вівторок, 29 вересня 2020 р.



«Сигми літер віршів стигмами горять»



Маріанна Кіяновська – українська поетка. Лавреатка літературної премії імені Тараса Шевченка цього року. Нагорода присуджена за поетичну збірку
 
«Бабин Яр. Голосами»




28-29 вересня 1941 року.
"...У Києві сталося щось не з жидами а з часом..."



«…вірш яким кричу то що можу тільки це робити тільки це вірш яким роботу робить Божу а тоді роздряпує лице зведене судомою до кості і горить антоновим вогнем…»



Авторка стала і Ароном, і Рахиллю, Янкелем, Лією. Вони через її душу і тіло сказали щось унікальне. Кіяновська стала поетом - медіумом – голосом вже тих безголосих і безтілесних.., щоб свідчати мушу вціліти не вижити ні вціліти це інше ніж вижити голосу ради бо вижити в цій перепроклятій богом війні подібно до зради і вдруге до смертної зради.



«…і тільки зараз можу про це сказати або ще тільки зараз можу про це сказати що коли в сорок другому в нас стріляли із кулемета я встиг дорахувати до тисячі ста двадцяти восьми тисяча сто двадцять вісім ішли зі мною тисяча сто двадцять вісім зі мною впали сам я зробився динаміт і вибухнув сам присипав усіх землею і сам проріс майже серед яру …майже на дев’ятнадцять хвилин зробився числом тисяча сто двадцять вісім секунд не знаю чи жив не знаю чи дихав повернулся в небо в дитинство…



«…я може взяв би її на руки та зараз кожна моя хвилина як куля під язиком точніше як цвяшок в серці іду слідами єзекеїля арона ори адама міхи єгуди саривони відразу переді мною ступають в небо кудись за хмари»


«щастя це сьогоднішнє і вічне
я хотіла щастя я могла
бути щастям небо опівнічне
золотила зоряна імла
зараз теж імла але багряна
краплі крові з краплями роси
кожен з нас страшна суцільна рана
коло мене лія зяма пси гавкають гатить із автомата…»



«кажуть нас вбиватимуть дощенту
пси бредуть за нами назирці
поліцаї стали на осонні
цей регоче доки той стріля
шулік впав із кулею у скроні
і перевернулася земля»



«у бабиному яру земля хлюпоче
казав від крові там живих катма
вбивати німців в нього є граната
вже третій день його ніде нема…»
«забути чи все ж таки ні ці хвилини останні
боротись за пам'ять чи ні хай згасає хай никне
я ніби завис на годину в своєму вмиранні
я весь перетворююсь в дещо по суті не зникне…»



«…нас убивають аделька мір`ям де бора
лежить у яру розстріляні я маю печаль таку
що серце зробилось каменем і стала душа прозора
і тоншає все і тоншає а це означає смерть
і сутність її двоїста бо смерть це насправді разом
з аделькою і деборою з мірям доки неба твердь
і доки дніпро і кручі у досвідах поза часом»



«…не знає скорбот людина не знає скорботи місяць
не знає дороги серця аж доки нем вийде з часу
а я…помежи ровами… лежатиму …добрий гість…
і з мене ростиме дерево безмежно живе щоразу»


«…у києві сталося щось не з жидами а з часом
у часі не стало майбутнього в часі доби
не стало години на спокій війна і облави
тіла на дорозі на тиньку подекуди кров»

Авторка зізнається, що не знала про рішення німецької комендатури ліквідувати голубів у Києві і передмістях від 22 жовтня. За невиконання наказу – розстріл.

 

В одному монолозі хлопця перед смертю він згадує: в мене там голуби зачинені хто ж їх випустить рано-вранці це ж вони там усі погинуть в голуб’ятні без крихти жита.





«якби я умів умирати я вмер би можливо
я знаю напевно що вже незабаром умру
збираю колекцію боже мій пам'ять це диво
усе що я маю сім`я всіх убили в яру»

«… я хочу молитися спати і зернятко кави 
або навпаки хочу зернятко кави і спати 
про нас не пишуть історію це не цікаве 
рови вже готові хоч може накажуть копати»


«…вниз йдемо ми по крові слизький 
стоїмо вже роздягнені голі
і застиглі на стежці вузькій 
жінка плаче з дитиною скраю
я дивлюся на них і вмираю» 


«ось брунатна від крові земля і трава
ось тіла і тіла і тіла і тіла
ось мірям молода що щаслива була
ось її обіймає вже мертва мала
бідна ціля і гріє теплом без тепла
ось над яром густа і рожева імла»

«… і стогнуть рови ночами… 
цей стогін у тиші чути 
на кілька сусідніх вулиць 
як шелести у траві 
як гухання і як регіт 
який розриває груди» 


«…і якби каміння могло 
кричати вони би кричало 
і з мене ростиме дерево безмежно 
живе щоразу»

Книжки з фонду бібліотеки:





















неділя, 27 вересня 2020 р.

Анатолій Подольський про Бабин Яр і сучасність

Рига

 Малі міста — великі враження

 Садиба родини Блонських


 Вовнянка — невелике село в Полтавській області, на трасі Київ-Харків. Колись тут розводили овець, тому селище назвали Вовнянкою. Річка  в селі теж Вовнянка. Селищна громада зарибила ставок, яким користуються  не тільки місцеві рибалки. А літом прилітають качки, лебеді. Нажаль, в селі закрили школу, багато хат пустують. Але життя продовжується і відроджується  силами місцевої громади і …  нових мешканців . Пять років тому у селі зявилась молода родина переселенців зі Сходу. Купила будинок. Треба було годувати родину, народилась друга дитина вже тут на Полтавщині. Олександр і Марина Блонські вирішили зайнятися  крафтовим сироварінням. Вибір допоміг зробити професійний досвід  шеф-кухаря Олександра. Збудували приміщення для кіз,  маленький цех сироварні. Потім дегустаційний зал, під ним — сховище для дозрівання сиру.



 Поки що Марина і Олександр виробляють 8 видів сирів. Пробують, експериментують   з  новими  рецептами. Сьогодні вас привітно зустрінуть Марина і маленька Злата.

 Дівчинка дуже полюбляє розповідати гостям про ферму, покаже симпатичних кізочек. У кожної з них є своє імя. Особливо полюбляє увагу і ласку «блондинка» Снєжка.  Але головний  у стаді - племінний  красень — козел Кузмич. 



Після знайомства з родиною з 32 дійних кіз, 30 козенят,  господарі пригостять вас «сирною тарілкою», йогуртом, компотом. Після дегустації можна вибрати для себе або в подарунок друзям той сир, який вам найбільше сподобався.

У планах на майбутнє у родини Блонських розширення ферми, організація екскурсій, відкриття будинку для гостей, ресторану,  організація  роботи  дегустаційного залу і сховища для дозрівання сиру, розширення асортименту продукції. Гості зможуть самі приготувати сир і він буде зберігатися і дозрівати 3-6 місяців за вашим бажанням. Це буде - екоферма з гастрономічним направленням.

Знайомство з Мариною, Олександром, маленькими Златою і Володимиром, їх великою козячою родиною залишає дуже тепле приємне враження і гарний настрій,   надію на покращення нашого життя, майбутнє  наших дітей…

Бажаємо виконання всіх задумів і планів молодій родині  на новому місці. Хай їх справа розвивається і процвітає. До зустрічі у селі Вовнянка в садибі Блонських!

четвер, 24 вересня 2020 р.

 Долаємо мовні бар`єри.


 


Куточок польської мови у нашій бібліотеці з’явився за ініціативи Євгена Івановича Голибарда - журналіста, публіциста, перекладача, письменника, нашого партнера і друга, коли він подарував нам книжки з власної бібліотеки польською мовою. Євген Іванович був ініціатором організації курсів польської мови в бібліотеці, і кілька років сам проводив заняття. Слухачі курсів могли користуватися літературою і матеріалами «Куточка польської мови», який складається з розділів:

«Наука і суспільство», «Історія і географія», «Духовна література», «Культура і мистецтво», «Іван Павло ll», «Детективи», «Художня література»,  Фотоальбоми, газети «Dziennik Kijowski» і « Polska i Ukraina».







Всіх, хто вивчає польську мову, запрошуємо скористатися можливістю удосконалювати свої знання – читати, наприклад, Г.Сенкевича, С.Лема, А.Міцкевича мовою оригіналу.


 В нашій бібліотеці також є книжки авторства і в перекладі Євгена  Івановича Голибарда.   Нещодавно він подарував свої книжки всім бібліотекам Солом’янського району. Нам приємно, що книжки « Куточку польської мови» користуються попитом.