Провісник правди
«…він мав сміливість
висловити щиро свою думку, постояти за неї, хоча би вона й як не подобалася
загалові»
С.Томашівський
Пантелеймон Куліш – український
письменник, поет, драматург, мовознавець, перекладач, критик, редактор,
видавець, член Кирило-Мефодіївського товариства. Він переклав Біблію, майже
всього Шекспіра, Ґете, Дж. Байрона (поеми «Чайльд-Гарольдова мандрівка»,
«Дон-Жуан»), балади А. Міцкевича «Русалка», «Химери», «Чумацькі діти». Саме він
розробив упроваджену в Україні систему сучасного фонетичного алфавіту й
правопису, так звану «кулішівку» що лежить в основі сучасного українського
правопису. Крім того, П. Куліш був талановитим художником.
Народився Пантелеймон Олександрович Куліш 7 серпня1819 року в містечку Вороніж на
Чернігівщині (тепер Сумської області) в сім’ї заможного землевласника, який
претендував на дворянство. Вчився у Новгород–Сіверській гімназії, потім на
правах вільного слухача три роки відвідував лекції на словесному, а згодом на
правничому факультеті Київського університету. Опісля — вчителював у Луцьку (де
почав писати «малоросійські оповідання» російською мовою) та Києві, де згодом
працював як археограф під керівництвом Михайла Максимовича.
П. Куліш мав дружні відносини із Т. Шевченком, який був боярином на весіллі письменника.
Його портрет Шевченко розпочав малювати у червні 1843р., але завершити не
встиг.
У 1861 році портрет
Куліша купив О. Маркевич за 5 карб.
На честь Пантелеймона Куліша
названі вулиці в Києві, Рівному, Львові, Запоріжжі, Чернігові.
Пам’ятник у м. Воронеж,
Чернігівської обл, - місці народження письменника.
У 2018 р. у Києві було встановлено пам’ятник письменнику.
Несподівана Ольга Кобилянська
В видатної українки
Ольги Кобилянської 27 листопада день народження – літературний світ згадує,
передусім, її творчі здобутки і мало хто згадує “таємні сторони її душі”.
Активна учасниця феміністичного руху Ольга Кобилянська була, передусім, жінкою
– зі своїми переживаннями, розчаруваннями, мріями, які вона виливала у листах
подругам Лесі Українці, Софії Окуневській та в тих самих повістях, оповіданнях,
новелах.
«Ольга Кобилянська –
дуже несподівана для української літератури зламу ХІХ–ХХ століть. Від нескінченних
жінок-селянок – дівчат, молодиць, покриток, кумась, свекрух, невісток – її
героїні відрізнялися не тільки своєю інтелігентністю, емансипованістю,
нескінченними пошуками ідеалу, а й досить виразними сексуальними пориваннями» -
писала Соломія. Народилася Ольга Кобилянська у містечку Гура-Гумора у
багатодітній шляхетній сім’ї (7 дітей).
Уся родина Кобилянських не володіла українською мовою. З дитинства вона знала досконало польську та німецьку мови, якими розмовляли в її родині. Та як і мати, Ольга згодом вивчила українську.
Ця дівчина була справжньою модницею. Вона мала гарну тонку фігуру, в одязі віддавала перевагу чорному кольору.Ольга стала однією із найосвіченіших жінок свого часу завдяки самоосвіті. Вона закінчила лише 4 класи школи, на той час вважалося, що дівчатам знати більше не потрібно. Та Кобилянську це не влаштувало, вона активно навчалася сама. Письменниця добре малювала, грала на різних музичних інструментах (а навчилася грати на слух). Любила коней і чудово їздила верхи.
Та мала вона і шкідливі
звички – дівчина курила…
Перші вірші та
оповідання О. Кобилянська писала німецькою мовою з 13-14 років. Була особисто
знайома з Лесею Українкою, існують навіть чутки про їх роман. Їх дружба
тривала 14 років, хоча бачилися вони лише тричі за життя. Подруги часто
листувалися. Вона ще з дитинства мріяла побачити море, але за все життя так і
не здійснилося її бажання.
Ольга Кобилянська мала прийомну дитину (позашлюбну доньку одного із братів). Рідна матір покинула дівчинку та відправилась до Відня. Все життя Олена прожила разом з Ольгою, саме її називала матусею. У старості, коли мала сили Кобилянська розповідала чудові казки своїм онукам. Письменниця мала добру пам’ять і могла декламувати твори із «Кобзаря» кілька годин.
За давньою легендою,
дівчина, яка знайде едельвейси, буде дуже щасливою і матиме міцну та велику
родину. Ольга маленькою дівчиною на крутих схилах назбирала ці квіти, але
повір’я так і не справдилося. Але цей гербарій був завжди з нею, хоча і не
приніс їй щастя. Особисте життя письменниці було нещасливим. Ольга Кобилянська
дуже кохала Йосипа Маковея, але той не відповів їй тим же почуттям.
Коблилянська сама заробляла собі на життя, на власні кошти купила будинок (чим неймовірно пишалася). У 70 років вона стала фанаткою німого кіно. Тоді, у 30-х роках вона мешкала в Чернівцях і не пропустила жодної кіноновинки.
В нашій бібліотеці є дебютний роман Ольги Саліпи «Оля» за який вона отримала Гран-прі «Коронації слова – 2020» Це розповідь не про письменницю, а про жінку.
Із відгуків читачів: «Доторкнися
до життя письменниці, яка своє життя перетворила в історію, із листів робила
цілісні твори та полишала перо, коли від душевного болю хотілося кричати на
весь світ. Що ви знаєте про Ольгу Кобилянську як жінку, а не письменницю? Ольга
Саліпа дуже точно та вміло перенесла її життя на папір. Щиро. Проникливо до
сліз. Сильна духом, із народження боролася за власне щастя, на людях мала
вигляд незламної та суворої, але тільки одиниці бачили в ній не горду та
розумну жінку із цигаркою в руці, а майже юну безтурботну дівчинку. Кожен
розумів її велич і лякався, що не вартий навіть найменшого погляду».
Сабріна Вайзер
Володимир Малик – письменник,
що закохав весь світ в історію України
«Я
знаю історію, і вона для мене, мов жива.
Перш
ніж стати письменником,
я
прочитав тисячі книжок –
і
збагатив свою пам’ять знаннями
про
історію власного народу
та
історію людства».- В.Малик
Володимир Кирилович
Малик (справжнє прізвище Сиченко) народився 21 лютого 1921 року в селі
Новосілки Київської області, помер 31 серпня 1998 року в місті Лубни
Полтавської області. Видатний український письменник, автор пригодницьких і
історичних творів, що увійшли до золотого фонду літератури України.
Вони дають вичерпну відповідь як люди
долучаються до історії свого народу і стають частиною нації. Образи героїв, які
готові захищати свою державу і віддати життя за неї, формують патріотизм і
гордість за свою Батьківщину. Письменник «вкладав в душу» читача любов до
України і яскраво переконував, що саме це почуття робить людину по-справжньому
сильною духом, незалежною, мужньою, незламною. Він перевершив Дюма і закохав в
історію України мільйони.
«Шовковому шнурку», «Князю Кию» (засновнику
Києва),
«Чумацькому шляху» і багатьом іншим творам Малика, за словами читачів, історія стала доступною і цікавою.
Твори В. Малика часто порівнюють з кращими романами Ж. Верна, А. Дюма, Г. Сенкевича. А деякі з них, на думку літературознавців, навіть перевершують їх. Головним досягненням Володимира Малика критики називають його історичні романи ("Посол Урус-шайтана" ,"Фірман султана", "Чорний вершник", "Шовковий шнурок", що склали тетралогію "Таємний посол", а також романи "Князь Кий", "Чумацький шлях", "Горить свіча", "Черлені щити")
Ці твори стали національним надбанням української літератури, а їх автор по праву увійшов до категорії кращих письменників історичного жанру. За романи "Посол Урус-шайтана", "Шовковий шнурок" та "Князь Кий" у 1983 році Малик був удостоєний літературної премії імені Лесі Українки."Князь Кий" був написаний до 1500-річчя від дня заснування Києва і розповідає про неймовірні колізії "давно минулих днів", переносячи читача в п'яте століття, коли після розпаду гунської держави Аттіли ворогуючі між собою племена колись могутньої імперії намагалися знову підкорити собі східнослов'янські народи.
Роман В. Малика "Черлені щити" став першим в історії літератури епічним твором, присвяченим походу князя Ігоря на половців. Завдяки творчості Малика в пам'яті сучасників назавжди увічнені події тисячолітньої давнини, епохи благородних мужніх людей, великих українців, які воювали за свободу своєї землі. А насичені пригодами і інтригами романи і повісті "українського Дюма" прочитуються на одному диханні. І після прочитання в душі залишається прекрасне світле почуття гордості за те, що ти живеш в такій великій країні з на диво багатою, легендарною історією.
В цей надзвичайно тяжкий і трагічний час для нашої країни, твори Малика доводять, що захоплення величчю і мужністю українського народу мають переконливе історичне підґрунтя. Сьогодні весь світ спостерігає за непереможним духом українського народу, мужністю і відвагою людей, які віддають свої життя за свободу рідної землі.
Микола Колесник. У тенетах долі
Микола
Колесников (Колесник)
народився 6 жовтня 1922 р. в селі Фрунзе Слов'яносербського району Луганської
області в сім'ї робітника-залізничника. Під час Другої світової війни залишився
на окупованій території, вчителював. Після визволення Луганщини від
німецько-фашистських окупантів був санітаром і фельдшером на фронті, отримав
поранення. Нагороджений орденом Великої Вітчизняної війни 2-го ступеню та
медалями.
Драмою для
Миколи Колесника, яка наклала відбиток на все його життя, стало те, що після
повернення з фронту він був репресований на 10 років і в 1940-1950-ті роки
перебував у таборах Сибіру. Потому навчався у Харківському медичному інституті,
який закінчив у 1962 році. У 1963 році був реабілітований за відсутністю
доказів обвинувачення. Після закінчення навчання працював
лікарем-невропатологом у місті Краснограді Харківської області.
Була й інша
лінія життя Миколи Колесника — це літературна творчість. Перші його оповідання
і повісті з'являються у харківському журналі «Прапор» (нині «Березіль») ще під
час навчання — в 1959 році.
Згодом письменника друкували «Вітчизна», «Україна», «Сільські вісті», «Літературна Україна». Ще навчаючись в Харкові, а пізніше працюючи лікарем
у місті Краснограді, тривалий час очолював Харківське обласне літературне
об'єднання. У 1962 році окремою книжкою виходить повість «Коли розвіється
туман». Уже у наступному році письменник видає збірку оповідань «На перегоні».
Протягом 1966—1967 рр. з'являються роман «Світ клином» та збірка повістей і
оповідань «До своїх». У 1964 році М. П. Колесника було прийнято до Спілки
письменників тодішнього Союзу.
З 1966 році Микола Петрович жив і працював у Житомирі, очолював секцію прози при Спілці письменників Житомирщини та обласну організацію «Всеукраїнського товариства політв'язнів та репресованих». У Житомирі з'явився ряд його романів, які за своїми художніми якостями, образами героїв зі складними долями, прийшлися до душі і серця читачів. Персонажі його книг — це в основному люди найгуманнішої професії — медики. Про них розповідає і роман «Діти Асклепія» (1984). Своїй рідній Луганщині присвятив М. П. Колесник роман «Над Луганню» (1981). Автор відтворив складні події періоду Другої світової війни, що відбувалися у цьому шахтарському краї. Творчим здобутком письменника став роман «У тенетах». Знаючи біографію М. Колесника, можна впевнено назвати цю книгу ототожненим автора з головним персонажем твору. За життя письменнику не судилося побачити свій роман «У тенетах» надрукованим. Він вийшов вже у 2004 році. Після смерті письменника побачила світ і його збірка оповідань для дітей шкільного віку «Урок милосердя» (2012).
Помер Микола
Петрович Колесник 6 лютого 1999 року у Житомирі. Поховано його в селі Волиці
Сінгурівської сільської ради Житомирського району.
Твори
автора:
Колесников М. П.
Голуба заметіль: повісті, оповідання / М. П. Колесников. — Київ: Радянський
письменник, 1977. — 220 с. : іл.
Колесник М. П.
Діти Асклепія: роман / М. П. Колесников. — Київ: Радянський письменник, 1984. —
247 с.
Колесник М. П.
Діти Асклепія: роман / М. П. Колесников. — Київ: Дніпро, 1988. — 568 с. — ISBN
5-308-00084-0.
Колесник М. П.
Квартиранти: роман / М. П. Колесников. — Київ: Радянський письменник, 1988. —
312 с. — ISBN 5-333-00062-X.
Колесников М. П.
Коли розвіється туман: повісті / М. П. Колесников. — Київ: Держлітвидав, 1962.
— 258 с.
Колесников М. П.
На перегоні: оповідання / М. П. Колесников. — Харків: Книжкове видавництво,
1963. — 96 с.
Колесников М. П.
Над Луганню: роман / М. П. Колесников. — Київ: Дніпро, 1981. — 455 с.
Колесник Н. П.
Над Луганью: роман / Н. П. Колесников ; пер. с укр. К. Трофимова. — М. :
Советский писатель, 1987. — 413 с.
Колесников М. П.
Нас розділяла ріка: повість / М. П. Колесников — Київ: Радянський письменник,
1972. — 197 с.
Колесников М. П.
Однолюби: роман / М. П. Колесников. — Київ: Радянський письменник, 1975. — 243
с.
Колесников М. П.
Світ клином: роман / М. П. Колесников — Київ: Радянський письменник, 1966. —
250 с.
Колесник М. П.
Стежки в неспокій: роман / М. П. Колесников. — Київ: Радянський письменник,
1982. — 351 с.
Колесник М. П. У
Тенетах: роман / М. П. Колесников. — Житомир: Волинь, 2004. — 256 с. — ISBN
966-690-081-5.
Колесник М. П.
Урок милосердя: оповідання: для дітей шк. віку / М. П. Колесников ; передм. П.
В. Білоус ; худож. Л. Багич. — Житомир: Волинь, 2012. — 32 с.
Колесник М. П. Я любив лелек: оповідання / М. П. Колесников // Письменники Житомирщини. Кн. 1 / авт.-упоряд. М. Пасічник, П. Б.
Комічне і трагічне в
«Ажіотажі»
Комічні варіації сучасної української драми: збірка п’єс/упоряд. Юлія Скибицька. – Київ:
Саміт-книга, 2021.
До
нашої бібліотеки потрапила перша в історії антологія сучасної української
комічної п’єси «Ажіотаж». Всі її автори – кияни і майже всі твори пов’язані з
київськими будинками і площами, мостами і кав’ярнями, театрами і парками. В
антології представлені вже відомі драматурги, більшість з яких знані не лише в
Україні, а й закордоном. Здатність жартувати над собою – ознака душевного
здоров’я. Для нас, українців, із нашою багатовіковою трагічною історією гумор
був і є виявом духу. Навіть у найбільш скрутні часи створювалися смішні
бувальщини та анекдоти, кумедні українські народні казки, жартівливі пісні. Ми
знаємо і любимо твори І.Котляревського, С.Руданського, О.Вишні, П.Глазового і
багатьох інших письменників. Сучасні українські письменники й далі збагачують
скарбницю щирого українського гумору своїми новими комедіями.
Поява
такої цікавої антології змушує не тільки щиро посміятися над комедіями, а й
замислитися над багатьма недоліками людської природи, вадами сучасного
суспільства, пригадати трагічні сторінки української історії. Невипадково ця
книга формувалася у такий важкий час, бо народ, який здатен «сміятись крізь
сльози» - непереможний. Сподіваємося, що ця антологія допоможе не втрачати
оптимізму.
Гелотологія – наука, що досліджує вплив сміху на здоров’я
людини.
Драматурги,
твори яких увійшли до антології:
Анна Багряна,
Ярослав
Верещак
Олександр
Вітер (Мірошниченко)
Тетяна
Іващенко
Юлія
Максименко
Олег
Миколайчук – Низовець
Неда
Неждана
Надія
Симчич
Валентин
Тарасов
Наталя
Уварова.
«Я шукав у житті добродійства і злагоди»
М.Сингаївський
12 листопада виповнюється 85 років з Дня
народження талановитого продовжувача кращих
традицій українського красного письменства – Миколи Сингаївського. Він народився
на Поліссі в родині хліборобів.
Народивсь я на
Поліссі,
де в сусідах добрі
села:
Сингаї, Пашини,
Грозино, Бехи,
Вороневе, Межирічка…
Народивсь я в білій
хаті,
у сім’ї із іменами:
батько – Федір, мати –
Уляна,
сестри – Ольга, Марія,
Ганна,
а брати – Петро,
Павло,
ще й чекали на Івана.
Вік живуть і житимуть
у моїм селі
Хлібороби,
Землероби,
Ковалі…
(Автобіографія)
Про свій край він писав: „В душі я відчуваю безмежну вдячність своєму краю. Там на
все життя я відчув смак житнього хліба і джерельної води. Джерела, або живі
кринички — так називають їх на Поліссі — б'ють тут з-під кожного пагорка.
Звідси витоки моєї творчості. Поезія — мистецтво, що вірить і вірує у звичайні
і прості речі — в правду і любов, в радощі і страждання, в зустрічі і розлуки...”
Друкуватись почав ще навчаючись у школі. А в 1958 році побачила світ перша його збірка для дітей "Жива криничка". Відтоді прийшло до читача понад сорок його книжок — поетичних і прозових. З них — половина
для дітей. І ніколи його не полишала терпка надія: написати
щось ніжне, цікаве і зворушливе для цього допитливого, вдячного читача —
Дитини. Адже діти — наше дзеркало. І завжди хочеться бачити себе в ньому, в них
— сонячних чистих дзеркалах майбутнього.
Є ще один жанр мистецтва, до якого він був небайдужий. Це — пісня. Вона володіла ним все життя.
Ще з дитинства він записував
пісні своєї матері.
Знову
чую, мов співає мати,
долітає
голос до зорі.
І
мене виходять зустрічати
край
дорого наші явори…
Ви
співали дітям колискові,
ніжне
серце сповнили добром.
Ви
життя давали колоскові,
щоб
налився соком і зерном… (Від серця поклонюсь)
Одна з його збірок має назву "Я родом із пісні". Багато його поезій
покладені на музику й співаються в народі. А пісня «Чорнобривці» (музика
В.Верменича) стала «міжнародною».
Микола Сингаївський –
лауреат літературних премій імені Миколи Трублаїні, імені Миколи Островського
та імені Лесі Українки.
Світ
перед нами – швидше відкривай,
бери
його, як серце, на долоні.
І
слухай, і вдивляйся в небокрай,
де
скачуть нашого дитинства коні.
Пора
творити щедрість і життя –
з
воскреслого – веселого й сумного.
Світ
перед нами – стверджуй до пуття,
а ми
так часто скачемо повз нього.
***
…
Словом
і піснею славити хочу
щедре
братерство і нашу родину.
Щастя
людського усім напророчу.
Вірю
в людину!
Вірю
в людину! (Вірю в людину)
В 2013 році зупинилося серце відомого
українського письменника. Але його вірші промовляють до нас його голосом.
Я недовго живу, як у небі хмарина,
Тільки здавна не зраджує думка єдина:
Мабуть, житиму я до скону,
Доки в серці людському
Живе сонцесяйна перлина –
Срібномовна моя Україна!
Марина Гримич.
Українська письменниця, науковець, видавець, громадська діячка і яскрава
особистість.
А ще вона членкиня національної спілки письменників України з 2004 року і ПЕН-клубу, також національної спілки краєзнавців України. Ще студенткою слов’янського відділення Київського державного університету ім. Т.Шевченка почала публікувати переклади зі словенської, сербохорватської, македонської мов. Перші поетичні твори з’явилися в журналах «Дніпро», «Жовтень». З 2000 року пише прозу, літературно-критичні дописи. Марина Гримич (Люба Клименко) є авторкою 17 романів, 1 повісті, 3 перекладних книг. Лауреатка конкурсу «Коронація слова» 2002 року – перша премія за роман «Егоїст». Дипломантка 2000 і 2001 років. Учасниця конкурсу Книга року ВВС-2010. Популярні романи авторки: «Фріда», «Мак червоний в росі», «Острів білої сови», «Вулє ву чайон, мсьє?», «Клавка», «Падре Балтазар на червоній машині», «Варфоломієва ніч», «Друге життя» та багато інших.
У 2004 році
заснувала і очолила видавництво «Дуліби», яке в 2014 році здобуло першу
нагороду «Книги року» за публікацію роману С.Батурина «Кава по-польські». В
2015 році «Дуліби» отримало першу премію в категорії «Минувшина» за видання
«Народної культури українців. Життєвий цикл людини». Науковець Гримич розробила
методику викладання української мови як іноземної. Вона об’їздила з
етнологічно-антропологічними експедиціями всю Україну, Бразилію, Канаду. Є
автором підручників, монографій, 150 наукових статей.
Премію ім. Т.Шевченка здобула
за монографію «Інститут власності у звичаєво-правовій культурі українців
ХІХ-початку ХХ ст.»
Цікаво, що письменниця і
громадська діячка не має мобільного телефону. Бізнес веде для задоволення.
Критики вважають твори Марини Гримич
цікавими й нестандартними, з захоплюючими сюжетами, які тримають увагу і
примушують читача замислитися. На її книги не шкода витраченого часу, щоб
отримати нові знання, емоції, враження …
Добра сила
творів Дмитра Чередниченка.
Любов до спілкування, опікування молодшими від себе школярів визначила рішення Дмитра Чередниченка закінчити педагогічний , щоб працювати в школі і навчати дітей математиці. Накопиченні опит і враження зібрані під час спостереження за малюками наштовхнули на створення для них своєї читанки, яка б вчила любити своє рідне слово, рідний край, шанувати історію і традиції країни, народу. Так з’явилися шкільні читанки, букварики, хрестоматії, антологія діаспори Дмитра Чередниченка.
В свій час письменник
захопився публіцистикою, працював в газетах «Молода гвардія», «Молодь України»,
«Друг читача», «Ранок».
Письменник очолював Творче
об’єднання перекладачів при СПУ. Переклад-ще одне творче захоплення Дмитра Чередниченка. Літератор працював з білоруською, чеською,
словацькою, монгольською, молдовською, литовською мовами. Письменник
неодноразово брав участь у популярному фестивалі в Литві «Поетична весна». За
активну культурну і громадську діяльність
він був відзначений званням кавалера ордена Великого князя литовського Гедемінаса III
ступеня та «Лицарського хреста» за заслуги перед Литвою, лауреата премії Вільнюського Фонду імені Т. Шевченка. Дмитро
Семенович є лауреатом українських літературних премій П. Чубинського,
М.Рильського, І.Огієнка, Л.Українки. Зараз письменник повний творчих задумів і
планів. Упорядковує свої архіви. До ювілею письменника студійці підготували і видали його поетичну збірку «Світязь». І ще десятки рукописів Вчителя та наставника чекають видання в різних
видавництвах.
Премія імені Івана Багряного
Фундація імені Івана
Багряного була засновано у 1975 році у США у штаті Пенсильванія за ініціативою
Миколи Шаблія з метою вшанування пам’яті письменника. Відзнака щороку
присуджується за літературні твори українською мовою, наукові дослідження,
визначний внесок у розбудову державної незалежності України та консолідацію
суспільства.
Серед лауреатів: І.Дзюба
(1996р.), О.Шугай (1998р.), А.Погребний(2002р.), О.Романчук (2008р.),
О.Коновалов (2010р.), С.Козак (2011р.), В.Проценко (2013р.),
П.Гриценко(2017р.), Л.Костенко, Є.Сверстюк, М.Слабошпицький, М.Жулинський
(2019р.). Всіх їх об’єднує чин, спрямований на захист і розвиток української
мови.
Цього року премію одержала Світлана Короненко. Була відмічена активна участь поетки, журналістки, наймолодшої членкині СПУ в проведенні Міжнародного конкурсу з української мови імені П.Яцика. Вона – організатор і координатор конкурсу, багато писала про цей освітній проект. На радіо, створює і веде передачі, присвячені українській культурі. Поетичну творчість вважає своїм святом. Вірші – незбагненне диво, вони прилітають як ангели в казці, - зізнається Світлана. Постать Івана Багряного для неї – одна з ікон української культури та історії. Отримала премію за літературний талант і активну громадську діяльність.
- Твої кроки (1982);
- Із голосу скрипки (1989);
- Дощі дорогу переходять (1996);
- По білому білим (1999);
- Протяте каміння (2000);
- Стрітення (2002);
- Профіль маски, або 55 одкровень (2005);
- Відлуння твоїх кроків (2006);
- Під небесами Чернівців (2008);
- Благословляють небеса (2018).
- Розквітай, мій краю! (Поезії). -Черпівці, 1959;
- Журавлиний міст: Поезії. -Ужгород: Карпати, 1981;
- Драматична поема як жанр: Літературпо-критичний
нарис-К.: Дніпро, 1981;
- Канадські зустрічі: Художньо-публіцистичні
оповіді.-К.:Рад. письменник, 1988;
- Олешківський меридіан: Поезії. -Ужгород: Карпати,
1989;
- Випробування істиною: Проблема історичної та
художньої правди в українській історико-біографічній літературі (від
початків до сьогодення).-К.: ВЦ «Академія», 1996.
- Пегасові копита: Миттєвості ліратурного буття в
епіграмах, пародіях, шаржах, із поза літературним антрактом у тому ж дусі,
передмовою та післямовою. -Чернівці: Місто, 2001.
Премія імені Михайла Коцюбинського
В одній з номінації премії «Художня література» лауреатом стала вінничанка Вікторія Гранецька за збірку оповідань «Reality show/Magic show».
Троянди і терна Ірини Вільде
Премія імені Василя Симоненка.
Літературна Премія імені Валерія Шевчука
Іван Корсак - біограф нашого народу.
«Вікно українській літературі в Європу»
Премія імені Максиміліана Кирієнка-Волошина
Премія імені Володимира Сосюри
«Красне письменство» -
лауреати іменних літературні премій Україні.
Немає коментарів:
Дописати коментар