Її творчість – як материнська пісня

„Материнська пісня, цікава, барвиста, розумна, клопітка, дбайлива”.

                                                                                                   В.Бичко

     На перший погляд життєвий шлях Наталі Забіли – це показово радянський, успішний шлях письменниці, яка не звертала із "дороги соціалізму"; але чи знайдеться жінка, мати, яка б хотіла повторити таке життя? 

                        

Наталя Забелло побачила світ 5 березня 1903 р. у Петербурзі. Її батько Лев Парменови, син скульптора Пармена Забелло, автора першого погруддя Т. Шевченка, тітка Надія Забіла-Врубель (співачка, дружина художника).

 Дитинство Тасі: мама, тато, семеро малих… Мама замість колискових читала дітям поезії, тому римування було улюбленою справою. Тася писала вірші, казки, оповідання, творила «сама для себе, не надаючи серйозного значення цій справі і аж ніяк не гадаючи робити з цього свою основну професію».

Батько любив розповідати про родичів: сімнадцять козацьких полковників, які отримали прізвище від Петра Забіли з Борзни, бо цей характерник-довгожитель поважав борщ, забілений сметаною.

 Державний переворот все змінив: замість Петербурга – Люботин (Харківщина); поспіхом закінчена гімназія.  У сірій дійсності чорного життя, під червоними прапорами Тася почала віршувати українською.

Я пам’ятаю час – весну мою дівочу:

Бузкові пахощі в зеленому садку,

Безхмарні ясні дні, і теплі тихі ночі,

І я – біля вікна, в квітчастому вінку…

І братики голодні… й хліба в нас нема…

А за вікном – весна здаля летить крилата,

Звитяжний бій веде – і їй усе дарма! (1923)

Щоб мати місце в бараку та пайок, працювала в школі с. Старий Люботин. Красуня з правильними рисами обличчя, з тонкими крилатими бровами, довгими віями, за якими ховалися бурштинові сонця очей поступила на історичний факультет Харківського інституту народної освіти.

Там вона побачила кремезного чорнявого козарлюгу, який, здавалося, ніколи і нікого не боїться, Саву Божка.

Закохалися, побралися.  Народився Тарасик. У квітні 1924 р. Саву направили в Кам’янець-Подільський створювати окружну газету «Червоний кордон». Наталя залишилася в Харкові: вчителювала, навчалася, Тарасиком опікувалася. Вона так втомлювалася, що ледве вистачало сил забрати Тарасика з ясел. Несла сонного малого до гуртожитку, куди там до колисанок, віршиків? Наталя пробувала різні жанри, теми; вдавалася до еротичної російської лірики, але Сава вмовив обрати українську. Згодом Наталя почала писати твори для дітей.  Сімейне життя Сави та Наталі не склалося. Чоловікові подобалося «кочове» життя, романи-експромти, за що Сосюра називав Божка «примітивним Донжуаном», а Наталії хотілося родинного тепла. Гарувала Забіла, аби мати власне житло: в редакції журналу «Нова книга», в Українській книжковій палаті. Із Забелло вона стала Забіла. У 1926 р. вийшла перша збірка її віршів «Далекий край», «За свободу» та «Повість про Червоного звіра», у 1928 р. – перша книга для дітей – оповідання «Про маленьку мавпу». Юному читачеві адресовані «Пригоди з автобусом» (1928), «У морі» (1929), «Про Тарасика та Марисю» (1930), «Ясоччина книжка» (1934).

Здавалося б усе налагоджувалося, але доля підкидає нові зальоти. Аристократична красуня з бурштиновим теплом очей, з густим непокірним волоссям вабили чоловіків і викликала непереборну заздрість і ненависть жінок. У дуже розкутому особистому житті Н. Забіли були і залицяння Володимира Сосюри.

 Доля звела Наталю зі старшим на два роки поетом Антоном Шмигельським.

Нарешті у родини Забіли з’явилася трикімнатна квартира в будинку «Слово». Одна за одною знайшлися дві донечки, було кілька викиднів. Чи не тоді з’явився недитячий вірш?

З закляклих рук холодні хризантеми

На змерзлу землю ронять пелюстки.

Таке важке, таке важке несемо,

Що не підвести, не зігнуть руки…

Таке важке й таке собі маленьке, –

Немов у човнику ві сні пливе, –

Яскраву цяцьку захопило в жменьку…

Біляве… лагідне… І бачте – неживе.

«Дитина вмерла» (1928):

Її діти – персонажі збірок «Про Тарасика й Марисю» (1930), «Ясоччина книжка» (1934), Забіла писала для них і про них.

Ясочка та Галинка-стрибалочка були хворобливими, потребували пильного догляду, а був голодомор. У письменницькій їдальні давали не більше двох обідів на сім’ю, яка б вона не була. І хліб за картковою нормою: по два тонюсіньких шматочки на кожного. На дітей було важко дивитися. Її другий чоловік не маскувався: він бив жінку й малого Тараса Божка. Сусіди-літератори пробували вступитися за добру, по-дитячому наївну Наталю Львівну. Нарешті питання постало руба:

В синім місті гомони поснули,

Цілувалась з присмерком земля…

Ти мені на розі темних вулиць

Кинув гостро: — Діти або я!..

Мовчазних будинків сонні лиця,

Десь у сині — мрії дальніх сел…

Любий мій! Я перш за все — самиця,

І для мене діти — перш за все.

Прорізали промені трамваїв

Ліхтарів сріблястії мости…

Ти пішов… А я уже не знаю —

Може, перш за все на світі… ти ?

Подружжя розлучилося. Тарасик, запеклий футболіст, дружив із Ромком Підмогильним. Цікавого до всього, задерикуватого, моторного та розумного хлопчиська Оксана Іваненко змалювала у своєму творі про Шевченка. Наталя Забіла була автором підручників «Читанка» для другого класу (1933) і «Читанка» для третього класу (1939), які перевидавалися кілька разів; була редактором дитячих журналів «Малятко», «Барвінок». Наталя Львівна Забіла стала керівником Харківської організації СПУ, членом Правління СПУ.

У 1936 році померла Ясочка, втратила Забіла і другу дочку, котра була прототипом Галочки-стрибалочки з циклу «Про дівчинку Маринку».

…Я тут зросла. Тут народила сина.

Поховані тут дві мої дочки,

і тут тепер моя мала Марина

в садок дитячий ходить залюбки.

Маринка була дитиною від третього чоловіка, художника Дмитра Шавикіна. 

Красивий, високий, ерудований чоловік . Їх робота над «Словом про Ігорів похід» була знаковою: Наталя Забіла перекладала твір українською, а Дмитро Шавикін ілюстрував «Слово»

 Ну, чого ж чекати хтозна-доки?

Обійми, цілуй, бо час не жде!

За дверима – чуєш? – тихі кроки…

Поспішаймо, любий! Хтось іде.

Зараз ввійде. Зараз нас розлучить.

Пустощі припинить без розмов

І суворим окриком одучить

Раз назавжди гратися в любов!

Ти відступиш сам тоді з дороги

І забудеш сам моє ім’я…

Знаєш, хто це, грізний, за порогом? –

Старість наближається моя.

Найстрашнішими були часи війни. Влітку 1941-го майже кожної ночі її син чергував на даху будинку, щоб знешкоджувати запалювальні бомби, якими німці закидали Харків. А потім її хлопчика забрали на війну, а її відправили в Уфу.

 Доля зглянулася: Тарасик повернувся живим, із нагородами. Син був дуже обдарованою людиною: добре малював, писав чудові вірші. Та, видно мало було випробувань у житті Наталії Львівни: на 49-му році від хвороби серця помер Тарас.

 Після смерті чоловіка майже 20 років Наталя Забіла співала теплих материнських пісень онукам.

6 лютого 1985 р. у Києві померла 82-річна Забіла Наталя Львівна, українська дитяча письменниця, перекладач із польської, французької та російської; яка надрукувала понад 200 книг, більше 5 мільйонів примірників; перший лауреат літературної премії ім. Лесі Українки (1972 р.).