Що цікавило відвідувачів читального залу цього воєнного року?

 Події в країні наклали відбиток на вибір літератури. Багато хто переглянув свої погляди на історію України, а де-хто взагалі відкрив її вперше.

Коли безжально знищується ворожим вогнем  неповторна природа нашої країни, від бомбардувань зникають  ахітектурні перлини, виникає бажання зберегти і захистити, більш детально ознайомитись з творами наших митців, які відображали цю красу.

  Книжки про петриківський розпис, вишиванки, кераміку, вироби з дерева і вовни, наше рідне і знайоме з дитинства, також користувались неабияким попитом. Україна дала світові багато видатних особистостей, настав час і нам дізнатись про них детальніше. Все буде Україна!   

 

              Книжка про непересічних українок,

                  наших  сучасниць

У нашій бібліотеці є життєстверджуюча, неймовірно яскрава книжка Мирослави Макаревич "Україна має жіноче обличчя". Видання здобуло перемогу у мистецькому конкурсі «Книжкові проєкти до 30-ї річниці Незалежності України».

«Я за гендерну рівність, — наголошує Мирослава Макаревич. — Але, переконана, Україна має жіноче обличчя, бо наша країна жіночої статі. Та й за демографічними показниками понад половину її жителів становлять жінки. Я ставила собі за мету представити виключно сучасниць з бездоганною репутацією. Немає серед моїх героїнь тих, хто роз’єднує, — лише ті, хто здатний єднати — жінки-творці, жінки науки та культури».

Книжка вражає неординарною обкладинкою з парадоксальними портретами всіх 30 героїнь. Авторка портретів — художниця Маріанна Коцан (творчий псевдонім —  Fi Do) працює переважно у жанрах абстракції. Її роботи зберігаються у приватних та муніципальних колекціях в Україні, у Великій Британії, Китаї, Чехії, Португалії,  Сполучених Штатах.

«Портрети, що увійшли до цієї книги, починалися як дуже-дуже прості малюнки, у часи, коли хотілося простоти й зрозумілості, — ділиться художниця, Маріанна Коцан. — Коли бракувало фарб і площини, коли реальність перетворилася на самі деталі. Поприбираєш увесь надмір — і що там? А там зовсім інший світ, зовсім інші обличчя»

Всі учасниці проєкту "Україна має жіноче обличчя" мобілізувалися з першого дня війни. Як написала одна з них, поетеса та видавчиня Мар’яна Савка: "Ми не маємо права розслаблятися і не працювати на перемогу, ну, просто не маємо права. Залишається робити свою роботу — і все. І чекати. І не впускати зневіру. І триматися за друзів".

           Калейдоскоп читацьких вподобань

Як ведеться, кінець року – час підведення певних підсумків і звітів. Цей рік був дуже складним для нашої країни, відповідно – і для нас. Нам довелось працювати в обмеженому режимі, та за попередньою домовленістю з нашими читачами. З впевненістю можна констатувати – у нас найвідданіші, найрозумніші і найкращі читачі. Жодні суворі  обставини не змусили їх відмовитись від читання, а спектр їх уподобань засвідчує широту інтересів.

Не зникає зацікавленість у творчості наших класиків. Роман І.Багряного «Тигролови» ніколи не залежується на полиці, беруть його не тільки школярі (бо він є у програмі), а й ті хто вже давно її закінчив. Не менший інтерес викликає і книга В.Домонтовича «Дівчина з ведмедиком». Дещо провокаційна для того часу, але цікава і нашим сучасним читачам. 

Незмінним залишається попит на історичні романи  крізь призму сучасності: «Задум Бога» Миколи Хомича, «Схизматик. Діти Каїна» Тетяни Пахомової, «Аптекар» та «Танго смерті» Юрія Винничука. Вразила своєю колоритною мовою, унікальністю доль, екзотикою краю книжка Дмитра Кешелі «Родаки».

Романи Василя Шкляра завжди на часі, але зараз особливо припав до душі нашим читачам надзвичайно ліричний, сповнений ніжності і мудрості роман «Тінь сови».  Неабияку зацікавленість виявили наші читачі до роману Марини Гримич «Клавка». В ньому правдиво з середини показане життя нашої літературної еліти часів соцреалізму. Серед молоді і не тільки завжди користуються попитом романи Макса Кідрука. Якщо говорити про літературні вподобання, то не можна оминути детективи Василя Добрянського та Андрія Кокотюхи.

Наші читачі завжди чекають на їхні нові твори. Не зникає зацікавлення до науково-фантастичної літератури. Яскравими представниками цього жанру є Марина та Сергій Дяченки. Особливо роман -застереження «Армагед-дом».

Справжня література – це правдиве відображення життя, незалежно від часу написання. Творам Сергія Жадана наші читачі довіряють беззастережно. Роман «Інтернат» вражає глибокою емоційною наповненістю. Правдива картина початку цієї війни відображена в романі Тамари Горіха Зерня «Доця».

Цей огляд складено за відгуками читачів і згідно їх уподобань. Він ні в якому разі не претендує на соціологічне дослідження. Ми з радістю відмічаємо, що  наші читачі знають і люблять українську літературу. Нашому письменству є заради кого писати нові твори.

 

             

           Полотно України на прованських просторах

Юрій Кульчицький народився 18 грудня 1912 року в селищі Підбуж.

 До початкової школи ходив у Дрогобичі, до середньої — в Самборі. Був студентом Краківської академії мистецтв. Під час навчання в академії Кульчицький став членом мистецького об’єднання «Зарево», пізніше — Української спілки образотворчих митців у Львові, брав участь у різних краківських і львівських виставках. Його перші самостійні роботи — графіка на козацьку тематику.

По закінченні академії Кульчицький викладав малювання у школах Самбора. Під час воєнного лихоліття познайомився з Олегом Ольжичем, якого родина Кульчицьких деякий час переховувала.

Романтичні поривання, пошук нових художніх ідей і, мабуть, не в останню чергу через «непевний час» — а Кульчицький не мав ілюзій щодо «найсправедливішої» і «соціально відповідальної» радянської влади, особливо після «золотого вересня» 1939–го і масових репресій українців Галичини, митець вирішив емігрувати в західному напрямку. Було це 1944 року.  А вже невдовзі по війні, у 1946–47 роках, брав участь у колективних виставках у Баден–Бадені, Зальцбурзі, Інсбруку, Мюнхені, інших містах. У 1948–му Юрій Кульчицький переїхав до Франції, спочатку в Париж. То був інтенсивний період його творчості. Кульчицький малював ікони на замовлення, ними прикрасив кілька іконостасів для українських церков у Бельгії, ілюстрував твори українських письменників. В одному з емігрантських календарів–річників Павло Лопата знайшов дуже вдалий портрет Олега Ольжича роботи Юрія Кульчицького.

У 1961 році митець переїхав до Мужена. Тут його супутницею стала художниця Іванна Нижник–Винників.

У садибі «Закуток» Кульчицький разом з Іванкою Нижник–Винників створив керамічну майстерню, митці мали велику піч для випалювання кераміки.

Здається, Кульчицький–митець найкраще себе реалізував не в графіці, дереворитах чи маляр­стві, а саме в кераміці та емалі. Його керамічні твори вражають кольором. Як пише Павло Лопата, Юрій Кульчицький створив високохудожню кераміку з українськими народними мотивами, що подобалася всім, хто її бачив.  Віра Вовк, українська письменниця з Бразилії, писала: « Юрій Кульчицький розгорнув полотно власної душі і ставить серед провансальських просторів на полудні Франції достойний пам’ятник українській культурі»

 

  

 

       Ароматне свято тепла і затишку

Міжнародний день чаю — International Tea Day відзначається 15 грудня. Неофіційне міжнародне свято було засноване з ініціативи Міжнародного центру з освіти та спілкування. Спільне чаювання  покликане об’єднувати людей, благотворно впливати на їх емоційний і психічний стан.

 Цікаві факти про чай

• Чай містить весь комплекс вітамінів. Основний з них – Р.
• Англійські аристократи оцінили не тільки смак і лікувальні властивості чаю. Виявляється, аристократи настільки захопилися чаюванням, що вони практично перестали вживати алкоголь.

• В чаї більше кофеїну, ніж  у каві.  Чайний кофеїн, так званий теїн, впливає на організм набагато м’якше, ніж його кавовий «родич».
• Всі різновиди чаю діляться на такі категорії: чорний, зелений, червоний, жовтий. Колір є зовнішнім відображенням біохімічних якостей чайного листа.

• В зеленому чаї міститься на 50% більше вітаміну C, ніж в чорному.
• Російський чаєм в Британії називають цей напій з додаванням лимона. У Західній Європі лимон і чай в одній ємності вважаються винаходом росіян.
• Чайний пакетик був винайдений в 1904 році, день народження цього винаходу – 1-е вересня.

• В Англії прийнято наливати в чашку спочатку молоко, а потім чай. Такий спосіб приготування називається чаєм по-англійськи.
• Перша згадка про використання чаю відноситься до 4-го століття нашої ери.
•  В Японії існує легенда, яка свідчить про те, що чайне дерево виросло нібито з вій молодого Будди. Для того, щоб не спати під час нічних церемоній, Будда відрізав собі повіки і закопав їх у землю, з якого проросло чайне дерево.
• В Давнину шукачі еліксиру молодості вважали чай необхідним його компонентом.
• Щоденно у всьому світі випивається 3 мільярди чашок чаю.

Використану заварку можна  застосовувати в якості абсорбенту запахів в холодильнику.(Це актуально особливо зараз під час відключення електрики).

П’ємо чай, насолоджуючись безцінним смаком і ароматом. Зараз чай один з улюблених напоїв українців. П’ємо чорний, зелений, але і не забуваємо про корисні напої наших предків. Які здавна пили заварені трави чебрецю, м’яти, звіробою, материнки, шипшини, липовий цвіт, свіжозрізані гілки вишні, малини, смородини. На здоров’я та смачного!

В нашій бібліотеці є «Чайна книжка. Історії про чай і не тільки» Олександри Орлової. – Авторка оповідань зібрала теплі історії по різних куточках світу, замішаних  на чайних традиціях і зігрітих любов’ю, красою та мудрістю.