Філософські байки, написані пустельником.

Цими днями виповнюється 255 років із часу написання Сковородою збірки «Байки харківські».

Байка, зокрема прозаїчна, була вельми знаним жанром в українській літературі. Історія цього жанру бере початок ще з доби античності. Якщо найвідоміший тогочасний байкар – Езоп, якого називають «батьком байки», то «батьком» української байки по праву вважається Григорій Сковорода. Чимало сюжетів Сковорода запозичив саме в Езопа, але, водночас, створив цілий ряд сюжетів власних, яких не знайдеш у жодного байкотворця. 

Байки він писав після того, як полишив викладацьку діяльність у Харківській колегії. Перші півтора десятка байок написав у 1769 році, а ще 15 – навесні 1774-го, у Бабаях. Саме ці 30 прозових байок і склали знамениту збірку «Байки харківські».

Жанр байки Сковорода розглядає як філософський жанр, як річ, смішну «зверху», але «всередині» глибоко-мудру.

Персонажами «Байок харківських» виступають передовсім тварини й птахи, а також і люди, стихії, коштовне каміння тощо.

Байки Сковороди відзначаються своєю мистецькою специфікою. Кожна з них має розгорнутий сюжет, композиційно складається з двох частин – основного сюжету і «сили», тобто моралі. В окремих байках «сила» переростає у невеличкі філософські притчі.

Моралізаторський висновок письменник будує за двома принципами: короткий афористичний, наприклад: «Багато хто без природи великі діла починає, але погано кінчає. Добрий намір та кінець всякому ділу є вінець», або ж розлогі – маленькі філософські розмисли, як у байці «Зозуля і Косик» чи «Гній та Діамант».

Звертаючись до читача, Сковорода пише: «Друже мій! Не зневажай байкування! Байка і притча – це одне й те саме… Байка тоді буває погана та бабська, коли в ницій і смішній своїй шкаралупі не містить зерна істини – як-от порожній горіх».

У фонді бібліотеки є значна кількість книг про Григорія Сковороду та безпосередньо його твори. Приходьте.