четвер, 29 серпня 2019 р.

Пам'ять про тих, в кого мужність була сильніша за страх.


29 серпня – одна з найтрагічніших дат війни на сході України, яка назавжди закарбувалась у пам’яті людської та новітній історії. І через чотири роки у цей день так само болить. 29 серпня 2014 року почався вихід українських військ з Іловайська. Тоді ж країна дізналася, що вони потрапили у «котел» смерті…
Схилимо наші голови і вшануємо пам'ять наших героїв, які загинули на сході України за мирне небо над нами, за дитячий сміх, за нашу свободу та незалежність…


 

В бібліотеці оформлена тематична виставка-пам’ять, яка представляє книжки з фонду та матеріали з періодики, присвячені трагічним подіям та загиблим героям війни на сході країни. Представлена поезія сучасних авторів теми - «Східний фронт». Це сучасна молода поезія з громадськими, патріотичними мотивами, це вшанування пам’яті живих і полеглих героїв Сходу.

 


Використана література:

- І.Орел «Хроніка одного батальону», «Фоліо», Харків, 2016;
- «Голос війни», Київ, 2017;
- Б.Гуменюк «Вірші з війни», «Ярославів Вал», К., 2015;
- М.Бутченко «Люди войны», Фолио, Харков, 2017;
- «Слово про війну», Житомир, 2018;
- Є.Положій «Іловайськ», «Фоліо», Харків, 2017;
- Б.Жолдак «Лицарі фортуни», Біла Церква, «Буква», 2016;
- В.Миронова «Люди Донбасса», Харков, «Бибколлектор», 2016;
- С.Лойко «Аеропорт», Брайт Букс, Київ, 2016;
- «Волонтери», збірка, Харків, Клуб сімейного дозвілля, 2015;
- О.Каліновська «Неоголошена війна», Харків, «Клуб сімейного дозвілля», 2016;
- Ю.Ілюха «Східний синдром», Харків, Клуб сімейного дозвілля, 2019;
- С.Талан «Ракурс», Харків, Клуб сімейного дозвілля, 1018;
- А.Цаплієнко «Книга змін», Харків, Клуб сімейного дозвілля, 2015;
- В.Стеблюк «Синдром АТО», Дух і Літера, 2017;
- Г.Вдовіченко «Маріупольський процес», Харків, Клуб сімейного дозвілля, 2015;
- «День», 2016, № 117, 2019 №141, 2919, №136, №146 №155;
- Урядовий кур’єр, 2019, №164;

- Київ, 2015, №5-6.

«Хранителі національних скарбів України»

Перемагати не зброєю, а силою слова і добрими справами.
(до 200-річчя українського мецената Григорія Галагана)

Народився та помер Григорій Галаган, громадський діяч, меценат, у своєму родовому маєтку в с. Сокиринцях Полтавської губернії. Все своє життя був зайнятим активною діяльністю на благо громади: був головою дворянства, попечителем чернігівської гімназії, совісним суддею, членом чернігівського губернського комітету. На посаді члена чернігівського комітету з поліпшення життя селянства організовував допомогу постраждалим та нужденним, захищав їх права. Висловлювався за скасування кріпацтва. 

 


Готував «селянську реформу». З 1865 року земський діяч-меценат. За його матеріальної підтримці відкрито гімназію в Прилуках, багато народних шкіл, колегіум імені сина Павла в Києві. Зразковий заклад існував за рахунок Галаганів 50 років. Освіту одержали 150 учнів незаможних батьків. Серед випускників колегії А.Кримський, В.Липський, Н.Котляревський, Б.Лазаревський, І.Житецький, М.Драй-Хмара, П.Чубинський, І.Аненський… 


 


Г.Галаган був одним з засновників бібліотеки відомої зараз як Національна парламентська бібліотека України. Він був особисто знайомим і листувався з Шевченком, Максимовичем, Кулішем, Антоновичем, Бодянським, Мурашко, Пимоненком, Далем, Рігельманом. Підтримував діячів української культури, художників. І дотепер стіни Сокиринського та Прилуцького палаців, Чернігівського художнього музею, Музею літератури в Києві зберігають пам'ять про родину Галаганів та їхні добрі справи…



Використана література;

- В.Ковалинский «Меценати Киева», К., Кий, 1998;
- Б.Лепкий «Про життя і творчість Т.Шевченка», К., 2005;
- І.Гирич «Київ. Люди і будинки», К., Либідь, 2015;
- «Історія України в особах. ХІХ ст..», Київ, 2015;
- О.Кониський «Тарас Шевченко-Грушевський», К., Дніпро, 1991;
- В.Антонович «Моя сповідь», К., Либідь,1995;
- М.Драгоманов «Вибране», К., Либідь, 1991;
- А.Кримський «Поетичні твори», Київ-1971;
- М.Максимович «Київ явився зразком Великим…», К,. 1994;
- О.Друг «Вулиці старого Києва», Львів,Світ. 2913;
- П.Куліш «Поезія», Дніпро, 1989;
- А.Шаров «100 видатних українців», Вече, Київ, 2002;
- П.Мирний Зібрання творів, К., 1971;
- Слово Просвити, 2019,ч. 34.

четвер, 22 серпня 2019 р.


Геннадій Книшов. Все життя – служіння людям.

В день державного свята – Дня Незалежності ми згадуємо видатних українців, які внесли значний внесок в розбудову та процвітання своєї батьківщини.
В цьому місяці виповнюється 85 років від дня народження Книшова Геннадія Васильовича, батька української кардіохірургії. Академіка НАН України, директора Національного інституту серцево-судинної хірургії ім. М. Амосова, Члена Вищої Ради програми «Людина Року», володаря титулу «Вчений року -2002», Героя України. Нашого земляка – солом’янця.

До ювілею вченого його донька Наталя, до речі, теж медик за освітою, видала книжку-біографію про свого відомого батька «Сердце, тебе не хочется покоя». Бібліотека була запрошена на презентацію, на якій були присутні багато друзів, колег, знайомих, пацієнтів Г.В.Книшова. Донька та представники видавничого дому «АДДЕФ-Україна» розповідали про історію створення книги. Наталя Книшова зізналася, що писала не про видатного вченого, це спомини доньки про свого батька, яким його знала і відчувала тільки вона та родина. На сторінках книги жодного офіціозу. На зустрічі панувала дуже тепла, дружня атмосфера. Кожен в залі поповнював свої враження і спомини з виступів інших присутніх. Було відчуття, що сам Геннадій Васильович об'єднував всіх нас в чудовому білому залі Шоколадного будинку. 


Кожен спілкувався, знав його в різних ситуаціях та обставинах: на роботі, в навчанні (Геннадій Васильович мав багато учнів – молодих вчених), на відпочинку. Великий вчений-науковець був яскравою, цікавою, легкою людиною в спілкуванні. Він мав багато захоплень: любив музику, сам співав, знав оперу, мистецтво, тонко відчував природу, був затятим рибалкою, мисливцем. Але рибу, яку він розводив в озері, не виловлював, не готував, не пригощав гостей. Він любив годувати та розмовляти з нею.



Зустріч-презентація тривала декілька годин. Будній день. Пізній вечір. Але ніхто нікуди не поспішав. Було бажання слухати і слухати спомини про чудову, унікальну людину, легку в спілкуванні з людьми різного віку та соціального статусу. І усвідомлювати як нам поталанило знати, спілкуватися і навіть просто жити в один час з такою людиною. Усвідомлювати його величезний внесок в розбудову медичної науки України. Знову дивитися на нього і слухати його «живого» на екрані. Геннадій Васильович народився в Дебальцеве. Часто бував там. Школу, де він навчався, назвали його ім’ям. Вулиці Лікарській в Києві планують надати ім’я Героя України. Родина Геннадія Васильовича була користувачем нашої бібліотеки, неодноразово дарувала їй книжки, журнали.
В 2018 році в Україні була започаткована премія імені Г.В.Книшова «За вірність гуманістичним ідеям і примноження загальнолюдських цінностей», першим лауреатом якої став Олександр Никоненко, ректор Запорізької медичної академії післядипломної освіти, керівник Запорізького центру серцево-судинної хірургії та трансплантації.
На презентації книги генеральний директор загальнонаціональної програми «Людина Року» А.Райцен сказав: «Ця книга є не тільки просвітницького змісту, вона буде зразком, як треба жити, любити життя, людей, як служити батьківщині».
Геннадій Васильович Книшов – людина великого серця – буде жити в пам’яті та серцях багатьох людей. Серед них 8 тисяч пацієнтів, кому він врятував ці серця.





середу, 21 серпня 2019 р.


1990. Синьо-жовтий прапор над Хрещатиком.

Бібліотека презентує першу книжку Олександра Мосіюка з серії «Народження країни. Київський горизонт» - «День прапора». Автор був керівником демократичного блоку, а потім очолював першу демократично обрану Київраду, коли вона приймала сміливі політичні рішення. Київ перебував в авангарді демократичних процесів в країні. Ця книга розповідає про маловідомі, але доленосні події 1990 року: драматичні епізоди сучасної історії Києва, які передували проголошенню незалежності України. Автор розповідає про політичні київські буревії, соціально-політичні протиріччя між членами Київради. Окрема глава книги присвячена найяскравішій події того періоду – історії підняття прапору над столицею 24 липня 1990 року.






Київ 1990: час надій та тривог. Перша частина спогадів Олександра Мосіюка охоплює період 1990 року – року надій, сподівань на те, що ідея незалежності оволоділа суспільством. Панорами подій, розплутування складних політичних конфліктів, непересічні документи про наше недалеке минуле, публіцистичні та емоційні враження, порівняння, аналіз архівних документів, фото, свідчення учасників та спогади свідків подій, особиста оцінка автора – включає розповідь–дослідження.


 


Окрема глава представляє документи присвячені неперевершеній події - підняттю над Київською міськрадою на Хрещатику 24 липня 1990 року синьо–жовтого прапора. Це визначний історичний день для столиці і для всієї України.


28 січня 1992 року Верховна Рада України офіційно затвердила синьо-жовтий стяг Державним прапором України. 23 серпня 2004 року Президент України підписав Указ «Про День Державного Прапора України». Цим указом «на вшанування багатовікової історії українського державотворення державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги громадян до державних символів України» встановлено в Україні нове свято – День Державного Прапора. Автор книги згадує багато імен видатних постатей історії, політики, культури, які виборювали незалежність України: В.Стус, Л.Курбас, В.Марченко, Л.Танюк, В.Чорновіл, П.Мовчан, Д.Павличко, М.Горинь, І.Заяць, Л.Кравчук, Л.Скорик, І.Плющ, та інші.


 


Національна символіка концентрує історичну пам'ять про героїчні звершення, перемоги та поразки в герцях за свободу та гідність українців, про військові, культурні досягнення на шляху до омріяної державної незалежності.

понеділок, 19 серпня 2019 р.



Валерій Шевчук. Життя – сад житейських думок, праці і почуттів.


Валерій Шевчук починав свій творчий шлях в 60-х роках ХХ століття, а в застійні роки, коли в літературі панував «соціалістичний реалізм» йому вдалося зберегти внутрішню свободу і своє істинне обличчя. На відміну від багатьох своїх колег, він ніколи не служив правлячій владі, залишався відданим тільки справжній літературі. Роками «писав у стіл», без найменшої надії на опублікування своїх творів. Світ так само не впіймав його, як і мудрого вчителя Григорія Сковороду, чия філософія життя стала для Шевчука моральним дороговказом. В його творчості можна виділити три основних напрями: історична проза, твори про сучасне життя та літературні праці – дослідження. Усю різножанрову творчість Валерія Шевчука проймає фундаментальний системо організовуючий образ Дому. Це символ захищеності, осілості, щось рідне, алегорія духовної Батьківщини. Мета письменника – філософське осягнення буття української людини, пізнання її ментальності. Філософ, мислитель, історик - Валерій Шевчук спромігся створити в своїй творчості великий духовний космос, який притягує, чарує, будить свідомість і почуття. Письменник завжди лишається собою в різних літературних жанрах, завжди працює у злагоді з природою свого таланту.

До ювілею письменника бібліотека оформила виставку-презентацію творів Валерія Шевчука та публікацій з періодики про нього. Окремо зауважуємо на двох томах «Музи Роксоланської» (з фонду бібліотеки ім. Л.Українки) - титанічному оригінальному дослідженню письменника - невтомного шукача істини в глибинах минулої історії літератури – історії літератури українського бароко. Зі слів автора, це індивідуальна праця з археографічним, історичним, літературним дослідженням, видавничою, письменницькою, перекладацькою складовими, щоб синтезувати весь цей багатий матеріал в одній книзі. Також представлені книжки з автографом письменника.

 


четвер, 15 серпня 2019 р.


«Хранителі національних скарбів»

( цикл розповідей про видатних меценатів України)

«З прагненням до спільної користі»


 Такий девіз містився у родовому гербі сім’ї  українських  підприємців і меценатів Терещенків, видатний рід із Глухівщини. Коштом Терещенків будувалися та діяли лікарні, притулки, гімназії, училища. Вони були знавцями, збирачами мистецтва та щедро ділилися своїм надбанням з громадою.

Завдяки Івану, Олександру, Варварі та Ользі Терещенкам Київ має зібрання державних музеїв Т.Г.Шевченка, українського образотворчого мистецтва, західного та східного мистецтв. У 1914 році Михайло Терещенко відкрив за  власні кошти й утримував лазарет на 300 ліжок. Інші члени родини відкрили ще кілька лазаретів і заснували притулок і взуттєву майстерню для покалічених нижніх чинів. Микола Терещенко фінансово підтримував Перше комерційне училище, Політехнічний інститут, Києво-Подільську жіночу гімназію, міський музей старожитностей, Пирогов-лікарню. Саме завдяки меценату Терещенку у Києві з’явився “ОХМАТДИТ». Засновником промислово-фінансової держави Терещенків заснував нащадок козацького роду з Глухівщини – Артемій. Починали вони разом з дружиною Єфросінією із торгівлі з візка. На початку ХХ століття ця родина мала 11 цукрозаводів, 10 гуралень з виробництва спирту, володіла паровими і водяними млинами, лісопильнями, цегляним заводом, суконною фабрикою та соляним родовищем. Землеволодіння Терещенків були найбільш розвинутими центрами з вирощування сільськогосподарської продукції.


 З 2003року Мішель Терещенко, нащадок великого роду, проживає в Україні. Оженився  на українці, народив сина.
«Україна зараз найперспективніша  країна у світі!» - вважає  Мишель Терещенко.






Використана література:
-Л.Кудрявцев «Наш стародавній Київ», Київ,Фенікс, 2016;
-«Сто видатних українців», Арій, 2006;
-І.Гирич, Київ.Люди і будинки, Київ, Либідь,2015;
-В.Ковалинский «Меценаты Киева», Київ, 1998;
-Р.Писаренко «Остановитесь на мгновенье», Киев, 2013;
-Л.Цуріка «Подорож стародавнім Києвом», Київ, 2012

середу, 14 серпня 2019 р.


Симиренки – творці моделі «капіталізму з людським обличчям»

Шість поколінь цієї видатної родини жили і працювали на нашій землі. Родина Симиренків зробила величезний внесок у розвиток вітчизняної торгівлі, економіки, промисловості, науки та української культури. Зі своїми родичами та компаньйонами братами Яхненками (теж кріпаками) зі Сміли Федір Симиренко створив першу українську торгово-промислову фірму, яка відігравала величезну роль в індустріалізації й економічному розвитку Придніпров’я та півдня України. 


Городищинський цукровий завод забезпечував цукром всю Європу. Справжнім промисловим дивом був і машинобудівний завод. Поблизу заводу розташовувалось унікальне житлове містечко для заводських робітників і службовців. Там були школа, технічне училище, лікарня, аптека та їдальня. Всі робітники мали гідну зарплатню та соціальний захист. Українські підприємці-Симиренки створили модель капіталізму з людським обличчям та гуманістичною ринковою економікою. Вони опікувалися  розвитком переслідуваної царизмом української культури, надавали підтримку недільним школам. Коштом Платона Симиренка у 1860 р. було видано останній прижиттєвий «Кобзар» Т.Шевченка, підручники для недільних шкіл.


 Видатний підприємець та меценат української культури Василь Симиренко впродовж майже 40 років на розвиток української науки, літератури та культури виділяв щороку 10% з прибутку свого Сидорівського цукрового заводу. «Кожен мусить робити те, до чого здатний, - казав В.Ф.Симиренко. Я тямлю заробляти гроші, то мушу заробляти їх для України». У симиренківських садибах тривалий час жили і працювали  видатні діячів української науки і культури. Родина надавала фінансову допомогу М.Коцюбинському, П.Чубинському, М. Драгоманову. Не менш вагомий внесок родина Симиренків зробила у розвиток садівничої науки. Вона подарувала Україні і світу славетний вітчизняний сорт яблуні Ренет Симиренка, на якому нині базується промислове садівництво не лише України, а й багатьох країн південної зони.


 1998 року Ліга українських меценатів заснувала грошову премію ім. Василя Симиренка, яку присуджують до Дня Незалежності України діячам літератури і мистецтва за внесок до духовного розвитку нашої Батьківщини.




Тематичний перегляд літератури до інформування включає:

- В.Ковалинский «Меценаты Киева», Киев, «Кий», 1998;
- Ю.Хорунжий «Українські меценати», «КМ Академія», 2001;
- «Хроніка 2000», №35-36;
- «Літературна Україна», 2017, №21;
- «Київська старовина», 1994; 7-8;
- І.Гирич «Київ. Люди і будинки», Київ, Либідь, 2015;
- «Воспоминания о Т. Шевченко», Киев, Днипро, 1988;
- Тарас Шевченко, т.6, Наукова думка, Київ,2003;
- Український історичний журнал, 1996, №5;
- Р.Писаренко «Остановитесь на мгновенье», К - 2015;
- В.Абліцов «Меценати України», Літера, ЛТД, 2016;