понеділок, 28 грудня 2020 р.

 

      Михайло Дубовик. Усього сорок років життя.

Його поезія  належить до найкращих творів  української поезії. Його поетичні збірки видавались в Україні у 60-х роках і вважаються бібліографічною рідкістю. Життя і діяльність літератора пов’язані з Дніпропетровщиною. Перші вірші були опубліковані в газетах «Зірка», «Зоря», «Майбутня зміна».

20-30 роки   ХХ ст.– це і курс на українізацію, орієнтація суспільства на світлі ідеали і людських трагедій під час політичного терору. Михайло Дубовик  був серед тих  багатьох інших українських діячів культури, хто потрапив під «ліквідацію», став жертвою тоталітарного режиму.






Майбутній поет народився в с.Межиріч  Лебединського повіту на Сумщині в родині гончарів. Закінчив маріупольську вчительську гімназію, потім - педагогічну школу в Запорізьку. Вчителював. Подовжив навчання в Дніпропетровському  інституті народної освіти. Обставини не дали можливості закінчити курс навчання. 

Перші вірші молодого поета з’явилися в 1924 році. Дубовик  працює літературним консультантом   в газетах, журналах. Був одним  із засновників  «Літературної газети». Належав до літоб’єднання  «Плуг» - першої літературної організації в Україні. Є автором чотирьох поетичних збірок. Творчість  Дубовика зігріта  щирою любов’ю до рідно краю. Вона проста і невимушена. «Земле –мамо! Земле дивна і мила! Вічна слава радощам твоїм! Дай мені палку співецьку силу – хай про тебе людям розповім». Селянські сонети автора вражають ліричністю, гострого відчуття природи. Поет переймається болем, проблемами села.  У своїх віршах автор торкається  тем індустріалізації, де головний герой -  робітник – рушійна сила історії. 

Пізні твори вже більш філософські - роздуми про призначення поета. «Поете! Як мудрець. Зумій і ти до смерті в серці мужність пронести!».  В творчості Дубовика відчувається тонка, ніжна  і вразлива його душа.

У 1941 році Дубовика  заарештовують. Сфабрикували  проти нього кримінальну справу про шпигунську діяльність і участь в контреволюційних  організаціях. Розстріляний на початку війни в Биківні. Дата і місце страти не встановлені точно. 

Життя і творчість поета - поле для сучасних досліджень -  його естетичний код ще нерозгаданий. У 1955 році на прохання СПУ справу поета  переглянуто і Дубовик був реабілітований посмертно.

 

середа, 23 грудня 2020 р.

 

Палка і правдива мова Святослава Караванського.


Караванський став на захист української мови, боровся за права українців на свою мову і за це був запроторений до концтаборів. Він провів за гратами 31 рік свого життя. Був звинувачений в «буржуазному націоналізмі», відмовився співпрацювати і доносити на своїх товаришів. Перший арешт тривав 16 років. У 1954 році розпочинає масштабну роботу над «Словником українських рим». В ув’язненні продовжував перекладати з англійської Шекспіра, Кіплінга, Бернса, Бронте… Після звільнення за амністією працює над книгою «Біографія слів». Караванський боровся за викладання у навчальних закладах українською, протестує проти «Закону про мову», пише статтю «Про одну політичну помилку». Без суду і слідства дослідника-мовознавця знову арештовують  на 9 років таборів суворого режиму. У Володимирському централі Караванський пише статтю про розстріл польських офіцерів у Катині на основі свідчень в’язнів. Система розуміє «небезпеку» діяча, і в 1969 році присуджує йому ще 5 років ув’язнення і 3 роки таборів особливого режиму. У лютому 1979 року Караванський приєднується до членів Гельсінської групи.







Мовознавець першим видав словник синонімів української мови. Практичний словник він розробляв і видав сам. Почав працювати над книгою перебуваючи у таборі. Його особливою рисою було вміння працювати за будь-яких умов. Праця була його повітрям, його життям. Після 31 року неволі за гратами Караванський лишився незламним і робив свою мовознавчу справу до останніх днів. Його називали велетенським громадянином і велетенським філологом. Він був непохитним максималістом, стоїком, нонконформістом і привітною демократичною людиною, ідеалістом до останніх днів… Його спадщина – справжній скарб для поетів – «Словник українських рим», в якому Караванський самостійно склав близька 60 тис. римованих пар слів.

«Коли не я, то хто?», - все життя  вважав дослідник української мови, письменник, публіцист, громадський діяч  - Святослав  Караванський.




понеділок, 21 грудня 2020 р.

 

Криголам у замерзлому морі. Микола Руденко.

«Моїх чуттів розвіяна руїна

Нагадує в пісках померлу річку.

Та є ще Бог…

І є ще Україна…

Для них я збережу у грудях свічку»

Він народився на Донбасі, пройшов війну, писав вірші й фантастику, він відмовився зводити наклепи на невинуватих, його перестали друкувати та взяли під нагляд. Микола Руденко, співзасновник Української Гельсинської групи, письменник-фантаст, правозахисник і дисидент. Його доля ламає всі стереотипи. На свято Миколая 1920 року у шахтарському селі Юр’ївці на Луганщині у родині Руденків народився син. 

                            «У хаті глиняній, мов у печері,

                            Моє дитинство весело текло.

                            Босоніж взимку бігали за двері,-

                             Бо чоботів ні в кого не було»

В шість років залишився без батька, а потім під час дитячих пустощів отримав травму і перестав бачити на ліве око. Навчання у школі, перші поезії. Перше місце на Всеукраїнському літературному конкурсі давало право на вступ до Київського університету й стипендію в 150 рублів. Після місяця навчання мобілізований на фронт.  Був тяжко поранений.

Лікувався рік, II група інвалідності, проте закінчив війну у Кенігзберзі і мав орден Бойового Червоного прапора. Поступив на службу редактором у видавництво «Радянський письменник» і присвятив себе поезії. Руденка благословили на пост секретаря письменницької парторганізації, запропонували крісло головного редактора журналу «Дніпро». Дочка «ворога народу», яка була «під гітлерівською окупацією» поступила в Київський педінститут, відвідувала літстудію журналу «Дніпро», де стежки Ліни Костенко та Миколи Руденка перетнулися.

 Двоє красивих розумних молодих людей: Ліна та Микола. Вона - студентка, на десять років молодша, унікальний поет (правда, російськомовний, писала «під Цвєтаєву»). Була у них розмова  про мову. Після того Л. Костенко писала тільки рідною. Було тепло в очах, була велика симпатія, але «Не покличу щастя не моє».

«Прощай, прощай чужа мені людино!

Ще не було ріднішого, як ти.

Оце і є той випадок єдиний,

Коли найбільша мужність – утекти»

***

«Ти прийдеш знов. Ми будемо на «ви»

Чи ж неповторне можна повторити?

….Я Вас люблю, о як я Вас люблю!

Але про це не будем говорити»

Попереду у обох були часи  випробувань, інші кохання, інші вірші і книги, але маємо дякувати долі, яка перетнула їхні  стежки – маємо свого генія рівня Лесі Українки. Ліна Костенко називала Миколу Руденка своїм літературним хрещеним батьком.



середа, 16 грудня 2020 р.

 

СВЯТО ЧУДЕС і ДОБРА

 День Святого Миколая – день приємних подарунків для дітей. Вони дорожчі і тепліше, коли зроблені власноруч.

Бібліотека запросила своїх користувачів взяти участь в благодійній акції до свята – зробити подарунок для маленьких пацієнтів лікарні "Охматдит".

Ми вдячні всім, хто відгукнувся. Поробки випромінюють тепло і добро ваших сердець, які,  ми сподіваємось,відчують діти. Вони сподобаються малечі, принесуть їм посмішку і радість. Подарували частинку своєї душі Кіра Баклан, Костя Тельпов, Яна Тимошенко, Андрій Данченко, родина Анохіних, Костенко Н.В., Болькіна В.Т., Колеснік Л.Ю., учасники клубу "Київський каштанчик", учні СШ №64




Бажаємо всім здоров’я, взаєморозуміння, добробуту, любові  у серці, здійснення мрій і надій.


 

Едіт Піаф називала його «мій Ноно».

До 105-річчя французької співачки

Він змусив говорити про себе весь світ. В йому році йому виповнюється 110 років. Народився Натан  Глянцберг в Рогатині, місті біля Львова.  Народження дитини змусило родину шукати кращого життя в інших країнах. В Боварії  Натан став Норбертом. В ранньому дитинстві у нього проявились музичні таланти. Хлопця називали трирічним Моцартом.  Натан закінчив консерваторію і рано почав працювати: диригував, писав і виконував пісні.  Сталася його щаслива зустріч з І.Кальманом, який запропонував молодому музиканту роботу в Берліні з достойну зарплатню.


 Глянцберг став співпрацювати з кіностудіями: писав музику для фільмів. Майбутній головний пропагандист Гітлера Г.Геббельс зауважив, що цей маленький галицький єврей Глянцберг злизує у молодих світловолосих композиторів масло з хліба. Почались переслідування. Композитор нелегально емігрує  у Париж. Щоб вижити займався дрібною торгівлею. Зі старим акордеоном став виступати в емігрантських їдальнях, дворах. Одного разу він акомпанував Едіт Піаф. Тоді вона ще не була відомою.

 На початку Другої світової війни Глянцберга мобілізують в польську армію. Але він дезертував до Марселю, де знову зустрів Едіт, яку вже знала уся Франція. Вона запрошує його бути піаністом під час її гастрольного туру. Так почалась історія Ноно і Фіфі. Нова влада знову переслідувала Норберта Глянцберга. Співачка переховувала його в різних місцях.


В 1940 році композитор пише мелодію «Падам, падам, падам…», пізніше  до неї  з’являються слова.  Пісня була записана на платівку і стала відомим і популярним шлягером у репертуарі Едіт Піаф.  30-річний піаніст і композитор зустрів співачку, якій на той час було 25 років. Вони стали друзями і коханцями. Едіт декілька разів на день писала йому любовні листи, називала «мій Ноно», підписувала -«твоя Фіфі». Співачка вважала, що своєму успіху вона обв’язана творцю своїх пісень: « Mon manege a moi», «Noel c`est l`amour» і «Раdam, Padam, Padam…», які і сьогодні відомі  і популярні в усьому світі. В 1956 році Едіт співає 22 пісні в Корнеги Холе в Нью-Йрке. Вона була першою виконавицею шансонів,  якій дали можливість співати в храмі класичної музики. Виступ мав приголомшливий успіх. Весь світ визнає – Едіт Піаф – велика зірка!   У вересні 1962 року Едіт Піаф виступала на Ейфелевій вежі: стоячи під зірками  співала для всього Парижу. До останнього дня вона  прагнула  тріумфально співати.





субота, 12 грудня 2020 р.

Джамхурі –День республіки  Кенії.


До 1960 року Кенія перебувала під британським пануванням. Народний лідер Джомо Кеньяту вважав, що свободи треба домагатися мирними засобами і народу треба проявити багато терпіння та мужності. Патріот і борець за незалежність своєї країни Дедан Кіматі став лідером збройного повстання в Кенії в 1952-56 роках.


Нарешті, в 1963 році Кенія отримала повну незалежність від англійців. 12 грудня 1964 року країна стала республікою. Першим і по життєвим президентом став Джомо Кеньату.

 Він зміг примирити ворогуючи етнічні еліти. 12 грудня – національне і найважливіше свято в Кенії. В країні проходять культурні заходи, демонструються місцеві традиції, звичаї. Всі вдягають національні костюми-барвисті кіко і кити. Гостей пригощають традиційною стравою  - угалі: густою кашею з кукурудзяної муки, пюре з овочів з м’ясним  рагу. Це свято демонстрації легендарної африканської культурної спадщини.

 



 

 День солідарності людей. Наша єдність в різноманітті.


Міжнародний день солідарності людей був проголошений Генеральною Асамблеєю ООН в резолюції, яка присвячена проведенню першого десятиріччя ООН боротьби зі злиднями.

        День солідарності людей – це:

День інформування людей про солідарність, як однієї з основних універсальних загальнолюдських цінностей міжнародних відносин сучасності;

День обговорення шляхів сприяння укріпленню солідарності для досягнення цілій розвитку тисячоліття;

Розвиток культури солідарності, підвищення відповідальності суспільства у боротьбі за ліквідацію злиднів.

На документах, які стосуються Дня солідарності зображена емблема ООН – проєкція Землі, центрована на Північному полюсі, яка охоплює всі континенти, за виключенням Антарктиди, і чотири концентричних окружності в оточенні гілок оливи, які символізують мир на всій планеті.


 

 

пʼятниця, 11 грудня 2020 р.

Ми – правозахисники!

 Кращі знавці своїх прав серед школярів

Щороку, 10 грудня весь цивілізований світ відзначає День прав людини, оскільки саме цього дня Організація Об'єднаних Націй прийняла Загальну декларацію прав людини.



Тому нашою бібліотекою спільно з Правобережним центром безоплатної правової допомоги було організовано для юних киян правопросвітницький захід, що був покликаний підвищити їх правову обізнаність.



Так, цього року ми визначали кращих знавців своїх прав серед учнів 11 класу СШ №64 на правничій вікторині «Ми – правозахисники!».




Чотири команди змагалися у перевірці своїх знань у питаннях змісту конституційних прав і свобод, державного устрою та повноважень органів влади. Всі учні приймали активну участь у вікторині, а тому отримали памятні грамоти, а також заохочувальні призи.