понеділок, 30 серпня 2021 р.

 

ПОДАРУНОК ДЛЯ ДРУГА

День дружби покликаний налаштовувати всіх людей Землі на мир, добросусідство, безпеку і взаєморозуміння, заклик  припинити всі війни, звернути увагу на проблеми людей, які постраждали від бойових дій, проблеми екології на планеті.

Турбота, любов, увага – так необхідні кожній людині і, звичайно, дружба. З другом можна цікаво провести час, розділити радість і горе, отримати підтримку у важку годину. Дружбу ставлять на рівень із любов’ю і родинними стосунками. Тому, що найважливіше у житті людини – це кохання, рідні і Друзі. Друзям і дружбі присвячено радісне і миролюбне  свято – День Дружби.


Бібліотека вийшла у сквер, щоб останній день літа і безтурботних канікул провести з дітлахами. Малеча охоче, як завжди, малювала, складала пазли, переглядала  цікаві дитячі журнали, робила з паперу подарунки для своїх друзів. Також проінформувати про історію Міжнародного дня дружби, правила дружби…









четвер, 26 серпня 2021 р.

 

Неординарна людина. Іван Франко

(цікаві факти з життя видатної постаті)


Іван Франко, безперечно, геніальна постать світового масштабу. М.Рильський назвав його «розумом і серцем нашого народу. Це боротьба, мука і передчуття щастя України. України і людськості…Франко живе в народній пам’яті як Великий Каменяр».

- Автор 6 тисяч творів: 10 поетичних збірок,50 поем, 10 творів  великої прози,100- малої. 3 тис. публіцистичних статей.Щороку діяч видавав по 5-6 книжок. Кожних два дні виходив новий твір;


- Ріс сиротою. Здобув вищу освіту. Виявив ще в гімназії феноменальні розумові здібності. Напам’ять читав усього «Кобзаря». Доктор філософії  Віденського університету;

- Перекладав  твори античних авторів, найкращі літературні скарби Європи і світу. Знав 14 мов. Здійснював  живий культурний зв'язок  України зі світом;

- Зібрав бібліотеку з 12 тисяч примирників;

- Використовував  близько сотні псевдонімів, серед них: Руслан, Невідомий,Іван Живий, Мирон, загадкове ім’я – Джеджалик, Брут Хома, Сторож, Кремінь, Марко;


- Франко дуже полюбляв ганяти на велосипеді, збирати і готувати гриби, рибу міг ловити голими руками і сіткою, а не вудкою;

- Впродовж усього життя  і в свята і в будні письменник любив носити вишиванки. Поєднував сорочку з європейським костюмом;

Його сорочки майже всі- дарунки приятелів, співпрацівників зі всієї України: О.Пчілки, Алчевської, У.Кравченко, Кобринської,Трегубової…

- Дослідники спадщини Франка знайшли ноти до одного з творів збірки "Зів'яле листя" і цікаву ремарку: "З голосу автора записав Ф.Колесса"- свідоцтво того, що мелодію до вірша склав і співав сам Франко;

- На сьогодні Франко єдиний  український поет, якій був номінований на здобуття Нобелівської премії з літератури;

- «Титан праці», універсальний вчений європейського визнання, фанатичний трудівник, 40 років творчої діяльності. Працював як прозаїк, поет - новатор, драматург, перекладач, критик, публіцист, соціолог, політолог, культуролог, історик, економіст, філософ...


«Ті духовні вартості, які вніс Іван Франко в наше громадське життя, в нашу літературу й науку, такі великі, що сміло можна назвати його найбільшим сином України свого часу й поставити побіч  Шевченка та Драгоманова …»- писала газета «Діло» в жалобній статті 30 травня 1916 року.

 

понеділок, 23 серпня 2021 р.

Левко Лук'яненко: Я дав обітницю небу 

24 серпня — день народження автора Акту проголошення незалежності України — Левка Лук'яненка, проект якого він написав в своєму робочому зошиті, коли був ще студентом-дисидентом. 

“Батько Незалежності”. Він вважав своєю кінцевою метою життя — створити Самостійну Україну.” Я дав обітницю небу — здобути Україні волю, - писав діяч на початку своєї боротьби за незалежну Україну, якій присвятив все своє життя: 72 дні - очікування розстрілу, 25 - років таборів, 13 - томів спогадів. 

Лук'яненко чесно і відверто заявив про свою цілком конституційну і відкриту боротьбу за права людини, захист українського народу, його право на самостійність. Створює українську робітничо-селянську спілку. Ця організація “рясно засіяла нашу національну думку ідеєю добитися незалежності мирним парламентським шляхом, що в Україні і відбулося. Влада звинуватила діяча в антирадянській діяльності. Його кримінальна справа налічувала 15 томів. В тюрмі оголошував голодування, відмовлявся давати свідчення. Після звільнення у 1988 році Лук'яненко поринув у вир політичного життя, що почалось в Україні. В 1990 році його обрали народним депутатом. Створює і очолює республіканську партію. “Я належу до тих, ким рухає не злоба до ворогів, а любов до України.” Другий тюремний строк Лук'яненко отримав за створення разом з М.Руденком, П.Григоренком Української Гельсінської групи. То був відчайдушний крок, бо вони чітко розуміли, що їх будуть переслідувати... 

“Немає інтересів вищих від інтересів національних. Вони - вершина, вищою від якою немає”. 

“За незламну волю, громадську мужність і самовідданість у відстоюванні ідеалів свободи і демократії, визначний внесок у становлення і розвиток незалежності Української держави” Левко Лук'яненко у 2005 році нагороджений званням Героя України. Також серед його почесних відзнак і нагород є Орден Ярослава Мудрого, Орден Свободи. 


За роботу “Шлях до відродження” Лук'яненко отримує у 2016 році Шевченківську премію - “Це досвід цілого покоління в боротьбі за Україну і її Самостійність”. 

“Золоті сини України” - назвав автор героїв своїх 30 нарисів-описів. “Я знав їх усіх, поклав собі за обов'язок залишити про них пам'ять. Було б гріхом, якби їхні імена згинули у невідомості. Я ніби виконав перед ними свій обов'язок”. 

Левко Лук'яненко передав нам головний вогонь свого життя — любов до України і свій Заповіт: національна свобода — то найвища цінність, яка є в світі. Взагалі, дорожчого немає нічого. 








неділю, 15 серпня 2021 р.

 

СМІТТЄВИЙ СЛІД ПАНДЕМІЇ


Використання одноразових засобів індивідуального захисту під час корона - вірусу несе за собою нові проблеми: заражене сміття. Маски і рукавички стали звичними повсякденними аксесуарами нашого життя. Але це стало і новою проблемою людства – правильна їхня утилізація. Це є великою помилкою, коли ми викидаємо використані маски разом з іншим сміттям в урни, вдома в пакет з побутовими відходами.  Зараз маски можна побачити будь де на вулиці, в звичайній урні. Вони інфікують інше сміття і тих, хто їх збирає і утилізує. Санітарно - захисні маски вважаються небезпечним відходами, які створюють значну загрозу для навколишнього природного середовища і здоровя людей і потребують спеціальних правил і засобів поводження з ними. Вони повинні знищуватися за правилами, які прописані  Міністерством охорони здоров’я – Наказом МОЗ України «Про затвердження Державних санітарно - протиепідемічних правил і норм щодо поводження з медичними відходами» від 08.06. 2015 року. Неправильна утилізація використаних масок та рукавичок, як стверджують екологи, може сприяти підвищенню числа заражених коронавірусом.



Правила утилізації використаних масок та рукавичок:

1.Потрібно обережно зняти маску, герметично запакувати її в окремий пакет, викинути в спеціальний контейнер, якій встановлений в медичному  закладі або торговому центрі.

2. Після чого провести гігієнічну обробку рук за допомогою спиртового засобу, або вимити руки з милом.


В подальшому  ці контейнери герметично запаковує та відправляє на утилізацію - спалення при температурі більше 1000 градусів - спеціалізоване підприємство, що має  ліцензію – ТОВ Центр екобезпеки та гігієни.

В Києві встановлено 14 пунктів збору використаних масок та рукавичок. В Інтернеті можна знайти адреси точок, де встановлені спец контейнери. Нинішня ситуація з поширенням інфекції COVID - 19 диктує необхідність строгого виконання правил користування особисті засоби захисту та їх утилізації.

Відчувайте власну відповідальність в складний час  для всього людства!

P.Sібліотека вийшла на вулицю, щоб проінформувати  перехожих  про небезпеку, яку несуть використані засоби особистого захисту, коли їх викидають на вулиці, в звичайні урні з іншим сміттям, про правила  утилізації використаних масок та рукавичок згідно рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров’я. Роздавала правила утилізації та список адрес пунктів прийому використаних засобів. Наголошувала на  свідомості та відповідальності кожного.









вівторок, 10 серпня 2021 р.

 

Кожна людина – частка великого Всесвіту.

Давній друг і партнер бібліотеки Євген Голибард  видав свою нову книгу «Два крила людини: наука і релігія», яку подарував нашим  користувачам. Ми презентуємо видання з рецензією Стефана Костки.


"Не поспішаймо критикувати автора" 

Видавництво “Фенікс” порадувало читачів черговою (бодай тридцятою) книжкою Євгена Ґолибарда – “Два крила людини: наука і релігія”. 

Наука і релігія – величезні простори для мислення і вдосконалення людини, людства і всієї космічної цивілізації. Попри те, що у кожному з цих просторів функціонують свої поняття, критерії і фахівці, вони обопільно створюють можливості для розвитку людини у позитивному напрямку.

В епоху космічних польотів, науковий і релігійний світогляди не суперечать один одному, а розвиваються паралельно, взаємно доповнюючись та маючи кожен свою сферу раціонального застосування.

Популярно-науковий формат цього видання не гарантує, що його сприймуть однозначно. Комусь може не сподобатись “світське втручання до релігії”, а хтось вважає (як висловився один посадовець), що “автор перетягує Бога в науку”.

Невдоволенню декого сприяє нинішня ситуація, в якій конкурують між собою кілька конфесій і де кожна захищає свої догматичні рації та традиції. Тоді як численні носії дипломів докторів наук продовжують компрометувати науку, яка чим далі стає сферою сумнівної діяльності сумнівних авторитетів.

“У кожній добре організованій системі працюють факти і методи на основі етики і моралі, а в погано організованій – характери і припущення на основі лукавства”. Це один з ключових критеріїв автора, котрий взявся на численних прикладах довести доцільність зближення науки і релігії.

У підзаголовок винесено головну тезу, що визначає зміст книги: Мислення – є основою культури, головним чинником кожної діяльності.

Отже, це книга про мислення. Про мислення продуктивне, технологічне, теологічне, критичне і перспективне. Про мислення, як головну функцію  homo sapiens’a, створеного Богом власне і передусім для продуктивного мислення, у що не дуже полюбляємо заглиблюватись самі, перекладаючи цей обов’язок мислення на інших. Особливо, якщо пропонується летіти думкою і душею, спираючись водночас на науку і Слово Боже. (автор видав підручник «Основи технології системного мислення»).

Тут немає місця для ілюзій. Вірогідно книжка може у декого викликати суперечливі враження і емоції. Але хтось же  мусив написати про це!

Хтось мусив популярно розповісти про партеногенез, про реінкарнацію, квантову механіку, технологію системного мислення, про проблему часу і  пов’язати ці поняття з поняттями біблійними. Мусив хоча б фрагментарно зазначити постаті великих мислителів і їх великі творіння, зокрема лауреатів Нобелівської премії, для котрих присутність Бога є фактом і реальною допомогою у наукових пошуках. Особливо реальною – у мисленні.

Автор зробив це на свій спосіб, а тепер нехай читачі спробують зрозуміти на свій. Книгу підготовлено з метою просвітництва широкого кола читачів і вона призначена для заповнення певної прогалини в системі виховання, зокрема школярів і студентів.

Книга “Два крила людини: наука і релігія” одразу викликала зацікавленість культурологічної громадськості. Схвальні відгуки на видання опублікували газети “Слово Просвіти” і “Dziennik Kijowski”. Вдячність авторові висловлюють також відвідувачі книгарні “Наукова думка”, де представлено цей оригінальний твір.

                                                                           

                                                                                                      

 

неділю, 8 серпня 2021 р.

 «ХОЧУ ОДНОГО – БУТИ З НАРОДОМ СВОЇМ», -

зізнавався у своєму вірші сучасний поет – класик сучасності, один із найпопулярніших і найвідоміших  авторів кримськотатарської літератури - Шакір Селім. Народився поет в святий день - п’ятницю, надали  йому ім’я – Шакір – «благодатний». Він був восьмою дитиною у родині, яка  у 1944 році була депортована  в Самарканд.  В 50 років  поет починає життя з початку, коли повертається в Крим у  1989 році. Перші вірші Шакіра Селіма вийшли  у світ в 1963 році.  Назва збірки 1973 року - «Пролісок» - мала багатогранне значення для автора: це символ пробудження, надій, початок нового, народження нового, любов… Це улюблені теми творчості поета.

Шакір Селім визнаний перекладач татарською   Шевченка, Міцкевича, Гоголя, Шекспіра, Лермонтова, Пушкіна. Він готував до видання твори Л.Українки і Т.Шевченка. В 66 років поет, публіцист, перекладач, редактор Селім був повний творчих планів, але смерть перервала його життя. Останній вірш «Кузь» (Осінь) - початок нового вічного життя поета в пам’яті його народу. Його вірші читають, вивчають, публікують твори, які не були видані при житті, проводяться вечори пам’яті, наукові конференції, присвячені творчості Шакіра Селіма, в яких приймають участь літератори з різних країн, створений документальний фільм.

Кожен вірш поета був справжньою подією в житті кримськотатарської літературі. Ще при житті його вважали класиком.

Кредо поета – в його віршах. Так у вірші «Вітчизна і поезія» він  підкреслює високу відповідальність, призначення поетів та значення поезії в житті свого багатостраждального народу: Вітчизна і поезія - це Мати і Дитя, Корінь і Крона, Душа і Тіло, Соловей і Роза…

Український поет Микола Мирошниченко справедливо зазначив: «…уся кримськотатарська поезія  бентежно болюча, - це наче торкаєшся до рани чиєїсь і відчуваєш що отой хтось …здригається від твого дотику. І хоч вірш – явище глибоко національне, бо твориться цілком конкретною мовою й виражає ментальність конкретного народу, проте рани, як відомо, національності не мають. Вони – болять...». Ці слова цілком відповідають  і самобутній,  неповторній творчості Шакіра Селіма.

Діяльність і творчість поета до останнього подиху була віддана справі збереження і відродження, розвитку національній кримськотатарській культурі. Шакір Селім був яскравою особистістю, поетом-провідцем, тонко відчував майбутнє – в цьому була його сила.

 

суботу, 7 серпня 2021 р.

 

Володимир Леонтович. Немає для мене на землі

кращого краю од України.

Володимир Леонтович – український громадський і політичний діяч, правник, письменник, літературний критик, видавець,  меценат. Літературні псевдоніми  - Левенко, Давній. Походить зі шляхетного роду: батько- нащадок козацького роду,  мати – французька аристократка; предки з Франції оселилися в Україні в Полтавській губернії під час Великої  французької революції.  Зі студентських років брав  активну участь в громадській діяльності. Як письменник Леонтович дебютував  у 1891 році повістю «Солдатський розрух».

З Чикаленком і В. Симиренком( якого  вважав своїми духовним батьком) видавав, редагував в 1906 році першу українську газету «Громадська думка», часописи «Нова громада», « Громадська думка», «Рада», «Літературно-науковий вісник».  Був членом «Старої громади»,   «Просвіти», «Товариства українських поступовців». Підтримував Тимчасовий український уряд в 1917 році. Виступав за розвиток українських шкіл ( в рідному селі збудував двокласну школу, утримував учителя, бібліотеку), видання підручників українською, преси. Працював в ЦК Союзу українських автономістів – федералістів. І був делегований у члени Української Центральної Ради. Був землевласником, мав цукроварню. Висловлювався проти програми соціалізації земель.  В якості міністра земельних справ  в Уряді П.Скоропадського  розробив  проект Земельного  закону. Був уповноваженим Червоного Хреста, меценатом і фундатором,  Головою «Товариства підмоги українській літературі, науці і штуці». Після поразки визвольних змагань був змушений емігрувати в Болгарію, потім в Чехію,Сербію, Югославію, Німеччину, Францію. В празькому часопису «Тризуб» опублікував серію статей про здобутки і втрати української літератури. У Берліні працював в газеті «Українське слово». Літописець рідної Полтавщини і всієї України.

Гуманіст за світоглядом, психологічний реаліст за стилем, писав у своїй етологічній прозі про зростання свідомості українців, драматичні стосунки інтелігенції та народу, про життєві драми людей, їх родині історії в буремні роки, про трагічну долю кримськотатарського народу. Письменник залишив цінні літературно - історичні спогади про М.Коцюбинського, В. Винниченка, Л.Яновського, Г.Григоренка та інших. Листи до Грушевського, Є.Чикаленка, Д.Морницького, І.Франка, А.Кримського, О.Маковея… 

Леонтович тонко відчував красу українського слова.Він брав участь у збиранні лексичного матеріалу для "Словника української мови"  Б. Гринченка. Разом з О.Єфремовим складав  «Московсько - українській правничій словничок».




Зусиллями онуків  в 2004-2006 роках  було опубліковано зібрання творів В.Леонтовича.  Він є автором праць «Пані і люди», « Стопами апостолів», «Старе і нове», «Спомини утікача», «Хроніка родини Гречок», «Ворохобня» та інших.

Симиренка про В.Леонтовича: особлива моральна краса спокійної переконаності в собі, відданість обов’язкам,  великий критичний розум і щира добрість, глибокі патріотичні чуття визначали зміст кожного його вчинку,  кожного кроку в житті…»

1993 - став роком публічного повернення Володимира Леонтовича  в Україну. В Будинку вчителя відбувся вечір, присвячений 60-річчю з дня його смерті. В 2001 році – захід до 135-річчя з дня народження видатного діяча. Школі в рідному селі Леонтовича Оріхівка надано його ім’я. В Києві на вулиці Грушевського встановлена  меморіальна дошка на будівлі № 16, де мешкав видатний українець.