«Перша українська феміністка»

   До 170 річчя від дня народження Наталі Кобринської.

8 червня 1855 року народилася Наталя Кобринська, українська письменниця, публіцистка і громадська діячка. Вона була засновницею жіночого руху в Галичині.

Рід Озаркевичів, звідки походила Наталя був відомий своєю культурно-просвітницькою діяльністю. Батько – греко-католицький священник був депутатом Галицького сейму, поетом і перекладачем. Дід Іван, теж священник, був великим шанувальником театру і на аматорському рівні ставив п’єси Квітки-Основ’яненка та свої власні. В родині Озаркевичів панувала любов до книги та мистецтва. Освіту Наталя отримала вдома. Вивчила польську, німецьку, французьку мови. Була знайома з творами провідних  філософів та економістів того часу.  

Шлюб з теологом Теофілом Кобринським, який був чудовим співаком та композитором, цікавився етнографією, засновником у Снятині міської читальні, також сприяв її інтелектуальному зростанню. На жаль, після несподіваної смерті чоловіка, у 27 років Наталя стала вдовою. Символічно, що у день поховання вона відрізала свої коси і на знак вдячності та вічної вірності поклала коханому в домовину. Після смерті чоловіка Наталя поїхала до Відня і увійшла до українського студентського товариства «Січ». У 1883р вийшло її перше оповідання «Пані Шумська», яке отримало загальне схвалення віденського товариства українців. Успіх надихнув писати далі. В її повісті «Задля куска хліба» лунала головна думка – жінка має сама дбати про своє місце в суспільстві, а не бути утриманкою чоловіка.

Відтоді її головною метою стала реалізація ідей фемінізму через літературні твори. Щоб жінки зрозуміли свою цінність і користь для суспільства, було створено «Товариство руських жінок". Його збори відбулися у Станіславі (Івано-Франківську) 8 грудня 1884 року і ця дата вважається початком українського жіночого руху. 

Через три роки Наталя Кобринська разом з Оленою Пчілкою за підтримки Івана Франка видали жіночий альманах «Перший вінок» В ньому були розміщені 49 творів  17 жінок – письменниць. Серед них були Олена Пчілка, Леся Українка, Ганна Барвінок, Дніпрова Чайка, Ольга Франко, Людмила Старицька. Письменниці були з усіх куточків України, бо Кобринська палко прагнула до культурного єднання західноукраїнських земель з наддніпрянською України. Вона вважала, що покращення ролі жінки може відбутися тільки через національне самоусвідомлення та освіту. У неї було багато планів, здійсненню яких завадила  Перша світова війна. У 1915 році її заарештували і звинуватили в шпигунстві і тільки завдяки зусиллям адвоката і письменника Андрія Чайковського вона не опинилась в концтаборі.

Лебединою піснею Кобринської стала збірка «Воєнні новели», яка сповнена болем через долю українського народу, розділеного кордонами. 

Вона померла від тифу 22 січня 1920-го. Будинок спалили через загрозу інфекції. Ніхто не знає, що саме там згоріло: рукописи, документи, листи? 

Ольга Кобилянська присвятила їй повість «Людина».

 

«Наталія Кобринська в розумінні «жіночого питання» та у висоті жіночого ідеалу перевищувала сучасних їй європейських емансипаторок», – наголошував письменник-дисидент Іван Дзюба.

В нашій бібліотеці є книжка, яка має назву «Історія українського фемінізму», де у досить оригінальній формі згадується діяльність Наталі Кобринської.

      

 

«Охорона  рослинного і тваринного світу".

26 травня в бібліотеці імені Михайла Слабошпицького відбувся заключний в цьому навчальному році урок з учнями НРЦ № 17.

Є глибоко символічним те, що присвячений він був рослинам і тваринам «Червоної книги України» та взагалі охороні наших «зелених легенів» - рослинному світу країни. Школярі ознайомились з найвідомішими заповідниками і парками України і правилами поводження в них. На жаль, сучасна війна вносить свої жорстокі корективи: починаючи з того, що всі діти були геть невиспаними і закінчуючи тим, що деякі заповідники і парки, наприклад, Асканія Нова, або окуповані, або геть зруйновані. Знадобилось докласти певних зусиль, щоб не втратити їх зацікавленості. Збирання малюнків на екологічну тему з окремих фрагментів додало пожвавлення до цікавих оповідань на цю ж тему. 

Багато нового про природу учні дізнались з «Книги рекордів України. Природа навколо нас». Діти поділились планами на  канікули. Більшості з них пощастило мати бабусь і дідусів у селі і там вони сподіваються провести свій літній відпочинок. Ми бажаємо цим дітям і всім дітям України мирної небесної блакиті і тихих затишних вечорів у родинному колі, щоб всі захисники повернулися додому. 

 

 

Київ – самоврядне місто доби Магдебурського права.

В останню неділю травня вже традиційно святкуємо День Києва – своєрідний День народження столиці України. Ця дата обрана не випадково, адже саме в травні далекого ХV століття Київ одержав привілей Магдебурзького права.

Варто зауважити, що дата отримання Києвом магдебурзького права впродовж десятиліть була дискусійною. Деякі історики наполягали на тому, що місто отримало цей привілей у добу правління великого литовського князя Вітовта (перша чверть XV ст.). Інші дослідники визначають інший час: 1494–1499 роки. Підставою для такої гіпотези є наявність двох відомих документів. Їх видали киянам за правління великого литовського князя Олександра. Перший – це привілей від 26 травня 1494 р., другий – великокнязівський лист, виданий киянам 14 травня 1499 року.

Тексти обох документів збереглися у складі книг Литовської метрики (на сьогодні знаходяться в російському державному архіві давніх актів у Москві). У привілеї 1494 року означено компетенцію війта як очільника громади, що відповідає за лад у місті, а у великокняжому листі 1499 року прописано всі права міської громади. 

 

Особливістю самоврядування «по-київськи» стало посилення владних позицій війта. Він фактично контролював обидві колегії київського магістрату – раду і лаву, зосередивши у своїх руках судову і адміністративну владу. Тобто той, хто контролював суд, фактично розпоряджався всіма справами у місті. Як зауважує старший науковий співробітник відділу пізньосередньовічної, ранньомодерної та нової історії України Національного музею історії України Ярослав Затилюк, «Це стало однією з корупційних схем, на які часто нарікали протягом XVIII ст. І саме корупція стала офіційним приводом для імперської влади розпустити магістрат у 1834 році».

Магдебурзьким правом передбачалася свобода городян у створенні власних органів управління та судочинства, проведенні ярмарків, шинкування та заняття ремеслами. Всіма справами у місті відав магістрат – виборний орган правління, що складався з двох колегій –лави на чолі з війтом, що здійснювала суд, та ради на чолі з бурмистром, до компетенції якої належав збір податків та питання благоустрою.

Тож становлення та розвиток місцевої влади Києва мають давню історію.

 

«Свято величі духу українських воїнів»

Вони не повернулися з війни

Вітрами східними розвіяні їх душі

І їхнє слово тишу не порушить.

А усмішки приходять тільки в сни.

Вони не повернулися з війни. (Тетяна Шпичук)

23 травня українці вшановують пам’ять героїв, які поклали життя в боротьбі за волю і незалежність України. Це не є офіційним святом, але воно вкрай важливе. З кожним роком традиція вшанування героїв 23 травня міцнішає. Сьогодні для українців День Героїв кожен день. 2014-й… - АТО, 2022-й - повномаштабне вторгнення, відстоюючи територіальну цілісність та незалежність, пантеон героїв поповнюється  щодня.

Сьогодні ми підготували підбірку поетичних збірок, де кожне слово як відповідь на сльозу рідних.

Збірка Тетяни Олійникової «Римовано любов’ю у війні» присвячена чоловіку, який загинув на війні. Вона покаже, як не втратити здатність помічати красу, радіти добру, цінувати найменші прояви щирості і теплоти будь-яких стосунків між людьми. Збірки Тамари Корсунської передають повноту переживань за Батьківщину, де поезії про трагічні події на Сході України, про захисників Вітчизни, про їх мужність і героїзм.

Особливе місце займає збірка «В дитячий світ прокралася війна» - написана дорослими про дитинство, обпалене війною. Київський літературний клуб пропонує антологію «шраМИ», це творчість 18-ти митців, де кожен рядок, немов червона нитка на руці, - свідок горя та життя поміж крику.

Вертаються у пам’яті живі,

Герої не вмирають – подвиг вічний,

Тріпочуть стяги жовто-голубі,

В пригірках смутку й слави героїчно!

(Володимир Слонецький)

Поетичні рядки Наталії Крісман в саме серденько… «…Хай кожен з вас залишиться/Незламним та нескореним!/До Бога нині ближчі ви/У вічності, між зорями…»

Окрема увага збіркам тих, хто тримав і тримає оборону, тих, хто писав і пише рядки під свист ворожої артилерії – Б.Гуменюк, М.Воронін.

А от Олена Іськова-Миклащук написала збірку про війну, яку побачила очима свого чоловіка.

«Пробачте, мамо, що не зміг мовчати.

Коли на гідність стали чобітьми.

Оця війна не мною розпочата.

Та я Вкраїну затулив грудьми.»

Коханому чоловіку, Воїну-Захиснику України Сергію Сисоєву Ірина Сисоєва присвятила збірку «Людина як поле бою». «Я ніколи не перестану тебе кохати, навіть через десятки років. Як і раніше буду присвячувати тобі вірші, писати про тебе і для тебе!»: - І.Сисоєва.

Ці рядки вже написані, а скільки ще буде написано… 

Слава Україні!    Героям слава!

 

 

                     «Єдність українського народу –

                  повага до національних спільнот»

Географічно Україна розташована в центрі Європи і українці прагнуть будувати своє життя за європейськими стандартами. Головним для української культури, як і для культури її етнічних спільнот, є подолання колоніальної спадщини, для надання можливості її вільного розвитку. Багато вихідців з національних спільнот України  досягли вершин у різних галузях науки і культури. Серед них велика кількість письменників, які вважали Україну своєю домівкою. Їх твори, зокрема і україномовні, є невід’ємною складовою національної культури. Багато хто з них відобразив  життя національних спільнот у своїх творах

  На часі, перед загрозою фізичного винищення, потребі реального виживання, як ніколи актуальними є  потреби взаєморозуміння, взаємоповаги і єдності. Війна, фізичний і не менш дошкульний – ментальний біль, об’єднав мешканців України будь-якої національності в їх боротьбі з російським загарбником. В прагненні відстояти своє право бути вільною людиною, багатонаціональна Україна – єдина. Про культурні, історичні, релігійні особливості представників різних етноси, які проживають в Україні розповідає книжкова виставка, яка є в нашій бібліотеці.

 

Нескорені духом. Українці у вирі репресій.

Для упокорення українців й усіх, хто «заважав» будувати «світле комуністичне» був розроблений кривавий план. Так, сталін особисто його розробив. І тому масові репресії – розкуркулення, депортації цілих етнічних груп і гоніння за підозрілими особами, масові ув’язнення і розстріли «ворогів народу», що здійснювалися в СРСР в 1930-і — 1950-і роки пов'язані з іменем сталіна.

Було вигадано багато причин масових репресій 30-рр. ХХ ст. в Україні, адже такі репресії були невід’ємним елементом сталінської системи управління. Як свідчать документи НКВС (накази, листування, телеграфи), що масові репресії готувалися заздалегідь.

5 серпня 1937 року почалися масові арешти і розстріли.

Тільки уявіть  - з серпня 1937-го і до листопада 1938-го на виконання цього наказу було ув’язнено від 800000 до 820000 осіб, із них від 350000 до 445000 було страчено за вироками «трійок» і «двійок», а решту відправили в концтабори. Загалом в СРСР до середини листопада 1938 року було винесено понад 681 тисячу смертних вироків, а їх виконувалися майже одразу просто в катівнях НКВС.

Що відомо про кількість жертв політичних репресій в Україні? Нічого. Адже підрахувати це неможливо. Людей розстрілювали, катували у в’язницях, на засланні, у таборах, калічили, застосовуючи примусове психіатричне лікування. І це все намагалися приховати. Як можна зламати волю українського народу? Не можна. Можна лише знищити, але їм не вдалося. Українська нація ЖИВА!

Щороку у третю неділю травня Україна вшановує пам’ять мільйонів українців — жертв політичних репресій. Ми маємо пам’ятати через що пройшли українці і який глибокий слід у пам’яті залишили масові репресії та період Великого терору.

До вашої уваги книжкова виставка, де представлені книги про факти сталінського геноциду українського народу.

 

             День вишиванки у бібліотеці.

15 травня, коли українці святкують День вишиванки, до бібліотеки завітали учні НРЦ №17. 

Саме сьогодні, в такий знаковий для нашої країни день, для учнів був проведений майстер-клас по виготовленню паперової вишиванки. 

За допомогою майстрині з клубу «Романтик» Григоренко Наталії Миколаївни маленька вишиванка, оздоблена традиційним українським орнаментом, стане яскравою пам’яткою цього життєствердного красивого, суто українського свята. Варто зазначити, що ось такі зустрічі розвивають творчі здібності дітей. 

 

 

«Вишиванки регіонів України»

                     Запрошуємо у віртуальну етномандрівку

Українська вишиванка - традиційна вишита сорочка втілює в собі багатовікову історію  України, її символ стійкості, духовності та національної гордості.

Навіть у радянський період,  коли Україна була частиною Радянського Союзу, національна культура України обмежувалася під страхом смерті, вишиванку продовжували носити з гордістю, як символ мовчазного опору та збереження української ідентичності в умовах репресій. Попри все, українську вишиванку вдалося зберегти, як і традицію її носити.

На знак визнання  українську вишивку у 2018 році було внесено до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО. Це підкреслює важливість збереження та популяризації цієї давньої традиції у світі.

Колірна палітра вишиванки – це візуальна мова, яка передає спектр емоцій та смислів.

• Червоний, символізуючи пристрасть і життя, відображає життєву силу.
• Чорний - захисний щит від злих сил
• Білий уособлює чистоту і світло.

Кола представляють вічність, трикутники – Святу Трійцю, а ромби - рівновагу.

Українська вишивка складається з різноманітних технік, кожна з яких вимагає вміння, точності та глибокого розуміння ремесла. В Україні існує понад 100 технік вишивання, крім популярного хрестика. В давнину, навчаючись мистецтву оздоблення одягу, дівчина освоювала десятки швів та варіантів гаптування. За видами швів могли визначити звідки людина, чим вона займається, до якого соціального класу належить.

Гуцульщина

Розташована в Карпатах Гуцульщина славиться своєю сміливою та яскравою вишивкою, і характеризується насиченою і контрастною палітрою кольорів, в якій  присутні  червоні, сині, зелені та жовті кольори. Також гуцульські візерунки геометричні, що відображає гірські ландшафти. Через більш холодний клімат зазвичай використовуються вовняні нитки, які додають вишивці  тепла.

 Поділля

 Подільська вишивка часто виконана у більш м’якій кольоровій гамі, в ній присутні пастельний, блакитний, рожевий та зелений. Переважають ніжні квіткові мотиви, які символізують родючі землі.

 Полісся

У північній частині України лежить Полісся - регіон, відомий своїм особливим стилем вишивки, а орнаменти здебільшого прості геометричні.

 Буковина

Розташована в південно-західний частині України, Буковина може похвалитися унікальним стилем вишивки. Колірна палітра  яскрава та контрастна як і яскраве культурне розмаїття регіону. Окрім того, Буковинська вишивка відома своїми складними деталями, незвичайними візерунками, що поєднують в собі релігійні символи, квіти та геометричні фігури.

 Центральний та східний регіони України

 Вишивка в цих регіонах  характерна гармонійним поєднанням яскравих і приглушених тонів.  Переплетення геометричних і квіткових візерунків створює особливу  гармонійну естетику.

       

 Від сміливих і яскравих візерунків гуцульської вишивки до ніжних квіткових мотивів Поділля, кожен регіон вплітає в традицію української вишиванки свою унікальну історію, зберігаючи та прославляючи культурну спадщину України.

За більш детальною інформацією запрошуємо всіх, кого цікавить ця тема до нашої бібліотеки. У нас є багато книжок які стануть вам у нагоді