«Такого полум’яного культу материнства, такого апофеозу жіночого кохання й жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу».

                                     Максим Рильський

Образи жінок у поемах Т.Шевченка

Шевченка називають співцем жіночої долі, хоча правильніше було б сказати  «жіночої недолі», «жіночого безталання». І дівчина-покритка, і наймичка, і вдова, і мати, що народила кріпака, – образи жінок-українок, які в поезії Шевченка злилися в великий багатостраждальний образ України-матері.

Жіноча доля в поезії Кобзаря завжди трагічна, бо такою вона була в жінок, яких здебільшого зустрічав поет в житті.

Поема «Марія» була написана  в Петербурзі. На євангелівському сюжеті Шевченко створив історію матері, яка народжує сина, та виховує його як борця за правду і волю, а після його смерті продовжує почату ним справу.

Доля жінки в кріпосницькому суспільстві була справді трагічною. Хто тільки над нею не знущався?! На панщині вона працювала однаково з чоловіками, вдома виконувала всю хатню роботу, народжувала, годувала і виховувала дітей. А скільки жінок ставали жертвами поміщицької розпусти, скільки наклало на себе руки!

 На захист потоптаних жіночих прав встав гнівний Шевченко. Він зібрав воєдино всі страждання закріпачених жінок всіх епох і голосно розказав про них цілому світові. Його жіночі образи – це насамперед незагойна, найболючіша рана кріпацтва. в поемах «Варнак», «Титарівна». Ці твори є ювілярами. Їм виповнюється 175 років з часу написання.