четвер, 27 липня 2017 р.

Київська Русь – твоя слава над світом хай лине.
Що таке Київська Русь? Для більшості людей це велична і могутня ранньосередньовічна держав, що простяглася від берегів Чорного моря до туманних і холодних просторів Балтики, від Карпатських гір до Волго-Окського межиріччя. Пригадується карта зі шкільного підручника історії під назвою «Київська Русь 10 – 13 ст.
Імена і образи князів всім нам добре знайомі не тільки з книжок і підручників, ми по декілька разів на день стикаємося з ними в повсякденному житті коли зазираємо до гаманця. Вони були дуже різними і за звичками і за пріоритетами у розбудові держави. Велична княгиня Ольга з малим сином Святославом при правлінні застосовувала мудрість і хитрість, коли потрібно, на її думку, навіть жорстокість. Вона запровадила перші в Київській Русі «реформи». ЇЇ син Святослав відзначився як князь-воїн. За часів правління її онука Володимира була започаткована нова доба в історії Київської Русі, а син Святослава отримав звання Великий. У центрі його уваги був насамперед добробут населення, а не загарбання земель і збір данини. Володимир Великий запровадив християнство як державну релігію на Русі. Цю подію, без сумніву, можна вважати найголовнішою за весь час правління Володимира і доленосною в історії нашої держави. Ідеологічна перебудова в ньому самому і в усьому давньоруському суспільстві відбувалась зовсім неспокійно. Утвердження нового стикалося із жорстоким опором старого. І все-таки нове пробивало собі дорогу. Воно історично було потрібне Русі. В країні почали відбудовувати церкви та монастирі. Особливо багато зявилось їх у Києві (Десятинна, Києво-Печерська Лавра). 



Після впровадження християнства в державі зявилося літописання, стали набувати поширення наука і освіта. Спорідненість Київської Русі з християнським світом зумовила її небачений історичний, суспільний і культурний розвиток. Найбільшого розвитку вона досягла під час правління Ярослава, прозваного Мудрим, сина Володимира. За Ярослава виріс новий Київ – «град  великий». Ярослав започаткував книжну справу і зібрав колекцію рукописних книг. Це була перша бібліотека на Русі. Войовничий запал змінився  розважливістю, добротою серця, а це зумовило його поворот до світу прекрасного. Людина талановита, мудра, він назвав головний храм міста і всієї держав «Софія» в перекладі з грецької – «мудра». Про архітектуру храму написано багато книг різними мовами. ЇЇ ікони і фрески через віки вражають красою і довершеністю. Недарма вона включена до складу світового надбання людства.  Завдяки піклуванню Ярослава засновувалися монастирі, які перетворювалися на осередки культури і освіти. Головою Руської церкви – митрополитом  Київським став русич Іларіон, автор релігійного твору «Слово про закон і благодать».За часів  правління Ярослава Київ ряснів  понад 400 церквами – саме тоді його почали називати «Золотоверхий». Чудовою прикрасою столиці стали «Золоті ворота». За часів Ярослава була створена «Руська Правда»- збірник норм давньоруського права. Держава в добу його князювання досягла вершини політичної могутності.



Захоплююча історія власного народу, яскраві особистості, які її творили, мужні і шляхетні воїни, яки без вагань віддавали життя за рідну землю – все це оживає на сторінках українських письменників. Події тих далеких часів роблять їх близькими і доступними сучасним читачам. Про більш детальну інформацію можна дізнатись у нашій бібліотеці.




Використана література: 
М. Аркас «Історія України – Русі», Вища школа, 1993;
М. Грушевський «Історія України – Руси», Київ, Наукова думка», 1992;
О. Толочко « Київська Русь», Київ – 1998;
М. Лябах «100 перлин архітектури  Середньовіччя», Київ, Київський дім», 2001;
І.Ломачинська «Монастирі України»,  Балтія – Друк, 2015;
М.Слабошпицький « З голосу нашої Кліо», Київ, Махаон, 2003;
В.Горський « Святі Київської Русі»,Київ, Абрис, 1994;
«Мистецтво Київської Русі», Київ, Мистецтво, 2015;
« Українська графіка ХІ – початку ХХ ст..», Київ «Мистецтво», 1994;
Н.Пушкарева « Женщины Древней Руси», Москва, « Мысль», 1989;
« Українки в історії», Київ, « Либідь», 2004;
З.Мензалюк « Наши церкви», Соняшник, Київ, 2002;
Р.Володимир « Андрій Первозванний», Київ, «Україна», 1997;
П.Толочко «Володимир Святий», «АртЕк», Київ, 1996;
В.Чемермс «Ярославна», роман – есе, Київ-2011;
Р. Іваненко « Отрута для княгині», Київ,»Спалах», 1995;
П.Загребельний «Первоміст»,Харків, «Фоліо», 2003;
В.Чемерис « Її звали янголом смерті»,Київ, « Український письменник», 1999;
П.Загребельний « Диво», Харків, «Фоліо», 2006.

неділя, 23 липня 2017 р.

              Іван Мазепа. Ідея незалежності й соборності України.

Державний діяч і політик найвищого ґатунку, найвправніший дипломат тодішньої Європи, полководець і водночас поет, у поезії якого найсильнішими були патріотичні мотиви, уболівання за долю України. Різноманітна природна обдарованість поєднувалася в ньому з високою освіченістю. Гетьман Іван Мазепа намагався зробити з України європейську державу, підняти й зміцнити значення й престиж гетьманської влади, яка за десятиріччя руїни зазнала страшної девальвації. Жодний із гетьманів не зробив так багато, як Мазепа для розвитку культури та духовності українського народу. Спроба цього гетьмана вирвати Україну з-під московського ярма, реалізувати велику ідею незалежної самостійної Української держави зазнала поразку. Але протягом трьох століть ця ідея жевріла в серцях найкращих синів і дочок українського народу. Корені сучасної незалежної України повною мірою лежать у великій ідеї Мазепи. Іван Мазепа походив із значного шляхетського роду, волинського чи подільського походження.  Батько гетьмана, Степан-Адам Мазепа, належав до партії Виговського і брав участь в укладенні Гадяцького договору. Мати його, Марина-Магдалина, зі старого шляхетського роду Мокієвських, належала до видатних жінок. Втративши чоловіка, вона віддалася громадським та церковним справам. З 1686 року була ігуменією Києво-Печерського Вознесенського монастиря. До смерті, в 1707 році, була дорадницею сина-гетьмана. Іван Мазепа вчився в Києво-Могилянській колегії, потім в Єзуїтський колегії у Варшаві, продовжив освіту в Західній Європі, де навчався артилерійській справі.  Гетьман знав польську, латинську, італійську, німецьку мови, «досить міцно» татарську. Любив, відвідуючи Київську академію, промовляти перед академіками «мовою Тіта Лівія та Ціцерона». Був пристрасним бібліофілом, мав багату бібліотеку: дорогоцінні оправи з гетьманським гербом, найкращі київські видання, німецькі й латинські інкунабули, багато ілюстровані старовинні рукописи. Оскільки Мазепа у свій час навчався в Києво-Могилянській Академії і в Падуанському університеті, відвідав кілька Європейських країн, міг порозумітися з багатьма співрозмовниками,  володів вісьмома мовами. Історична ерудиція Івана Мазепи викликала захоплення тих державних і військових діячів, з якими він спілкувався. Він був знавцем літератури, власником найкращої в Україні великої і цінної бібліотеки з інкунабулами, старовинними рукописами, раритетними виданнями на багатьох мовах. За правління Івана Мазепи, для Києво-Могилянської академії було споруджено новий буди­нок, цей заклад вступив у період свого розквіту. Саме ста­раннями Івана Мазепи заклад одержав у 1694 р. звання Академії. Кількість студентів досягла 2 тис., пізніше, після Полтавської битви, вона зменшилась, а в середині сторіччя коливалася в межах 600—1100 осіб. Переважали вихідці з Лівобережжя, але навчалися і студенти з Правобережної України, прибувала на навчання молодь із Закарпаття, Білорусії, Росії, південнослов'янських країн, Молдавії. В академії навчалися діти духовенства, козаків, міщан. Він цінував і розумів високе мистецтво, схилявся перед красою жінок. Майстер епістолярного жанру, він був незрівнянним красномовцем. І над усім панували його могутній дух і відданість, готовність до самопожертви заради великої патріотичної ідеї. Іван Мазепа виявив себе як великий покровитель і меценат національної культури, мистецтва, науки, православної церкви. Всякими способами Мазепа допомагав, сприяв розвитку освіти в України. У Києві, Чернігові, Переяславі та інших містах і навіть селах фундував школи, бурси, шпиталі, наділяв маєтностями українські монастирі, які на той час були вогнищами просвіти завдяки власним школам і друкарням. Мазепа взяв під свою опіку Києво-Могилянську Академію, дбав про її розвиток, щедро обдаровував її маєтностями. У 1693 році наново побудував братську церкву Богоявлення, поставив новий будинок для Академії, щоб поліпшити умови "всякому з малоросійських дітей, хотящему вчитись.




Гетьман щедро фінансував розвиток мистецтва, зокрема архітектури й малярства, прикрасив українські міста спорудженими й реставрованими чудовими храмами, розбудував в Україні на свій кошт, а також використовуючи військовий скарб близько 20 церков. Різні за виконанням, величні, розкішні споруди водночас мають і спільні риси, названі мистецтвознавцями "Мазепиним барокко". Не тільки талант будівничого, а й витончений художній смак гетьмана втілився в цих церквах. Він відновив Києво-Печерську Лавру, обніс її кам’яною стіною, поставив дві гарні брами з церквами над ними. Після Петра Могили гетьман Іван Мазепа своїм коштом обновив Софіївський Собор і побудував Софійську дзвіницюВ Пустинно-Миколаївському монастирі в Києві вибудував у 1690 році нову величаву церкву св.Миколая. Поставив Мазепа також велику церкву Вознесіння в Переяславі. Не дивлячись на багату літературу, присвячену Мазепі, його особистість залишилася на сьогодні найзагадковішою постаттю у вітчизняній історії. Великий гетьман Іван Мазепа цікавив дослідників насамперед як визначний державний і політичний діяч, як освічений меценат, що сприяв розквіту в Україні літератури, мистецтва, архітектури. Об'єктом уваги західноєвропейських романтиків були  історія та фольклор України. Зокрема, величний і водно­час глибоко трагічний образ гетьмана Мазепи знаходимо в однойменних поемах Байрона та Гюго, в віші Б. Брехта та багатьох інших зарубіжних письменників. Пригоді, яка трапилась під час перебування Мазепи на службі у польського короля присвячені картини Жеріко і Делакруа.В Паризькому художньому салоні 1827 р. була виставлена картина Буланже «Мазепа», яка отримала високу мистецьку оцінку. Постать цього непересічної особистості не могла не найти відображення у творчості українських письменників. В різні часи про нього писали М.Старицький, Б. Лепкий, С.Руданський, Л.Горлач, В.Верховинець. Багато наукових праць вітчизняних вчених присвячено І.Мазепі.




Використана література:
Чухліб Т.В.- Гетьмани України – Русі. – Донецьк: «ВКФ «БАО», 2012.
Кресін О.В. Мазепинці. – К., 1994.
І.Мазепа і Москва. Історичні розвідки і статті.- К., 1994.
Мазепа. Людина і історичний діяч. – К., 1991.
Реєнт О.П., Коляда І.А. Усі гетьмани України. – Харків: Фоліо, 2007.
Павленко С. І. Мазепа як будівничий української культури. – К.:»Києво-Могилянська акад.»    
Журавльов Д. В. Мазепа : людина, політик, легенда. – Харків: Фоліо, 2008.
Сергійчук В. Кого зрадив гетьман Мазепа. – К.,1991.
Мицік Ю. І.Мазепа. – К., 2007.
Котляр М., Смолій В. Історія в життєписах. К., 1994.
Скляренко В., Харченко Т., Очкурова О., Рудичева И. 100 знаменитіх людей Украины.Харків:Фоліо, 2005.
Брати Капранови. Мальована історія України. Художники: Ю.Журавель, О.Костенко, Ю.Васін, О.Коллар, О.Бронзов, Р.Барабах. К.:Зелений пес.- 2013.
Макаров А. Мазепа – будівничий. – К., 1991.
Шевчук В. Просвічений володар: І. Мазепа як будівничий Козацької держави і як літературний герой. – К.: Либідь, 2006.
Б.Хмельницький, І.Виговський, П.Дорошенко, І Мазепа. Луцьк, 2012.
Павленко С. Оточення гетьмана Мазепи. – К., 2004.
Яворницький Д. Із української старовини. К.:Веселка, 2001.
Руїна. К., 2015.
Маланюк Є. ILLUSTRISSIMUS DOMINUS MAZEPA.- К.,1991.
Байрон Д. Поэмы и сатиры. М., 1981.
Брехт Б. Стихотворения, рассказы, пьесы.М., 1972.
Світової поезії світ. –К., 2003.
Гюго В. Мазепа. – Память століть - № 1 – 2003.
Старицький М. Руїна. – Харків: Фоліо, 2008.
Лепкий Б. З-під Полтави до Бендер. К.:Дніпро, 1992.
Лепкий Б. Не вбивай Батурин.-К.:Дніпро, 1992.
Лепкий Б. Мотря. – К.: Дніпро, 1992.
В.Сосюра. Мазепа. Поема. –К.:Дніпро, 2001.
Горлач Л. Руїна(або життя і трагедія І.Мазепи) – К.,2004.
Скринченко В. Дума про гетьмана Івана. – Вітчизна-№ 11-12.-2008.с.147.
Верховинець В. Хрест І.Мазепи. – Визвольний шлях.-№5-1993.
Славутич Я. «Озьмітесь всі за руки». Гетьман І.Мазепа як поет. – Київ,№3-1991.
Борщак І., Людина й історичний діяч. І. Мазепа.-К.,1992.
Пашняк Т. Поема Байрона «Мазепа» архетип характеристики інтертекстуальносі.- Київська старовина -№4-2004.
Наливайко Д. Поема «Мазепа» у контексті європейського романтизму:Літературознавче дослідження.-К.:Веселка, 2006.  


вівторок, 18 липня 2017 р.

Борець за волю народу
2017 року відзначається 110-річниця з дня народження письменника, археолога, культурно-політичного громадського діяча Олега Ольжича. На честь цієї дати в Національному музеї історії України відкрилася виставка, присвячена життю і творчості літератора. Голова Фундації ім. О. Ольжича Сергій Кот підкреслив особливу роль поета у літературі як за формою так і за змістом.


Син Олександра Олеся Олег Ольжич – яскравий представник дітей першої еміграційної хвилі, які спромоглися не лише зберегти, а й примножити пасіонарну енергію українського народу, зруйновану на Наддніпрянщині (репресії, голодомор, викорінення культури) «Хай воскресне столиця Андрія, Дух вояцький в народі» - такою метою жив Ольжич, як і його покоління за межами Батьківщини. Його вірші, пройняті цією ідеєю, друкувалися на сторінках еміграційної періодики поряд з поезіями Маланюка, Теліги, Клена. Зміст його творчості відповідав прагненню досягнення незалежності, консолідації України. Він намагався віршами пробуджувати українську пам’ять, формувати українську самосвідомість.  За аскетичною формою строф лірики Ольжича постає напружена думка борця, що простує над прірвою до великої мети. Все це на повен голос прозвучало у його поезії, де відчувається гаряче дихання сучасності, формули - гасла відтворюють атмосферу тривоги і готовності до боротьби. «Незнаному воякові» - це своєрідна політична програма українського підпілля тих літ. Виступаючи з прямим осудом безперспективної інерції українства, Ольжич закликає не примирятися з принизливим животінням раба. «Підзамча» - посмертна збірка Ольжича засвідчила високу культуру його художнього мислення, схильність до філософських узагальнень духовної дійсності, її драматичних колізій. Поета завжди цікавили горді й нескорені постаті. Його лірика – це сповідь воїна, відкритого й чесного в бою, який читко усвідомлює, що тільки ціною власного життя прокладається шлях до свободи, до виборення права бути складником генетичної пам’яті народу. Життя довело , що його жертовність була не марною. Саме зараз творяться нові взірці мужності і вірності Вітчизні, викарбовуються кров’ю нові легенди і нові герої.  



      

понеділок, 17 липня 2017 р.

Акторське таїнство Ади Роговцевої


«Чи пощастить вступити до Київського театрального інституту ім.Карпенко-Карого?» Це був вірний крок у творче майбутнє. З самих перших ролей Ада Роговцева назавжди зачарувала кожного, хто хоча б раз зіткнувся з її мистецтвом. Яскравий, невгамовний, пристрасний талант розкриває вона перед шанувальниками. Всі глядачі щасливо потрапляють у полон її магічного перевтілення на сцені, екрані. Невтомно крокує акторка по життю. А програма культурного волонтерства, яку вона здійснює, і яка діє і по цей день, дає життєдайних сил пораненим воїнам АТО та мирним мешканцям Донеччини. 16 липня вся країна вітала Аду Миколаївну, українського жайворонка, з ювілеєм. Здоров’я, творчого натхнення і мирного неба на довгії роки.







четвер, 13 липня 2017 р.

Література Німеччини
 Г. Гессе, Й. В. Гете, Г. Белль, С. Брант, К. Вольф, Ф. Кафка, П. Зюскінд, Г. Манн, М. Фріш, Е. Гофман, С. Цвейг, Е. М. Ремарк, Ю. Герман, П. Гандке, Ф. Дюрренматт, Й. Рот, Л. Фейхтвангер, В. Хольбайн – ці та інші видатні письменники і поети Німеччини внесли великий вклад у становлення і розвиток німецької літератури. А почала вона розвиватися з часів Лессінга, якого вважали засновником. Німецька література сповнена багатогранності та різноманітності, а твори письменників виходять у перекладах багатьма мовами світу. Протягом 1999 – 2009 років, німецькомовні автори тричі відзначалися Нобелівською премією з літератури. В українсько-німецький рік мов пропонуємо ознайомитися з великим вибором творів письменників Німеччини. Багато творів включено в обов’язкове прочитання школярами по шкільній програмі. У вищих навчальних закладах також вивчають творчий спадок найвидатніших письменників цієї країни. І тому до бібліотеки неодноразово звертаються студенти по книжки. 


На поличках де стоять книги вже відомих і знаних авторів є твори молодих початківців. З книг ми дізнаємося про історію, життя, культуру країни – це, як заочна подорож. 
Запрошуємо всіх бажаючих ознайомитися з даною літературою. Воно того варте.
 Бажаємо вам цікавого і пізнавального читання!


« Я хочу бачити світ по-своєму» Марк Шагал

Мистецтво цього художника в однаковій мірі вважають своїм, росіяни і білоруси. Як видатний, справжній майстер він своєю творчістю розсунув національні, релігійні і будь які інші рамки и став художником світу. А. Бретон називав мистецтво Шагала  «магічним універсамом». Твори його занурюють глядача у світ дитинства. Неймовірні персонажі, наприклад зелені кози або корови, у нього гуляють де забажають, люди ходять задом наперед, сидять на дахах, літають и перевертаються догори ногами, предмети знаходяться один в одному і витворяють ще казна що, те, що не піддається звичайній логіці. Це схоже на втілення дитячої мрії або сновидіння. Не даремно один із критиків назвав творчість Шагала нічною. Таке світосприйняття зберігав усе життя, він завжди був несподіваним і ексцентричним. Попри те, що життя Шагала було нелегким, більшість його творів сповнені любовю, свободою духу та вдячністю до Всевишнього за кожну хвилину буття. Чимало пізніх картин митця просякнуті невгамовними веселощами, музичністю та святковим настроєм. Протягом життя живописець був удостоєний багатьох почесних нагород, найвища з них – Великий хрест Почесного легіону Франції. У 1978 рр. у Луврі , усупереч установленим там правилам, була проведена виставка робіт живого художника. Сталося це на честь 90 – річчя Шагала. 



Навіть у поважному віці М. Шагал щодня працював. Митець прожив довге та плідне на творчість життя, протягом якого , на відміну від багатьох колег, не намагався сховатися від жорстокого та недосконалого світу у своїх фантазіях. Навпаки, він на прикладі власної творчості прагнув довести людству, що життя неймовірно прекрасне в усіх своїх проявах, а свобода і кохання – це Божий дар кожній людині, незалежно від національності та віросповідання. 


Дивовижні картини митця, що знаходяться в багатьох музеях світу, продовжують вражати та радувати людей містичними і водночас такими зрозумілими та рідними образами.





Використана література:
Скляренко В. 100 знаменитых художников 19 – 20 веков. – Харьков : Фолио, 2006
Ионина Н. 100 великих картин. – М.: Вече, 2003.
Наков А. Русский авангард. – М.: Искусство, 1991.
М. Шагал – книжный иллюстратор. – Ленинград, 1987.
Губарева М.В., Низовский А. Ю., 100 великих шедевров изобразительного искусства. – М. : Вече, 2006.
«Караван историй» - №7 – 2005
«Огонёк» - № 42 – 1995
«Крестьянка» - № 9 – 1998
Великие художники. Часть 117. – К., 2005. 

вівторок, 11 липня 2017 р.

«То був час патріотизму та мужності» (оборона Києва)


Ранок 11 липня – довгоочікуваний для танкістів генерала Клейста. Вже було добре видно міст через річку Ірпінь, по якому вони на 11 день війни першими увірвуться до Києва. Але коли мотоциклісти з бойової охорони заїхали на міст, їх знесло шквальним вогнем. Зважаючи на шквальний вогонь танки повернули назад. Тоді по мосту кинулися сапери з вибухівкою, щоб підірвати точки вогню, але були поховані під його руїнами, підірваного саме в цей момент. Так почалася героїчна оборона Києва, що тривала 71 день до 19 вересня 1941 року. Щоб захистити своє рідне місто, 200 тисяч киян влилися до лав Червоної Армії, 90 тисяч – у народне ополчення і винищувальні батальйони. Заводи і фабрики, під постійними обстрілами виробляли бойову техніку і боєприпаси, ремонтували зброю. У тилу ворога на Київщині боролись з окупантами 20 партизанських загонів. У місті було створено 13 винищувальних батальйонів і 19 загонів народного ополчення кількістю 32805 чоловік. Разом з воїнами Південно-Західного фронту вони зуміли зупинити ворожий наступ на Київ. Стійкість і героїзм киян змусили гітлерівське командування відмовитись від плану швидкого захоплення міста. Втративши 100тисяч солдат і офіцерів, німецька армія призупинила наступ. Наприкінці липня – на початку серпня бої на Південно-Західному фронті відновилися з небаченим напруженням. Оборона Києва сковувала дії противника на центральній ділянці радянсько-німецького фронту. У результаті київської оборонної операції загинув командуючий Південно-Західним фронтом генерал-полковник Кирпонос, начальник штабу фронту генерал Тупіков та багато інших командирів. Військова операція завершилася оточенням і взяттям у полон 665тисяч бійців і командирів Червоної армії, а також відступом радянських військ. У цей час українська інтелігенція і патріоти взяли на себе всі турботи щодо захисту городян і боротьбі з окупаційним режимом. Були створені підпільні дитячі будинки. Як згадує Д. Малаков, саме такі будинки врятували життя багатьом дітям.  



                                              

Біля буйних лоз та високих круч
На своїй росли ми землі.
Ой, Дніпро, Дніпро, серед темних туч
Над тобою мчать журавлі.            

Ти дививсь на бій, мов прибій ріки,
Ми в атаку йшли в перегін.
Хто в Дніпро поліг, буде жить віки, 
Якщо сміливо бився він.             

Ворог ліз до нас, ятрив біль без меж,
Смертний бій гримів, як гроза.
Ой, Дніпро, Дніпро, ти у даль течеш,
І вода твоя - мов сльоза.           

Кров фашистських псів, мов ріка,тече,
І для них настав час негод.
Мов Дніпро у скрес, ворогів січе    
Наша   армія, наш народ!
Слова Є. Долматовського, переклад М.Терещенко.
Музика М.Фрадкіна.                                                                                                                                                                                                                                                                           Пісня народилася в Ансамблі Київського особливого військового округу.
Прем'єра відбулася 31 грудня 1941 року
  



 



       
Список використаної літератури:
Книга Пам’яті України. Ч.1 – К., 2009
Вікоповний подвиг. Фотоальбом. К., 2006
Київ. Історичний огляд. К.,1982
Безсмертя. Книга Пам’яті України 1941 – 1945. К.,2000
Ясєв Г. Пам’ятки війни на карті Києва. К.,2005
Всенарорний пам’ятник Матері-Вдові. К.: Грані-Т., 2009
Города – герои Киев. М., 1977
Маршрути подвигу і пам’яті. Маловідомі сторінки столичного підпілля. К., 2002
Дніпровська ділянка поясу бойової слави. Жуків острів. К.,2004
Щоб жити. Розуміючи Київ. К., 2015
Гуменна Д. Хрещатий Яр (Київ 1941 – 1943). Роман – хроніка. К.,2001
З музейного досьє. Кузьма Дерев’янко. К.: Фенікс.,2016
Ілюстрована історія Києва. К.: Фенікс, 2012
Левітас Ф. Друга світова війна. Український вимір. К.: Наш час, 2012
Белімова Т. Вільний світ. К.: КСД., 2014

неділя, 9 липня 2017 р.

Будинки будуються руками, а дім створюється серцем та родиною.

Тема родини найшла своє відображення на сторінках багатьох художніх творів вітчизняних і зарубіжних авторів. Практично в творчості кожного письменника розглядаються проблеми сімейних відносин. Твори про сім’ю різнопланові – від прислів’їв та приказок до багатотомних саг.
Проблеми цілісності української сім’ї, родини завжди проходили червоною ниткою через творчість українських письменників. Родина є виявом української ментальності, носієм традицій, ставленням до внутрішніх і зовнішніх подій. Кожна людина є неповторною, з притаманними тільки їй індивідуальними якостями, тому і родина, яку вона створює є по своєму унікальною, але письменник здатен помічати типові явища і реакції на події, які є ознакою його часу. Яскравим прикладом слугують твори українських письменників, написаних в різний час, які є дзеркалом тогочасних подій. Квітка-Основ’яненко в повісті «Маруся» відображає народні уявлення про закони моралі і честі як щодо кохання, так і щодо сім’ї.
І.Нечуй-Левицький написав, напевне, найвідоміший і найяскравіший твір про родинні стосунки – «Кайдашева сім’я», показавши їх негативний бік. Хтось вважає, що Кайдаші сваряться через матеріальні проблеми, та то лише привід, справжня причина в егоїзмі й відсутності поваги одне до одного. Повість М.Коцюбинського «Тіні забутих предків» містить розповідь як про кохання Марічки та Івана, так і про родинне життя Івана з Палатною. Їхні стосунки не освячені коханням: є матеріальні статки, та немає духовної єдності, немає родини. В.Барка «Жовтий князь». Роман про голодомор, проте автор також показує, як чинилася руйнація сім’ї, коли дітей у школі налаштовували проти рідних батьків. Ці події розпочинають низку великих бід, які закінчуються фізичним винищенням мільйонів людей. У.Самчук «Марія» - твір про історію жінки, яка вміла бути вдячною за все, що дав їй Бог, любити і будувати свою сім’ю навіть тоді, коли, здавалося, життя було зруйноване. Письменник показує, як працею й терпінням, любов’ю і вмінням прощати Марія виплекала сімейне щастя. О.Довженко у повісті «Зачарована Десна» показав теплий світ дитинства, родинний затишок, створений любов’ю батьків, дідуся з бабусею і м’яким гумором, що допомогав долати усі  негаразди. У поемі І.Драча «Чорнобильська Мадонна» своєрідно розкривається тема матері. Вона мислиться тут не тільки як конкретна жінка, але як збірний образ матері людства. В.Симоненко «Лебеді материнства» - слова цього вірша стали символічними. В них відображено національний погляд у ставленні до матері: «Можна вибрать друга і подуху брата, та не можна матір рідну вибирати». В наш час, як і раніше письменник – це очі, думки та совість суспільства. Чесність, спроможність дивитись у вічі дійсності і відкрито говорити правду і є ознакою справжнього письменника. Його пильне спостереження є відгуком часу, правдивою картиною історичного періоду та його культурного пласту. Саме під такі критерії підпадає творчість О.Забужко, М.Матіос, І.Роздобудько, Л.Дашвар, В.Шкляра та багатьох інших талановитих авторів. В своїх творах вони не бояться показувати болючі проблеми української родини і торкатися гострих тем причин і наслідків їх виникнення. В бібліотеці є також широкий вибір зарубіжної літератури про родину і родинні стосунки від античних часів до сьогодення. Як би не змінювався світ, які б соціальні катаклізми не вирували навколо, на всі часи для всіх народів залишається актуальними слова Матері Терези - «Знаєте що зробити, щоб у світі був мир? Йдіть додому та любіть свою сім’ю»    





Використана література:
Барка В. Жовтий князь К.:Київська правда, 2003.
Самчук У. Марія. –К: Укр.письменник, 2007.
Квітка – Основяненко Г. Маруся. – К: Знання, 2009.
Карпенко –Карий І. Хазяїн  -К:Грамота, 2004.
Нечуй- Левицький І. Кайдашева сім’я- Харків: Фоліо, 2007.
Франко І. Украдине щастя. – Харків: Фоліо, 2008.
Пошуки прекрасного: Твори М. Коцюбинського. К.:Грамота, 2004.
Вільде І.Сестри Річинські. К.:Грамота, 2004.
Симоненко В. Ти знаєш, що ти людина. – К.: Дніпро, 1968.
Дашвар Л. Мати все. – Харків: КСД, 2010.
Забужко О. Казка про калинову сопілку. – К.:Комора,2013.
Олійник Б. Біла мелодія. – К. : Укр. Письменник.,1999.
Матіос М. Солодка Даруся. – Львів : Піраміда, 2005.
Багряний І. Тигролови. К. : Велес., 2007.
Талан С. Коли ти поруч. – Харків : КСД, 2014.
Белімова Т. Вільний світ. – Харків. : КСД, 2014.
Слоньовська О. Дівчина на кулі. – Харків.:КСД,2012.
Медвідь Г. Магда, батькова дочка. – Львів :Піраміда, 2007.
Печорна О. Грішниця. – Харків : КСД.,2015.
Куява Ж. Гордієві жінки. – Харків : КСД, 2015.
Українська культура - №10 – 12. 2015.
Лоренс Д. Любовник леди Чаттерлей. М., 1990.
Голсуорси Д. Сага о Форсайтах. – Харьков : Фолио, 1994.
Стендаль. Красное и черное. – К. : Рад. Школа., 1988.
Моэм С. Бремя страстей человеческих. – М.: Худож. Лит.,1991.
Остен Д. Гордость и гордыня. – М. : АСТ, 1999.
Диккенс Ч. Торговый дом Домби и сын. – М.:Худож. Лит.,1989.
Коллинз У. Женщина в белом. – К.: Феникс.,1991.
Маккалоу. Поющие в терновнике. – К.: Оберег, 1991.
Шоу И. Багач, бідняк; нищий, вор. – К. , 1995.
Гарсиа Маркес Г. Полковнику никто не пишет. Сто лет одиночества. – М., 1992.
Драйзер Т. Сестра Кери. – М.: Правда, 1986.
Пьюзо м. Крёстный отец. – М. : Пресса, 1992.