Полум’яний борець за незалежність України

             До 140 річчя з дня народження Дмитра Донцова

«Наш національний ідеал

може здійснитися тільки

в безкомпромісній

боротьбі з росією»

                                                                                       Д. Донцов

Дмитро Донцов – нетипова фігура українського націоналізму.

Події останніх років в Україні значною мірою актуалізували та підкреслили значимість багатьох ідей фундатора «чинного» («вольового») націоналізму Д. Донцова. Насамперед це стосується його позиції стосовно російського імперіялізму, соціалізму, агресивної політики москви та большевизму.

Він народився 29 серпня 1883 року в заможній російськомовній родині в Мелітополі. Дмитро був середнім з п’яти дітей; його старший брат і сестра стали росіянами, брали участь в російському соціал-демократичному русі; натомість молодші брат і сестра слідом за Дмитром стали українцями.

Дмитро закінчив реальне училище в Мелітополі і в 1900 р. переїхав до Царського Села, де отримав середню освіту. Пізніше  він поступив на юридичний факультет Санктпетербурзького університету, зблизився з українською громадою. Вже в цей час він захопився творчістю Лесі Українки, якій пізніше присвятив книгу і кілька статей.

В 1905 – 1907 рр. він брав участь в діяльності Санктпетербурзької групи Української соціал-демократичної робітничої партії. Восени  1905 р. Донцов виступив з промовою на українському політичному зібранні в Санктпетербурзі; за це його заарештовано і перевезено до Києва до Лук’янівської тюрми.

В 1907 р. його заарештували вдруге; як члена Київського комітету УСДРП йому загрожувала 4-річна каторга. Після 8 місяців Лук’янівської тюрми його випущено на поруки.

Він нелегально виїхав до Галичини, а згодом до Відня. В 1909 – 1911 рр. навчався на юридичному факультеті  Віденського університету. У Європі Донцов  виступає зі статтями і лекціями, в яких різко критикує москвофільські погляди тодішньої галицької інтелігенції. На одній із лекцій у Львові в 1914 році Донцов передбачає скору війну з Росією і попереджає про небезпеку слов’янофільських ідей. Його ідеал для України – об’єднатися у якусь форму федерації в рамках Австро-Угорської імперії, чимшвидше у такий спосіб приєднатися до прогресивної Європи, покинувши ретроградну Росію.

Виїхавши до Берліну, він писав проукраїнські брошури для німців, у яких переконував німецьку громадськість, що їм варто об’єднати зусилля з українцями, щоб створити незалежну Україну і розвалити російську імперію. Наприкінці війни, коли Київ окупували німці і поставили на чолі української держави гетьмана Павла Скоропадського, Донцов повернувся в Україну і організовує новинну агенцію, його однодумцем був В’ячеслав Липинський.

Із падінням режиму Скоропадського Донцов знову покидає Україну і оселяється у Львові і  редагує журнал «Вістник», з яким співпрацювали  Євген Маланюк, Олег Ольжич, Олена Теліга.

 

Після війни політичний діяч опиняється спершу в таборах для біженців, а потім у канадському Монреалі і вливається в лави борців із комунізмом. Останні роки життя Дмитро Донцов, відійшовши від політики, викладав слов’янську літературу в Монреальському університеті.