«То був час патріотизму та мужності» (оборона Києва)

Ранок 11 липня – довгоочікуваний для танкістів генерала Клейста. Вже було добре видно міст через річку Ірпінь, по якому вони на 11 день війни першими увірвуться до Києва. Але коли мотоциклісти з бойової охорони заїхали на міст, їх знесло шквальним вогнем. Зважаючи на шквальний вогонь танки повернули назад. Тоді по мосту кинулися сапери з вибухівкою, щоб підірвати точки вогню, але були поховані під його руїнами, підірваного саме в цей момент. Так почалася героїчна оборона Києва, що тривала 71 день до 19 вересня 1941 року. Щоб захистити своє рідне місто, 200 тисяч киян влилися до лав Червоної Армії, 90 тисяч – у народне ополчення і винищувальні батальйони. Заводи і фабрики, під постійними обстрілами виробляли бойову техніку і боєприпаси, ремонтували зброю. У тилу ворога на Київщині боролись з окупантами 20 партизанських загонів. У місті було створено 13 винищувальних батальйонів і 19 загонів народного ополчення кількістю 32805 чоловік. Разом з воїнами Південно-Західного фронту вони зуміли зупинити ворожий наступ на Київ. Стійкість і героїзм киян змусили гітлерівське командування відмовитись від плану швидкого захоплення міста. Втративши 100тисяч солдат і офіцерів, німецька армія призупинила наступ. Наприкінці липня – на початку серпня бої на Південно-Західному фронті відновилися з небаченим напруженням. Оборона Києва сковувала дії противника на центральній ділянці радянсько-німецького фронту. У результаті київської оборонної операції загинув командуючий Південно-Західним фронтом генерал-полковник Кирпонос, начальник штабу фронту генерал Тупіков та багато інших командирів. Військова операція завершилася оточенням і взяттям у полон 665тисяч бійців і командирів Червоної армії, а також відступом радянських військ. У цей час українська інтелігенція і патріоти взяли на себе всі турботи щодо захисту городян і боротьбі з окупаційним режимом. Були створені підпільні дитячі будинки. Як згадує Д. Малаков, саме такі будинки врятували життя багатьом дітям.  

                                              

Біля буйних лоз та високих круч

На своїй росли ми землі.

Ой, Дніпро, Дніпро, серед темних туч

Над тобою мчать журавлі.            

Ти дививсь на бій, мов прибій ріки,

Ми в атаку йшли в перегін.

Хто в Дніпро поліг, буде жить віки, 

Якщо сміливо бився він.             

Ворог ліз до нас, ятрив біль без меж,

Смертний бій гримів, як гроза.

Ой, Дніпро, Дніпро, ти у даль течеш,

І вода твоя - мов сльоза.           

Кров фашистських псів, мов ріка,тече,

І для них настав час негод.

Мов Дніпро у скрес, ворогів січе    

Наша   армія, наш народ!

Слова Є. Долматовського, переклад М.Терещенко.

Музика М.Фрадкіна.                                                                                                                                                                                                                                                                           Пісня народилася в Ансамблі Київського особливого військового округу.
Прем'єра відбулася 31 грудня 1941 року  

 

       

Список використаної літератури:

Книга Пам’яті України. Ч.1 – К., 2009

Вікоповний подвиг. Фотоальбом. К., 2006

Київ. Історичний огляд. К.,1982

Безсмертя. Книга Пам’яті України 1941 – 1945. К.,2000

Ясєв Г. Пам’ятки війни на карті Києва. К.,2005

Всенарорний пам’ятник Матері-Вдові. К.: Грані-Т., 2009

Города – герои Киев. М., 1977

Маршрути подвигу і пам’яті. Маловідомі сторінки столичного підпілля. К., 2002

Дніпровська ділянка поясу бойової слави. Жуків острів. К.,2004

Щоб жити. Розуміючи Київ. К., 2015

Гуменна Д. Хрещатий Яр (Київ 1941 – 1943). Роман – хроніка. К.,2001

З музейного досьє. Кузьма Дерев’янко. К.: Фенікс.,2016

Ілюстрована історія Києва. К.: Фенікс, 2012

Левітас Ф. Друга світова війна. Український вимір. К.: Наш час, 2012

Белімова Т. Вільний світ. К.: КСД., 2014