Полум’яний борець за незалежність України

             До 140 річчя з дня народження Дмитра Донцова

«Наш національний ідеал

може здійснитися тільки

в безкомпромісній

боротьбі з росією»

                                                                                       Д. Донцов

Дмитро Донцов – нетипова фігура українського націоналізму.

Події останніх років в Україні значною мірою актуалізували та підкреслили значимість багатьох ідей фундатора «чинного» («вольового») націоналізму Д. Донцова. Насамперед це стосується його позиції стосовно російського імперіялізму, соціалізму, агресивної політики москви та большевизму.

Він народився 29 серпня 1883 року в заможній російськомовній родині в Мелітополі. Дмитро був середнім з п’яти дітей; його старший брат і сестра стали росіянами, брали участь в російському соціал-демократичному русі; натомість молодші брат і сестра слідом за Дмитром стали українцями.

Дмитро закінчив реальне училище в Мелітополі і в 1900 р. переїхав до Царського Села, де отримав середню освіту. Пізніше  він поступив на юридичний факультет Санктпетербурзького університету, зблизився з українською громадою. Вже в цей час він захопився творчістю Лесі Українки, якій пізніше присвятив книгу і кілька статей.

В 1905 – 1907 рр. він брав участь в діяльності Санктпетербурзької групи Української соціал-демократичної робітничої партії. Восени  1905 р. Донцов виступив з промовою на українському політичному зібранні в Санктпетербурзі; за це його заарештовано і перевезено до Києва до Лук’янівської тюрми.

В 1907 р. його заарештували вдруге; як члена Київського комітету УСДРП йому загрожувала 4-річна каторга. Після 8 місяців Лук’янівської тюрми його випущено на поруки.

Він нелегально виїхав до Галичини, а згодом до Відня. В 1909 – 1911 рр. навчався на юридичному факультеті  Віденського університету. У Європі Донцов  виступає зі статтями і лекціями, в яких різко критикує москвофільські погляди тодішньої галицької інтелігенції. На одній із лекцій у Львові в 1914 році Донцов передбачає скору війну з Росією і попереджає про небезпеку слов’янофільських ідей. Його ідеал для України – об’єднатися у якусь форму федерації в рамках Австро-Угорської імперії, чимшвидше у такий спосіб приєднатися до прогресивної Європи, покинувши ретроградну Росію.

Виїхавши до Берліну, він писав проукраїнські брошури для німців, у яких переконував німецьку громадськість, що їм варто об’єднати зусилля з українцями, щоб створити незалежну Україну і розвалити російську імперію. Наприкінці війни, коли Київ окупували німці і поставили на чолі української держави гетьмана Павла Скоропадського, Донцов повернувся в Україну і організовує новинну агенцію, його однодумцем був В’ячеслав Липинський.

Із падінням режиму Скоропадського Донцов знову покидає Україну і оселяється у Львові і  редагує журнал «Вістник», з яким співпрацювали  Євген Маланюк, Олег Ольжич, Олена Теліга.

 

Після війни політичний діяч опиняється спершу в таборах для біженців, а потім у канадському Монреалі і вливається в лави борців із комунізмом. Останні роки життя Дмитро Донцов, відійшовши від політики, викладав слов’янську літературу в Монреальському університеті.

 

 

Пекло «Іловайського котла»

Сьогодні, 29 серпня, українці згадують загиблих в "Іловайському котлі". Саме 29-30 серпня 2014 року бійці виходили з Іловайська по "зеленому коридору" без зброї, бо такі були умови під гарантію безпеки, колону розстріляли. Загинули 254 бійці. Всього в іловайській операції у серпні 2014 року вбито 366 солдатів, 429 отримали поранення, 300 потрапили в полон, 24 зникли. Іловайська трагедія так і залишається найутаємниченішою операцією.

 У 2019 році президент започаткував на їхню честь День пам'яті захисників, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.

Вже написано достатньо книжок про Іловайськ, які побудовані на інтерв'ю з бійцями. Це щоденники, спогади та монологи. Бібліотека пропонує ознайомитися з книжками, які є у бібліотечному фонді.

«Іловайськ» - книжка вийшла у 2015 році та стала однією з перших на тему Іловайська. Це художній роман, але він заснований на розповідях реальних людей. Збираючи матеріал, Євген Положій розмовляв з тими, хто вижив в "Іловайському котлі".

«П’ять секунд, п’ять днів», п’ять років, вічність — такий часовий алгоритм нового роману Євгена Положія. Головний герой, який все життя — у Вільних профспілках, на обох Майданах — бореться за справедливість, зрештою, коли починається війна, йде на фронт і там потрапляє в «Іловайський котел». Тяжко поранений, у складі групи з тринадцяти бійців, намагається вижити в безнадійній ситуації.

«Іловайський щоденник» Романа Зіненка  —  чесна і відверта книжка. Тут детально описано кожен день боїв за Іловайськ. Розповідь про маловідомі події в оточеному Іловайську та вихід бійців «кривавим коридором» дозволяє читачеві пережити разом з українськими солдатами одну з найтрагічніших сторінок в історії сучасної України, відчути все те, чого зазнали бійці добровольчих батальйонів, а численні фотографії дають можливість краще уявити описані події.

Також Роман Зіненко, колишній морський піхотинець, доброволець батальйону "Дніпро-1", який був у Іловайську з 18 серпня і до виходу з оточення пропонує до прочитання хроніку, яка розписана по днях – з 7 до 31 серпня. Два  томи хроніки "Війни, якої не було" ґрунтується на спогадах близько семисот бійців і офіцерів, журналістських розслідуваннях, фотографіях, відео, звіті тимчасової слідчої комісії Верховної ради. Переважна більшість зібраних автором фактів у книжках була оприлюднена вперше.

Ігор Михайлишин — доброволець, піаніст, юрист. Музикант-аматор, грав на Майдані у грудні 2013 року. До лав добровольчого батальйону «Донбас» НГУ потрапив у червні 2014 року. Взяв позивний «Піаніст». У серпні 2014 року опинився в гущі Іловайського котла у протистоянні зі збройними силами рф. Після вимушеної капітуляції провів 119 днів у полоні. Згодом повернувся на фронт у складі батальйону «Донбас-Україна» ЗСУ.

Великий син українського народу

Він народився у селі Нагуєвичі Дрогобицького повіту в Галичині у родині старого Яця з Гори, відомого коваля на всю округу. Рудоволосий, ясноокий хлопчина, якого цікавило все, який задумувався про все. Він був роботящий, добрим і товариським. Але у дитячу душу глибоко западало побачене й почуте – тяжка праця селян, злидні та неврожаї, нужденні заробітчани… І вже тоді, ще зовсім малим хлопцем зрозумів, що є пани й бідняки, вперше усвідомив, що за кращу долю треба боротися. Тож юний Іван Франко вирішив присвятити своє життя боротьбі за кращу долю рідного народу, служінню українській літературі і культурі.

За 40 років активного творчого життя написав понад 6 000 творів загальним обсягом понад 100 томів. Кожних два дні з-під його пера виходив новий твір. Усього за життя Франка окремими книгами і брошурами було видано понад 220 видань, зокрема, понад 60 збірок.

У творчій діяльності письменник використовував близько сотні псевдонімів і криптонімів: Джеджалик, Руслан, Невідомий, Іван Живий, Не-Теофраст, Один з молодіжи, Один з русинів міста Львова, Non severus, Vivus та багато інших. Найвідоміший і найпопулярніший з них – Мирон (у численних варіантах написання).

Іван Франко прагнув бачити Україну вільною, незалежною державою, а її народ – господарем власної долі. Ця велика мета осявала все його життя.

 

           Довгий шлях до НЕЗАЛЕЖНОСТІ

24 серпня в Україні відзначається найголовніше державне свято. В цей день у 1991 році Верховною Радою УРСР більшістю голосів було ухвалено Акт проголошення незалежності України.

Свобода і гідність для українського народу завжди були найважливішими цінностями. На початку ХХ століття 1917 – 1921 років наш народ здобув державність, а 24 серпня 1991 року Актом вона була відновлена.

Державницькі устремління українців не викорінили ні репресії комуністичної тоталітарної системи, ні Великий терор, ані Голодомор 1932–1933 років, економічні та політичні експерименти. Наміри мати власну державу роками визрівали у творчості шістдесятників, у правозахисному й дисидентському рухах, у прагненнях мільйонів українців. 9 листопада 1976 року засновано Українську громадську групу сприяння виконанню Гельсінських угод (Української гельсінської групи). Це була перша легальна правозахисна організація в Українській РСР, яка відіграла одну з ключових ролей у національно-визвольній боротьбі українського народу, розпочала ненасильницький, легальний і правовий шлях у здобутті Україною незалежності.

1 грудня 1991 року відбувся Всеукраїнський референдум на підтвердження Акта проголошення незалежності України.

4 вересня 1991 року над Верховною Радою України замайорів національний синьо-жовтий прапор. 28 січня 1992 року Верховна Рада затвердила його як Державний Прапор нашої держави.

15 січня того ж року, указом Президії Верховної Ради України втратив  чинність гімн Української РСР, натомість затверджено  музичну  редакцію  Державного  гімну  України, автором музики якої є М. М. Вербицький.

28 червня 1996 року була прийнята Конституції України. Основний закон  проголосив Україну суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, визнав людину найвищою соціальною цінністю і утвердив народовладдя.

У вересні того ж року офіційно введено в обіг національну валюту – гривню, назва якої продовжувала традиції УНР і Русі.

24 серпня є і завжди буде символічним і надзвичайно важливим днем для українців у всьому світі, навіть попри щохвилинне зухвале намагання ворога зламати наш дух та знищити нас фізично. З 2014 року цей день набув ще більшої знаковості, адже волю, свободу і незалежність нам доводиться виборювати зі зброєю в руках.

 

 

 Вони народилися 20 серпня

1938 року в с.Утопори світ побачив Тара́с Ю́рійович Мельничу́к. В майбутньому – талановитий поет. Але так судилося, що за життя він видав всього три поетичні книжки. Його життя було коротке і трагічне, він міг написати багато творів, які були б гідними світового пошанування, але український поет-дисидент був двічі ув’язненим, його примусово лікували в психіатричних лікарнях спецдиспансерах та до нього була прикута постійна увага органів КГБ.

 

1939 року в Житомирі народився Вале́рій Олекса́ндрович Шевчу́к — український письменник-шістдесятник, майстер психологічної і готичної прози, автор низки літературознавчих та публіцистичних праць, інтерпретатор українського літературного бароко. Його твори вивчають у школі та університеті.

Початок творчого шляху Валерія Шевчука був нелегким і досить тернистим. Через свої українські погляди і мислення мав серйозні проблеми. Творчості В. Шевчука умовно можна поділити три основні напрямки: історична проза, твори, що відображають сучасне життя, літературознавчі праці. Шевчукова творчість, це приклад серйозності та першорядності нашої літератури. А ще його твори видаються і перевидаються.

1946 року в с.Васьковичі Житомирської області народився Віктор Кордун — український поет, перекладач. Один із найяскравіших представників Київської школи поезії. Він дебютував 1967 року на сторінках «Літературної України», після чого відразу ж був заборонений до друку. І вже на початку 1980-х років Віктор Кордун знову зміг публікуватися.

Він є автором збірок: “Земля натхненна”, “Пісеньки з маминого напрестка”, “Славія”, “Кущ вогню” та “Сонцестояння”. Видавалися книги в перекладі німецькою мовою — “Kryptogramme” та “Weisse Psalmen”, а окремі збірки — багатьма мовами світу.

Детально про письменників і їх творчість Ви дізнаєтеся в бібліотеці.

      Вогнем і часом незнищенна сила.

«Книги – морська глибина.

Хто в них пірне аж до дна,

Той, хоч і труду мав досить,

Дивнії  перли виносить»

                                         І.Франко

Книга завжди плекала інтелектуальний потенціал кожної нації. Вона розкриває перед нами чарівний світ – краси і добра, пекучих роздумів, захоплюючих пригод і неймовірного відчуття причетності до нових досягнень  в різних галузях людського життя. Ті, хто на собі відчув магію книг стає свідком нового життя, відчуває нові горизонти свідомості і уяви. 

Книжковий світ відкриває перед читачем або щось принципово нове, або призабуте, але щемке і приємне минуле. Однозначно, це шанс на інтелектуальний розвиток, можливість відшукати себе в сучасному світі та не забути завітати у нашу бібліотеку. Завдяки читанню у вас можуть з’явитися нові друзі, які будуть розділяти ваші літературні смаки та життєві інтереси. Ви можете почитати книгу, про яку давно чули або мріяли. В нашій бібліотеці є книги на будь який найвибагливіший смак. Ми пропонуємо вашій увазі найпопулярніші серед наших читачів книжки. 

Вітаємо з Днем книголюбів всіх причетних до цього свята: письменників, поетів, видавців, працівників друкарень і книжкових магазинів та, безумовно, читачів і нас – бібліотекарів. 

Найпереконливішим свідченням важливості книги і читання, є велика кількість військової літератури, написаної безпосередньо в окопах. Коли в перерві між  атаками автори намагаються донести  потенційним читачам свої думки і відчуття. Це гірке, нестерпно болюче читання, яке просякнуте життєвою правдою війни. 

В цей День книги ми також з величезною шаною і подякою згадуємо загиблих письменників і поетів.

 

           Нашого цвіту по всьому світу.

Війна внесла свої жорстокі правки у життя. Вона розірвала людські зв’язки, які складалися роками: хтось змушений був, тікаючи від війни, виїхати, а хтось боронить її зі зброєю в руках. Ми також відчуваємо часткову втрату своїх користувачів. 

Ми дружили з багатьма талановитими людьми з різних куточків України. Тому з великим задоволенням  повідомляємо вам про нашу давню знайому, творчі виставки якої багато хто з вас бачив в бібліотеці.

Це Анна Полякова. Вона студентка  Київської академії декоративно-прикладного мистецтва та дизайну ім. М. Бойчука. Після початку страшних подій в рідному Маріуполі, змушена була виїхати. Зараз перебуває за кордоном у Європі. По телефону розповіла, що знайомиться з природою, історичними та культурними пам'ятками нової країни.

Має можливість користуватися багатими фондами бібліотеки. Активно займається творчістю. Бере участь у благодійних ярмарках на підтримку ЗСУ. Виготовляє плакати, мотанки, листівки, приймала участь у міжнародному мистецькому конкурсі талантів «Відкрий світу свій талант!»  - Міжнародний конкурс талантів в Лондоні, Golden time talent.

 Перша участь Анни в міжнародному проекті принесла їй два перших місця в двох номінаціях (народний костюм і арт дизайн) і друге - за політичний  плакат.  Ми радіємо за Анну.

 Вона достойно представила свою країну, заявила   про свій талант   на весь світ. Сподіваємось, що конкурс допоможе їй і  надалі  розвивати свій унікальний талант  та отримувати  визнання своїх творчих досягнень.

Висловлюємо подяку Якуніній Ірині Михайлівні за надану інформацію.