Полотно України на прованських просторах

Юрій Кульчицький народився 18 грудня 1912 року в селищі Підбуж.

 До початкової школи ходив у Дрогобичі, до середньої — в Самборі. Був студентом Краківської академії мистецтв. Під час навчання в академії Кульчицький став членом мистецького об’єднання «Зарево», пізніше — Української спілки образотворчих митців у Львові, брав участь у різних краківських і львівських виставках. Його перші самостійні роботи — графіка на козацьку тематику.

По закінченні академії Кульчицький викладав малювання у школах Самбора. Під час воєнного лихоліття познайомився з Олегом Ольжичем, якого родина Кульчицьких деякий час переховувала.

Романтичні поривання, пошук нових художніх ідей і, мабуть, не в останню чергу через «непевний час» — а Кульчицький не мав ілюзій щодо «найсправедливішої» і «соціально відповідальної» радянської влади, особливо після «золотого вересня» 1939–го і масових репресій українців Галичини, митець вирішив емігрувати в західному напрямку. Було це 1944 року.  А вже невдовзі по війні, у 1946–47 роках, брав участь у колективних виставках у Баден–Бадені, Зальцбурзі, Інсбруку, Мюнхені, інших містах. У 1948–му Юрій Кульчицький переїхав до Франції, спочатку в Париж. То був інтенсивний період його творчості. Кульчицький малював ікони на замовлення, ними прикрасив кілька іконостасів для українських церков у Бельгії, ілюстрував твори українських письменників. В одному з емігрантських календарів–річників Павло Лопата знайшов дуже вдалий портрет Олега Ольжича роботи Юрія Кульчицького.

У 1961 році митець переїхав до Мужена. Тут його супутницею стала художниця Іванна Нижник–Винників.

У садибі «Закуток» Кульчицький разом з Іванкою Нижник–Винників створив керамічну майстерню, митці мали велику піч для випалювання кераміки.

Здається, Кульчицький–митець найкраще себе реалізував не в графіці, дереворитах чи маляр­стві, а саме в кераміці та емалі. Його керамічні твори вражають кольором. Як пише Павло Лопата, Юрій Кульчицький створив високохудожню кераміку з українськими народними мотивами, що подобалася всім, хто її бачив.  Віра Вовк, українська письменниця з Бразилії, писала: « Юрій Кульчицький розгорнув полотно власної душі і ставить серед провансальських просторів на полудні Франції достойний пам’ятник українській культурі»