Весь цвіт українських акторів під крилом

                                   «Лебединої зграї»

                                  До 100-річчя В. Земляка

Василь Сидорович Земляк (справжнє ім’я — Вацлав Вацек) народився 23 квітня 1923 року в селі Конюшівці на Вінниччині в селянській родині. Під час другої світової війни воював у складі партизанського загону. Друкуватися почав після війни.  Саме в 1945 було видано його перші прозові твори. Основна тема творів Василя Земляка – нелегка доля хлібороба, проблеми відновлення від післявоєнної розрухи радянського села, недавнє військове минуле, партизанська боротьба з німецькими окупантами. 

 Творчість Василя Земляка практично з перших його серйозних кроків у літературі привернула до себе увагу, а після появи „Лебединої зграї” письменник  став об'єктом дискусій про українську прозу 70-х років. Разом із другою книгою („Зелені Млини”, 1976) цей твір був відзначений 1978p. Державною премією України ім. Т. Шевченка, витримав упродовж небагатьох років кілька видань.

Одна з найприкметніших ознак твору — багатство й виразність героїв, тонко вималюваних характерів. Кожен постає перед нашим зором як живий, думає, говорить і діє по-своєму. А разом узяті вони й утворюють ту цілісність, ім'я якій народ — у конкретно-історичній соціальній його характеристиці.   
Це був уже майже готовий сценарій, який потребував втілення на екрані. І от, в 1977 році, Іван Миколайчук сідає писати сценарій. Це було його творчим кредо.

Фільм «Вавилон XX» створювався в часи, коли українське поетичне кіно переслідувалося радянською цензурою. І тому виробництво «Вавилону XX» було під питанням, оскільки сам роман «Лебедина зграя» мав багато химерності та метафор. 

 Іван Миколайчук – режисер, співавтор сценарію і виконавець головної ролі, а акторами стали переважно його друзі, з якими він був знайомий ще з університетських часів.

 

 

У «Вавилоні ХХ» і соціальне, і політичне стає основним авторським меседжем, настільки прямим, як і прощальний погляд Фабіана крізь «четверту стіну» за мить до розстрілу: «Я буду проклинати вас із того світу» – говорить мученик устами Івана Миколайчука, дивлячись у вічі вбивцям.

 

ГЕО – експериментатор і футурист

Георгій (Юрій) Шкурупій – письменник-панфутурист, сценарист і редактор ВУФКУ, журналіст. Він був одним із лідерів українського літературного авангарду 1920-х років, жертва сталінського терору.

Майбутній поет побачив світ у сім’ї залізничника та вчительки.

Його називали вундеркіндом. Адже:

• В 17 років з’явилися друком його перші вірші і проза. А в 19 – вийшла його перша збірка віршів, де на обкладинці стояло: король футуропрерій Гео Шкурупій.
• Серед тогочасних літераторів він був наймолодшим.
• Вже в 17 років Георгій приєднується до першого літературного угрупування «Гроно».
• Паралельно знайомиться з лідером й натхненником українського футуризму Михайлем Семенком, стає членом першого футуристичного об’єднання «Фламінґо», правою рукою Семенка.  
• Він же запропонував для визначення українського поетичного авангарду неологізм «панфутуризм».
• В 1925 році Гео Шкурупій дебютував як прозаїк з книжкою «Переможець дракона» про машиніста потяга Хорна.

• Він створив новий жанр в українській літературі -  експериментальний роман – змішування жанрів і навіть видів мистецтва. Зразком цього жанру є роман «Двері в день», який вийшов в 1929 році.
• Його вірш «Барабан печалі», це шедевр української лірики ХХ століття.
• Шкурупій приніс у поезію «залізничну» образність.
• Він хотів бути першим у всьому: перша книжка сюжетної прози; автор першого експериментального роману; перше детективне оповідання «Провокатор», це перший детектив в українській літературі.

• Гео брав участь у гострих літературних дискусіях. Він був там, де цікаво, там, де пульсує життя.
• Він запровадив рекламу у літературі. У кінці книжки «Психетози» Шкурупій умістив пропозицію, що кожен міг вибрати на свій смак «слова залізні й фарфорові келихами і танками». Він виготовив їх власноруч механічним способом і без жодної хімії. Купити можна було оптом і поштучно — «нарізно» — в Києві, Харкові, Москві, Відні, Празі, Вінніпегу.

• Гео хотів написати роман про Кобзаря, але чи було цей твір написано, уже навряд чи вдасться встановити. Він надрукував лише розділи про Шевченка в «Новій генерації» та в київському журналі «Життя й революція» - «Повість про гірке кохання поета Тараса Шевченка».
• За роки творчості поет встиг видати щонайменше 20 книжок поезій, оповідань і памфлетів.

3 грудня 1934 р. письменника заарештовують за сфальсифікованим звинуваченням в участі в київській «терористичній організації ОУН». Його засуджують до 10 років ув’язнення у виправно-трудових таборах, але після перегляду справи 25 листопада 1937 року виносять смертний вирок. 8 грудня 1937 року письменника розстрілюють, а в 1957 році Гео Шкурупій посмертно реабілітований. 

Гео Шкурупій був справжнім в усьому, що торкалося його й чого торкався він – очима, душею, пером.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Великдень – найдревніше культове свято

Великдень – найсвітліше, найбільш шановане в народі свято. Воскресіння Сина Божого Ісуса, поряд з Різдвом та Трійцею вважається найважливішим церковним святом. А ще, Великдень, це древня назва одного з основних українських свят, пов’язаних з містерією народження світу. Наш народ зумів зберегти автентичність своїх прадавніх свят і мудро поєднати з християнськими традиціями. Ідея воскресіння, торжества світла над темрявою, добра над злом, життя над смертю присутня і в нинішньому святкуванні Великодня. Українці шанують свої звичаї і обряди, адже усі ці святкові традиції мали певне значення, символи, були оберегами.

 

Підготовка до Великодня починається з Великого посту, який триває сім тижнів. Особливе велике значення православні християни надають останньому тижню, що передує Великодню. А найважливішими днями вважаються Чистий четвер та Страсна п’ятниця.

Перед Великоднем наші предки обновляли хату, мили, підмазували, білили. Це своєрідне очищення після зимового періоду мало значення весняного оновлення життя.

В Чистий четвер перед Великоднем дівчата та господині розписують писанки і випікають паски. Паска – вона є символом Воскресіння, хлібом вічного життя. Процес приготування і випікання паски потребує особливої концентрації, спокою, добрих думок і молитов, щоб вона вийшла красивою і смачною. На пасці, як і на весільному короваї, «записують» магічні «замовляння» на щасливу долю.

Але справжньою «княгинею» Великодня є писанка. Писанка – символ народження світу, життєвої сили. Розписування писанки – давній ритуал, адже писанка – це оберіг життя. Варені в цибулинні яйця, що мають красивий червонястий колір, називаються крашанками або галунками, а писанкою називають живе яйце, на якому, власне, і «записуються» в символах всі магічні побажання. Таке яйце має цілющу силу і довго зберігається.

 

Великодня магія набирає найвищої сили в момент христосування – все прощенної любові, освячення всього сущого свяченною писанкою, що символізує саме ядро і барвисту потугу життєвої енергії творення.

 

 

 

 

 

 

 

 

                        Чарівна квітка України.

                         (на американській землі)

Її спів хоч раз почули понад 20 мільярдів людей. В 1998 році її голос назвали найбільш пізнаваним в США. Кажуть, він має магічну силу, заворожує і лікує. Вона співпрацювала  з Майклом Джексоном та Вітні Х’юстон. Попри все, українка Квітка Цісик, яка народилася і все життя прожила у США, завжди відчувала потужний духовний зв’язок зі своєю далекою Батьківщиною.

Батько Квітки був львівським скрипалем. Її бабуся, дідусь та мама жили у Львові до 1944 року. Родина була знаною інтелігенцією у місті. Втікаючи від окупації та радянської влади, у 1949 році опинилися у США. І вже там народилася майбутня співачка.

В дитинстві Квітка була пластункою – їздила у табори в гори, де вивчала українські пісні, звичаї і обряди. Після смерті батька Квітка шукала заробіток, як могла: пропонувала записи різноманітним компаніям, співала у нью-йоркських клубах. Згодом в Америці Цісик стала однією з найвідоміших і найдорожчих виконавиць джинглів до рекламних роликів. Голос крові і відповідне виховання в родині ніколи не полишали її інтересу до української музики.

Квітка Цісик записала два україномовні альбоми – «Квітка» у 1980 році, а також «Два кольори» у 1989-му. Це їй коштувало близько 200 тисяч доларів. Для їхнього запису вона наймала кращих музикантів Нью-Йорка, акомпанувала Квітці її рідна сестра Марія, а правильну українську вимову ставила мама.

«Ще ніхто і ніде так не заспівав пісні мого друга Володимира Івасюка, як це зробила Квітка», – так скаже потім Назарій Яремчук.

Квітка Цісик побувала в Україні лише один раз. У 1983 році вона приїхала із мамою у Львів, але ця поїздка не афішувалася і була майже таємною.

Письменниця Ірина Власенко написала теплу, правдиву книгу про «багато в чому трагічні випробування, які випали на долю маленької симпатичної жінки», дивної Квітки України, яка проросла на американській землі.

Приходьте до нашої бібліотеки, познайомтесь з дивною і хвилюючою долею нашої американської співвітчизниці.