Філософські байки, написані пустельником.

Цими днями виповнюється 255 років із часу написання Сковородою збірки «Байки харківські».

Байка, зокрема прозаїчна, була вельми знаним жанром в українській літературі. Історія цього жанру бере початок ще з доби античності. Якщо найвідоміший тогочасний байкар – Езоп, якого називають «батьком байки», то «батьком» української байки по праву вважається Григорій Сковорода. Чимало сюжетів Сковорода запозичив саме в Езопа, але, водночас, створив цілий ряд сюжетів власних, яких не знайдеш у жодного байкотворця. 

Байки він писав після того, як полишив викладацьку діяльність у Харківській колегії. Перші півтора десятка байок написав у 1769 році, а ще 15 – навесні 1774-го, у Бабаях. Саме ці 30 прозових байок і склали знамениту збірку «Байки харківські».

Жанр байки Сковорода розглядає як філософський жанр, як річ, смішну «зверху», але «всередині» глибоко-мудру.

Персонажами «Байок харківських» виступають передовсім тварини й птахи, а також і люди, стихії, коштовне каміння тощо.

Байки Сковороди відзначаються своєю мистецькою специфікою. Кожна з них має розгорнутий сюжет, композиційно складається з двох частин – основного сюжету і «сили», тобто моралі. В окремих байках «сила» переростає у невеличкі філософські притчі.

Моралізаторський висновок письменник будує за двома принципами: короткий афористичний, наприклад: «Багато хто без природи великі діла починає, але погано кінчає. Добрий намір та кінець всякому ділу є вінець», або ж розлогі – маленькі філософські розмисли, як у байці «Зозуля і Косик» чи «Гній та Діамант».

Звертаючись до читача, Сковорода пише: «Друже мій! Не зневажай байкування! Байка і притча – це одне й те саме… Байка тоді буває погана та бабська, коли в ницій і смішній своїй шкаралупі не містить зерна істини – як-от порожній горіх».

У фонді бібліотеки є значна кількість книг про Григорія Сковороду та безпосередньо його твори. Приходьте.

 

 

«Він веде нас за собою»

7 грудня 2023 в рамках Сковородинських читань учні 10 класів СШ 69 мали можливість познайомитись з поемою «Сковорода» письменниці Н. Дзюбенко-Мейс. 

Поема «Сковорода» - це поетична спроба осмислити життя та творчість українського просвітителя-гуманіста, філософа, поета, педагога, мандрівного філософа і співця Григорія Сковороди крізь призму сучасності.

Пані Наталя також розповіла школярам про діяльність свого чоловіка, дослідника Голодомору в Україні американця Джеймса Мейса, але основну увагу вона приділила «нашому українському перворозуму» – Григорію Сковороді. Адже саме ця поема, яка є спробою осмислити многотрудне життя українського  поета і мандрівного філософа, була задумана на тлі подій Майдану й українсько-російської війни, коли постало бажання оцінити сучасні трагічні події з “історичної відстані Сковороди”.

 Для учнів  зустріч була пізнавальною і корисною.

                  Ловитва невловимого птаха 

До 300 річчя нашого генія Григорія Сковороди радіо «Культура» створило радіофільм, присвячений українському філософу та письменнику. Голос Григорія Сковороди дістався Сергію Жадану.   «Сковороду постійно перевидають і бувають іноді видання, де він подається як перший хіпстер, хіппі, вегетаріанець. Це свідчить про те, що його постать є  доволі універсальною»

 Один з маркерів цієї війни — це Сковорода, в якого весь час намагаються поцілити...

Цей митець є найвидатнішою постаттю в культурному та літературному житті України ХVIII ст. Його називають мандрівним філософом.

Саме Григорія Сковороду вважають основоположником жанру байки в українській літературі. Писав твори переважно староукраїнською та латинською.

 

Сам Сковорода називав себе Варсавою (сином свободи).

 Народився Григорій Савич у 1722 році на Полтавщині в родині козака. Він не мав вищої освіти (хоча були не однократні спроби отримати вищу освіту у кращих університетах Будапешта, Відня, Братислави та Галле), але сам досконало оволодів багатьма мовами, як – латинь, єврейська, грецька, польська, німецька, італійська та французька.

До того, ж він мав ще й музикальний талант – прекрасно грав на флейті та органі, сопілці, скрипці, гуслях, лірі та бандурі.

 Він був неординарною особистістю, взяти хоча б факт його вчителювання у Харкові. Замість оцінок, Григорій Савич писав «туповат» , «туп», «весьма туп», «сущая бестолковщина». Або: «понят», «весьма понят», «наверное понят», «возможно не понят». Розумників оцінював званнями: «остр», «весьма остр», «зверок вострой», тобто той, що знання хапає на льоту. За життя Сковороди не було надруковано жодного його твору,  хоча  в рукописному варіанті вони все таки були. Але він був добре відомий.

Загалом він написав 17 філософських творів, 7 перекладів. Найвідоміші його твори «Сад божественних пісень», «Жінка Лотова», «Байки Харківські».

Ще зі школи образ Сковороди асоціюється з образом бродячого чоловіка, який ходив по селах, проповідуючи свою філософію і живучи по хатах. Але це далеко не так. Він дійсно любив ходити пішки та влітку жив у лісах-полях, а взимку по хатах та монастирях. Але при цьому він був надзвичайним аскетом, який полюбляв вишукані та дорогі речі. Так, наприклад, його друзі з елітних кіл щедро обдаровували Григорія Савича – висилали йому окуляри (а їх непросто було дістати в ті часи), найдорожчі інструменти виконані на замовлення за кордоном (бо на дешевих він не любив грати), сир пармезан (який привозили спеціально для нього з Європи). В його торбинці завжди були елітні трубки з тютюном та пляшечка скобельського вина.

Спав він не більше чотирьох годин на добу. Був завжди веселий, бадьорий, активний та добродушний. З однією сумкою через плече, з Біблією і сопілкою він мандрував по селах і маєтках.

Сковорода ніколи не мав сім’ї, власного дому й постійного доходу. Він жив то в одних, то в інших знайомих. Все його майно було завжди з ним: рукописи, книжки, за поясом – сопілка, у руках – посох, на плечах – селянська свита.

Г.Сковорода під час своїх мандрів був нерозлучний з сопілкою.

Його улюбленою місцевістю було село Іванівка, що на Харківщині (нині Сковородинівка). Відчуваючи свою смерть Григорій Сковорода у 1794 році прийшов сюди помирати. До обіду він скликав своїх друзів, провівши весело час. Потім пішов і викопав собі могилу у парку, уславши її дубовим листям. Зайшовши до хати – перевдягнувся у чистий одяг, поклав торбу під очі і заснув вічним сном. За переказами, Сковорода був вегетаріанцем. Він вірив у правдивість сновидінь, тому коли одного разу у сні він побачив, як люди їдять одне одного, то відмовився їсти м’ясо.

Митець відчував наближення смерті: викопав могилу, помився, одягнувся в чистий одяг, ліг на лавку і помер.

 Григорій Сковорода заповів ставити не хреста на своїй могилі, а камінь з його крилатою фразою «Світ ловив мене та не спіймав».

 

.

 Дорогами мандрівного філософа

                                                До Всесвітнього дня туризму.

«Здається, він був таким собі хіпі, елітним волоцюгою, друзями якого були досить впливові та багаті люди, в чиїх маєтках він зупинявся». 

                                                                                              І. Власенко

За даними проекту DilovaMova.com, розуміючи користь і важливість розвитку доступного туризму, в 1979-му році Генеральна асамблея Всесвітньої туристської організації при Організації Об’єднаних Націй заснувала міжнародне свято - «Всесвітній день туризму», яке було запропоновано відзначати 27-го вересня. Одним з девізів цього свята був «Внесок туризму у збереження культурної спадщини, у загальний мир і  взаєморозуміння». Його «втілення» ми відчуваємо і з жахом спостерігаємо зараз. Взірцем гідної поведінки за будь яких обставин для нас, українців, є приклад Григорія Сковороди  –  справжнього босоногого велета духа з торбиною за плечима.

Чорнухи — селище міського типу, центр Чорнухинського району Полтавської області. Селище розташоване на березі річки Многи. Козацьке містечко найбільше відоме як батьківщина українського філософа Григорія Сковороди, тут діє літературний музей з меморіальною садибою батьків Григорія Сковороди, встановлено йому пам’ятник.

Народився  Григорій  Савич  Сковорода  3 грудня  1722 року в родині малоземельного козака Сави Сковороди. Григорій на сьомому році від народження   відрізнявся  серед  однолітків  набожністю, талантом до музики, схильністю до наук, твердістю духу. Він мав чудовий  голос і співав у церковному  хорі. 1738 року Григорій Сковорода   вступає до Києво-Могилянської Академії.

5років  навчався в  Будапешті, Братиславі, Відні, Венеції та  Флоренції (сумні  реалії   такі,  що  наші  українки не  можуть  милуватись   цими чудовими містами  як туристи, а як біженці, рятуючи життя своє і  дітей).  1759рік – викладач Харківського колегіуму.

 (Одне із найкрасивіших міст України мужньо бореться з орками завойовниками, в проміжках між обстрілами і руйнуваннями рятуючи мешканців, парки  і  сквери). Слобожанщину  Сковорода   називав рідною  тіткою.  Бо  матір’ю  йому  назавжди  залишилась  його рідна Полтавщина.  Ні  на  що він  не  бажав  проміняти улюблені книжки та божественні сади, справжню істину й щирих друзів, милі серцю поля та яруги Харківщини,  неокраї луки та втаємничені місця Полтавщини. 

Григорій Сковорода обрав стезю мандрівного   філософа і    протягом 25 років побував в багатьох містах і селах України. (Сьогодні деякими його  стежками і дорогами «гарячі тури»  проводять ЗСУ  і  волонтери.  Такого світові не впіймати!  Принаймні, за півстоліття цього  не вдалося ні царям, ні  панам, ні ченцям, ні  чиновникам, ні  жінкам. Адже   розум, честь  та  воля  Сковороди   не продавалися.  Людське    покликання  стриманий   мандрівник   і  пристрасний  письменник   вбачав   не   в маєтках не світському розголосі,  а  в буденному житті  по совісті.

До Великого Старця  можна було потрапити коли звернути з дороги Харків-Суми біля селища Максимівка (60 км від Харкова)  та  проїхати  ще 18 км.  Він, український  Сократ,   харківський  Діоген,   полтавський Платон,   чекав.    Посох,  саква, флейта  та книги.  Ці   речі  брав  він  з собою  по   дорогах  Лебединщини та  Слобожанщини. У 1972 році у Сковородинівці  відкрито літературно-меморіальний музей, (і  взасвітах  нелюди  не   залишили    геніального   мислителя  в   спокої).    Внаслідок  обстрілу музей було зруйновано. Дивом  вцілів пам’ятник.

В Києві, Харкові та  селищі Чорнухи споруджено   оригінальні пам’ятники Г. Сковороді. 

Його ім’я було присвоєно Харківському державному педагогічному університету, Переяслав-Хмельницькому державному   педагогічному університету,    Інституту   філософії Національної академії  наук України. У космічному просторі Всесвіту за  № 2431 існує астероїд – "Сковорода". 

У 2017 році у місті  Лебедині на будинку, де гостив мандрівний філософ, видатний український  просвітитель-гуманіст,    поет,    педагог,     феномен    української    культури  Григорій  Савич Сковорода  відкрита меморіальна дошка на його честь.

Ми обов’язково пройдемо розмінованими дорогами Сковородинського шляху і відбудуємо країну, про яку він мріяв 

                                                                                          

Садівник щастя

«Божественні пісні», байки, діалоги, трактати, притчі Григорія Сковороди завершують золоту добу українського бароко і барокову літературу всієї Європи. Його вже третє століття називають «відомим  гуманістом і просвітителем»,  видатним філософом, письменником і педагогом,  але залишається не до кінця пізнаним як особистість, неповторна своєрідна людина в своєму часі. На жаль, Сковороду , як і багатьох інших, перетворили  на  хрестоматійну літературну мумію, відбивши у багатьох охоту  шукати  справжню суть його життя і творчості. З допомогою численних написаних  про нього «історично-художніх опусів» постать його була відретушована до невпізнанності. Сьогодні кожен може собі уявити Сковороду таким, яким може і яким хоче. Тільки твори Сковороди залишаються таким ж – промовляють до серця кожного, хто їх  торкнеться, вони зрозумілі і сучасні. Про справжнє життя Сковороди, сповнене не тільки цікавих мандрівок, а й неприємностями, вигнанням з викладацької роботи, звичайними людськими переживаннями, помилками і втратами можна судити лише на підставі скупих свідчень і окремих  досліджень. Пізнавати світ Сковороди  варто на його творах – прекрасний і трагічний світ, не чужий сьогоднішньому світу людей. Разом з автором здивовано – радісно чи сумно- рішуче повторювати  «Світ ловив мене, і – не впіймав».

Г. Сковорода. Вибрані твори в українських перекладах. – Харків: Веста, 2003

І. Драч, С.Кримський, М.Попович. Григорій Сковорода: Біографічна повість. – К., 1984

Волков В. Корнейчук В. Хомяк К.Г. Сковорода и В. Вернадский в пробуждении украинской нации. – К., 2007

Поліщук Ф. Григорій. Г. Сковорода – К., 1978;

Ніженець А. Стогній І. Г. Сковорода. Пам’ятні  місця в Україні;

Барабаш Ю. «Знаю человека»…Григорий Сковорода –М.,1989;

Ніженець А. На зламі двох світів.  – Харків, 1970;

Редько М. Видатний філософ-гуманіст. – К.,1972;

Г.Сковорода. К.: Дніпро, 1969;

В.Шевчук  Григорій Сковорода. – К.,1969;

Історія філософії України. К.: Либідь, 1993;

Хроніка – 2000. N 35 – 36;

Україна:  філософський спадок століть. – Хроніка – 2000 N 37 – 38;