Бібліотека імені Михайла Слабошпицького : Час живого спілкування

Час живого спілкування

Магічне Свято в українській культурі

22 червня члени Літературознавчого розмовного клубу відзначали стародавнє свято, приурочене до дня літнього сонцестояння.

Свято Івана Купала символізує єднання води й вогню, початок життя та розквіт природи. Всі добре знають основні магічні ритуали свята – збір лікарських трав, купання у водоймах, стрибки через багаття та плетіння вінків. Усю святкову ніч горить багаття – символ сонця, а біля нього відбуваються жарти, танці та співи. І, обов’язково, через вогнище перестрибують пари, міцно тримаючись за руки, сподіваючись на щасливий шлюб в подальшому. За повір’ям у купальську ніч розпускається вогняна квітка папороті, яка дає змогу тому, хто її знайде, розуміти мову тварин, бачити заховані в землі скарби, мудрість, силу та добробут.

Всі ці звичаї добре відомі учасникам клубу, а зустріч – добра нагода доторкнутись до невмирущих традицій нашого народу, які не під силу знищити жодним нашим ворогам. Ми віримо, що чудодійний Купальський вогонь знищить всю росіянську нечисть, а дівочі Купальські віночки принесуть їх власницям щастя родинного вогнища з нашими переможцями.

***

«Невмирущі фарби Вікторії Ковальчук»

15 червня під час зустрічі в Літературознавчому розмовному клубі відбулось знайомство з творчістю ілюстраторки, дизайнерки, літераторки Вікторії Ковальчук.

Її ілюстрації до творів Дмитра Павличка, Богдана-Ігоря Антонича, Богдана Стельмаха, Ліни Костенко, Дари Корній та інших талановитих авторів органічно розкривали і доповнювали зміст творів. Вона співпрацювала з українськими і зарубіжними видавництвами. За її участю побачили світ близько 200 книжок, серед них 30 – дитячих. Як наголошувала художниця, щоб малювати для дітей потрібно ніколи не губити в своїй душі дитину. Її малюнки сповнені дитячою безпосередністю, щирістю, і досконалою професійною майстерністю. Оформлений В. Ковальчук буквар був названий найкращою книгою року і отримав 9 перевидань. Книга «Український стрій», над якою працювала 4 роки, була визнана найкращою книгою року 2001року. Дороговказом в роботі Вікторії Ковальчук був вислів: «Художник – вісник, а не садівник власної пихи». Художниця мандрувала світом книг і цю захопливу мандрівку разом з нею здійснили учасники клубу. Її життя трагічно обірвалося від безжального ковіду у 2021році.

***

«Українські барди»

У перший день літа, 1 червня, під час зустрічі в Літературознавчому розмовному клубі головну увагу було приділено поетичному слову, покладеному на музику.

Мова йшла про найвідоміших виконавців бардівської, або як її ще називають, авторської пісні. В. Жданкіна, В. Морозова, Тризубого Стаха, В. Шинкарука, Е. Драча, К. Єрофеєва, І.Жука, О.Богомолець. Їх творчість поєднує в собі актуальну соціальну тематику і глибокий, чуттєвий ліризм. По–справжньому талановиті твори не втрачають своєї актуальності з плином часу, а слова деяких пісень, народжених у 90-х, ніби написані сьогодні. Уривок з «Маршу УНСО» Костя Єрофеєва є пророчим :

"Я вийшов з мiста,

я встав з окопу

Спливають кров'ю Абхазiя i Днiстер

I вiд Донбасу до Перекопу

Два переходи БТР".

Про деяких виконавців учасникам доводилось чути, а деякі стали справжнім відкриттям.

***

«Казковий світ у суворих реаліях»

18 травня в Літературознавчому розмовному клубі відбулась зустріч присвячена творчості Марії Примаченко.

Присутні бачили багато її картин і чули про творчість художниці, але все одно дізнались щось нове. І цього разу обговорення вийшло змістовним і пізнавальним.

Є глибокий символізм у тому, як склалася доля самої майстрині і її картин. Ні пограбування у 2006 році з будинку Марії Примаченко 77картин, ні знищений руснею у 2022 році музей в Іванкові, де зберігались роботи художниці, не в змозі позбавити Україну життєствердної, неповторної, істино народної творчості Марії Примаченко. Її картини і фігури створених нею казкових добрих звірів на вулицях Києва надихають, підтримують, вселяють оптимізм і надію в непереможну силу добра і правди. І тому закодовані послання в її по-дитинному щирих яскравих картинах будуть завжди актуальними для всіх поколінь українців.

***

Українська культура і Січові Стрільці

27 квітня на черговій зустрічі учасників Літературознавчого розмовного клубу йшлося про визначну роль Українських Січових Стрільців у їхній спробі створити першу національну армію України. Вони заявили про незалежність українців та про свій намір боронити її.

Під час зустрічі присутні прослухали пісню «Червона калина», яка була неофіційним маршем січовиків. На сьогодні вона стала музичним і історичним ланцюгом, який поєднав героїчне минуле з мужнім жертовним сьогоденням, адже є символом спротиву російському вторгненню. Коли наш народ вкотре зі зброєю в руках відстоює своє право бути повноправним господарем власної долі на своїй землі, приклад Січових Стрільців є як ніколи актуальним.

Тоді, як і тепер, до спротиву, ідеологічного, культурного і мілітарного, долучились найкращі і найталановитіші. Культурні діячі на прикладі Пресової квартири і сьогодні створюють патріотичні надихаючі пісні, фільми, картини.

***

Така різна Україна очима митців

23 березня в бібліотеці відбулась бесіда, присвячена видатним митцям України. В своїх роботах вони відображали красу і велич своєї Батьківщини, сприяли популяризації української культури в світі. Різні напрями, стилі, творчі манери – їх об’єднує глибоке відчуття рідного коріння, своєї причетності до цієї землі

Строкаті сонячні барви Марії Примаченко, її особливий, по-своєму дитячий світ, додали світовому мистецтву «примітивізму» глибинних алегоричних філософських тем.
Активна учасниця українського шістдесятницького руху спротиву, її називали його душею. Ніжна, любляча мати, красива, неймовірно жіночна, Алла Горська вражала своєю безкомпромісністю і мужністю в обстоюванні власних переконань.
Іван Марчук став живою легендою українського образотворчого мистецтва. Ті, хто вперше побачив його роботи, назавжди захоплюються ними. Вони мають те, що непідвладне зовнішнім обставинам. Він творить так, як хочеться душі, як вимальовується мовою образів, сюжетів, символів.

***

Гра слів

16 березня в Літературознавчому розмовному клубі відбулась цікава і корисна «гра слів». Це чудовий спосіб граючи, збагатити свій словниковий запас, дізнатися більше про Україну. До уваги гравців було запропоновано такі розділи: фразеологізми, діалекти, неологізми та слова, яким немає аналогів в жодній іншій мові.

Щебетати, базікати, лепетувати, гомоніти можна лише українською. На жаль, сучасна війна породила такі огидні явища як «ватник», або «поребрік» і ці неологізми знайшли своє місце в нашій мові.

Присутні мали можливість познайомитись з колоритними регіональними діалектами, згадати, або дізнатись що таке куфер, баняк, або крумплі.

Гра проходила у невимушеній, веселій атмосфері. Незважаючи на те, що її учасники вільно володіють солов’їною, кожен відкрив для себе щось нове.

***

2 березня 2025р. в Літературознавчому розмовному клубі бібліотеки відбулась бесіда «Етнічні витоки старовинних жіночих прикрас».

Під час війни особливо зросла зацікавленість до всього того, що, вирізняє українців серед інших народів. Традиція українських прикрас – захоплива і пізнавальна. Прикраси кожного регіону мають свої особливості, але є й характерні для всієї України. Під час обговорення ми з’ясували що таке пацьорки, баламути, згради, якими бувають дукачі і яке значення в житті жінки та всієї родини мали коралі. Для українців притаманне прагнення наділяти красою повсякдненні речі навколо себе, що вже казати про вміння жінок за будь-яких обставин залишатись красивими і в будні і на свята. Історія наших прикрас дає можливість краще познайомитись з історією побуту, торгівельних і культурних зв’язків різних куточків нашої країни і України загалом. Сучасні майстри використовують здобутки своїх попередників, поєднуючи їх з технічними можливостями сьогодення.

***

«Творчість нескорених! Олесь Бердник»

2 лютого на зустрічі в Літературознавчому розмовному клубі бібліотеки відбулось жваве обговорення творчості Олеся Бердника.

У своїх творах він розробляв ідею формування нового суспільства, нової людини, нових стосунків у оновленому світі. Письменник висловлювався на захист М. Руденка і О. Тихого, був одним із засновників Української Гельсінської Групи, був засуджений за антирадянську діяльність, відбував покарання у Казахстані і у Пермській області. Заборона публікацій, вилучення книжок з книгарень і бібліотек, тяжкі побутові умови не зломили його духу в боротьбі за реальну, а не декларовану волю України.

«Творчість нескорених» - цикл бесід, які покликані популяризувати видатні постаті України, ідеї і справи яких мають визначальний вплив на формування модерної української нації.

***

«Творчість нескорених»

Літературні читання

19 січня в бібліотеці відбулась зустріч учасників Літературознавчого розмовного клубу на тему «Творчість нескорених», присвячена поезії Леоніда Кисельова.

Доля цього великого поета, легендарної постаті Києва, надзвичайно трагічна. Писати він почав з 11 і до своєї смерті у 22 роки. Незважаючи на короткий вік, відміряний долею, його вірші позначені печаттю самобутнього таланту, вмінням побачити в буденному справжні цінності життя. Завдяки широкому, сповненому любові, погляду на людське буття, від поезії Леоніда Кисельова світлішає на душі. Вихований на зразках світової й української поезії, він і сам створив справжні ліричні шедеври. Важко навіть уявити, які геніальні твори він би створив у майбутньому, якби прожив довше.

Більше про коротке, але таке яскраве життя Леоніда Кисельова, всієї його талановитої родини, спогади відомих майстрів слова, всіх, кому поталанило знати Леоніда і його батька, дитячого письменника Володимира Кисельова, можна дізнатися з подарованих бібліотеці книг про нього. Скористайтесь цією нагодою, завітайте до нас, доторкніться до таїни творчості прекрасної київської легенди, Леоніда Кисельова.

«Ти знаєш, що ти – людина»

12 січня в Літературознавчому розмовному клубі бібліотеки відбулась бесіда присвячена Василю Симоненку. 8 січня 2025 року йому мало б виповнитися 90 років, але він помер у неповні 29.

Сьогодні, як ніколи, треба вивчати біографію шістдесятників до когорти яких належав і Василь Симоненко, а Євген Сверстюк і взагалі вважав, що біографію і творчість поета треба вивчати як частину історії України. Актуальність його творів в наші важкі часи вражає, як відбиток трагічного сьогодення. Присутні дізналися багато цікавого про видатного митця і з подивом відкривали для себе, здавалося б, давно знайомі твори.

Особливого настрою зустрічі додало проникливе читання віршів геніального поета. Адже присвячені Україні вірші Василя Симоненка наповнені глибокою синівською любов’ю і турботою, вони суголосні відчуттям кожного українця. Зовсім не випадково так багато сучасних виконавців створюють пісні на його вірші.

Україно, ти моя молитва,

Ти моя розпука вікова…

Гримотить над світом люта битва

За твоє життя, твої права.

Рядки з цього вірша поета можуть слугувати епіграфом до всього його життя.

***

«Про Україну весело і корисно»

Під такою назвою 15 грудня в Літературознавчому розмовному клубі відбулась гра, де за допомогою 180 карток з розділами: мова, історія, символи, регіони, постаті, учасники або відповідали на запитання, або обирали запропонований правильний варіант.

В дотепній, ненав’язливій формі гравці згадали багато загальновідомих фактів про Україну та її традиції, а також дізнались дещо нове. Під час пошуку правильних відповідей виникали спонтанні обговорення інших важливих тем, пов’язаних з Україною. Кожному з учасників клубу було що сказати або додати.

Заключна в цьому році зустріч в клубі надихнула і підказала напрямки подальшої роботи. Мати таких учасників – велике задоволення і велика відповідальність.

***

Незгодні: українська еліта у боротьбі за державність.

Іван Дзюба.

Донбас – це не тільки Янукович і його поплічники, а й Олекса Тихий, Василь Стус, Іван Світличний, Іван Дзюба і багато інших достойників, для яких Україна була, є, і буде понад усе.

Постать Івана Дзюби для обговорення на зустрічі в Літературознавчому розмовному клубі була обрана не випадково. Попри всі складності і протиріччя, він був цементуючою особою у дисидентському русі, одним із фундаторів Народного Руху України. Його статті були дошкульними, аргументованими, вбивчими. Вони розхитували літературні трони і надихали на пошуки нових шляхів молоде покоління, яке дивилось на Дзюбу як на Бога. Він мужньо пережив нерозуміння і осуд багатьох побратимів за своє вимушене «покаяння» і діями довів відданість Україні. Обдарований, високоосвічений, на диво делікатний, улюбленець багатьох і подразник заздрості для інших - він був прикладом незламності.

А ще він був нашим сусідом, адже мешкав з родиною біля Севастопольської площі.

***

Імпресіонізм у світовому і українському живописі

"Митці, які намагалися зупинити мить"

150 років тому на бульварі Капуцинок у Парижі відбулася перша виставка імпресіоністів. Кожен з її учасників вірив у свій майбутній успіх, але навіть уявити не міг того впливу на світову культуру, яку здійснить. Ось тому однією з причин вибору теми був той потужний, життєствердний позитив, що випромінює творчість імпресіоністів, їхнє вміння долати всі реальні і психологічні перешкоди, та добиватися поставленої мети.

Учасникам клубу припали до душі картини митців, й історії про те, через які випробування вони пройшли, не зрадивши собі і своїм творчим принципам. Цікавим і важливим було знайомство з творами наших українських художників, які займають гідне місце в історії світового мистецтва.

Кожна зустріч в клубі має на меті підтримувати і об’єднувати учасників; зустріч 24 листопада також не була виключенням.

***

«Біль, що струменить через зображення»

На черговому засіданні Літературного розмовного клубу присутні переглянули захоплюючі репродукції картин Катерини Білокур, мали змогу познайомитись з її біографією і послухати її дивовижні листи.

Тяжка доля художниці є дуже мотивуючим повчальним прикладом для нашого сьогодення. Війна, яка триває зараз, завдає нам болю, дуже часто руйнує, навіть, забирає життя. Творчість Катерини Білокур – приклад незламності і віри в себе на шляху до мети, здавалося б, нездійсненної. Її квіти неможливо не впізнати, бо вони випромінюють світло.

Як про Катерину Білокур говорить Оксана Забужко: «Це – геній, поставлений в умови, що унеможливлювали самореалізацію: вона не мала паспорта, була фактично «прикріплена» до свого колгоспу, до того ж, вона була жінкою – у неї не було шансів. І ось ця жінка з її неймовірною, просто скаженою гордістю і впертістю, одна проти системи, проти спільноти і проти родини, з якою теж треба було воювати за право бути собою».

Кожна зустріч в клубі має певну емоційну мету. Цього разу учасники відчули гордість за мужність і цілеспрямованість «української селянки», як про неї писала радянська преса, отримали задоволення від її геніальних картин.

***

Історія легендарної Могилянки

Часи змінюються, Могилянка – вічна

3 листопада в бібліотеці під час зустрічі учасників Літературного розмовного клубу мова йшла про вкрай важливе значення освіти і національного виховання.

Переконливим прикладом успішного функціонування і належного застосування отриманих навичок і знань була, є і буде Києво-Могилянська академія. Академія – один із символів освіченої, модерної, прогресивної України. З моменту створення до сьогодення найголовнішим її завданням є виховання достойних, думаючих і фахових випускників, здатних взяти на себе відповідальність за власну долю, і за майбутнє своєї країни.

Цікаві факти історії Могилянки, її фундаторів і студентів зробили цю зустріч насиченою і корисною. У кожного з присутніх було що додати, або поділитися думками, які виникли під час обговорення. Кожна зустріч в клубі має не тільки інформативний, але й життєствердний, оптимістичний характер. У всіх випробуваннях, які випадали на долю України, а їх ніколи не бракувало в усі часи, країна виходила переможцем, переможемо і тепер!

***

Казка українського довкілля

20 жовтня в Літературознавчому розмовному клубі відбулась чергова зустріч учасників, присвячена екологічній ситуації в Україні і світі.

Один із учасників клубу, пан Дмитро має чималий досвід у вивченні і застосуванні на практиці знань по цій темі. Починаючи від визначення поняття «екологія», історичних традицій, які невід’ємно були пов’язані з релігією і формували екологічний світогляд людини, продовжуючи станом екологічної енергетики та її кризовими явищами сьогодення – все це знайшло відображення в інформативній, насиченій науковими фактами, розповіді.

Перехоплювало подих від перспектив розвитку екологічної архітектури, сучасного екологічного транспорту і світлої «казки» майбутнього. В цей тривожний холодний осінній день всі присутні чудово розуміють, що будь – яка казка може здійснитись тільки завдяки силі і мужності наших захисників, які на полі бою нищать не казкових, а реальних жахливих істот, які є загрозою всьому живому.

Екологія, це наука, що вивчає закономірності відносин між організмами одного роду та оточуючим їх довкіллям, розширюючи їх на соціальний устрій суспільства, міждержавні стосунки, співробітництво при об’єднанні держав для вирішення глобальних проблем всієї планети. Таку проблему, в тому числі і екологічну, вирішує зараз Україна і сподівається на підтримку і допомогу всієї планети.

***

«Свято в селі»

13 жовтня відбулась зустріч учасників Літературного розмовного клубу. Своїми літературними замальовками про українське село і особливості святкування в селі поділилась учасниця клубу, пані Адель. У творчій співпраці з чоловіком, паном Володимиром, який створив яскраві картини до її розповіді, вони на деякий час дозволили всім присутнім знову потрапити у тепле літо і насолодитися його яскравими барвами.

Пані Адель і пан Володимир – архітектори і художники. Натренованим професійним оком вони підмічають найтонші деталі і створюють словом і різними художніми техніками ліричні пейзажі рідної природи Київщини. Пані Адель з любов’ю і ніжністю згадує сільських дівчаток, яких вона навчала малюванню, деяких колоритних односельців, які стали прототипами її казки.

Вміння помічати красу навколо, ділитися власними творчими здобуткам з оточуючими, не «економити» на позитивних емоціях, а розділити з іншими – одне з головних завдань таких зустрічей. Вільне володіння рідною мовою, її вдосконалення під час спілкування – це також мета нашого клубу.

***

Україна і світ. Американські ремінісценції

Роздуми американського досвіду очима українки

29 вересня в бібліотеці імені Михайла Слабошпицького відбулась чергова зустріч учасників Літературного розмовного клуба. До неї можна сміло застосувати гасло: «чужому навчайтесь і свого не цурайтесь». Своїми враженнями від закордонних поїздок і стажування в численних країнах світу ділилася учасниця нашого гуртка, кандидат філологічних наук, викладачка декількох ВНЗ, пані Аліса.

Вона зробила акценти на базових принципах життя в США. Серед основних – власна відповідальність за життя і благополуччя, найсуворіші правила гігієни, дотримання політкоректності і особистісного простору людини. Було цікаво почути власні враження пані Аліси від США і співставити з тими стереотипами, які склалися у нас від прочитаного і побаченого раніше . Лекція вийшла інформативною, несподіваною, а якщо врахувати, що проводилась вона в формі дискусії, дуже цікавою. Багаторічний досвід роботи викладача і лектора також цьому посприяв.

Хосе-Марія Арце слушно зауважував: «Мова зникає не тому, що її не вчать інші, а тому, що нею не говорять ті, хто її знає». Учасники нашого клубу мову знають, а заохочувати та надавати їм можливість цікаво і змістовно нею спілкуватися – одне з завдань, яке ставлять перед собою бібліотекарі.

***

«Олена Теліга – ідеал жінки, ідеал борця за ідею Української державності»

народилася в липні 1906-го в інтелігентній родині – мати з Волині з сім’ї православного священика, батько з Донеччини був відомим фахівцем, гідротехніком-практиком. Майбутня поетеса народилася у Підмосков’ї, а в 1918 році родина переїжджає до Києва. І саме тут вона відчула, що це її дім. Ще в 1917-му, після відвідин України разом з батьком, Олена писала Наталії Лівицькій-Холодній «…лише літо, і то не часто, ми проводили на рідній для батька Харківщині, але в ріжних місцях, так що і вона не була моїм «домом». Для мене цим домом став Київ». Але спокійне життя обірвалося – Україну охопила революція.

Еміграція.
Студентське життя у Празі,
активна участь у літературних вечорах,
зустріч з майбутнім чоловіком – Михайлом Телігою,
Дмитро Донцов розгледів поетичний талант молодої поетеси,
переїзд до Кракова і визначальна розмова з Олегом Ольжичем – після цієї розмови Олена Теліга взялася до активної роботи в ОУН
в 1941-му поетеса повертається до Києва.
Вона зробила свій вибір…
21 лютого 1942 року в Бабиному Яру її разом з іншими діячами ОУН розстріляли фашисти.

Так, 1 вересня в Літературознавчому розмовному клубі зустріч була присвячена видатній українській поетесі та громадській діячці, яка присвятила своє коротке, але насичене активною діяльністю життя за незалежність України.

Олена Теліга – яскравий приклад того, що істинна творчість актуальна у всі часи. Доказом тому служать героїчна реальність сьогодення, яку проявляють наші захисники і для яких, за словами Олени Теліги «найгостріше слово Україна».

***

Аполлон Мокрицький. Учень і учитель геніїв.

Після невеличкої літньої перерви відновилися зустрічі у Літературознавчому розмовному клубі.

Слухачі ознайомились з творчою спадщиною художника із Пирятина Аполлона Мокрицького, який приймав активну участь у викупі з кріпацтва Тараса Шевченка і був одним із його найближчих друзів. Успішна викладацька діяльність Мокрицького сприяла становленню мистецької майстерності Шишкіна, Маковського, Перова, Прянішникова.

Український вплив позначений на багатьох сферах «вєлікой руской культури», бо дотичними до її формування були саме українці. Полтавець Котляревський, художник із Ніжина Венеціанов – геніальні таланти, які навчали А. Мокрицького, заклали фундамент для його подальшої мистецької і викладацької діяльності. За словами одного з учасників клубу, відновлення зустрічей є «потужними ліками для душі»

***

«Нехрестоматійний Стус»

Сьогодні, 23 червня, в Літературному розмовному клубі бібліотеки відбувся перегляд художнього фільму «Заборонений». Цей художній повнометражний фільм розповідає про життя і загадкову смерть відомого поета-шістдесятника, правозахисника, Героя України — Василя Стуса.

Його постать настільки значуща і потужна в історії нашої країни і літератури, що читачі віддали перевагу обговоренню, аніж просто перегляду фільму. Цікаві факти біографії поета, думки інших видатних політичних діячів і учасників Хельсінкської правозахисної організації, членом якої він був – кожному з учасників клубу було що додати.

Також всі присутні ознайомилися з літературою про талановитого українського поета.

В цей день Святої Трійці та Зелених свят хочеться побажати учасникам нашого Літературного розмовного клубу і всім користувачам бібліотеки сили, душевного і фізичного здоров’я та такої ж незламної віри в нашу перемогу і посильної допомоги для її наближення.

Гра про Україну

«Шевченко питає»

Цікавий формат спілкування в нашому Літературному розмовному клубі

В кожному дорослому, незважаючи на вік, живе дитина. В цьому можна було пересвідчитись під час цікавої, змістовної гри «Шевченко питає». 6 розділів : Постаті. Географія. Культура. Історія. Символи. Мова. Дати, вражаючі факти, гумор – все разом зробило цю зустріч невимушеною і пізнавальною. Спілкування наших користувачів зайвий раз доводить – не важливо скільки тобі років, головне – не втрачати бажання пізнавати нове.

Мандруючи Україною.

Розмова про туристичні цікавинки країни.

У День друзів щирим і змістовним було привітання всіх учасників Літературного розмовного клубу подружжям Аделі і Володимира Гриневичів.

Багатогранні і різнопланові інтереси і таланти цих людей наповнюють їх свята і будні особливим змістом і роблять цікавими співрозмовниками і лекторами.

Цього разу темою зустрічі були туристичні спогади пані Адель. ЇЇ багаторічна педагогічна робота і досвід організаторки численних подорожей для своїх учнів, дали багатий матеріал для цікавих дорожніх замальовок, а любов пана Володимира до малювання всюди і завжди, зробили ці нотатки зримими в буквальному сенсі. Це була перша зустріч, коли її проводили учасники клубу, але вона проілюструвала наскільки інформативними і несподіваними можуть бути розповіді і інших учасників нашого клубу.

Бажання поділитися власними думками, досвідом і враженнями – чи не найголовніше досягнення роботи клубу за ці роки.

«Брат за брата»

Про значний вклад у сприянні успішного розвитку українського друкованого слова братами Капрановими сказано багато. Завдяки їх наполегливості, неординарності, творчому підходу до поширення і популяризації української книжки і українських авторів цей ринок почав приносити певні доходи і видавцям і авторам.

Яскравим свідченням цьому стала Книжкова країна, великий книжковий ярмарок на ВДНГ. На жаль, в його участі приймав тільки один брат - Віталій Капранов. Несподівана смерть Дмитра була болючим ударом не тільки для родини, але й для всіх шанувальників сучасної української літератури. Світлій пам’яті Дмитра, а також життєву та творчому шляху письменників Капранових була присвячена зустріч у Літературному розмовному клубі.

«Те, що збереглось крізь віки»

Розмова про звичаї та традиції українців

Триває Великодній піст, який передує одному з найбільших християнських свят, що сягає своїм корінням в далеку давнину. Про зв’язок християнських і народних звичаїв, про те, як вони переплелись, збагачуючи та доповнюючи одне одного, йшла мова на зустрічі в Літературному розмовному клубі.

Тема знайома кожному, бо майже всі родини дотримувались їх, в міру своєї обізнаності, або релігійності. Учасники клубу розповіли багато цікавого, пов’язаного не тільки з християнськими, а й з народними традиціями святкування цих свят.

Перше травня – день спудеїв, яких багато було в Києві. Свої маївки вони проводили на території нинішній вулиці Кадетський Гай. Бібліотеці дуже щастить з читачами: розумними, ерудованими, творчими.

Його ім’я з плином часу не забувається.

Сьогодні, 14 квітня, на зустрічі в Літературному розмовному клубі йшлося про життя і творчість одного з найталановитіших архітекторів України, Польщі та Ірану – Владислава Городецького.

Він є прикладом всебічно обдарованої, багатогранної непересічної особистості. Неповторний, романтичний, історичний, класичний образ сучасного Києва в великій мірі завдячує і йому. Недарма, його творіння стали візитівкою міста, а його життя – прикладом наполегливості, винахідливості і віри у власні сили. Метою кожної зустрічі в клубі є нагадування про нашу багату і самобутню культуру, історію і особистостей, які їх творили.

Доречними виявилися доповнення присутніх на зустрічі архітекторів, викладачів КНУБіА пана Володимира і пані Аделі. Важливо, що у учасників виникають бажання або додати, або поділитись враженнями, вдосконалюючи мовні навички.

Розстріляне Відродження.

Втрачені життя та знищені долі.

Творцям Червоного ренесансу, репресованим більшовицькою владою діячам української культури була присвячена чергова зустріч в Літературному розмовному клубі бібліотеки.

Це була величезна трагедія, яку пережив український народ за весь період більшовицького панування, але ще й досі як слід не усвідомлена нами. Учасники клубу згадали видатних митців театру і кіно, письменників і поетів, яких безжальний каральний молот або знищив фізично, або розчавив морально. Знищено було 90% усіх видатних українців. Всі ті, хто хотів поєднати червоний колір з жовтоблакитним потрапили в пастку. Ті, хто звідали сталінські концтабори і мали щастя вийти на волю перед самою війною, утекли на Захід. Інші ж, виживши після таборів, у переважній більшості замовкли і до літератури не повернулися. Були й такі, що не звідали репресій, але воліли зачаїтися. І тому долі багатьох письменників ховають у собі чимало загадок.

Це переконливий урок про те, що в жодному разі не можна вірити імперії в усі часи за будь-яких обставин. Адже коли знищується мозок нації, то це веде до жахливого занепаду.

Вони не мають шансів постаріти.

Сьогодні в Літературознавчому розмовному клубі бібліотеки відбулось обговорення визначної ролі акторів Леоніда Бикова і Сергія Іванова на формування «модальної особистості» українця, що не дозволило, попри численні найжорстокіші репресії імперії, втратити прагнення до створення власної незалежної держави. Вони пішли з життя молодими; назавжди залишаться повними сил і енергії створені ними екранні і театральні образи.

Нагадування про тих, хто на різних історичних етапах в галузі науки і культури був відданим послідовником української ідеї - основна мета зустрічей в клубі. Не дивно, що на прохання учасників клубу в подальшому ми будемо знайомитись з творчістю і трагічною долею творців «Розстріляного відродження». З кожною зустріччю все активнішими стають учасники, все більше пригадують цікавих думок і фактів.

Лицедії Божою милістю М. Яковченко та Б. Брондуков.

Сьогодні, 18 лютого, в Літературознавчому розмовному клубі відбулась чергова зустріч, присвячена видатним українським акторам М. Яковченку та Б. Брондукову. Основною метою звернення до творчості цих легендарних діячів українського кіно було акцентувати важливість і значущість українського внеску в історію світової кінематографії.

Це була цікава і пізнавальна розмова-спілкування про трагічні і прекрасні моменти життя видатних творців феномену українського поетичного кіно. Акторам–геніям епізоду, випали такі страшні гіркі долі, що тільки сміх на сцені чи перед камерою дозволяв їм не зійти з розуму, та частенько позаочі плакати від безсилля.

Також одна із учасниць клубу поділилася спогадами свого дитинства і світлинами мами, яка була учасницею багатьох зйомок деяких легендарних фільмів.

За словами Оксани Забужко, колонізація - це коли історію чужої країни знають краще ніж власну. Бібліотека намагається поширювати та пропагувати надбання різноманітних складових української культури.

Ті, хто назавжди поза часом.

Видатні постаті українського кіно.

Справжній актор кіно здатний без видимої напруги прийняти запропоновані йому правила гри і залишатися при цьому самим собою. Вітчизняне кіно ніколи не втратить своєї популярності, попри численні негативні виступи різноманітних критиків у цій галузі.

Основною метою цієї зустрічі було освіжити нашу історичну пам’ять, нагадати про українське кіно, в якому творили О. Довженко, С. Параджанов, Л. Осика, І. Миколайчук, Б. Брондуков, М. Яковченко. Це тільки невелика часточка з тих, хто на віки уславив українське кіномистецтво. Своєю творчістю вони показали світу прекрасну, поетичну, правдиву Україну, сповнену краси і болю. Ціною за цю правду було життя і здоров’я.

Особливо цінними були спогади наших учасників, які відвідували закриті покази таких фільмів і приймали участь у подіях, про які йшлося.

«Михайло Слабошпицький - дослідник літературного материка»

Наша бібліотека пишається тим, що ми удостоїлися честі носити ім’я Михайла Слабошпицького. Ми вже ділились на сторінках соцмереж щедрими книжковими подарунками директора видавництва «Ярославів Вал» Світлани Короненко, дружини його засновника - Михайла Слабошпицького.

На жаль, пані Світлана на даний час не в змозі бути присутньою на зустрічі з читачами бібліотеки, яка носить ім’я її славетного чоловіка, але вона пообіцяла, що така зустріч обов’язково відбудеться.

Постать Михайла Слабошпицького настільки багатогранна та значуща як для історії, так і для літератури України, що ми не могли не поговорити про цю потужну особистість з нашими читачами. Безумовно, вони не раз чули про цього письменника та громадського діяча, але з задоволенням дізнались про багато цікавих деталей з його життя й творчості.

Про всі книжки видавництва "Ярославів Вал" Ви можете детально дізнатися на сторінці Нові надходження.

Коли сонце в тобі

На прохання учасників літературно-розмовного клубу 7січня в бібліотеці відбулась незапланована зустріч, присвячена видатному письменнику, педагогу, фольклористу, поліглоту (знав 20 мов), мандрівнику, музиканту Василю Єрошенку.

Всі свої знання і талант він присвятив допомозі в навчанні незрячим дітям по всьому світу. В три роки він осліп. Після школи для незрячих він без сторонньої допомоги їде до Королівського коледжу для сліпих у Лондоні. Потім були Японія, Таїланд, Бірма, Індія, Китай, Чукотка, Німеччина, Фінляндія. У Японії Василь досконало вивчив японську мову, писав дитячі книжки і вважається класиком японської дитячої літератури. В Ташкенті був директором школи для сліпих і розробив абетку для сліпих (за Брайлем), якою і досі користуються незрячі Туркменістану. Творча спадщина Василя Яковича Єрошенка розпорошена по світах і його внутрішнє сонце осяює багато кому внутрішню пітьму.

Родина Терещенків

Неоціненний внесок в розбудову України і Києва

У переддень Різдва ми в нашому літературно-розмовному клубі говорили про доброчинність і людей, які її творили і творять. Родина Терещенків є наочним прикладом успішного підприємництва і щедрої благодійності.

Всі покоління цього старовинного роду беззастережно дотримувались заповіту засновника роду Артемія Терещенка – 80 % від прибутків віддавати на благочинність.

В Глухові, рідному місті засновника родини, і в Києві, куди згодом перебрались його численні нащадки, про Терещенків нагадують лікарні, музеї, школи та інші учбові заклади, створені їхнім коштом. Всі Терещенки – талановиті підприємці та організатори виробництва в усіх сферах, якими вони займались і займаються. Мішель Терещенко, онук Михайла Терещенка з 2005 року проживає в Україні і планує й надалі розвивати тут свій бізнес. - «Я пишаюсь тим, що моїх предків знають за добрі справи»: Мішель Терещенко. Він має амбітні плани на перебудову і відновлення зруйнованої війною промисловості України.

На завершення циклу розповідей про меценатів мова піде про нашого сучасника, ім’я якого має честь носити бібліотека, Михайла Слабошпицького.

Українські меценати. Родина Симиренків.

Доброчинність – явище знайоме в Україні здавна.

Ще князі Київської Русі та славні гетьмани України сприяли поширенню освіти, будували власним коштом храми, опікувалися здібними, але бідними, дбали про знедолених.

Під час зустрічі у нашому літературному розмовному клубі ми розглянули долі членів славетної родини Симиренків. Їх підприємницький дар, помножений на наполегливість, завзяття і бажання послужити Україні, давали приголомшливі результати успішного здійснення планів і мрій. Незважаючи на намагання радянської влади зітерти навіть згадку про цих лицарів відданого служіння Україні, пам’ять про них завжди буде жити. Не дивно, що зараз майже кожен в Україні по мірі своїх сил і можливостей є доброчинником. Нам є з кого брати приклад.

Той, хто прокладав дорогу

Сьогодні, 26 листопада, під час зустрічі в Літературно розмовному клубі, ми з величезним задоволенням прослухали романс «Очи чёрные» і романтичну історію про велике кохання його автора Євгена Гребінки і Марії Ростенберг.

Ми згадали його дієву участь у появі «Кобзаря» та й взагалі у долі Т.Г. Шевченка. Для земляків з України Євген Гребінка став «бабою – повитухою» в імперському Петербурзі. Успішний, талановитий, щедрий і небайдужий – таким був «Пирятинець» в житті та гостросоціальним байкарем і спостережливим письменником в літературі.

Наступними героями наших обговорень ми обрали шляхетні постаті меценатів минулого. Тема дуже актуальна в наші часи, оскільки теперішнє всенародне волонтерство має історичне підґрунтя.

Незгасаючий інтерес до класиків

19. 11. 23 в нашій бібліотеці ми продовжили обговорювати життя і творчість класиків української літератури. Цього разу йшлося про письменників реалістів Івана Нечуя-Левицького і Панаса Мирного.

Знання і розуміння їх творчості вкрай важливе для осмислення подальшого розвитку української мови і літератури. Головною метою наших зустрічей є зміна уяви про творчість наших класиків як про нудну і нецікаву, яка втратила свою актуальність в наші дні.

Ми намагаємося показати їх живими, з притаманними їм звичкам, деколи досить незвичними, сильними і слабкими сторонами особистості. Після отриманої інформації, слухачі жваво обговорюють почуте, діляться своїми враженнями. Спілкування українською мовою збагачує лексичний запас, додає барвистості і емоційності, сприяє невимушеній легкості її вживання кожного з учасників гуртка.

Слабка мужня Леся

Цей оксюморон найкраще характеризує величну легендарну постать Лесі Українки.

« Хто вам сказав, що я слабка,

що я корюся долі?

Хіба тремтить моя рука

чи пісня й думка кволі?»

Під час спілкування в нашому літературному клубі ми згадали маловідомі широкому загалу факти з біографії Лесі та її видатної дружної родини. Косачі-Драгоманови не тільки генерували патріотичні суспільні ідеї, вони надихали і підтримували незламний український дух в інших, були взірцем відданого служіння. Леся Українка постала перед нами сучасною, щасливою, незважаючи на виснажливу хворобу, люблячою і коханою жінкою, яка прожила цікаве, змістовне, наповнене творчістю життя. Фізичні страждання вона в повній мірі компенсувала реалізацією своїх літературних задумів, відчуттям всебічної підтримки родини і своїх видатних друзів: Франка, Лисенка, Кобилянської та багатьох інших, кому була небайдужа доля України.

Теми для наших бесід обирають читачі. Вони не хочуть «відпускати» наших класиків і наступними обрали П. Мирного і І. Нечуя-Левицького.

«Те чого прагнеш, з тобою» - Григорій Сковорода

В бібліотеці відбулася чергова зустріч учасників розмовного клубу. Ми з’ясовували в чому полягає особливість філософії Григорія Сковороди, як його внутрішні переконання відображались в філософських та літературних працях.

Життя мандрівного філософа і поета – захопливий повчальний роман, з яким ми разом з учасникам намагались ознайомитись. Деякі факти біографії Григорія Сковороди були справжнім відкриттям для наших учасників.

М. Пимоненко. Світ української краси.

В нашому розмовному клубі ми завершили цикл розповідей про видатних українських художників минуло століття. Сьогодні мова йшла про Миколу Пимоненка – найвідданішого співця рідного краю, «майстра світла і води», як його називали сучасники.

Він відкрив світу шляхетний образ України. На його полотнах зображені красиві, горді, вбрані в національні строї українці, такі, якими вони були у повсякденному житті. Пінакотека, Мюнхен, і Лувр, Париж придбали його роботи. Виставкові зали Австрії, Німеччини, Франції, Італії та інших європейських країн з великим задоволенням демонстрували його картини.

Життєва правдивість звичайного побуту українського села, миттєвості, побачені на вулицях Києва - все це з великою художньою майстерністю відображено на його картинах. Вся його творчість – це беззаперечне зізнання в коханні рідному краю і власному народу. Кожен з наших учасників раніше вже бачив картини Миколи Пимоненка, але з великим задоволенням послухав про нього і помилувався його творчістю.

Тоталітарний каток. Повстання з попелу.

«Бойчукізм»

Літературний гурток продовжує свою роботу.

Логічним продовженням теми наших попередніх зустрічей стала розмова про творчість Михайла Бойчука і «Бойчукізм» про мрійників, реформаторів мистецтва, які відмовились від традиційного формату. Михайло Бойчук своїми творами дивував вибагливий Париж. Від бойчукістів в захваті були Відень і Берлін. В основі робіт лежала колективна творчість, повернення до історичної спадщини, сконденсованість художньої форми замість реалістичного відтворення. У Київському художньому інституті у 1920роки вони утворили цех, де спільно виготовлялись фарби і пензлі а також готові твори. Вони називали себе «зодчими Всесвіту», що творять ідеальний великий український стиль. На руїнах імперій поставала молода політична нація, яка завзято розбудовувала нову державу і розвиток власної культури. Більшовицькі ідеологи швидко поклали край мистецьким пошукам. В Україні запанував соціалістичний реалізм і великий терор.

Монументальні твори бойчукістів знищувались слідом за своїми авторами. Більшість з них знайшли свій останній прихисток в Биківні. До тепер зі спадщини проектованого ними «великого стилю» вціліли лише окремі ескізні або камерні роботи. Мета наших зустрічей – відновити історичну пам’ять про український монументалізм, який відображав свою епоху. При масовому захопленні муралізмом, що охопило наші міста останні кілька років, варто нагадати, що перші стінописи з’явилися у нас у 1919 році. Агресія імперії ніколи не припинеться. Сама доля братів Бойчуків і бойчукістів - трагічне цьому підтвердження. Вони відстоювали право бутити собою художніми засобами, а ми сьогодні – зі зброєю в руках. В обох випадках найвища плата - життя.

Український дух, втілений в картинах.

В бібліотеці відбулася чергова зустріч учасників літературного гуртка. Вона вкотре довела беззаперечну істину: живе спілкування однодумців – радість, яку не здатен замінити жоден найсучасніший гаджет.

Як з’ясувалося, наших учасників зацікавила тема українського живопису. Ми зупинились на творчості засновників Української Академії Мистецтв - братів Кричевських. Вплив кожного з них на подальший розвиток українського мистецтва є неоціненним.

Коли люди говорять однією мовою і мають спільні інтереси, проводити такі зустрічі легко і цікаво. На нашу наступну зустріч ми домовились спільно підготувати цікаві матеріали про Бойчукістів і український модерн взагалі. Наші користувачі зауважили, що подібні теми і зустрічі є вкрай корисними для підтримки бойового духу і віри в Перемогу. Такі слухачі і такі зустрічі дуже надихають.

«Гортаючи сторінки біографій видатних українських митців».

В бібліотеці відбулась традиційна зустріч учасників літературного гуртка. Цього разу йшлося про історичну справедливість – повернення Україні її геніальних митців. Музей мистецтва Метрополітен у Нью-Йорку, США після Архипа Куїнджі визнав українськими митцями Іллю Рєпіна та Івана Айвазовського. В Україні їх завжди вважали своїми і саме про нерозривні духовні й мистецькі зв’язки художників ми говорили.

Імперія крала і зараз підступно краде не тільки матеріальні, а й культурні надбання нашої Батьківщини. Понівечений музей Куїнджі в Маріуполі, а картини вкрадені. Під постійними обстрілами Чугуїв, батьківщина Рєпіна, окупована Феодосія – улюблене місто Айвазовського. Разом зі слухачами ми пригадали саме українські мотиви їх творчості і факти беззаперечної любові до України. Для бажаючих ми створили презентацію саме по українським мотивам в творчості митців. З нею можна ознайомитись в читальному залі.

«Та не однаково мені»

Шевченко – художник.

Це була особлива зустріч бесіда з учнями НРЦ №17: зворушлива і трішки сумна. На наших очах ці юнаки і дівчата крок за кроком дорослішали. Галасливими молодшими школяриками вони старанно працювали на майстер-класах, із задоволенням дослухались до веселих і ліричних мелодій у виконанні своїх однолітків із музичної школи, з готовністю сприймали нове про письменників і їх твори.

Почути про Т.Г. Шевченка було їх проханням, ми вже колись говорили з ними на цю тему, і що особливо приємно, вони запам’ятали і на останок захотіли послухати і побачити знову.

Сумно, що ця урочиста подія в їх житті відбувається на такому трагічному тривожному фоні. Ми знову згадували з ними мужній талант Кобзаря, слухали величний «Реве та стогне…» та переглядали картини талановитого О.Шупляка, присвячені Тарасу.

Вони поділилися своїми планами на майбутнє, а ми глибоко переконані, що все задумане здійсниться у мирній переможній країні.

Шкільний урок у бібліотеці.

Після тривалої перерви ми з задоволенням повернулися до практики проведення занять з шкільної програми у бібліотеці.

На прохання вчителів НРЦ № 17 нами був підготовлений і проведений урок по творчості Дмитра Павличка. Учні прослухали цікаві факти з біографії видатного літературного і політичного діяча. Вони із задоволенням підспівували Квітці Цісик при її виконанні «Двох кольорів» та спостерігали за пригодами золоторогого оленя в мультфільмі по казці Дмитра Павличка.

Мобілізація добра.

(інформаційна година до Дня волонтера)

«Усі, хто волонтерить, так чи інакше

пропускають той біль світу крізь себе.

Вроджена емпатія? Пристрасть до самопожертви?

Достеменно одне – вони ніколи не стоять осторонь.

Розгрібаючи найгірші, найбільш стресові ситуації,

самі залишаються притомними»

Ірена Карпа, письменниця.

Волонтерство закладено в генетичному коді українців. Багата традиціями культура нашого народу завжди давала настанови щодо способу життя в українському суспільстві, звичаї ставали законами, якими люди керувались щодня. Одним з них було побратимство — духовне споріднення та взаємодопомога, що забезпечувало допомогу у скрутну годину.

З першої хвилини повномасштабного російського вторгнення українці єднаються та проявляють мужність. Ми не лише безпосередньо боремося за наші цінності та незалежність, але й «голосуємо гривнею», збираючи кошти для волонтерських ініціатив.

Українці за характером емпатичні, вміють і хочуть допомагати. З війною ми стикнулися в 2014-му, і за вісім років не лише загартували свій дух, але й розвинули волонтерську культуру в Україні. З початку вторгнення рф на нашу територію в лютому 2022 року українці активізувалися ще більше. Благодійністю опікується чи не кожен, не звертаючи уваги на вік, сферу діяльності та досвід організації команд і процесів.

Українці гуртуються районами, селами, містами, щоб плести сітки, розшукувати дефіцитне обладнання та продукти й збирати мільйони на потреби військових за лічені дні. Волонтерською діяльністю займається й бізнес. Українські ІТ-компанії давно співпрацюють із благодійними організаціями Вони вже перерахували сотні мільйонів гривень. Крім того, вони запускають власні волонтерські ініціативи зі збору коштів для української армії.

Переважна більшість волонтерів шукають контакти, виходи на інших волонтерів або центри допомоги, регулярно возять гуманітарну допомогу в гарячі точки. Крім того, займаються самі і долучають інших небайдужих до збору коштів для придбання машин, бронежилетів, дронів, зимової форми для воїнів на передову.

Долучаються й до збору ліків для передової та клінік, наприклад, противірусні, кровоспинні, катетери.

Волонтери долучають друзів з інших країн і організовують доставку ліків, а також інших необхідних речей, в Україну. Не може не тішити, що іноземці активно включаються та підтримують українців. Що мотивує допомагати іншим? Люди полишають домівки та рятуються від війни, прихопивши лише найнеобхідніше. Волонтери шукають для переселенців тимчасове житло, готують їжу, збирають теплі речі та продукти першої необхідності.

У західних областях Україні місцеві волонтери активно допомагають з розселенням. Крім того, налагоджена допомого дитячим будинкам і геріатричним центрам. Долучаються волонтери й до менш масштабних, але зворушливих ініціатив. Наприклад, з командою волонтерів готували чай і каву на львівському вокзалі для новоприбулих. Це залишає приємні відчуття і додає оптимізму для розгублених і змучених невизначеністю переселенців.

Домашні улюбленці теж не залишаються без уваги – волонтери стежать за ситуацією в притулках, забезпечують їх кормом і, за потреби, забирають тварин до себе для заспокоєння, адаптації та лікування.

Якщо узагальнити, то саме бажання бути корисним хоча б одній із мільйона жертв війни – розділити з нею горе, подарувати позитивні емоції – спонукає українців ще більше займатися волонтерством. Вчиняй так, як хотів би, щоб поставилися до тебе в скрутному становищі. Волонтерські будні – це постійне спілкування з людьми та швидка організація процесів. Як доставити продукти, де знайти обладнання, звідки залучити кошти для закупівлі необхідного – з цим волонтери стикаються щодня.

Найважче в роботі волонтера – це просити гроші:

«Ми залучаємо всі можливі ресурси для пошук фінансування. Збираємо по копійчині, багато допомагають свої. Проте певні речі мені досі незрозумілі. Наприклад, коли люди, маючи фінансові можливості переказувати кошти на рахунок благодійної організації чи фондів, просто “дуже переживають”. Зараз, навпаки, треба об’єднуватися, а гарний вчинок – не обов’язково великий» - каже один з волонтерів. Історії волонтерів, які ще вчора не думали, що зможуть дістати «квітку папороті» для земляків, витримка, сердечність і вміння єднатися, навіть якщо до того мали різні погляди чи спосіб життя, змушують ще більше пишатися українською нацією. Ми заново налагодимо життя, розберемося з наслідками та відбудуємо країну, але спочатку – ПЕРЕМОГА!

В бібліотеку – за позитивними емоціями.

Вже давно бібліотека – не формальна книгозбірня. Сюди приходять не тільки за цікавою книжкою, потрібною інформацією, або можливістю попрацювати в інтернеті. Бібліотека створює особливу ауру, яка приваблює цікавих творчих людей. Саме тому у наших користувачів виникає потреба ділитися своїми здобутками з оточуючими. Більшість наших виставок тому яскраве підтвердження. Люди охоче демонструють свої художні доробки: світлини, в’язання, вишивання, малярство, вироби з бісеру. Це, так би мовити, «матеріальні» прояви. Багаторічний досвід спілкування з користувачами довів, що у людей існує велика потреба у спілкуванні. Холодний блиск монітора і тисячі «друзів» у соціальних мережах не взмозі (на щастя) замінити цінність живого людського спілкування. Виникла ідея створити майданчик для обміну думками, цікавою інформацією, враженнями від прочитаного і побаченого.