«Весь світ – театр…»

«Все наше життя – гра,  і кожен не одну грає роль».

                                                                  В.Шекспір

Слово persona, яким ми називаємо ту чи іншу людину, від початку означало театральну маску.

Театральне мистецтво України бере початок з глибокої давнини, коли воно проявлялося в народних іграх, танцях, піснях та обрядах. З 11 століття відомі театральні вистави скоморохів.

У 17-18 столітті широкого розмаху набули вертепи - мандрівні театри маріонеток, які виконували різдвяні драми та соціально-побутові інтермедії.

У Києві перший стаціонарний театр з’явився у 1806 році, в Одесі - в 1809, в Полтаві - в 1810.

Перший професійний український театр було відкрито 1882 року в Єлисаветграді. Засновником театру був Марко Лукич Кропивницький. Згодом цей театр отримав назву Театру Корифеїв.

 

Становлення класичної української драматургії пов’язане з іменами Івана Котляревського, який очолив театр у Полтаві, та Григорія Квітки-Основ’яненка, основоположника художньої прози в новій українській літературі.

Корифеї українського театру - драматурги і режисери Михайло Старицький, Марко Кропивницький та Іван Карпенко-Карий, видатна родина Тобілевичів, члени якої виступали під сценічними псевдонімами Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського і Панаса Саксаганського. Кожен із них не лише створив власну трупу, а й був видатним актором і режисером. Провідною зіркою українського театру того часу була Марія Заньковецька.

 

Українська театральна традиція потужна й багата: Лесь Курбас, Гнат Юра, Наталя Ужвій та безліч інших. Творчі надбання митців знаходять своє втілення, продовжують розвиватись у сучасній театральній школі. Наш національний театр - справжнє багатство,  неповторне свідчення української духовності Театральне мистецтво є своєрідним дзеркалом, у якому відображаються всі проблеми і процеси становлення і трансформації, характерні особливості життя суспільства, його прагнення, духовний та інтелектуальний потенціал, негативні й позитивні тенденції його розвитку.

Умістивши в своєму феномені все різноманіття культур від Європи до Японії, театр є універсальною мовою спілкування людини.  Це не просто професійне свято майстрів сцени, це свято мільйонів глядачів. Багато українських акторів з театральної сцени опинились безпосередньо в головних ролях в театрі бойових дій цієї кривавої вистави. В нашому сьогоденні немає місця негативним персонажам, зараз – час ГЕРОЇВ.

 

Вода – мати всього сущого на землі

 «Жива вода дає життя

Усьому живому в світі,

Якщо живе жива вода,

Тоді — земля у квіті».

                             Л. Забашта

Генеральна Асамблей Організації Об’єднаних Націй проголосила 22 березня Всесвітнім днем водних ресурсів. Цей день є унікальною можливістю нагадати людству про надзвичайну важність водних ресурсів для оточуючого середовища і розвитку суспільства. Практичні зусилля можуть допомогти поглибити суспільне розуміння як проблем так і рішень в цій області.

Скільки б води ми зрештою не знайшли на Марсі чи Місяці (а виявилося, там її чимало), Земля залишається єдиним та неповторним водним світом у Сонячній системі.

Цікаві факти про воду:

• Всі живі тварини і рослини складаються з води:

тварини та риби - на 75%, медузи - на 99%, картопля - на 76%, яблука - на 85%, помідори - на 90% , огірки - на 95%, кавуни - на 96%.

• Вода становить 75% всього організму людини, тому вона є найважливішою складовою частиною всього організму. 86% води міститься в тілі у новонародженого і до 50% у літніх людей.
• Якщо людина втрачає 2% води від маси свого тіла, то у неї виникає сильна спрага.
• Якщо відсотки втраченої води збільшаться до 10, то у людини почнуться галюцинації.
• При втраті в 12% людина не зможе відновитися без допомоги лікаря. При втраті в 20% людина помирає.
• Вода дуже корисна, наприклад, вона допомагає знизити ймовірність серцевого нападу. Під час досліджень вчені з’ясували, що ті люди, які п’ють близько шести склянок води в день, менше схильні до ризику серцевого удару на відміну від тих, хто п’є всього дві склянки.
• Понад 70% поверхні Землі покрито водою, але придатною для пиття є не більше 2%.
• 46 % всієї води нашої планети знаходиться в Тихому океані; 23,9% - в Атлантичному; 20,3% – в Індійському, а в Північному Льодовитому - 3,7%. Атлантичний океан "за поживністю" оцінюється в 20 тисяч урожаїв, що збираються за рік на всій суші.
• Щодня з поверхні землі випаровується 1 трильйон тонн води.
• Середня температура поверхні води Світового океану дорівнює 17,4 градуса, у той час як середня температура нижнього шару повітря над Світовим океаном дорівнює 14,4 градуса.
• В Антарктиді на Землі Вікторії є озеро, вода в якому в 10 разів солоніша за морську. Воно може замерзнути тільки при температурі -50 градусів за Цельсієм.
• У природі існує близько 1330 видів води. Вони розрізняються за походженням: дощова, грунтова, зі свіжого або довго лежачого снігу; за характером і кількістю розчинених у ній речовин.
• У середині ХХ ст. вчені відкрили "важку воду" - D2O, яка відповідала параметрам "мертвої води". На живі організми "важка вода" діє гнітюче, а у великих кількостях викликає смерть.
• Самою «мертвою» водоймою є не Мертве море, а озеро Смерті в Сицилії. Рослини і тварини, які потрапляють у воду, миттєво вмирають. З дна озера б'ють два джерела сильно концентрованої кислоти, яка і отруює воду.
• Вода є найпоширенішою хімічною речовиною в космосі.
• За прогнозами деяких вчених, до 2025 р. близько половини населення Землі буде мати проблеми з водою, а до 2040 р. питна вода перевершить за ступенем важливості нафту і природний газ.

Гімн води

Розляглася земля неозора, а найкраща вода — прозора!

На землі — клинове намисто, а найкраща вода — чиста!

Тут діброва шумить невмируща, а найкраща вода — цілюща!

Ось і день проминув. Ніч коротка, а найкраща вода — солодка! 

Значення і сила води завжди знаходила відображення в літературі і мистецтві: музиці і живописі. Дніпру, Дунаю, Десні,     присвячено багато чудової літератури. Річки, озера, моря знаходять чільне місце в творчості митців всіх часів і народів.

 

 

Коли професія – найбільше захоплення життя.

Наша бібліотека не стільки і не тільки наповнена цікавою і корисною літературою, вона приваблює і збирає людей надзвичайно цікавих, творчих, позитивних. 

 

Всі вони не просто користувачі, а справжні друзі нашої бібліотеки. Зустрічі з ними вже стали доброю традицією. Виставка графічних робіт  архітектора Володимира Гриневича проводиться в нашій бібліотеці вже втретє. 

 

Архітектура – улюблена справа пана Володимира. За його словами, малював він все своє життя, а зображати пам’ятки архітектури – нагальна потреба. Разом з дружиною пані Адель він побув в багатьох країнах світу і відобразив побачене на папері, використовуючи різні техніки: олівець, пастель, сепію. 

Відвідувачам було цікаво почути розповідь пана Володимира про його подорожі і роботи. Такі зустрічі спонукають глядачів до бажань подорожувати і пізнавати навколишній світ.

 

           Кримська тема у творчості Василя Гуріна

 

Гурін Василь Іванович – народився 18 березня 1939 року в с.Первомайське в Криму і, цей величний край був любов’ю всього життя,  надбанням в безмежній кількості етюдів, гірських, морських, степових, міських, сільських пейзажів.  Його роботи світяться яскравим загадковим світлом  і цією любов’ю  наділяють інших.  Кримська природа  давала художникові свіжість сприйняття кольору, його фарби  дзвінкі, світлоносні та прозорі.

 «Я вірю в силу життя, у прекрасне. Про це пишу в своїх картинах. Духовність та культура нас врятує», — вважав Василь Іванович.  Він брав участь у вітчизняних і міжнародних художніх виставках. Твори Василя Гуріна зберігаються в Національному художньому музеї України, Музеї історії Києва, галереях та приватних колекціях України та за її межами.

У 1991 р.  Був обраний першим заступником голови Спілки художників України. Упродовж 1997–2005 рр. — голова Київської організації Національної спілки художників України. Член Національної спілки художників України. Нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня (1998), медалями. З 1969 р. розпочав викладацьку роботу у Київському державному художньому інституті, з 1987 — професор, завідувач кафедри живопису та композиції інституту (нині — Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури. Школа і епоха Василя Гуріна беруть свій початок з отих кримських джерел. Вони сповнювалися новими і новими знаннями, досвідом, збагачувалися працею, творчими пошуками.

 «Етюди Василя Гуріна дають уявлення про настрій художника-поета, художника, який був великим ліриком, романтиком, людиною, закоханою в людей, у світ, в усіх нас з вами, у спілку, в академію», —доктор мистецтвознавства, заслужений діяч мистецтв України Олександр Федорук.

 «Такого полум’яного культу материнства, такого апофеозу жіночого кохання й жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу».

                                     Максим Рильський

Образи жінок у поемах Т.Шевченка

Шевченка називають співцем жіночої долі, хоча правильніше було б сказати  «жіночої недолі», «жіночого безталання». І дівчина-покритка, і наймичка, і вдова, і мати, що народила кріпака, – образи жінок-українок, які в поезії Шевченка злилися в великий багатостраждальний образ України-матері.

Жіноча доля в поезії Кобзаря завжди трагічна, бо такою вона була в жінок, яких здебільшого зустрічав поет в житті.

Поема «Марія» була написана  в Петербурзі. На євангелівському сюжеті Шевченко створив історію матері, яка народжує сина, та виховує його як борця за правду і волю, а після його смерті продовжує почату ним справу.

Доля жінки в кріпосницькому суспільстві була справді трагічною. Хто тільки над нею не знущався?! На панщині вона працювала однаково з чоловіками, вдома виконувала всю хатню роботу, народжувала, годувала і виховувала дітей. А скільки жінок ставали жертвами поміщицької розпусти, скільки наклало на себе руки!

 На захист потоптаних жіночих прав встав гнівний Шевченко. Він зібрав воєдино всі страждання закріпачених жінок всіх епох і голосно розказав про них цілому світові. Його жіночі образи – це насамперед незагойна, найболючіша рана кріпацтва. в поемах «Варнак», «Титарівна». Ці твори є ювілярами. Їм виповнюється 175 років з часу написання.

 

Її творчість – як материнська пісня

„Материнська пісня, цікава, барвиста, розумна, клопітка, дбайлива”.

                                                                                                   В.Бичко

     На перший погляд життєвий шлях Наталі Забіли – це показово радянський, успішний шлях письменниці, яка не звертала із "дороги соціалізму"; але чи знайдеться жінка, мати, яка б хотіла повторити таке життя? 

                        

Наталя Забелло побачила світ 5 березня 1903 р. у Петербурзі. Її батько Лев Парменови, син скульптора Пармена Забелло, автора першого погруддя Т. Шевченка, тітка Надія Забіла-Врубель (співачка, дружина художника).

 Дитинство Тасі: мама, тато, семеро малих… Мама замість колискових читала дітям поезії, тому римування було улюбленою справою. Тася писала вірші, казки, оповідання, творила «сама для себе, не надаючи серйозного значення цій справі і аж ніяк не гадаючи робити з цього свою основну професію».

Батько любив розповідати про родичів: сімнадцять козацьких полковників, які отримали прізвище від Петра Забіли з Борзни, бо цей характерник-довгожитель поважав борщ, забілений сметаною.

 Державний переворот все змінив: замість Петербурга – Люботин (Харківщина); поспіхом закінчена гімназія.  У сірій дійсності чорного життя, під червоними прапорами Тася почала віршувати українською.

Я пам’ятаю час – весну мою дівочу:

Бузкові пахощі в зеленому садку,

Безхмарні ясні дні, і теплі тихі ночі,

І я – біля вікна, в квітчастому вінку…

І братики голодні… й хліба в нас нема…

А за вікном – весна здаля летить крилата,

Звитяжний бій веде – і їй усе дарма! (1923)

Щоб мати місце в бараку та пайок, працювала в школі с. Старий Люботин. Красуня з правильними рисами обличчя, з тонкими крилатими бровами, довгими віями, за якими ховалися бурштинові сонця очей поступила на історичний факультет Харківського інституту народної освіти.

Там вона побачила кремезного чорнявого козарлюгу, який, здавалося, ніколи і нікого не боїться, Саву Божка.

Закохалися, побралися.  Народився Тарасик. У квітні 1924 р. Саву направили в Кам’янець-Подільський створювати окружну газету «Червоний кордон». Наталя залишилася в Харкові: вчителювала, навчалася, Тарасиком опікувалася. Вона так втомлювалася, що ледве вистачало сил забрати Тарасика з ясел. Несла сонного малого до гуртожитку, куди там до колисанок, віршиків? Наталя пробувала різні жанри, теми; вдавалася до еротичної російської лірики, але Сава вмовив обрати українську. Згодом Наталя почала писати твори для дітей.  Сімейне життя Сави та Наталі не склалося. Чоловікові подобалося «кочове» життя, романи-експромти, за що Сосюра називав Божка «примітивним Донжуаном», а Наталії хотілося родинного тепла. Гарувала Забіла, аби мати власне житло: в редакції журналу «Нова книга», в Українській книжковій палаті. Із Забелло вона стала Забіла. У 1926 р. вийшла перша збірка її віршів «Далекий край», «За свободу» та «Повість про Червоного звіра», у 1928 р. – перша книга для дітей – оповідання «Про маленьку мавпу». Юному читачеві адресовані «Пригоди з автобусом» (1928), «У морі» (1929), «Про Тарасика та Марисю» (1930), «Ясоччина книжка» (1934).

Здавалося б усе налагоджувалося, але доля підкидає нові зальоти. Аристократична красуня з бурштиновим теплом очей, з густим непокірним волоссям вабили чоловіків і викликала непереборну заздрість і ненависть жінок. У дуже розкутому особистому житті Н. Забіли були і залицяння Володимира Сосюри.

 Доля звела Наталю зі старшим на два роки поетом Антоном Шмигельським.

Нарешті у родини Забіли з’явилася трикімнатна квартира в будинку «Слово». Одна за одною знайшлися дві донечки, було кілька викиднів. Чи не тоді з’явився недитячий вірш?

З закляклих рук холодні хризантеми

На змерзлу землю ронять пелюстки.

Таке важке, таке важке несемо,

Що не підвести, не зігнуть руки…

Таке важке й таке собі маленьке, –

Немов у човнику ві сні пливе, –

Яскраву цяцьку захопило в жменьку…

Біляве… лагідне… І бачте – неживе.

«Дитина вмерла» (1928):

Її діти – персонажі збірок «Про Тарасика й Марисю» (1930), «Ясоччина книжка» (1934), Забіла писала для них і про них.

Ясочка та Галинка-стрибалочка були хворобливими, потребували пильного догляду, а був голодомор. У письменницькій їдальні давали не більше двох обідів на сім’ю, яка б вона не була. І хліб за картковою нормою: по два тонюсіньких шматочки на кожного. На дітей було важко дивитися. Її другий чоловік не маскувався: він бив жінку й малого Тараса Божка. Сусіди-літератори пробували вступитися за добру, по-дитячому наївну Наталю Львівну. Нарешті питання постало руба:

В синім місті гомони поснули,

Цілувалась з присмерком земля…

Ти мені на розі темних вулиць

Кинув гостро: — Діти або я!..

Мовчазних будинків сонні лиця,

Десь у сині — мрії дальніх сел…

Любий мій! Я перш за все — самиця,

І для мене діти — перш за все.

Прорізали промені трамваїв

Ліхтарів сріблястії мости…

Ти пішов… А я уже не знаю —

Може, перш за все на світі… ти ?

Подружжя розлучилося. Тарасик, запеклий футболіст, дружив із Ромком Підмогильним. Цікавого до всього, задерикуватого, моторного та розумного хлопчиська Оксана Іваненко змалювала у своєму творі про Шевченка. Наталя Забіла була автором підручників «Читанка» для другого класу (1933) і «Читанка» для третього класу (1939), які перевидавалися кілька разів; була редактором дитячих журналів «Малятко», «Барвінок». Наталя Львівна Забіла стала керівником Харківської організації СПУ, членом Правління СПУ.

У 1936 році померла Ясочка, втратила Забіла і другу дочку, котра була прототипом Галочки-стрибалочки з циклу «Про дівчинку Маринку».

…Я тут зросла. Тут народила сина.

Поховані тут дві мої дочки,

і тут тепер моя мала Марина

в садок дитячий ходить залюбки.

Маринка була дитиною від третього чоловіка, художника Дмитра Шавикіна. 

Красивий, високий, ерудований чоловік . Їх робота над «Словом про Ігорів похід» була знаковою: Наталя Забіла перекладала твір українською, а Дмитро Шавикін ілюстрував «Слово»

 Ну, чого ж чекати хтозна-доки?

Обійми, цілуй, бо час не жде!

За дверима – чуєш? – тихі кроки…

Поспішаймо, любий! Хтось іде.

Зараз ввійде. Зараз нас розлучить.

Пустощі припинить без розмов

І суворим окриком одучить

Раз назавжди гратися в любов!

Ти відступиш сам тоді з дороги

І забудеш сам моє ім’я…

Знаєш, хто це, грізний, за порогом? –

Старість наближається моя.

Найстрашнішими були часи війни. Влітку 1941-го майже кожної ночі її син чергував на даху будинку, щоб знешкоджувати запалювальні бомби, якими німці закидали Харків. А потім її хлопчика забрали на війну, а її відправили в Уфу.

 Доля зглянулася: Тарасик повернувся живим, із нагородами. Син був дуже обдарованою людиною: добре малював, писав чудові вірші. Та, видно мало було випробувань у житті Наталії Львівни: на 49-му році від хвороби серця помер Тарас.

 Після смерті чоловіка майже 20 років Наталя Забіла співала теплих материнських пісень онукам.

6 лютого 1985 р. у Києві померла 82-річна Забіла Наталя Львівна, українська дитяча письменниця, перекладач із польської, французької та російської; яка надрукувала понад 200 книг, більше 5 мільйонів примірників; перший лауреат літературної премії ім. Лесі Українки (1972 р.).