Загибель мільйонів…

Вшануймо їх

Голодомор – незагойна рана в нашій історії. Адже саме тоді, терор голодом нескорених українців протягом майже двох років, був свідомою політикою сталінського уряду, бо ця нелюдська ідея виношувалася у Кремлі задовго до 1932 року. Все було спрямоване на знищення вільних, непокірних українців – це була зброя масового знищення.  

Немає в Україні родин де б не пройшли нищівні жорна голоду. І без того болюча тема на фоні подій сьогодення, відгукується щемким сердечним болем після зустрічі з Наталею Дзюбенко–Мейс. Вона була вірною соратницею і дружиною Джеймса Мейса, того, «кому судилася доля, що наші мертві вибрали його». Про цю співпрацю та про багато інших жахливих фактів геноциду українців розповідала нашим читачам пані Наталя на зустрічі, яка відбулася 15 листопада.

 

А сьогодні ми запрошуємо всіх, кому небайдужа тема Голодомору ознайомитись з численними документально-публіцистичними книжками, 

а також художньою літературою, яка представлена на виставці в нашій бібліотеці. 

Зернова блокада, яку рашисти намагаються влаштувати для всього світу має своє жахливе підступне коріння.  

  

 

           Право на вибір майбутнього.

Літопис героїчних подій Дня Гідності

 

10 років минуло з того доленосного дня 21 листопада 2013року коли на Майдан Незалежності у Києві вийшли люди, щоб висловити свій протест проти загрози втрати Україною незалежності і європейського майбутнього. Євромайдан засвідчив зміни у суспільстві, бо стати членами Євросоюзу – це було бажання тих, хто розділяв європейські цінності і їх важливість для подальшого  розвитку нашої держави. Революція гідності і російсько-українська війна – це продовження боротьби за свою історичну пам’ять, ідентичність, майбутнє.

Як це було:

• 21 листопада 2013Рішення уряду призупинити підготовку до підписання Угоди про асоціацію з ЄС. 
• 24 листопада 2013 У Києві відбулася хода «За Європейську Україну». Масштабне віче на Майдані Незалежності.
• 26 листопада 2013 Студентський страйк. 

• 30 листопада 2013 Розгін Євромайдану. На вулиці Києва виходять   до 1 млн протестувальників, на Майдані Незалежності проходить велике віче. Майданівці займають Будинок профспілок і будівлю КМДА. Ввечері відбулися сутички протестувальників з міліцією на вул. Банковій біля Адміністрації Президента та жорстоке побиття «беркутівцями» майданівців. 

• 8грудня  2013 "Марш мільйонів".  Було прийнято рішення про початок блокування Адміністрації Президента, будівлі Уряду та інших установ. В Києві активісти зносять пам’ятник Леніну.
• 11 грудня 2013. Перший штурм. Майдан відбив першу спробу штурму, яку вночі здійснили бійці спецпідрозділу «Беркут» та ВВ.
• 16 січня 2014 «Диктаторські закони». Прийняття з грубим порушенням регламенту і законодавчої процедури так званих «диктаторських законів», що обмежували конституційні права і свободи громадян.
• 22 січня 2014 Перші полеглі Герої. Смерть перших протестувальників: Юрія Вербицького і Сергія Нігояна, Михайла Жизневського та Романа Сенека.

• 24 січня 2014 Поширення протестів по всій Україні.
• 26 січня 2014. Кривавий розгін Майданів по Україні. «Кривава неділя»
• 28 січня 2014. Відставка М. Азарова.
• 18 лютого 2014. Ніч штурму Майдану.
• 19 лютого 2014. Позиційні бої. Повстання в регіонах.
• 20 лютого 2014 Вирішальний день Майдану. Герої Інститутської. Під час розстрілу майданівців на вул. Інститутській було вбито 48 осіб і понад 80 отримали вогнепальні поранення.
• 22 лютого 2014. Завершальний день Революції Гідності.

Законодавчо-правове закріплення перемоги Майдану і крах режиму В. Януковича.

Боротьба за гідність і свободу триває. Ніхто не знає які ще випробування чекають Україну, але час і досвід довели – свободу не спинити, гідність – не зламати.

До Вашої уваги художні романи українських авторок, які дають нам змогу оцінити і переосмислити події 2013-2014 років. На сторінках книжок висвітлюються такі моменти з історії України, про які не напишуть в підручниках. Це романи про любов до Батьківщини, про тих, хто творили історію своєї держави.

 

 Сучасні професії України

Такою була тема шкільного уроку в бібліотеці учнів НРЦ № 17. Про професії, які забуті, учні вже вивчали в школі, а сьогодні ми лише трішки згадали про ті професії, які вже ніколи не матимуть місце в сучасному світі. Учні активно обговорювали цю тему: чому забуті? чому ніколи не буде в них потреба? чому назви цих професій їм видаються трішки смішними? 

Ми підготували яскраві книжки з відомими постатями і назвами самих книжок, а учні мали вгадати яка це може бути професія.

 Також запитали у присутніх, ким працюють їхні батьки, чи розуміють вони цю професію, і чи хочуть вони працювати там, де їхні батьки. Під час спілкування ми цікавились, що вони думають про ту чи іншу професію, як сучасну, так і професії, які будуть в майбутньому. За допомогою сайту в інтернеті діти познайомились з професіями майбутнього і жваво їх обговорили. 

 

Як зазначають вчителі і вихователі НРЦ, проведення таких занять в бібліотеці сприяє  засвоєнню матеріалу і покращує емоційний стан і вчителів і учнів. 

 

 Гуру гумору

Остап Вишня – видатний український письменник, новеліст, майстер сатири і гумору. Він, що, переживши переслідування, арешти, ув’язнення і 10 років таборів, не втратив почуття гумору та смак до життя…

Про письменника: Павло Михайлович Губенко (справжнє ім’я письменника) народився 13 листопада 1889 року в селі Грунь Зінківського повіту на Полтавщині, в багатодітній сім’ї селянина. Вчився спочатку у місцевій початковій школі, потім у двокласній школі в містечку Зіньків. Його батько мав намір дати здібному, охочому до читання хлопцеві повнішу освіту. Але не склалося… Повезла мама Павлушу до Києва, у військово-фельдшерську школу. Неохоче складав іспити Павло, але склав блискуче. Після закінчення Київської військово-фельдшерської школи він перебував на військовій службі, потім працював у київській лікарні Південно-Західної залізниці. Втім, юний Губенко не мав намір присвятити себе медицині. Відбуваючи години в лікарні він старанно працював над самоосвітою, склав екстерном екзамени за гімназію, дедалі більше захоплювався літературою.

У 1917 році вступив до Київського університету, та незабаром, не скінчивши вузу, повністю віддається журналістській і літературній роботі.

Про творчість: Перший друкований твір молодого літератора – «Демократичні реформи Денікіна» - з’явився у кам’янець-подільській газеті. Для формування і становлення таланту письменника-гумориста велике значення мало багато факторів. Дитинство його минуло на чарівній Полтавщині, де майбутній письменник змалку опановував усі премудрості селянського побуту, вбирав у себе  дзвінку, мудру та барвисту мову, багату на перлини народного гумору. Робота у пресі стала своєрідним продовженням цієї щоденної школи життя, що її сумлінний і спостережливий літератор проходив із воістину зразковою невтомністю.  Саме накопичення  життєвого досвіду дозволяє стати йому  Остапом Вишнею.   

1923 року відбувся дебют Остапа Вишні як письменника. У 20-ті – на початку 30-х років одна за одною виходять збірки творів – «Вишневі усмішки», «Реп’яшки», «Лицем до села».

Твори Павла Михайловича виходили мільйонними накладами. І знали їх навіть неписьменні. Попри це, а може, саме через народну популярність українського письменника було репресовано.

У 1944 році розпочався другий період активної творчості і громадської діяльності Остапа Вишні. Він входить до редакції журналу «Перець» і стає активним його працівником. Він писав нариси, фейлетони, але найбільшої слави зазнав як гуморист і сатирик, адже, саме Остап Вишня є засновником нового жанру – усмішка.

Він залишив доволі велику культурну спадщину.

 

         Він був вихований у дусі політичного реалізму

Петро Дорошенко – гетьман Війська Запорозького Правобережної України.  Він народився в 1627 році в Чигирині на Черкащині, походив із давнього козацького роду. В родині було 5 синів та одна донька. Вчився Петро в Глухові і здобув гарну освіту, знав латину і польську мови. 10 років він очолював Чигиринський, Канівський та Черкаський полки. Польською мовою листувався зі шляхтичами, кримським ханом та ватажками Січі, з москальськими вельможами -  виключно українською.

 Після смерті Хмельницького під загрозою опинилась самоідентичність України.  Єдності старшин перед зовнішніми загрозами не було. Громадянська війна була питанням часу.   Війну проти України Московія почала не у 2022-му і навіть не у 2014-му, а з огляду на те, що у відкритих битвах Кремль  отримував по зубах, – у діло пускалася бридка дипломатія, що тепер  перейменована у “денацифікацію”.

В 1657 році Україна переживає тяжкі часи. 1663 року козацька держава розпадається на дві частини. Лівобережжя очолює Іван Брюховецький, а Правобережжя переходить під булаву Петра Дорошенка. Починаються міжусобиці, які увійшли в історію України під назвою Руїна. Іван Брюховецький відразу бере курс на москву і перетворюється на фактичну маріонетку кремля. Натомість Петро Дорошенко намагається об’єднати обидва гетьманати в одну державу.

 Україна перетворилася на об’єкт геополітичної гри між Річчю Посполитою, Московським царством та Османською імперією.  Брюховецький розуміє, що лише об’єднання Лівобережжя та Правобережжя в одну державу  зможе вирішити внутрішні проблеми.

Петро Дорошенко всіляко зміцнював свою частину держави. Правобережний гетьман послідовно впроваджував реформи – намагався позбутися залежності від козацької старшини, створив регулярне військо, митницю, почав карбувати власні гроші тощо. Проводив  “піар-акції” – часто скликав козацькі ради, де вислуховував думку рядових козаків. Дорошенко був набагато авторитетнішою фігурою за Брюховецького. Коли дійшло до об’єднання в один гетьманат, доля Івана Брюховецького була вирішена – його вбили його ж соратники. Але спроби втримати булаву об’єднаної держави в своїх руках не увінчались успіхом. Як завжди в Україні, причиною стали внутрішні проблеми та розбрат у найближчому оточенні гетьмана. Опозицію активно підтримувала Москва. У хід ішов підкуп, неправдиві чутки, агресія на кордонах. Дорошенко змушений був повернутись на Правобережну Україну, а владу на Лівобережжі передати Многогрішному. Багато хто з дослідників звинувачує у цих подіях жінку. Cherche la femm

Дорошенко після смерті першої дружини побрався із Єфросинією Яненко – племінницею Хмельницького. Але шлюб був нещасливим – дружина явно недолюблювала безтямно закоханого в неї Петра. Існують відомості, що вона неодноразово зраджувала чоловіку, зловживала алкоголем та взагалі не вирізнялася високою моральністю. Саме це і коштувало Дорошенку булави – 1688 року йому повідомили, що дружина зраджує йому з молодим шляхтичем. Кинувши все, Дорошенко повертається до Чигирина, призначивши наказним гетьманом Лівобережжя Дем’яна Многогрішного. Многогрішний переходить під протекторат Москви. Починається чергова міжусобна війна. Могутні сусіди приймають в ній найактивнішу участь – українські землі знову спустошуються московитами, поляками, турками та татарами. В результаті Козацька держава, не встигши відродитись з попелу, знову розшматована між Московським царством та Річчю Посполитою.

Після кількох років виснажливої міжусобної війни на теренах козацької держави вона була остаточно розділена між сусідами. Сам же Петро Дорошенко склав гетьманські клейноди восени 1675 року на козацькій раді в Чигирині. Останні роки життя гетьман провів у селі Ярополчому під Москвою (тепер село Волоколамського району Московської області), яке було віддано йому в 1684 році в спадкове володіння. Виїзд в Україну йому суворо заборонили. Тут, на засланні, у віці 57-ми років, Дорошенко одружився втретє. Останньою дружиною стала Агафія Єропкіна. Скоріш за все, шлюб із молодою російською дворянкою, в якому народилося четверо дітей, був для вже колишнього гетьмана щасливим. Правнучка гетьмана Наталя Гончарова стала дружиною класика російської літератури Олександра Пушкіна.

«Почуйте людей, яких уже немає»

Голосом цих загиблих від голоду стражденних селян стала для десятикласників СШ№69 поетка, літературна редакторка, історикиня Наталя Дзюбенко-Мейс. 

Вона пригадала своє дитинство і молодість, коли існування голоду, як геноциду, категорично заперечувалось тодішньою радянською владою. Тільки від бабусі у свої 17-ть почула вона правду і у вірші згадала слово голод, який по необачності опублікували. Наслідки для неї і родини були вкрай суворі. Події дитинства накладають відбиток на все подальше життя, тому тема голодомору стала не випадковою і в її творчості та історичних дослідженнях.  

Так як і зовсім невипадковою стала її доленосна зустріч з американцем, дослідником голодомору Джеймсом Мейсом. До приїзду в Україну він не міг уявити більшого злочину в Європі, ніж Голокост. Потрясінням для нього стали факти, які він дізнався, працюючи з Робертом Конквестом над книгою "Жнива скорботи". Адже саме він зібрав всі документальні матеріали для цієї книги. Дослідженню геноциду він присвятив все своє життя в Україні. Він дав голос всім, хто був очевидцем тих жахіть. 

Сама доля поєднала цих двох небайдужих людей. Розповідь непроста, але необхідна. Про це говорили учні після зустрічі, бо непокаране зло без належної оцінки людством веде до сьогоднішніх трагедій, про які будуть згадувати наші нащадки.