її віршів «Далекий край», «За свободу» та «Повість про Червоного звіра», у 1928 р. – перша книга для дітей – оповідання «Про маленьку мавпу». Юному читачеві адресовані «Пригоди з автобусом» (1928), «У морі» (1929), «Про Тарасика та Марисю» (1930), «Ясоччина книжка» (1934).

Здавалося б усе налагоджувалося, але доля підкидає нові зальоти. Аристократична красуня з бурштиновим теплом очей, з густим непокірним волоссям вабили чоловіків і викликала непереборну заздрість і ненависть жінок. У дуже розкутому особистому житті Н. Забіли були і залицяння Володимира Сосюри.

 Доля звела Наталю зі старшим на два роки поетом Антоном Шмигельським.

Нарешті у родини Забіли з’явилася трикімнатна квартира в будинку «Слово». Одна за одною знайшлися дві донечки, було кілька викиднів. Чи не тоді з’явився недитячий вірш?

З закляклих рук холодні хризантеми

На змерзлу землю ронять пелюстки.

Таке важке, таке важке несемо,

Що не підвести, не зігнуть руки…

Таке важке й таке собі маленьке, –

Немов у човнику ві сні пливе, –

Яскраву цяцьку захопило в жменьку…

Біляве… лагідне… І бачте – неживе.

«Дитина вмерла» (1928):

Її діти – персонажі збірок «Про Тарасика й Марисю» (1930), «Ясоччина книжка» (1934), Забіла писала для них і про них.

Ясочка та Галинка-стрибалочка були хворобливими, потребували пильного догляду, а був голодомор. У письменницькій їдальні давали не більше двох обідів на сім’ю, яка б вона не була. І хліб за картковою нормою: по два тонюсіньких шматочки на кожного. На дітей було важко дивитися. Її другий чоловік не маскувався: він бив жінку й малого Тараса Божка. Сусіди-літератори пробували вступитися за добру, по-дитячому наївну Наталю Львівну. Нарешті питання постало руба:

В синім місті гомони поснули,

Цілувалась з присмерком земля…

Ти мені на розі темних вулиць

Кинув гостро: — Діти або я!..

Мовчазних будинків сонні лиця,

Десь у сині — мрії дальніх сел…

Любий мій! Я перш за все — самиця,

І для мене діти — перш за все.

Прорізали промені трамваїв

Ліхтарів сріблястії мости…

Ти пішов… А я уже не знаю —

Може, перш за все на світі… ти ?

Подружжя розлучилося. Тарасик, запеклий футболіст, дружив із Ромком Підмогильним. Цікавого до всього, задерикуватого, моторного та розумного хлопчиська Оксана Іваненко змалювала у своєму творі про Шевченка. Наталя Забіла була автором підручників «Читанка» для другого класу (1933) і «Читанка» для третього класу (1939), які перевидавалися кілька разів; була редактором дитячих журналів «Малятко», «Барвінок». Наталя Львівна Забіла стала керівником Харківської організації СПУ, членом Правління СПУ.

У 1936 році померла Ясочка, втратила Забіла і другу дочку, котра була прототипом Галочки-стрибалочки з циклу «Про дівчинку Маринку».

…Я тут зросла. Тут народила сина.

Поховані тут дві мої дочки,

і тут тепер моя мала Марина

в садок дитячий ходить залюбки.

Маринка була дитиною від третього чоловіка, художника Дмитра Шавикіна. 

Красивий, високий, ерудований чоловік . Їх робота над «Словом про Ігорів похід» була знаковою: Наталя Забіла перекладала твір українською, а Дмитро Шавикін ілюстрував «Слово»

 Ну, чого ж чекати хтозна-доки?

Обійми, цілуй, бо час не жде!

За дверима – чуєш? – тихі кроки…

Поспішаймо, любий! Хтось іде.

Зараз ввійде. Зараз нас розлучить.

Пустощі припинить без розмов

І суворим окриком одучить

Раз назавжди гратися в любов!

Ти відступиш сам тоді з дороги

І забудеш сам моє ім’я…

Знаєш, хто це, грізний, за порогом? –

Старість наближається моя.

Найстрашнішими були часи війни. Влітку 1941-го майже кожної ночі її син чергував на даху будинку, щоб знешкоджувати запалювальні бомби, якими німці закидали Харків. А потім її хлопчика забрали на війну, а її відправили в Уфу.

 Доля зглянулася: Тарасик повернувся живим, із нагородами. Син був дуже обдарованою людиною: добре малював, писав чудові вірші. Та, видно мало було випробувань у житті Наталії Львівни: на 49-му році від хвороби серця помер Тарас.

 Після смерті чоловіка майже 20 років Наталя Забіла співала теплих материнських пісень онукам.

6 лютого 1985 р. у Києві померла 82-річна Забіла Наталя Львівна, українська дитяча письменниця, перекладач із польської, французької та російської; яка надрукувала понад 200 книг, більше 5 мільйонів примірників; перший лауреат літературної премії ім. Лесі Українки (1972 р.).

 

“Поетеса від українського неба і української землі”

Natalka Poklad – poetess from Ukrainian sky and from Ukrainian land

До ювілею видатної української поетеси Наталки Поклад в бібліотеці оформлена книжково-ілюстративна виставка “Поетеса від українського неба і української землі”. Це розповідь про життя та творчий шлях майстрині літературного слова. Виставка починається першою поетичною збіркою Наталки Поклад “Акценти” виданої в 1973 році, в якій молода поетеса присвячує вірші споконвічним темам:  рідний край, мир, любов, материнство, громадський обов’язок.  Поряд представлена лірична збірка “Ритуальний танець волі”, в якій автор торкається світу сучасної жінки з усіма її проблемами, жінки-громадянина, мати, дочки, коханої... Закінчується розділ поетичного творчого доробку новою збіркою-перекладом з російської ліричних віршів  “Зново до тебе спішу я, Долоччя...”  Олександра Матвєєва, який з любов'ю пише про село свого дитинства, яке на Хмельниччині. В віршах відчувається українська душа поета.

Виставка представляє публікації віршів Поклад в українських журналах “Київ”, “Дзвін”, “Вітчизна”, “Україна”, газеті “Літературна Україна”; публікації окремих прозових творів в періодиці. Як журналіста її представляє розділ “Публіцистичний профіль Наталки Поклад”. Це гострі виступи, репортажі на тему Чорнобиля, екології. Як етнографа, народознавця, краєзнавства – матеріали про подвижника Миколу Кагарлицького, його великий внесок в українську культуру; про забуту постать української історії полковника Дмитра Чечеля; про свою колегу по творчому цеху – поетесу Тетяну Домашенко; про автора книги-енциклопедії українського життя ХУІІ - Климентія Зіновіїва; про Мирославу Іванівну Кардаш — незвичайну жінку, громадянку, високо-духовну,  віруючу людину, керівника капели бандуристів; про культурно-громадського та державного діяча, подвижника української національної церкви Кирило Григоровича Стеценка.

Розділ ”Слово про поета” представляє літературно-критичні публікації українського письменства про Наталку Поклад. Наприклад:

«Творчість Наталки Поклад – справжні художні перли. Вона очищає, підносить душу до усвідомлення невмирущості високого СЛОВА». Це думка про творчість поетеси Наталі Черченко.

«Талант, Гордість, Незалежність, Стать. Врода. Це Наталка Поклад» - вислів Емми Бабчук.

Наталя Ткаченко: «На верхотурі сучасної української лірики Наталка Поклад – одна з небагатьох, якщо - не єдина»

.

Борис Олійник вважає: «Наталка Поклад – помітна постать в Україні на слов'янському обширі і як поетеса, і як гострий публіцист, і як народознавець зі своєю твердою позицією не мальованого, а істинного українського патріота». Він назвав її «самодостатня планета в духовному космосі».

Окрему полицю займають книжки Наталки Поклад для дітей. «Письменниця істинний дитячий автор. Як оберегом  вона тримає опіку над чистою душею дитини.  Її  дитяча література є щирою, відвертою розмовою з маленькими читачами. Книжки цікаві сюжетом, образами,  завжди яскраво  ілюстровані. Відчувається ніжна любов поетеси до свого дитинства, казок, рідної землі, природи, першоджерел народних традицій». 
Бібліотека вже багато років співпрацює з Наталкою Поклад. Вона частий гість в бібліотеці, дарує їй свої нові книжки. З задоволенням зустрічається з її  читачами, з учнями шкіл району. Наталка Поклад рецензувала творчу роботу (вірші) нашого користувача Михайла Шеремета для Малої Академії Наук, де він навчався.

Виставка включає строки віршів самої поетеси, які висловлюють її творче кредо:

«Писати для правди,

А не задля друку.

Писати, бо все тебе

в світі обходить,-

Вмираюча мова,

Отруєні води,

Реактори атомні

В горлі надії,

У хаті народу –

Байдужості змії."

«Я поет . Я за вічне змагаю;

Наслухаючи будня надрив..."

«…Навчімо дітей милосердя,

Навчімо свободи дітей.

Не пафосом зайшлих сентенцій,

Не окриками коло ям,-

Але, за законом проекції,
     Навчімо їх власним життям..."

«…знаю: головне – це чути час,             
біля своїх святинь на чатах стати!»

Колектив бібліотеки вітає Наталку Іванівну Поклад з ювілеєм. Бажає їй наснаги та натхнення на створення нових поетичних творів  і сподівається  на подальшу співпрацю.

 

 

 

 

БЕЗДОННІСТЬ ДУХУ В ЛЕЩАТАХ ТІЛА

The infinite soul – in the fetters of body

(до 145-річчя від дня народження української поетеси)

Коли знайомишся з біографією письменниці Лесі Українки вражає її надзвичайна сила духу. «Не гедоністична, лише чисто енергетична мотивація волі є підставою її світогляду», - писав Д. Донцов. Сими нотками своєї творчості ставить себе поетеса поряд з такими апостолами культу енергії, як Стендаль, Меріме, Ніцше, Роден та іншими піонерами нової релігії, що мала відродити безвірний, хворий на волю вік. Сими ж нотками вона так різнилася  від своїх сучасників, жреців розслабляючого почування і пасивної любові до позбавленої всяких трагічних моментів краси. Її стиль був точним відбитком її світогляду. Одним із важелів її духовного подвигу була надзвичайна енергетичність, воля, її спрямування на творчість. ЇЇ життя є «чудом». В це чудо входить і її працелюбність, що сприяло творенню її безмежного світу літературного подвигу, і те, що не підлягає ніякому раціональному поясненню – сама її геніальність. Виставка до 145 – річчя видатної української поетеси Лесі Українки запрошує познайомитися із її дуже не простим життям, тільки це дасть змогу зрозуміти її як особистість, почути її живе слово, відчути дихання її душі в її творчості.

В ЇЇ ТВОРЧОСТІ – ВСЯ ЇЇ БІОГРАФІЯ, КОНЦЕНТРАЦІЯ ЇЇ ДУХОВНОГО ЖИТТЯ.
І ТАК СТОЇТЬ ПЕРЕД НАМИ ЛЕСЯ УКРАЇНКА