«Почати треба з себе» - як не використовувати 

помилкові      слововживання.

Актуальні поради від Б. Антоненка-Давидовича.

Книга Бориса Антоненка-Давидовича «Як ми говоримо», яка вийшла друком 1970 року, стала знаковою для всіх, кого турбує стан розвитку і вживання української мови. В ній йдеться про чистоту мови, вказано на помилкове слововживання і русизми  у тодішній українській мові. Головну увагу й найбільше місце в книжці приділено похибкам лексичного й фразеологічного характеру, на які раз у раз натрапляємо в живій розмові, на сторінках періодичних видань, у наукових працях і в художніх творах.

“Боротьба за чистоту й високу мовну культуру — це боротьба за культуру взагалi. Дбати за очищення мови вiд усякого засмiчення й за дальше пiднесення її культурного рiвня — це обов’язок усього українського суспільства» - Б.Антоненко-Давидович

Декілька прикладів типових помилок:

зайняли перше місце                                    посіли перше місце

одержали освіту                                            здобули освіту

на протязі року                                             протягом року

вірні рішення                                                правильні рішення

рахую, що…                                                   уважаю/вважаю, що

задати запитання                                          поставити запитання

кидається в очі                                            упадати (упасти) в очі

Уживання слів, не властивих українській мові:

цікаві міроприємства                                   цікаві заходи

думки співпадають                                      думки збігаються

Недоречне вживання прийменника ПО

по моїй вині                                                    з моєї вини

по всякому поводу                                        з будь-якого приводу

трапилось по непорозумінню           трапилося через непорозуміння

по сімейним обставинам                            через сімейні обставини

Конструкції, у яких залишається прийменник ПО

йти по дорозі (дорогою)

піти по хліб, по воду, по допомогу…

пливти по річці, по морю (річкою, морем)

по гарячих слідах

по можливості, по змозі

орієнтуватися по компасу, по зірках

родич по батькові, по матері…

читати по складах

ім’я по батькові

по чайній ложці

по коліна у воді

видно по очах

по обіді / після обіду

чинити по совісті

Неправильне керування

вчити чому                                                        вчити чого

глузувати над ким                                             глузувати з кого

дивуватися чому                                               дивуватися з чого

дякувати кого                                                    дякувати кому

захворіти чим                                                    захворіти на що

Захист чистоти української мови, поради у складних випадках слововжитку, роблять цю працю Бориса Антоненка-Давидовича актуальною і донині. 

 

 

 

Творець українського словника – Б.Грінченко

9 грудня 1863 року на Харківщині у російськомовній родині відставного військового і  полковницької доньки народився первісток Борис. Взагалі в родині було п’ятеро дітей. Хлопчик почав читати у 5 років і на все своє недовге життя (47 років) зберіг потяг до книжок. Під час навчання в реальному училищі у Харкові його запроторили до в’язниці за читання заборонених книжок. Там він захворів на туберкульоз.

Більше ніяких освітніх заходів закінчити не довелось, а займався він самоосвітою. У 18 років  склав екзамен на звання народного вчителя і на учительських курсах познайомився з майбутньою дружиною Марією Гладіліною. 

У родині з’явилася Насточка. Вся родина спілкувалася українською. Для улюбленої донечки батьки писали перші книжечки, першу граматику та підручники. 

Упродовж 6 років Грінченко викладав у приватній школі Христі Алчевської на Луганщині. У Чернігові у нього була «неволя канцелярська». У вільний від роботи час родина упорядкувала музей Шевченка, організувала земську друкарню, видавала книжки для українців.  У  кімнаті Грінченків   завжди щось писали, редагували. Марія Грінченко, письменниця (псевдонім М. Загірня), перекладачка із десятка мов, узяла на себе більшу частину редакційної роботи. 

Настуся писала поезії, перекладала з англійської, єврейської, французької. Про Грінченка  говорили, що він – лицар обов’язку. В його доробку  чотири повісті, десятки оповідань кілька драматичних творів. 

Подвигом Грінченка був чотиритомний словник української мови. 

Непосильна робота спричинила сухоти. У цей час Настя захопилася політичною боротьбою. За це  вона потрапила до буцегарні. У в’язниці, під пильним наглядом жандармів 24-річній Насті довелося народжувати й померти під час пологів. Її маленька донечка теж невдовзі померла.

Батьки упродовж двох років видавали спеціальну бібліотечну серію «Книжки пам’яті Насті Грінченко».

Від хвороби згасає й Борис Грінченко. На позичені гроші, Марія везе чоловіка до Італії. Та врятувати не можна: 6 травня 1910 р., на цифрі 47 обірвалося земне буття Бориса Грінченка.

Марія привезла дорогий прах до Києва, поховала поряд із дочкою. На похоронах пролунало: «Він більше зробив, ніж прожив!»

  

                 Весь цвіт українських акторів під крилом

                                   «Лебединої зграї»

                                  До 100-річчя В. Земляка

Василь Сидорович Земляк (справжнє ім’я — Вацлав Вацек) народився 23 квітня 1923 року в селі Конюшівці на Вінниччині в селянській родині. Під час другої світової війни воював у складі партизанського загону. Друкуватися почав після війни.  Саме в 1945 було видано його перші прозові твори. Основна тема творів Василя Земляка – нелегка доля хлібороба, проблеми відновлення від післявоєнної розрухи радянського села, недавнє військове минуле, партизанська боротьба з німецькими окупантами. 

 Творчість Василя Земляка практично з перших його серйозних кроків у літературі привернула до себе увагу, а після появи „Лебединої зграї” письменник  став об'єктом дискусій про українську прозу 70-х років. Разом із другою книгою („Зелені Млини”, 1976) цей твір був відзначений 1978p. Державною премією України ім. Т. Шевченка, витримав упродовж небагатьох років кілька видань.

Одна з найприкметніших ознак твору — багатство й виразність героїв, тонко вималюваних характерів. Кожен постає перед нашим зором як живий, думає, говорить і діє по-своєму. А разом узяті вони й утворюють ту цілісність, ім'я якій народ — у конкретно-історичній соціальній його характеристиці.   
Це був уже майже готовий сценарій, який потребував втілення на екрані. І от, в 1977 році, Іван Миколайчук сідає писати сценарій. Це було його творчим кредо.

Фільм «Вавилон XX» створювався в часи, коли українське поетичне кіно переслідувалося радянською цензурою. І тому виробництво «Вавилону XX» було під питанням, оскільки сам роман «Лебедина зграя» мав багато химерності та метафор. 

 Іван Миколайчук – режисер, співавтор сценарію і виконавець головної ролі, а акторами стали переважно його друзі, з якими він був знайомий ще з університетських часів.

 

 

У «Вавилоні ХХ» і соціальне, і політичне стає основним авторським меседжем, настільки прямим, як і прощальний погляд Фабіана крізь «четверту стіну» за мить до розстрілу: «Я буду проклинати вас із того світу» – говорить мученик устами Івана Миколайчука, дивлячись у вічі вбивцям.

 

 

Криголам у замерзлому морі. Микола Руденко.

«Моїх чуттів розвіяна руїна

Нагадує в пісках померлу річку.

Та є ще Бог…

І є ще Україна…

Для них я збережу у грудях свічку»

Він народився на Донбасі, пройшов війну, писав вірші й фантастику, він відмовився зводити наклепи на невинуватих, його перестали друкувати та взяли під нагляд. Микола Руденко, співзасновник Української Гельсинської групи, письменник-фантаст, правозахисник і дисидент. Його доля ламає всі стереотипи. На свято Миколая 1920 року у шахтарському селі Юр’ївці на Луганщині у родині Руденків народився син. 

                            «У хаті глиняній, мов у печері,

                            Моє дитинство весело текло.

                            Босоніж взимку бігали за двері,-

                             Бо чоботів ні в кого не було»

В шість років залишився без батька, а потім під час дитячих пустощів отримав травму і перестав бачити на ліве око. Навчання у школі, перші поезії. Перше місце на Всеукраїнському літературному конкурсі давало право на вступ до Київського університету й стипендію в 150 рублів. Після місяця навчання мобілізований на фронт.  Був тяжко поранений.

Лікувався рік, II група інвалідності, проте закінчив війну у Кенігзберзі і мав орден Бойового Червоного прапора. Поступив на службу редактором у видавництво «Радянський письменник» і присвятив себе поезії. Руденка благословили на пост секретаря письменницької парторганізації, запропонували крісло головного редактора журналу «Дніпро». Дочка «ворога народу», яка була «під гітлерівською окупацією» поступила в Київський педінститут, відвідувала літстудію журналу «Дніпро», де стежки Ліни Костенко та Миколи Руденка перетнулися.

 Двоє красивих розумних молодих людей: Ліна та Микола. Вона - студентка, на десять років молодша, унікальний поет (правда, російськомовний, писала «під Цвєтаєву»). Була у них розмова  про мову. Після того Л. Костенко писала тільки рідною. Було тепло в очах, була велика симпатія, але «Не покличу щастя не моє».

«Прощай, прощай чужа мені людино!

Ще не було ріднішого, як ти.

Оце і є той випадок єдиний,

Коли найбільша мужність – утекти»

***

«Ти прийдеш знов. Ми будемо на «ви»

Чи ж неповторне можна повторити?

….Я Вас люблю, о як я Вас люблю!

Але про це не будем говорити»

Попереду у обох були часи  випробувань, інші кохання, інші вірші і книги, але маємо дякувати долі, яка перетнула їхні  стежки – маємо свого генія рівня Лесі Українки. Ліна Костенко називала Миколу Руденка своїм літературним хрещеним батьком.

РОЗМОВА З РЕЄМ БРЕДБЕРІ

НА бібліотечній поличці поряд з книгами Рея Бредбері зберігся випуск журналу «Всесвіт» за 1990 рік – тематичний номер, присвячений науковій фантастиці. В ньому опубліковано інтерв’ю його головного редактора Олега Микитенка з видатним американським письменником-фантастом. Розмова відбувалась в його робочому кабінеті в Лос-Анджелесі. Це було напівпідвальне приміщення без вікон, яскраво освітленому люмінесцентними лампами, з металевим письмовим столом, заваленого книжками, рукописами, малюнками…

Пан Олег розповів містеру Бредбері про велику популярність його творчості в Україні, про видання книжок українською мовою. А почав знайомство українських читачів з Р.Бредбері журнал «Всесвіт» ще у 1962 році, коли уперше надрукував славетні «Марсіанські хроніки».

 Український журналіст підкреслив, що гуманістичні ідеї і морально-етичні принципи творів письменника сприяють формуванню думок і почуттів багатомільйонної аудиторії шанувальників наукової фантастики у всьому світі, дня них він є Фантаст №1 світової літератури.

Під час розмови серед багатьох запитань до письменника редактор запитав його про найбільш перспективні напрямки наукової фантастики в майбутньому. Чи можливо поєднати наукові погляди на Всесвіт з вірою в Творця? Чи може література зробити людину щасливою у складному сьогоденні? Цікавився журналіст думкою письменника про екологічний стан планети, про поширення СНіДу, загрозу світової війни. Майстер фантастики висловлював своє занепокоєння цими питаннями. Він впевнений, що треба об’єднуватися всім країнам для рішучих дій зі збереження природних ресурсів планети, закривати АЕС, знищувати зброю, перестати людям вбивати один одного. ООН повинна стати між воюючими країнами об’єднаною армією з юнаків різних країн для захисту миру у світі. Письменник висловив свою впевненість і оптимізм у питанні змін на краще для всього людства планети.

Про можливі контакти з позаземними цивілізаціями письменник розповів про його зустріч з космонавтами, льотчиками на цю тему. Рей Бредбері сподівається, що такі контакти відбудуться в найближчу тисячу років. «Ми – частка космосу. Ми – не єдина населена планета у Всесвіті».

Запитав редактор, кого письменник вважає своїми вчителями і авторитетами в літературі. Рей Бредбері назвав імена Г.Веллса, Е.Гамільтона, Л.Брекета, Р.Ханлайна, А.Азімова, Л.Кларка, К.Сагана. Шанує і поважає він творчість Хемінгуея, Стейнбека, Фолкнера, Фіджеральда. Всесвітньо відомий і популярний фантаст не мав спеціальної освіти. З його слів, він у 27 років закінчив бібліотечне навчання. Протягом 10 років юнак тричі на тиждень відвідував бібліотеку.

Цікавий факт, про який розповів видатний майстер літератури журналісту. На час їх зустрічі, нагадую - це 1990 рік, в банках Радянського Союзу у Бредбері було багато грошей в доларах і карбованцях за публікації його книжок. І він пропонував використати їх для організації і проведення різних культурних фестивалів, оплату навчання студентів за кордоном.

На завершення розмови Рей Бредбері висловив свою думку на запитання про роль письменника в суспільстві: історія людства – це історія наукової фантастики, яка почалась ще з печерних малюнків. Люди завжди мріють і втілюють свої мрії у життя. Конструктивність мрій поліпшує світ. Завдання наукової фантастики, вважає письменник, спонукати людей мріяти і змінювати світ на краще.

Пантелеймон Куліш. Провісник Правди і волі

200-річчя якого Україна відмічає цього року. Знайомимо з цікавими фактами, подіями з життя непересічної постаті для української історії, думками відомих сучасників про велику особистість:

- П.Куліш - великий мислитель-енциклопедист, письменник, поет, драматург, дослідник, етнограф, перекладач, редактор, критик, видавець -  жив ідеєю служіння своєї батьківщині, своєму народові. Вважається духовним подвижником української національної ідеї;

- Куліш — один з трійці пророків Нової України - кирило-міфодіївців;

- Зачинатель історичної прози в літературі та засновник українського сучасного правопису в мовознавстві - автор першої фонетичної абетки. Творець укр. Алфавіту - “Кулішівкі” - першої версії української Граматики. Його книга для читання стала своєрідним “українським букварем”. Перекладав спільно з Пулієм, Нечуєм-Левицьким текст Біблії українською мовою;

- Протягом 1860-62 років письменник з культурно-просвітницькою метою видав першу серію українських народних творів “сільської бібліотеки” - метелики, які мали широку популярність. Було видано 39 номерів цих дешевих книжок для народного читання. Це були твори самого Куліша. Т.Шевченка, М.Вовчка, Г.Барвінок, Г.Квітки, О. Стороженка та інших;

- “Хутірська філософія” Куліша - маловідома і лишається найрідкіснішою пам'яткою української філософії й суспільно - політичної думки;

- Разом з Шевченком в ХІХ ст  він вважається родоначальником класичної української поезії. Куліш став першим критиком Кобзаря. Називав себе його наступником;

Письменник мав безліч поетичних псевдонімів.

 Куліш був одним з перших українських дисидентів, був заарештований за участь в Кирило-Мефодієвському товаристві — першої української організації, яка ставила завдання національного і соціального визволення України;

- Куліш був першим перекладачем на українську мову творів Байрона, Гете, Шіллера, Гейне, Шекспіра, Мицкевича. Редагував твори М.Гоголя, М.Вовчка, Г.Барвинок;

В.Щурат про П.Куліша: “Куліш написав більше, ніж усі його попередники. Почавши від Котляревського. А ідейних горізонтів створив більше. Ніж судилося опанувати їх зором духу всім українським письменникам до найновішої доби”.  

- Пантелеймонт Куліш - найяскравіший талант ХІХ ст., чий портрет буде зображено на  нової купюрі в 1000 гривень;

- Оригінальна скульптура — портрет Куліша — встановлена біля Софії Київської на вулиці Великої Житомирській. Арт-об'єкт —- бюст письменника  створений в незвичайній техніці — сварка металевих прутів. Фундамент — кам'яна глиба з табличкою: П.Куліш. Мислитель.  Етнограф. Дослідник. Мовознавець. 

Використана література:

-П.Куліш «Моє життя». Київ, 2005;

-П.Куліш «Вибрані твори». К., Дніпро, 1969;

-Хроніка 2000, № 78 «Куліш: письменник, філософ, громадянин»;

-М.Жулинський «Українська література.Творці і твори», Київ, Либідь, 2011;

-С.Єфремов «Історія українського письменства», Київ, 1995;

-Д.Чижевський «Історія української культури», Феміна, Тернопіль, 1994;

-Л.Бойко «З когорти одержимих», Київ 2015;

-М.Максимович «Київ явився градом великим», Київ,1994;

-Л.Тома «М.Гоголь», Харків, 2013;

-П.Зайцев «Життя Т.Шевченка», К., 1994;

-Б.Деркач «Леонід Глібов», К. Дніпро, 1982;

-Н.Костомаров «Сын», Днипро, К., 1987;

-Л.Ушкалов « Від бароко до постмодерну», К., 2011;

-Українська культура, 2008, № 3;

-День, 2018, № 223-224; 2019, № 139;

-Слово Просвіти, 2019, ч.19;

-Жінка, 2009, №8.