Час живого спілкування

        Вони не мають шансів постаріти.

Сьогодні в Літературознавчому розмовному клубі бібліотеки відбулось обговорення визначної ролі акторів Леоніда Бикова і Сергія Іванова на формування «модальної особистості» українця, що не дозволило, попри численні найжорстокіші репресії імперії, втратити  прагнення до створення власної незалежної держави. Вони пішли з життя молодими; назавжди залишаться повними сил і енергії створені ними екранні і театральні образи.

  Нагадування про тих, хто на різних історичних етапах в галузі науки і культури був відданим послідовником української ідеї - основна мета  зустрічей в клубі. Не дивно, що на прохання учасників клубу в подальшому ми будемо знайомитись з творчістю і трагічною долею  творців «Розстріляного відродження». З кожною  зустріччю все активнішими стають учасники, все більше пригадують цікавих думок і  фактів.  


     

Лицедії Божою милістю М. Яковченко та Б. Брондуков.

Сьогодні, 18 лютого, в Літературознавчому розмовному клубі відбулась чергова зустріч, присвячена видатним українським акторам М. Яковченку та Б. Брондукову. Основною метою звернення до творчості  цих легендарних діячів українського кіно було акцентувати важливість і значущість  українського внеску в історію світової кінематографії.

Це була цікава і пізнавальна розмова-спілкування про трагічні і прекрасні моменти життя видатних творців феномену українського поетичного кіно. Акторам–геніям епізоду, випали такі страшні гіркі долі, що тільки сміх на сцені чи перед камерою дозволяв їм не зійти з розуму, та частенько  позаочі   плакати від безсилля.

Також одна із учасниць клубу поділилася  спогадами свого дитинства і світлинами мами, яка була учасницею багатьох зйомок деяких легендарних фільмів.

 

За словами Оксани Забужко, колонізація - це коли історію чужої країни знають краще ніж власну. Бібліотека намагається поширювати та пропагувати надбання різноманітних складових української культури. 


 

Ті, хто назавжди поза часом.

Видатні постаті українського кіно.

Справжній  актор кіно здатний без видимої напруги прийняти запропоновані йому правила гри  і залишатися при цьому самим собою. Вітчизняне кіно ніколи не втратить своєї популярності, попри численні негативні виступи різноманітних критиків у цій галузі.

 Основною метою цієї зустрічі було освіжити нашу історичну пам’ять, нагадати про українське кіно, в якому творили О. Довженко, С. Параджанов, Л. Осика, І. Миколайчук, Б. Брондуков, М. Яковченко. Це тільки невелика часточка з тих, хто на віки уславив українське кіномистецтво. Своєю творчістю вони показали світу прекрасну, поетичну, правдиву Україну, сповнену краси і болю. Ціною за цю правду було життя і здоров’я. 


Особливо цінними були спогади наших учасників, які відвідували закриті покази таких фільмів і приймали  участь у подіях, про які йшлося.   

   



«Михайло Слабошпицький - дослідник літературного материка»

Наша бібліотека пишається тим, що ми удостоїлися честі носити ім’я Михайла Слабошпицького. Ми вже ділились на сторінках соцмереж щедрими книжковими подарунками директора видавництва «Ярославів Вал» Світлани Короненко, дружини його засновника - Михайла Слабошпицького. 

На жаль, пані Світлана на даний час не в змозі  бути присутньою на зустрічі з читачами бібліотеки, яка носить ім’я її славетного чоловіка, але вона пообіцяла, що така зустріч обов’язково відбудеться. 

Постать Михайла Слабошпицького настільки багатогранна та значуща як для історії, так і для літератури України, що ми не могли не поговорити про цю потужну особистість з нашими читачами. Безумовно, вони не раз чули про цього письменника та громадського діяча, але з задоволенням дізнались про багато цікавих деталей з його життя й творчості. 

Про всі книжки видавництва "Ярославів Вал" Ви можете детально дізнатися на сторінці Нові надходження.






Коли сонце в тобі

На прохання учасників літературно-розмовного клубу  7січня в бібліотеці відбулась незапланована зустріч, присвячена видатному письменнику, педагогу, фольклористу, поліглоту (знав 20 мов), мандрівнику, музиканту Василю Єрошенку. 

Всі свої знання і талант  він присвятив допомозі в навчанні  незрячим дітям по всьому світу. В три роки він осліп. Після школи для незрячих він без сторонньої допомоги їде до Королівського коледжу для сліпих у Лондоні. Потім були Японія, Таїланд, Бірма, Індія, Китай, Чукотка, Німеччина, Фінляндія. У Японії Василь досконало вивчив японську мову, писав дитячі книжки  і вважається класиком японської дитячої літератури.  В Ташкенті був директором школи для сліпих і розробив абетку для сліпих (за Брайлем), якою і досі користуються  незрячі Туркменістану. Творча спадщина Василя Яковича Єрошенка  розпорошена по світах і його внутрішнє сонце осяює багато кому внутрішню пітьму.







Родина Терещенків

                  Неоціненний внесок в розбудову України і Києва

У переддень Різдва ми в нашому літературно-розмовному клубі говорили про доброчинність і людей, які її творили і творять. Родина Терещенків є наочним прикладом успішного підприємництва і щедрої благодійності. 

 

Всі покоління цього старовинного роду беззастережно дотримувались заповіту засновника роду Артемія Терещенка – 80 % від прибутків віддавати на благочинність.  

В Глухові, рідному місті засновника родини, і в Києві, куди згодом перебрались  його численні нащадки,  про Терещенків нагадують лікарні, музеї, школи та інші учбові заклади, створені їхнім коштом. Всі Терещенки – талановиті підприємці  та організатори виробництва в усіх сферах, якими вони займались і займаються. Мішель Терещенко, онук Михайла Терещенка з 2005 року проживає в Україні і планує й надалі розвивати  тут свій бізнес. - «Я пишаюсь тим, що моїх предків знають за добрі справи»: Мішель Терещенко. Він має амбітні плани на перебудову і відновлення зруйнованої війною промисловості України.


На завершення циклу розповідей про меценатів мова піде про нашого сучасника, ім’я якого має честь  носити бібліотека,  Михайла Слабошпицького. 





Українські меценати. Родина Симиренків.

 Доброчинність – явище знайоме в Україні здавна.

Ще князі Київської Русі та славні гетьмани України сприяли поширенню освіти, будували власним коштом храми, опікувалися здібними, але бідними, дбали про знедолених.

   Під час зустрічі у нашому літературному розмовному клубі ми розглянули долі членів славетної родини Симиренків. Їх підприємницький дар, помножений на наполегливість, завзяття і бажання послужити Україні, давали приголомшливі результати успішного здійснення планів і мрій. Незважаючи на намагання радянської влади зітерти навіть згадку про цих лицарів відданого служіння Україні, пам’ять про них завжди буде жити. Не дивно, що зараз майже кожен в Україні по мірі своїх сил і можливостей є доброчинником. Нам є з кого брати приклад.


  

Той, хто прокладав дорогу

Сьогодні, 26 листопада, під час зустрічі в Літературно розмовному клубі, ми з величезним задоволенням прослухали романс «Очи чёрные» і романтичну історію про велике кохання його автора Євгена Гребінки і Марії Ростенберг. 

 

Ми згадали його дієву участь у появі «Кобзаря»  та й взагалі у долі Т.Г. Шевченка. Для земляків з України Євген Гребінка став «бабою – повитухою» в імперському Петербурзі. Успішний, талановитий, щедрий  і небайдужий – таким був «Пирятинець» в житті та гостросоціальним байкарем і спостережливим письменником в літературі.  



Наступними героями наших обговорень ми обрали шляхетні постаті меценатів минулого. Тема дуже актуальна в наші часи, оскільки теперішнє всенародне волонтерство має історичне підґрунтя.      

 


                Незгасаючий інтерес до класиків

 19. 11. 23 в нашій бібліотеці ми продовжили обговорювати життя і творчість класиків української літератури. Цього разу йшлося про письменників реалістів Івана Нечуя-Левицького і Панаса Мирного. 

 

Знання і розуміння їх творчості вкрай важливе для осмислення подальшого розвитку української мови і літератури. Головною метою наших зустрічей є зміна уяви про творчість наших класиків як про нудну і нецікаву, яка втратила свою актуальність в наші дні. 

Ми намагаємося показати їх живими, з притаманними їм звичкам, деколи досить незвичними, сильними і слабкими сторонами особистості. Після отриманої інформації, слухачі жваво обговорюють почуте, діляться своїми враженнями. Спілкування українською мовою збагачує лексичний запас, додає барвистості і емоційності, сприяє невимушеній легкості її вживання  кожного з учасників гуртка.



   


       

Слабка мужня Леся

Цей оксюморон найкраще характеризує величну легендарну постать Лесі Українки.

 

« Хто вам сказав, що я слабка,

що я корюся долі?

Хіба тремтить моя рука

чи пісня й думка кволі?»

Під час спілкування в нашому  літературному клубі ми згадали маловідомі широкому загалу факти з біографії Лесі та її видатної дружної родини. Косачі-Драгоманови не тільки генерували патріотичні суспільні ідеї, вони надихали і підтримували незламний український дух в інших, були взірцем відданого служіння. Леся Українка постала перед нами сучасною, щасливою, незважаючи на виснажливу хворобу, люблячою і коханою жінкою, яка прожила цікаве, змістовне, наповнене творчістю життя. Фізичні страждання вона в повній мірі компенсувала реалізацією своїх літературних задумів, відчуттям всебічної підтримки родини і своїх видатних друзів: Франка, Лисенка, Кобилянської та багатьох інших, кому була небайдужа доля України.

 

Теми для наших бесід обирають читачі. Вони не хочуть «відпускати» наших класиків і наступними  обрали П. Мирного і І. Нечуя-Левицького.   


    

«Те чого прагнеш, з тобою» - Григорій Сковорода

  

В бібліотеці відбулася чергова зустріч учасників розмовного клубу. Ми з’ясовували в чому полягає особливість філософії Григорія Сковороди, як його внутрішні переконання відображались в філософських та літературних працях. 

 

Життя мандрівного філософа і поета – захопливий повчальний роман, з яким ми разом з учасникам намагались  ознайомитись. Деякі факти біографії Григорія Сковороди були справжнім відкриттям для наших учасників. 





М. Пимоненко. Світ української краси.

                                    

В нашому розмовному клубі ми завершили цикл розповідей про видатних українських художників минуло століття. Сьогодні мова йшла про Миколу Пимоненка – найвідданішого співця рідного краю, «майстра світла і води», як його називали сучасники.


 Він відкрив світу шляхетний образ України. На його полотнах зображені красиві, горді,  вбрані в національні строї українці, такі, якими вони були у повсякденному житті. Пінакотека, Мюнхен, і Лувр, Париж придбали його роботи. Виставкові зали Австрії, Німеччини, Франції, Італії та інших європейських країн з великим задоволенням демонстрували його картини.

 Життєва правдивість звичайного побуту українського села, миттєвості, побачені на вулицях Києва - все це з великою художньою майстерністю відображено на його картинах. Вся його творчість – це беззаперечне зізнання в коханні рідному краю і власному народу. Кожен з наших учасників раніше вже бачив картини Миколи Пимоненка, але з великим задоволенням послухав про нього і помилувався його творчістю.      







 Тоталітарний каток. Повстання з попелу.


                                «Бойчукізм»

Літературний гурток продовжує свою роботу. 

Логічним продовженням теми наших попередніх зустрічей стала розмова про творчість Михайла Бойчука і «Бойчукізм» про мрійників, реформаторів мистецтва, які відмовились від традиційного формату. Михайло Бойчук своїми творами дивував вибагливий Париж. Від бойчукістів в захваті були Відень і Берлін.  В основі робіт лежала колективна творчість, повернення до історичної спадщини,  сконденсованість художньої форми замість реалістичного відтворення.  У Київському художньому інституті у 1920роки вони утворили цех, де спільно виготовлялись фарби і пензлі а також  готові твори. Вони називали себе «зодчими Всесвіту», що творять ідеальний великий український стиль. На руїнах імперій поставала молода політична нація, яка завзято розбудовувала нову державу і розвиток власної культури.  Більшовицькі ідеологи швидко поклали край мистецьким пошукам. В Україні запанував соціалістичний реалізм і великий терор.

Монументальні твори бойчукістів знищувались слідом за своїми авторами. Більшість з них знайшли свій останній прихисток в Биківні.  До тепер зі спадщини проектованого ними «великого стилю» вціліли лише окремі ескізні або камерні роботи. Мета наших зустрічей – відновити історичну пам’ять про український монументалізм, який відображав свою епоху. При масовому захопленні муралізмом, що охопило наші міста останні кілька років,  варто нагадати, що перші стінописи   з’явилися у нас у 1919 році. Агресія імперії ніколи не припинеться. Сама доля братів Бойчуків і бойчукістів -  трагічне цьому підтвердження. Вони відстоювали  право бутити собою художніми засобами, а ми сьогодні – зі зброєю в руках. В обох випадках  найвища плата -  життя.




                    


 Український дух, втілений в картинах.

В бібліотеці відбулася чергова зустріч учасників літературного гуртка. Вона вкотре довела беззаперечну істину: живе спілкування однодумців – радість, яку не здатен замінити  жоден  найсучасніший гаджет. 

 

Як з’ясувалося, наших учасників зацікавила тема українського живопису. Ми зупинились на творчості  засновників Української Академії Мистецтв - братів Кричевських. Вплив кожного з них на подальший розвиток українського мистецтва є неоціненним. 

Коли люди говорять однією мовою і мають спільні інтереси, проводити такі зустрічі легко і цікаво. На нашу наступну зустріч ми домовились спільно підготувати цікаві матеріали про Бойчукістів і український модерн взагалі. Наші користувачі зауважили, що подібні теми і зустрічі є вкрай корисними для підтримки бойового духу і віри в Перемогу. Такі слухачі і такі зустрічі дуже надихають. 



  


«Гортаючи сторінки біографій видатних українських митців».

В бібліотеці відбулась традиційна зустріч учасників літературного гуртка. Цього разу йшлося про історичну справедливість – повернення Україні її геніальних митців. Музей мистецтва Метрополітен у Нью-Йорку, США  після Архипа Куїнджі  визнав українськими митцями Іллю Рєпіна та Івана Айвазовського. В Україні їх завжди вважали своїми і саме про нерозривні духовні й мистецькі зв’язки художників ми говорили.



Імперія крала і зараз підступно краде не тільки матеріальні, а й культурні надбання нашої Батьківщини. Понівечений музей Куїнджі в Маріуполі, а картини вкрадені. Під постійними обстрілами Чугуїв, батьківщина Рєпіна, окупована Феодосія – улюблене місто Айвазовського. Разом зі слухачами ми пригадали саме українські мотиви їх творчості і факти  беззаперечної любові до України. Для бажаючих ми створили презентацію саме по українським мотивам в творчості митців. З нею можна ознайомитись в читальному залі. 

 


  


 «Та не однаково мені»

            Шевченко – художник.

Це була особлива зустріч бесіда з учнями НРЦ №17: зворушлива і трішки сумна. На наших очах ці юнаки і дівчата крок за кроком дорослішали. Галасливими молодшими школяриками вони старанно працювали на майстер-класах, із задоволенням дослухались до веселих і ліричних мелодій у виконанні своїх однолітків із музичної школи, з готовністю сприймали нове про письменників і їх твори. 

Почути про Т.Г. Шевченка було їх проханням, ми вже колись говорили з ними на цю тему, і що особливо приємно, вони запам’ятали і на останок захотіли послухати і побачити знову.

 Сумно, що ця урочиста подія в їх житті відбувається на такому трагічному тривожному фоні. Ми знову згадували з ними мужній талант Кобзаря, слухали величний «Реве та стогне…»  та переглядали картини талановитого О.Шупляка, присвячені Тарасу. 

Вони поділилися своїми планами на майбутнє, а ми глибоко переконані, що все задумане здійсниться у мирній переможній країні.  


  
                       



 Шкільний урок у бібліотеці.

Після тривалої перерви ми з задоволенням повернулися до практики проведення занять з шкільної програми у бібліотеці. 

На прохання вчителів НРЦ № 17 нами був підготовлений і проведений урок по творчості Дмитра Павличка. Учні прослухали цікаві факти з біографії видатного літературного і політичного діяча. Вони із задоволенням підспівували Квітці Цісик при її виконанні «Двох кольорів» та спостерігали за пригодами золоторогого оленя в мультфільмі по казці Дмитра Павличка.



 



                    Мобілізація добра.

        (інформаційна година до Дня волонтера)

«Усі, хто волонтерить, так чи інакше 

пропускають той біль світу крізь себе. 

Вроджена емпатія? Пристрасть до самопожертви? 

Достеменно одне – вони ніколи не стоять осторонь. 

Розгрібаючи найгірші, найбільш стресові ситуації, 

самі залишаються притомними»

                                      Ірена Карпа, письменниця.


Волонтерство закладено в генетичному коді українців. Багата традиціями культура нашого народу завжди давала настанови щодо способу життя в українському суспільстві, звичаї ставали законами, якими люди керувались щодня. Одним з них було побратимство — духовне споріднення та взаємодопомога, що забезпечувало допомогу у скрутну годину.


 З першої хвилини повномасштабного російського вторгнення українці єднаються та проявляють мужність. Ми не лише безпосередньо боремося за наші цінності та незалежність, але й «голосуємо гривнею», збираючи кошти для волонтерських ініціатив.

Українці за характером емпатичні, вміють і хочуть допомагати. З війною ми стикнулися в 2014-му, і за вісім років не лише загартували свій дух, але й розвинули волонтерську культуру в Україні. З початку вторгнення рф на нашу територію в лютому 2022 року українці активізувалися ще більше. Благодійністю опікується чи не кожен, не звертаючи уваги на вік, сферу діяльності та досвід організації команд і процесів.


Українці гуртуються районами, селами, містами, щоб плести сітки, розшукувати дефіцитне обладнання та продукти й збирати мільйони на потреби військових за лічені дні. Волонтерською діяльністю займається й бізнес. Українські ІТ-компанії давно співпрацюють із благодійними організаціями Вони вже перерахували сотні мільйонів гривень. Крім того, вони запускають власні волонтерські ініціативи зі збору коштів для української армії.


Переважна більшість волонтерів шукають контакти, виходи на інших волонтерів або центри допомоги, регулярно возять гуманітарну допомогу в гарячі точки. Крім того, займаються самі і долучають інших небайдужих до збору коштів для придбання машин, бронежилетів, дронів, зимової форми для воїнів на передову.

Долучаються  й до збору ліків для передової та клінік, наприклад, противірусні, кровоспинні, катетери.

  Волонтери долучають друзів з інших країн і організовують доставку ліків, а також інших необхідних речей, в Україну. Не може не тішити, що іноземці  активно включаються та підтримують українців. Що мотивує допомагати іншим? Люди полишають домівки та рятуються від війни, прихопивши лише найнеобхідніше. Волонтери шукають для переселенців тимчасове житло, готують їжу, збирають теплі речі та продукти першої необхідності.

У західних областях Україні місцеві волонтери активно допомагають з розселенням.  Крім того,  налагоджена допомого дитячим будинкам і геріатричним центрам. Долучаються волонтери  й до менш масштабних, але зворушливих ініціатив. Наприклад,  з командою волонтерів готували чай і каву на львівському вокзалі для новоприбулих. Це залишає приємні відчуття і додає оптимізму для розгублених і змучених невизначеністю переселенців.


Домашні улюбленці теж не залишаються без уваги – волонтери стежать за ситуацією в притулках, забезпечують їх кормом і, за потреби, забирають тварин до себе для заспокоєння, адаптації та лікування.   


Якщо узагальнити, то саме бажання бути корисним хоча б одній із мільйона жертв війни – розділити з нею горе,  подарувати позитивні емоції – спонукає українців ще більше займатися волонтерством. Вчиняй так, як хотів би, щоб поставилися до тебе в скрутному становищі.  Волонтерські будні – це постійне спілкування з людьми та швидка організація процесів. Як доставити продукти, де знайти обладнання, звідки залучити кошти для закупівлі необхідного – з цим волонтери стикаються щодня.


Найважче в роботі волонтера – це просити гроші:

«Ми залучаємо всі можливі ресурси для пошук фінансування. Збираємо по копійчині, багато допомагають свої. Проте певні речі мені досі незрозумілі. Наприклад, коли люди, маючи фінансові можливості переказувати кошти на рахунок благодійної організації чи фондів, просто “дуже переживають”. Зараз, навпаки, треба об’єднуватися, а гарний вчинок – не обов’язково великий» - каже один з волонтерів. Історії волонтерів, які ще вчора не думали, що зможуть дістати «квітку папороті» для земляків, витримка, сердечність і вміння єднатися, навіть якщо до того мали різні погляди чи спосіб життя, змушують ще більше пишатися українською нацією. Ми заново налагодимо життя, розберемося з наслідками та відбудуємо країну, але спочатку – ПЕРЕМОГА!

 





В бібліотеку – за позитивними емоціями.

Вже давно бібліотека – не формальна книгозбірня. Сюди приходять не тільки за цікавою книжкою, потрібною інформацією, або можливістю попрацювати в інтернеті. Бібліотека створює особливу ауру, яка приваблює цікавих творчих людей. Саме тому у наших користувачів виникає потреба ділитися своїми здобутками з оточуючими. Більшість наших виставок тому яскраве підтвердження. Люди охоче демонструють  свої художні доробки: світлини, в’язання, вишивання, малярство, вироби з бісеру. Це, так би мовити, «матеріальні» прояви. Багаторічний досвід спілкування з користувачами довів, що у людей існує велика потреба у спілкуванні. Холодний блиск монітора і тисячі «друзів» у соціальних мережах не взмозі (на щастя) замінити цінність  живого людського спілкування. Виникла ідея створити майданчик для обміну думками, цікавою інформацією, враженнями від прочитаного і побаченого.




Для першої об’єднавчої зустрічі – обговорення була вибрана тема мистецтва (творчість Д. Ачимбольдо, О. Шупляка, Д.Перкінса, В.Муніса).

  


1 коментар: