"Красне письменство"

«Хотів бути літописцем українського простору в добі, яку сам бачу, чую, переживаю» - Улас Самчук                                                           

Риси до портрета письменника, публіциста, журналіста.

        До 120 – річчя від дня народження.

Він цілком заслужено міг би отримати Нобелівську премію з літератури за роман-трилогію «Волинь» на яку його висунув літературний журнал з Торонто. Кандидатуру подали вчасно, а от рекомендації нобелівського лауреата не вистачило, а це було одним із визначальних факторів.

Улас Самчук – один з найвизначніших українських письменників. Член уряду УНР у вигнанні, легенда української еміграції, заборонений в СРСР, але широко відомий на Заході. Зарубіжні дослідники називали його «українським Гомером», вказуючи, що він відкрив світові досі невідому Україну. Улас Самчук є автором шістнадцяти романів, серед яких трилогія «Волинь», «Гори говорять», «Марія», збірки оповідань «Месники», «Віднайдений рай», низки повістей, оповідань і статей.  Він одним з перших розповів світові про Голодомор 1932 – 1933р.

                            

Письменник ніколи не мав ілюзій щодо радянської влади, тому прожив в Україні лише 22 роки. Народився він 20 лютого 1905 року у селі Дермань Волинської губернії. Не маючи бажання служити у польському війську, у 1927р. втік до Ваймарської Німеччини, а у 1929 році переїхав до Чехословаччини. Він навчався у Бреславському, потім у Празькому університетах, проте жодного вищого навчального закладу не зміг закінчити. Освіту здобував самотужки, чудово володів німецькою, польською, чеською мовами. 1941 року у складі похідної групи ОУН повернувся на Волинь і став редактором газети «Волинь». В 1943 році був заарештований нацистами за патріотичні переконання. У 1944 – 48 роках жив у Німеччині, був головою літературної організації МУР (Мистецький український рух). За словами Ю. Шереха (Шевельова) «він усіх вислуховував, витирав сльози кожному, хто вважав себе за скривдженого. Він міг бути приязним із кожною творчою людиною, бо він був справді генерал. Генерал Олексійович, як його називали».

Після переїзду до Канади у 1948-му Самчук був засновником Організації українських письменників «Слово», Світового конгресу українців.

Помер письменник 9 липня 1987 року. Похований у Торонто.

***

«Її книги є яскравим літературним явищем сьогодення»

             Штрихи біографії Марії Матіос

Марія Матіос не даремно має титул гранд-дами української літератури. Вона є лауреаткою Шевченківської премії з літератури, «Коронації слова» та «Книги року ВВС». Прозові твори принесли письменниці визнання не тільки в Україні, але й  далеко за її межами. Її книжки перекладено сербською, румунською, польською, хорватською, азербайджанською, японською, китайською та  іншими мовами світу. Роман «Солодка Даруся» визнано найкращою книгою першого 15-річчя Незалежності України, яка найбільше вплинула на читачів. Цей роман витримав шість перевидань загальним накладом понад 200 тисяч примірників.

Про роман «Солодка Даруся» Д. Павличко писав: «Письменниця Марія Матіос романом «Солодка Даруся» сміливо і рішуче відкинула правила політичної обережності й суспільних табу – і на свій страх і ризик здійснила жорстоку мандрівку в наше криваве, й не менш жорстоке історичне пекло, в безодню, куди лячно зазирати». 

Свої вірші Марія почала публікувати у 15 років. В її поезії присутнє органічне відчуття колориту буковинського краю, передано стан душі, закоханої в красу навколишнього світу.

Її твори стають основою до постановок на театральних сценах: «Солодка Даруся», «Майже ніколи не навпаки», «Не плачте за мною ніколи»,  а у київському театри оперети -  вистава «Москалиця»  за однойменним твором письменниці. У Польщі вистава за мотивами «Солодкої Дарусі» зібрала кілька гран-прі на театральних фестивалях.

Про свою творчість письменниця пише так: «У мене багато книжок, вони всі різні, але їх об’єднує те, що я люблю історію в людині й людину в історії. Мене цікавить, як людина поводить себе у пастці, як обирає свою дорогу, цікавить мотивація вчинків, поведінки»…  

***   

  Автор  «…незмінного загальнолюдського підкладу»

                               Юліан Опільський

8 жовтня 1884 року у  Тернополі народився Юрій Львович Рудницький, який збагатив українську історичну романістику під псевдонімом Юліан Опільський. Його батько був викладачем географії та історії в гімназії, а мати високоосвіченою жінкою зі старовинного вірменського роду священників.

Будинок, де народився і жив Ю.Рудницький

Народився Юрко кволим, із викривленим хребтом, на хлопчика чекала «горбата» доля.  Він виховувався разом зі старшою на 2 роки сестрою, яка згодом стала відомою піаністкою та музичним критиком. Тому все життя його супроводжувала тонка любов до музики.

У дванадцять років від туберкульозу померла мати, а через два роки інсульт забрав батька. З чотирнадцяти років його долею опікувалась сестра Софія. Після закінчення гімназії вивчав філософію та філологію у Львові та Граці (Австрія). Весь вільний час проводив у бібліотеках Львова, Відня, Грацу. Він читав німецькою, італійською, латинською та старогрецькою. Він ощадливо збирав кошти на подорожі під час канікул: по Італії, Греції, Єгипту. Всі враження від побаченого знадобились йому коли він писав історичну прозу.

Він викладав у гімназії, приділяв час дружині і дочці, а увечері писав історичні романи, бо вважав, що «вона в’яже віддалені від нас часи з теперішнім вічним, незмінним, загальнолюдським підкладом. Через те ілюструє вона минувшину, допомагає не раз визначатися у безладді і дає науку на майбутнє».

У 34 роки Юрій Рудницький надрукував повість «Іду на вас. Історичне оповідання з часів Святослава» під псевдонімом Юліана Опільського. Його твори були ґрунтовно підготовленими і мають пригодницький характер. Для написання романів про історію стародавнього світу Опільський вивчав вавілонський клинопис та єгипетські ієрогліфи.

Він помер у віці 52 років та похований на Личаківському цвинтарі.

Запрошуємо всіх, кого цікавить захоплива мандрівка у минуле завітати до нас і ознайомитись з творами автора.  

«Щасливо зціліла жертва масового надлюдського Експерименту»

19 вересня відома українська письменниця Оксана Забужко відзначає свій День народження. Вона народилася у 1960 році у Луцьку. За словами дослідниці її творчості Л. Ткач, «О. Забужко можна вважати речником покоління. Вона промовляє від того покоління української інтелігенції, що вже не зазнало природного рідномовного середовища.»  

До так і не опублікованої першої збірки 13 річної Оксани передмову написав Михайло Стельмах. Оскільки її батьки потрапили в «чорні списки» збірку не опублікували.

Українська письменниця, феміністська літературознавиця, поетеса, есеїстка, публіцистка, викладачка та політична активістка. Вона тривалий час викладала не тільки в Україні, а й в Гарвардському, Йельському, Колумбійському університетах.

Ключовими у творчості Оксани Забужко є теми української національної ідентичності. Вона є авторкою романів: «Польові дослідження з українського сексу» (1996), «Музей покинутих секретів» (2009), науково-популярних книг і збірок есеїв «Шевченків міф України: Спроба філософського аналізу» (1997), «Notre Dame d’Ukraine. Українка в конфлікті міфологій» (2007) та ін.

 

Поезії О. Забужко покладено на музику. За мотивами збірки есеїв «Хроніки від Фортінбраса» знято хронікально-документальний фільм (реж. О. Чепелик, 2001). Її твори перекладені понад 20 мовами світу. Окремими книжками виходили в Австрії, Болгарії, Італії, Ірані, Нідерландах, Німеччині, Польщі, Росії, Румунії, Сербії, США, Угорщині, Франції, Хорватії, Чехії, Швеції.

О.Забужко відома своїми безкомпромісними заявами на підтримку України у війні з російськими загарбниками.

Як вважає письменниця, книги необхідно читати для того, щоб бути не лише освіченою, але й зуміти зрозуміти і хоча б трохи урізноманітнити наше життя.

***

«Я не мріяв стати письменником» - Павло Загребельний

Він був автором історичних романів, які були заборонені в радянські часи. Писати можна було хіба що про Переяславську раду. Південний комфорт став темою обговорення на засіданні генпрокуратури СРСР. Народ дав його творам високу оцінку, купуючи їх з під поли потайки по 100 карбованців.

«Роксолана», «Я-Богдан», «Диво», «Тисячолітній Миколай», «Євпраксія», «Думки нарозхрист» - виходили багатотисячними накладами. Він писав про те, що сам відчував і вважав важливим для сучасників.

Він пережив гітлерівські табори, побачив «розпаханість людських душ» і описав це в книзі «Дума про невмирущого». Це один з найкращих творів про II Світову в нашій літературі. У найскладніші часи він зумів зберегти людяність, бо писав не про людей із бронзи.

Загребельний наголошував, що Т.Шевченко, І.Франко, Л. Українка перш за все не борці, а захисники народу. Тому найважливішою функцією літератури вважав захист простого народу і порівнював її з Орантою, (людиною , яка молиться).  Для письменника всі люди були скляні – він бачив усе, що ті хотіли б, та не могли приховати. Він очолював Спілку письменників України та був усунутий з посади – за «націоналізм». Павло Загребельний оселився на дачі і присвятив весь час тільки творчості.

Йому доля відміряла 84 роки життя і керувався він власною філософією: «Жити кожною миттю. Життя прекрасне. Світ прекрасний. І нам щастя дано бути в цьому світі»    

       

 "Оригінальна в образах та ідеях; цілісна, як рідко хто інший; елегантна у формі своїх віршів; горда в наставленні до життя»

                                                                          Дмитро Донцов

21 липня 1906 року народилася українська поетеса, публіцистка, діячка ОУН ОленаТеліга. Батько – українець із Слов’янська, мати з Волині. Між собою батьки спілкувались українською. Олена з’явилась на світ під Москвою. 1917 року родина переїхала до Києва. Батько став міністром уряду УНР, а старший брат Сергій – вояком армії УНР.

В 1922 році після приходу більшовиків родина змушена була покинути Україну. В еміграції Олена спілкувалась з Євгеном Маланюком, Леонідом Мосендзом, Оксаною Лятуринською. Тоді ж відбулось її знайомство з майбутнім чоловіком Михайлом Телігою, бандуристом, старшиною армії УНР, інженером.

 У 1929 – 39-х роках родина переїхала до Польщі. Там вона вступила в Організацію українських націоналістів, співпрацювала з Олегом Ольжичем і Уласом Самчуком. У 1941 році разом з іншими групами ОУН повернулась в окупований Київ. Вона взяла участь у заснуванні Спілки письменників України, Української Національної Ради, редагувала літературно-мистецький тижневик «Літаври». На початку 1942 року Телігу із іншими підпільниками фашисти розстріляли у Бабиному Яру.

В бібліотечному фонді є збірка віршів Олени Теліги, альбом пісень, музику до віршів написала і виконала Марія Бурмака, а також захоплююча книжка про життя цієї надзвичайної жінки, написана Ірен Роздобудько.         

***

 Широке полотно боротьби за утвердження державності

                                                  у творчості Романа Іванчука

За творами Романа Іванчука, а їх вийшло близько шістдесяти, можна вивчати незвідані сторінки української історії, мандруючи часом і простором. З під його пера вийшло багато новел і повістей: «Місто», «Сьоме небо», «На перевалі», «Зупинись перехожий».

 Роман Іванчук – визнаний історичний романіст. Різні часи, різні жанри історичного роману, різна географія подій – головне, любов до рідної землі й народу. «Мальви», «Черлене вино», «Манускрипт з вулиці Руської», «Вода з каменю», «Четвертий вимір», «Шрами на скалі», «Журавлиний крик», «Орда» «Торговиця» -

 це один великий роман про історію України, в якому відображена вся безмежна любов автора до України. 

"Всі свої книжки вона присвятила Україні»

29 квітня виповнюється 100 років від дня народження українсько-американської письменниці Ганни Черінь.

Галина Грибінська, таке справжнє ім’я письменниці, не встигла закінчити філфак Київського університету, бо була вивезена на примусові роботи до Німеччини. У 1950 році Ганна Черінь переїхала до США і там закінчила факультет лінгвістики Чиказького університету, вона також  здобула освіту бібліотекарки і в бібліотеці цього університету зібрала численну колекцію україністики.

Вона писала оповідання, нариси, і твори для дітей. Перу Ганни Черінь належать збірки поезій «Чорнозем», «Держава», «Декада», дорожні репортажі, віршований роман «Слова». Маленьким читачам Америки й інших країн, де мешкають українські родини, добре відомі її книжки «Братик і сестричка», «Пригоди української книжки», «Щоденник школярки Мілочки».  

В бібліотеці імені Михайла Слабошпицького є декілька книжок цієї талановитої авторки. 

       

  Найвища нагорода за поетичне слово

      Книжкова виставка лауреатів Шевченківської премії

                         до Дня поезії

Кожної хвилини десятки тисяч спраглих і переповнених почуттями людей переносять  поетичне слово на папір, або, як тепер, у комп’ютер. Проте не всякий римований текст стає поезією. Поезія – це концентрація людських почуттів і думок, втілених у слові. Вона вражає своєю внутрішньою силою і є однією з вагомих складових української культури.  

 

Сила української поезії перевірена часом і рівнем  майстерності не тільки творів, а й силою духу і відчуттям причетності до долі свого народу її творців. Не даремно цілком заслужено багато поетів стало лауреатами Національної премії України імені Тараса Шевченка. Бібліотека запрошує переглянути виставку їх творів і долучитись до непереможної сили українського слова

Він малював не тільки словом, а й пензлем

Майбутній графік і письменник Юрій Логвин народився 5 лютого 1939 року в Кременчуці на Полтавщині в родині мистецтвознавця й архітектора Григорія Логвина. Вже з дитинства він любив малювати.

 

«…вперше я почав малювати на уривках німецьких паперів темно-вишневими чорнилами, зробленими місцевими умільцями із вмісту німецьких ракетних набоїв» - Юрій Логвин

А ще він часто роздивлявся раритетне видання «Слово о полку Ігоровім» 1934 року, яке було наповнене яскравими ілюстраціями палехського художника Івана Голикова. Тому батьки віддали 12-річного сина навчатися до Київської художньої середньої школи імені Т. Г. Шевченка. Бо саме в Київ родина Логвинів переїхали у 1945 році. Адже там після війни розпочалися великомасштабні відбудовчі роботи і для архітектора було більше можливостей для самореалізації.

Юний Юрко полюбляв відправлятися в експедиції по країні з батьком, це збагачувало його внутрішній світ, наповнювало його незабутніми враженнями від побаченого і спонукало серйозніше відноситися до малювання. Саме розвідки архітектурних пам'яток мали вирішальний вплив на формування особистості майбутнього митця. Спеціальну вищу освіту здобув у київському державному художньому інституті. Там його викладачами були Олександр Данченко, Василь Касіян, Георгій Якутович.

Подорожі по Україні, пізнання історії будівництва кам'яних і дерев'яних споруд в Україні, знайомство з видатними українськими діячами культури, захоплюючі розповіді батька про минуле все це він закарбував у пам’яті і використовував протягом всього життя.

А під час навчання в художньому інституті Юрій Логвин несподівано захопився літературною творчістю. Тоді він написав перший художній твір "Північне сяйво" - невеличка казочка ілюстрована власними малюнками.

Але все життя він був вірним обом своїм музам: і красному письменству, і пензлю.

З 1973 року в нього починається період активної і успішної творчості. Тут він поєднував талант письменника і художника-ілюстратора. Юрій Логвин є автором багатьох творів для дітей та дорослих – це історичні романи, повісті, казки, оповідання та комікси. І все ілюстрував він сам.

«Фах художника і письменника ризикований, бо як би ти добре не думав про свої роботи, їх оцінять, коли ти вже про це не дізнаєшся. Тому єдина нагорода – сам процес письма чи малювання» - Юрій Логвин.

Характерною рисою творчості художника є поєднання сучасності та історичних ремінісценції. Він був учасником республіканських, всесоюзних та міжнародних художніх виставок від 1954 року.

Захоплювався малюванням оголеної жіночої натури. 

Створив комікси "Щит віщого Олега" та "Козацькі дзвони". Був автором і ведучим культурно-просвітницьких програм на радіо "Культура".

Працював над розробкою українських марок. Першою була серія «Етнографічні сюжети «Давня Україна»», що перебувала в обігу з грудня 1993 по січень 2001 років. Також автор серії «Гетьмани України». З 2002 року вийшла серія «Історія війська в Україні», в 2003-му — «Скіфи» та «Давні слов’яни». Всі його марки розійшлися сотнями мільйонів по Україні і по всьому світу.

 У 2011 році за книжку «Таємна перлина» Юрієві Логвину було присвоєно звання лауреата премії Кабінету Міністрів України імені Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва.

А в 2012 році вручена відзнака «Золотий письменник України». У 2013 році новий автобіографічно-гротесковий роман Юрія Логвина «Мої дікамерони» отримав міжнародну літературну премію «Коронація слова».

«- До останніх днів він мав світлий розум і активну думку. З пензлем також не розставався. Мав багато творчих планів – писав мемуари.» - сестра художника Іраїда Григорівна.

  

«Неспокійна» праця «неблагонадійного» вчителя

Літературний портрет українського прозаїка, педагога Степана Васильченка. 

8 січня 1879 року у місті Ічня на Чернігівщині в родині бідного шевця народився Степан Панасенко, справжнє прізвище видатного українського письменника і педагога Степана Васильченка. 

Батько привчав своїх дітей до читання і наголошував на важливості знань. Зовсім не випадковим виявилося у Степана бажання писати дуже рано. В школі він був кращим учнем. Згодом вступає до Коростишівської вчительської семінарії,  також постійно займається самоосвітою. Під час вчителювання проявляється його педагогічний талант і любов до дітей. Він відкриває вечірні класи для дорослих, наполягає на навчанні рідною мовою, через це потрапляє до «неблагонадійних. На життя він заробляв приватними уроками, бо офіційно йому заборонили вчителювати.  

Коли розпочалася Перша світова війна, письменника мобілізували на фронт. Після війни вчителює на Київщині, завідує дитячим будинком та пише твори «Мати», «З самого початку», «Записки вчителя». 

За розповсюдження революційних прокламацій серед шахтарів просидів у Бахмутській тюрмі півтора року. Він мріяв написати твір, присвячений Тарасу Шевченку, але встиг написати лише першу його частину «В бур’янах».  

На плодючих землях України серед урожайного літа 11 серпня 1932 р. помер від виснаження (голоду) скромний трудяга-вчитель, талановитий письменник, гарний батько… Похований у Києві на Байковому кладовищі».

Пам'ятник С.Васильченку в Ічні.

 

Микола Хвильовий – письменник доби

 «червоного ренесансу»

а також він є автором гасла «Геть від москви»

Постать Миколи Хвильового мала великий вплив на розвиток української літератури, культури і суспільно-політичної думки ХХ століття. Він – один з найвідоміших представників Розстріляного відродження. Його улюбленим письменником був Михайло Коцюбинський, а він сам створив власний письменницький стиль лірико-романтичної імпресіоністичної новели.

Микола Фітільов (справжнє прізвище письменника) народився 13 грудня 1893 року в селищі Тростянець. Навчався в Богодухівській гімназії. У підлітковому віці шукав роботу на Донбасі та півдні України. Брав участь в Першій світовій війні. У солдатському середовищі в окопах сформувались його демократичні й частково більшовицькі симпатії. В період військової служби зближається з представниками українських національних партій.

Весною 1921 року Микола переїжджає до Харкова, де розпочинає цілком нове життя. Він кардинально міняє своє життя, а саме намагається викреслити свій "фітільовський період". І бере собі псевдонім «Хвильовий».

У Харкові розпочинає працювати в видавництві «Червоний Шлях» та заявив про себе двома збірками віршів «Молодість» і «Досвітні симфонії». За своє коротке життя письменник створив чимало унікальних творів, адже за світовідчуттям М. Хвильовий був романтиком.

Він сприяв утворенню Всеукраїнської Федерації Пролетарських Письменників і Митців. «Світова революція, світова правда – правда тисячоліть – на цей масштаб були налаштовані герої раннього Хвильового, а його герої були часткою його самого»…(І. Дзюба).

На першому етапі його творчості – романтично-імпресіоністична безсюжетна проза 1926–27 роки з поступовим переходом до врівноваженої конкретно-реалістичної манери письма.

Цікаво, що "13" було улюбленим числом Миколи Хвильового. 13 грудня він народився, а 13 травня добровільно пішов з життя – невгамовнний, романтичний Микола Хвильовий вкоротив собі життя пострілом у скроню на 40 році життя. Головне, що це було не спонтанне рішення, адже йому тяжко було бачити, як його друзів та однодумців арештовували та розстрілювали. Та й у країні панував голодомор 1933. Коли письменник побачив становище селян на власні очі, то вже не зміг повернутися до звичайного життя.

А ось так на думку сучасних модельєрів мав би виглядати невгамовний Микола Хвильовий. 

                            

Провісник правди

«…він мав сміливість висловити щиро свою думку, постояти за неї, хоча би вона й як не подобалася загалові»

                                                                    С.Томашівський

Пантелеймон Куліш – український письменник, поет, драматург, мовознавець, перекладач, критик, редактор, видавець, член Кирило-Мефодіївського товариства. Він переклав Біблію, майже всього Шекспіра, Ґете, Дж. Байрона (поеми «Чайльд-Гарольдова мандрівка», «Дон-Жуан»), балади А. Міцкевича «Русалка», «Химери», «Чумацькі діти». Саме він розробив упроваджену в Україні систему сучасного фонетичного алфавіту й правопису, так звану «кулішівку» що лежить в основі сучасного українського правопису. Крім того, П. Куліш був талановитим художником.

 Народився Пантелеймон Олександрович Куліш  7 серпня1819 року в містечку Вороніж на Чернігівщині (тепер Сумської області) в сім’ї заможного землевласника, який претендував на дворянство. Вчився у Новгород–Сіверській гімназії, потім на правах вільного слухача три роки відвідував лекції на словесному, а згодом на правничому факультеті Київського університету. Опісля — вчителював у Луцьку (де почав писати «малоросійські оповідання» російською мовою) та Києві, де згодом працював як археограф під керівництвом Михайла Максимовича.

П. Куліш мав  дружні відносини із Т. Шевченком,  який був боярином на весіллі письменника. Його портрет Шевченко розпочав малювати у червні 1843р., але завершити не встиг.

У 1861 році портрет Куліша купив О. Маркевич за 5 карб.

На честь Пантелеймона Куліша названі вулиці в Києві, Рівному, Львові, Запоріжжі, Чернігові.

Пам’ятник у м. Воронеж, Чернігівської обл, - місці народження письменника.

У 2018 р. у Києві було встановлено пам’ятник письменнику.  

    

    Несподівана Ольга Кобилянська

В видатної українки Ольги Кобилянської 27 листопада день народження – літературний світ згадує, передусім, її творчі здобутки і мало хто згадує “таємні сторони її душі”. Активна учасниця феміністичного руху Ольга Кобилянська була, передусім, жінкою – зі своїми переживаннями, розчаруваннями, мріями, які вона виливала у листах подругам Лесі Українці, Софії Окуневській та в тих самих повістях, оповіданнях, новелах.

«Ольга Кобилянська – дуже несподівана для української літератури зламу ХІХ–ХХ століть. Від нескінченних жінок-селянок – дівчат, молодиць, покриток, кумась, свекрух, невісток – її героїні відрізнялися не тільки своєю інтелігентністю, емансипованістю, нескінченними пошуками ідеалу, а й досить виразними сексуальними пориваннями» - писала Соломія. Народилася Ольга Кобилянська у містечку Гура-Гумора у багатодітній шляхетній сім’ї (7 дітей).

 Уся родина Кобилянських не володіла українською мовою. З дитинства вона знала досконало польську та німецьку мови, якими розмовляли в її родині. Та як і мати, Ольга згодом вивчила українську.

Ця дівчина була справжньою модницею. Вона мала гарну тонку фігуру, в одязі віддавала перевагу чорному кольору.

Ольга стала однією із найосвіченіших жінок свого часу завдяки самоосвіті.  Вона закінчила лише 4 класи школи, на той час вважалося, що дівчатам знати більше не потрібно. Та Кобилянську це не влаштувало, вона активно навчалася сама. Письменниця добре малювала, грала на різних музичних інструментах (а навчилася грати на слух). Любила коней і чудово їздила верхи.

Та мала вона і шкідливі звички – дівчина курила…

Перші вірші та оповідання О. Кобилянська писала німецькою мовою з 13-14 років. Була особисто знайома з Лесею Українкою, існують навіть чутки про їх роман. Їх дружба тривала 14 років, хоча бачилися вони лише тричі за життя. Подруги часто листувалися. Вона ще з дитинства мріяла побачити море, але за все життя так і не здійснилося її бажання.

Вона не любила своїх знімків. Та фотографувалася не так уже й рідко, як на ті часи.

 Ольга Кобилянська мала прийомну дитину (позашлюбну доньку одного із братів). Рідна матір покинула дівчинку та відправилась до Відня. Все життя Олена прожила разом з Ольгою, саме її називала матусею. У старості, коли мала сили Кобилянська розповідала чудові казки своїм онукам. Письменниця мала добру пам’ять і могла декламувати твори із «Кобзаря» кілька годин.

За давньою легендою, дівчина, яка знайде едельвейси, буде дуже щасливою і матиме міцну та велику родину. Ольга маленькою дівчиною на крутих схилах назбирала ці квіти, але повір’я так і не справдилося. Але цей гербарій був завжди з нею, хоча і не приніс їй щастя. Особисте життя письменниці було нещасливим. Ольга Кобилянська дуже кохала Йосипа Маковея, але той не відповів їй тим же почуттям.

 Коблилянська сама заробляла собі на життя, на власні кошти купила будинок (чим неймовірно пишалася). У 70 років вона стала фанаткою німого кіно. Тоді, у 30-х роках вона мешкала в Чернівцях і не пропустила жодної кіноновинки.

В нашій бібліотеці є дебютний роман Ольги Саліпи «Оля» за який вона отримала Гран-прі «Коронації слова – 2020» Це розповідь не про письменницю, а про жінку.

Із відгуків читачів: «Доторкнися до життя письменниці, яка своє життя перетворила в історію, із листів робила цілісні твори та полишала перо, коли від душевного болю хотілося кричати на весь світ. Що ви знаєте про Ольгу Кобилянську як жінку, а не письменницю? Ольга Саліпа дуже точно та вміло перенесла її життя на папір. Щиро. Проникливо до сліз. Сильна духом, із народження боролася за власне щастя, на людях мала вигляд незламної та суворої, але тільки одиниці бачили в ній не горду та розумну жінку із цигаркою в руці, а майже юну безтурботну дівчинку. Кожен розумів її велич і лякався, що не вартий навіть найменшого погляду».

                                                                                                            Сабріна Вайзер            

 

                                                                               

Володимир Малик – письменник, 

що закохав весь світ в історію України

«Я знаю історію, і вона для мене, мов жива.

Перш ніж стати письменником,

я прочитав тисячі книжок  –

і збагатив свою пам’ять знаннями

про історію власного народу

та історію людства».- В.Малик

Володимир Кирилович Малик (справжнє прізвище Сиченко) народився 21 лютого 1921 року в селі Новосілки Київської області, помер 31 серпня 1998 року в місті Лубни Полтавської області. Видатний український письменник, автор пригодницьких і історичних творів, що увійшли до золотого фонду літератури України.

 Вони дають вичерпну відповідь як люди долучаються до історії свого народу і стають частиною нації. Образи героїв, які готові захищати свою державу і віддати життя за неї, формують патріотизм і гордість за свою Батьківщину. Письменник «вкладав в душу» читача любов до України і яскраво переконував, що саме це почуття робить людину по-справжньому сильною духом, незалежною, мужньою, незламною. Він перевершив Дюма і закохав в історію України мільйони.

Твори одного з кращих письменників України Володимира Малика  зачитувало до дірок не одне покоління українців. Ніхто до великого письменника не зміг так інтригуюче, захоплююче передати героїчне минуле України, наповнене неймовірними драматичними колізіями, таємницями, пригодами. В них йшлося про великих пращурів українців, що здобували вічну славу своїми подвигами, які прославили Україну на довгі-довгі століття, що стали легендами, увічненими в народних переказах та на сторінках літописів. В умовах СРСР, коли більшість членів Спілки письменників України славило образи комісарів і політруків, "трудівниць села" і "героїв виробництва", Володимир Малик писав захоплюючі пригодницькі та історичні твори про героїчних українців, що увійшли до золотого фонду літератури України. Завдяки захоплюючим «Послу Урус-шайтана» і «Чорному вершнику» (про українського розвідника отамана Івана Сірка в Туреччині),

 «Шовковому шнурку», «Князю Кию» (засновнику Києва),

 «Чумацькому шляху» і багатьом іншим творам Малика, за словами читачів, історія стала  доступною і цікавою.

 Твори В. Малика часто порівнюють з кращими романами Ж. Верна, А. Дюма, Г. Сенкевича. А деякі з них, на думку літературознавців, навіть перевершують їх. Головним досягненням Володимира Малика критики називають його історичні романи ("Посол Урус-шайтана" ,"Фірман султана", "Чорний вершник", "Шовковий шнурок", що склали тетралогію "Таємний посол", а також романи "Князь Кий", "Чумацький шлях", "Горить свіча", "Черлені щити")

Ці твори стали національним надбанням української літератури, а їх автор по праву увійшов до категорії кращих письменників історичного жанру. За романи "Посол Урус-шайтана", "Шовковий шнурок" та "Князь Кий" у 1983 році Малик був удостоєний літературної премії імені Лесі Українки.

 "Князь Кий" був написаний до 1500-річчя від дня заснування Києва і розповідає про неймовірні колізії "давно минулих днів", переносячи читача в п'яте століття, коли після розпаду гунської держави Аттіли ворогуючі між собою племена колись могутньої імперії намагалися знову підкорити собі східнослов'янські народи. 

Роман В. Малика "Черлені щити" став першим в історії літератури епічним твором, присвяченим походу князя Ігоря на половців. Завдяки творчості Малика в пам'яті сучасників назавжди увічнені події тисячолітньої давнини, епохи благородних мужніх людей, великих українців, які воювали за свободу своєї землі. А насичені пригодами і інтригами романи і повісті "українського Дюма" прочитуються на одному диханні. І після прочитання в душі залишається прекрасне світле почуття гордості за те, що ти живеш в такій великій країні з на диво багатою, легендарною історією. 

В цей надзвичайно тяжкий і трагічний час для нашої країни, твори Малика доводять, що захоплення величчю і мужністю українського народу мають переконливе історичне підґрунтя. Сьогодні  весь світ спостерігає  за непереможним духом українського народу, мужністю і відвагою людей, які віддають свої життя за свободу рідної землі.

Микола Колесник. У тенетах долі

Микола Колесников (Колесник) народився 6 жовтня 1922 р. в селі Фрунзе Слов'яносербського району Луганської області в сім'ї робітника-залізничника. Під час Другої світової війни залишився на окупованій території, вчителював. Після визволення Луганщини від німецько-фашистських окупантів був санітаром і фельдшером на фронті, отримав поранення. Нагороджений орденом Великої Вітчизняної війни 2-го ступеню та медалями.

Драмою для Миколи Колесника, яка наклала відбиток на все його життя, стало те, що після повернення з фронту він був репресований на 10 років і в 1940-1950-ті роки перебував у таборах Сибіру. Потому навчався у Харківському медичному інституті, який закінчив у 1962 році. У 1963 році був реабілітований за відсутністю доказів обвинувачення. Після закінчення навчання працював лікарем-невропатологом у місті Краснограді Харківської області.

Була й інша лінія життя Миколи Колесника — це літературна творчість. Перші його оповідання і повісті з'являються у харківському журналі «Прапор» (нині «Березіль») ще під час навчання — в 1959 році. Згодом письменника друкували «Вітчизна», «Україна», «Сільські вісті», «Літературна Україна». Ще навчаючись в Харкові, а пізніше працюючи лікарем у місті Краснограді, тривалий час очолював Харківське обласне літературне об'єднання. У 1962 році окремою книжкою виходить повість «Коли розвіється туман». Уже у наступному році письменник видає збірку оповідань «На перегоні». Протягом 1966—1967 рр. з'являються роман «Світ клином» та збірка повістей і оповідань «До своїх». У 1964 році М. П. Колесника було прийнято до Спілки письменників тодішнього Союзу.

З 1966 році Микола Петрович жив і працював у Житомирі, очолював секцію прози при Спілці письменників Житомирщини та обласну організацію «Всеукраїнського товариства політв'язнів та репресованих». У Житомирі з'явився ряд його романів, які за своїми художніми якостями, образами героїв зі складними долями,  прийшлися до душі і серця читачів. Персонажі його книг — це в основному люди найгуманнішої професії — медики. Про них  розповідає і роман «Діти Асклепія» (1984). Своїй рідній Луганщині присвятив М. П. Колесник роман «Над Луганню» (1981).  Автор  відтворив складні події періоду Другої світової війни, що відбувалися у цьому шахтарському краї. Творчим здобутком письменника став роман «У тенетах». Знаючи біографію М. Колесника, можна впевнено назвати цю книгу  ототожненим  автора з головним персонажем твору.  За життя письменнику не судилося побачити свій роман «У тенетах» надрукованим. Він вийшов вже у 2004 році. Після смерті письменника побачила світ і його збірка оповідань для дітей шкільного віку «Урок милосердя» (2012).

Помер Микола Петрович Колесник 6 лютого 1999 року у Житомирі. Поховано його в селі Волиці Сінгурівської сільської ради Житомирського району.

Твори автора:

Колесников М. П. Голуба заметіль: повісті, оповідання / М. П. Колесников. — Київ: Радянський письменник, 1977. — 220 с. : іл.

Колесник М. П. Діти Асклепія: роман / М. П. Колесников. — Київ: Радянський письменник, 1984. — 247 с.

Колесник М. П. Діти Асклепія: роман / М. П. Колесников. — Київ: Дніпро, 1988. — 568 с. — ISBN 5-308-00084-0.

Колесник М. П. Квартиранти: роман / М. П. Колесников. — Київ: Радянський письменник, 1988. — 312 с. — ISBN 5-333-00062-X.

Колесников М. П. Коли розвіється туман: повісті / М. П. Колесников. — Київ: Держлітвидав, 1962. — 258 с.

Колесников М. П. На перегоні: оповідання / М. П. Колесников. — Харків: Книжкове видавництво, 1963. — 96 с.

Колесников М. П. Над Луганню: роман / М. П. Колесников. — Київ: Дніпро, 1981. — 455 с.

Колесник Н. П. Над Луганью: роман / Н. П. Колесников ; пер. с укр. К. Трофимова. — М. : Советский писатель, 1987. — 413 с.

Колесников М. П. Нас розділяла ріка: повість / М. П. Колесников — Київ: Радянський письменник, 1972. — 197 с.

Колесников М. П. Однолюби: роман / М. П. Колесников. — Київ: Радянський письменник, 1975. — 243 с.

Колесников М. П. Світ клином: роман / М. П. Колесников — Київ: Радянський письменник, 1966. — 250 с.

Колесник М. П. Стежки в неспокій: роман / М. П. Колесников. — Київ: Радянський письменник, 1982. — 351 с.

Колесник М. П. У Тенетах: роман / М. П. Колесников. — Житомир: Волинь, 2004. — 256 с. — ISBN 966-690-081-5.

Колесник М. П. Урок милосердя: оповідання: для дітей шк. віку / М. П. Колесников ; передм. П. В. Білоус ; худож. Л. Багич. — Житомир: Волинь, 2012. — 32 с.

Колесник М. П. Я любив лелек: оповідання / М. П. Колесников // Письменники Житомирщини. Кн. 1 / авт.-упоряд. М. Пасічник, П. Б.  

Комічне і трагічне в «Ажіотажі»

Комічні варіації сучасної української драми: збірка п’єс/упоряд. Юлія Скибицька. – Київ: Саміт-книга, 2021.

До нашої бібліотеки потрапила перша в історії антологія сучасної української комічної п’єси «Ажіотаж». Всі її автори – кияни і майже всі твори пов’язані з київськими будинками і площами, мостами і кав’ярнями, театрами і парками. В антології представлені вже відомі драматурги, більшість з яких знані не лише в Україні, а й закордоном. Здатність жартувати над собою – ознака душевного здоров’я. Для нас, українців, із нашою багатовіковою трагічною історією гумор був і є виявом духу. Навіть у найбільш скрутні часи створювалися смішні бувальщини та анекдоти, кумедні українські народні казки, жартівливі пісні. Ми знаємо і любимо твори І.Котляревського, С.Руданського, О.Вишні, П.Глазового і багатьох інших письменників. Сучасні українські письменники й далі збагачують скарбницю щирого українського гумору своїми новими комедіями.

Поява такої цікавої антології змушує не тільки щиро посміятися над комедіями, а й замислитися над багатьма недоліками людської природи, вадами сучасного суспільства, пригадати трагічні сторінки української історії. Невипадково ця книга формувалася у такий важкий час, бо народ, який здатен «сміятись крізь сльози» - непереможний. Сподіваємося, що ця антологія допоможе не втрачати оптимізму.

Гелотологія – наука, що досліджує вплив сміху на здоров’я людини.

Драматурги, твори яких увійшли до антології:

Анна Багряна,

Ярослав Верещак

Олександр Вітер (Мірошниченко)

Тетяна Іващенко

Юлія Максименко

Олег Миколайчук – Низовець

Неда Неждана

Надія Симчич

Валентин Тарасов

Наталя Уварова.

«Я шукав у житті добродійства і злагоди»

                                                        М.Сингаївський

12 листопада виповнюється 85 років з Дня народження талановитого продовжувача кращих традицій українського красного письменства – Миколи Сингаївського. Він народився на Поліссі в родині хліборобів.

Народивсь я на Поліссі,

де в сусідах добрі села:

Сингаї, Пашини, Грозино, Бехи,

Вороневе, Межирічка…

 

Народивсь я в білій хаті,

у сім’ї із іменами:

батько – Федір, мати – Уляна,

сестри – Ольга, Марія, Ганна,

а брати – Петро, Павло,

ще й чекали на Івана.

 

Вік живуть і житимуть у моїм селі

Хлібороби,

Землероби,

Ковалі… (Автобіографія)

Про свій край він писав: „В душі я відчуваю безмежну вдячність своєму краю. Там на все життя я відчув смак житнього хліба і джерельної води. Джерела, або живі кринички — так називають їх на Поліссі — б'ють тут з-під кожного пагорка. Звідси витоки моєї творчості. Поезія — мистецтво, що вірить і вірує у звичайні і прості речі — в правду і любов, в радощі і страждання, в зустрічі і розлуки...”

Друкуватись почав ще навчаючись у школі. А в 1958 році побачила світ перша його збірка для дітей "Жива криничка". Відтоді прийшло до читача понад сорок його книжок — поетичних і прозових. З них — половина для дітей. І ніколи його не полишала терпка надія: написати щось ніжне, цікаве і зворушливе для цього допитливого, вдячного читача — Дитини. Адже діти — наше дзеркало. І завжди хочеться бачити себе в ньому, в них — сонячних чистих дзеркалах майбутнього.

Є ще один жанр мистецтва, до якого він був небайдужий. Це — пісня. Вона володіла ним все життя. Ще з дитинства він записував пісні своєї матері.

Знову чую, мов співає мати,

долітає голос до зорі.

І мене виходять зустрічати

край дорого наші явори…

 

Ви співали дітям колискові,

ніжне серце сповнили добром.

Ви життя давали колоскові,

щоб налився соком і зерном… (Від серця поклонюсь)

 Одна з його збірок має назву "Я родом із пісні". Багато його поезій покладені на музику й співаються в народі. А пісня «Чорнобривці» (музика В.Верменича) стала «міжнародною».

Микола Сингаївський – лауреат літературних премій імені Миколи Трублаїні, імені Миколи Островського та імені Лесі Українки.

Світ перед нами – швидше відкривай,

бери його, як серце, на долоні.

І слухай, і вдивляйся в небокрай,

де скачуть нашого дитинства коні.

 

Пора творити щедрість і життя –

з воскреслого – веселого й сумного.

Світ перед нами – стверджуй до пуття,

а ми так часто скачемо повз нього.

***

…

Словом і піснею славити хочу

щедре братерство і нашу родину.

Щастя людського усім напророчу.

Вірю в людину!

Вірю в людину! (Вірю в людину)

В 2013 році зупинилося серце відомого українського письменника. Але його вірші промовляють до нас його голосом.

Я недовго живу, як у небі хмарина,

Тільки здавна не зраджує думка єдина:

Мабуть, житиму я до скону,

Доки в серці людському

Живе сонцесяйна перлина –

Срібномовна моя Україна!

Марина Гримич. Українська письменниця, науковець, видавець, громадська діячка і яскрава особистість.

А ще вона членкиня національної спілки письменників України з 2004 року і ПЕН-клубу, також національної спілки краєзнавців України. Ще студенткою слов’янського відділення Київського державного університету ім. Т.Шевченка почала публікувати переклади зі словенської, сербохорватської, македонської мов. Перші поетичні твори з’явилися в журналах «Дніпро», «Жовтень». З 2000 року пише прозу, літературно-критичні дописи. Марина Гримич (Люба Клименко) є авторкою 17 романів, 1 повісті, 3 перекладних книг. Лауреатка конкурсу «Коронація слова» 2002 року – перша премія за роман «Егоїст». Дипломантка 2000 і 2001 років. Учасниця конкурсу Книга року ВВС-2010. Популярні романи авторки: «Фріда», «Мак червоний в росі», «Острів білої сови», «Вулє ву чайон, мсьє?», «Клавка», «Падре Балтазар на червоній машині», «Варфоломієва ніч», «Друге життя» та багато інших. 

У 2004 році заснувала і очолила видавництво «Дуліби», яке в 2014 році здобуло першу нагороду «Книги року» за публікацію роману С.Батурина «Кава по-польські». В 2015 році «Дуліби» отримало першу премію в категорії «Минувшина» за видання «Народної культури українців. Життєвий цикл людини». Науковець Гримич розробила методику викладання української мови як іноземної. Вона об’їздила з етнологічно-антропологічними експедиціями всю Україну, Бразилію, Канаду. Є автором підручників, монографій, 150 наукових статей.

Премію ім. Т.Шевченка здобула за монографію «Інститут власності у звичаєво-правовій культурі українців ХІХ-початку ХХ ст.»

Цікаво, що письменниця і громадська діячка не має мобільного телефону. Бізнес веде для задоволення.

Критики вважають твори Марини Гримич цікавими й нестандартними, з захоплюючими сюжетами, які тримають увагу і примушують читача замислитися. На її книги не шкода витраченого часу, щоб отримати нові знання, емоції, враження …

Добра сила творів Дмитра Чередниченка.    

Любов до спілкування, опікування молодшими від себе  школярів визначила рішення   Дмитра Чередниченка закінчити педагогічний , щоб  працювати в школі  і навчати дітей  математиці. Накопиченні опит і враження зібрані під час спостереження за малюками наштовхнули на створення  для них своєї читанки, яка б  вчила любити своє рідне слово, рідний край, шанувати історію і традиції країни, народу. Так з’явилися шкільні читанки, букварики, хрестоматії, антологія діаспори  Дмитра Чередниченка.

В свій час письменник захопився публіцистикою, працював в газетах «Молода гвардія», «Молодь України», «Друг читача», «Ранок».

Письменник очолював Творче об’єднання перекладачів при СПУ. Переклад-ще одне  творче захоплення Дмитра Чередниченка.  Літератор працював з білоруською, чеською, словацькою, монгольською, молдовською, литовською мовами. Письменник неодноразово брав участь у популярному фестивалі в Литві «Поетична весна». За активну культурну і громадську діяльність  він був відзначений званням кавалера ордена  Великого князя литовського Гедемінаса III ступеня та «Лицарського хреста» за заслуги перед  Литвою,  лауреата премії  Вільнюського Фонду імені Т. Шевченка. Дмитро Семенович є лауреатом українських  літературних премій П. Чубинського, М.Рильського, І.Огієнка, Л.Українки. Зараз письменник повний творчих задумів і планів. Упорядковує свої архіви. До ювілею письменника  студійці підготували і видали  його поетичну збірку  «Світязь». І ще десятки рукописів  Вчителя та наставника чекають видання в різних видавництвах.

Премія імені Івана Багряного

Фундація імені Івана Багряного була засновано у 1975 році у США у штаті Пенсильванія за ініціативою Миколи Шаблія з метою вшанування пам’яті письменника. Відзнака щороку присуджується за літературні твори українською мовою, наукові дослідження, визначний внесок у розбудову державної незалежності України та консолідацію суспільства.

Серед лауреатів: І.Дзюба (1996р.), О.Шугай (1998р.), А.Погребний(2002р.), О.Романчук (2008р.), О.Коновалов (2010р.), С.Козак (2011р.), В.Проценко (2013р.), П.Гриценко(2017р.), Л.Костенко,  Є.Сверстюк, М.Слабошпицький, М.Жулинський (2019р.). Всіх їх об’єднує чин, спрямований на захист і розвиток української мови.

Цього року премію одержала Світлана Короненко. Була відмічена активна участь поетки, журналістки, наймолодшої членкині СПУ в проведенні Міжнародного конкурсу з української мови імені П.Яцика.  Вона – організатор і координатор конкурсу, багато писала про цей освітній проект. На радіо, створює і веде передачі, присвячені українській культурі. Поетичну творчість вважає  своїм святом. Вірші – незбагненне диво, вони  прилітають як  ангели в казці, - зізнається Світлана.  Постать  Івана Багряного для неї – одна з ікон української культури  та історії. Отримала премію за літературний талант і активну громадську діяльність.

Лауреати літературно-мистецької премії імені Ольги Кобилянської

Премія заснована у 2006 році редакцією газети «Буковинське віче». Присуджується щороку за найкращий літературний художній або публіцистичний  твір, наукові розвитки про життєдіяльність  сучасної жінки в Україні, ситуацію щодо гендерної політики в державі. Вручається в день народження  Ольги Кобилянської. 

Першим лауреатом у 2006 році став письменник,  дослідник  творчості письменниці, директор літературно-меморіального музею О.Кобилянської в Чернівцях

Володимир Оксентійович Вознюк (нар. 1 січня 1950, с. Киселиці Путильського району Чернівецької області) – поет, літературознавець, культуролог, культурно-громадський діяч. Народився в сім'ї священика. Закінчив восьмирічну школу в рідному селі і середню в м. Путила. В 1967 – 1972 роках навчався у Чернівецькому державному університеті на філологічному факультеті. Після закінчення університету, з липня 1972 року і до сьогодні працює директором у Чернівецькому літературно-меморіальному музеї Ольги Кобилянської. Вірші почав писати ще навчаючись в школі. Твори Вознюка  друкувались в газетах і журналах, в колективних збірках: «Ранковий клич», «Молодий день», «Калиновий спів», окремими книгами. Був консультантом художніх фільмів, зіграв одну роль в кіно, є автором декількох дуже відомих пісень В.Івасюка, ряду літературознавчих книг, відомий культурний діяч. Член Національної спілки письменників України (1990), Національної спілки кінематографістів України (2009), редколегії журналу «Дзвін», топонімічної комісії міста Чернівців.

 Творчий доробок:

• Твої кроки (1982);
• Із голосу скрипки (1989);
• Дощі дорогу переходять (1996);
• По білому білим (1999);
• Протяте каміння (2000);
• Стрітення (2002);
• Профіль маски, або 55 одкровень (2005);
• Відлуння твоїх кроків (2006);
• Під небесами Чернівців (2008);
• Благословляють небеса (2018).

 Про Ольгу Кобилянську: Нові матеріали. Роздуми. Знахідки (1983);Буковинські адреси Ольги Кобилянської. Біографічно-краєзнавча монографія (2006).

Мельничук Богдан Іванович (письменник та перекладач)

      Народився 19 лютого 1937 року в с. Олешків, Снятинського району, Івано-Франківської області. Український вчений-філолог, поет, публіцист, письменник, журналіст, перекладач, педагог. Заслужений працівник освіти України. Жанр – поезія, проза, нарис, публіцистика. Премії: літературна премія імені Дмитра Загула, літературно-мистецька премія імені Сидора Воробкевича, премія імені Юрія Федьковича, літературно-мистецька премія імені Ольги Кобилянської. Народився у селянській родині. Батько його загинув на фронті у січні 1945 року. Після закінчення Заболотівської середньої школи навчався на філологічному факультеті Чернівецького університету. Згодом працював учителем, журналістом обласної газети «Радянська Буковина», закінчив аспірантуру при кафедрі української літератури Чернівецького університету, захистив кандидатську та докторську дисертації. Нині — професор кафедри української літератури Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича. Як поет Б. Мельничук сформувався під час навчання в університеті. Будучи студентом, він видав збірку віршів під назвою «Розквітай, мій краю!» (1959), котра, за одностайним визнанням критики, стала певним набутком тодішнього літературного процесу. Перша збірка Б. Мельничука чітко увиразнила домінанти його творчої манери - високу громадянськість і тонкий ліризм. Загалом поезія Б. Мельничука відзначається ідейно-тематичним багатством та жанровою різноманітністю. Свої твори поет адресує і наймолодшим читачам; охоче звертається до жанру усмішки, літературної пародії та епіграми («Пегасові копита» (2001). Окремі його твори перекладено російською, румунською, польською італійською, єврейською  мовами. Про свої враження від поїздки до Канади Б. Мельничук розповів у художньо-публіцистичній книзі «Канадські зустрічі» (1988). Як літературознавець Б. Мельничук є автором першого в Україні монографічного дослідження теорії та історії драматичної поеми («Драматична поема як жанр», 1981), книги «Випробування істиною: Проблема історичної та художньої правди в українській історико-біографічній літературі (від початків до сьогодення)» (1996) та багато інших праць.

Творчі набутки:

• Розквітай, мій краю! (Поезії). -Черпівці, 1959;
• Журавлиний міст: Поезії. -Ужгород: Карпати, 1981;
• Драматична поема як жанр: Літературпо-критичний нарис-К.: Дніпро, 1981;
• Канадські зустрічі: Художньо-публіцистичні оповіді.-К.:Рад. письменник, 1988;
• Олешківський меридіан: Поезії. -Ужгород: Карпати, 1989;
• Випробування істиною: Проблема історичної та художньої правди в українській історико-біографічній літературі (від початків до сьогодення).-К.: ВЦ «Академія», 1996.
• Пегасові копита: Миттєвості ліратурного буття в епіграмах, пародіях, шаржах, із поза літературним антрактом у тому ж дусі, передмовою та післямовою. -Чернівці: Місто, 2001.

Премія імені Михайла Коцюбинського

Премія була заснована у 1981 році. З 1992 року набула  всеукраїнського статусу.

Нагороджуються   українські літератори за високохудожні твори, в яких зображено гуманістичні ідеали, звеличено красу природи,людських помислів та діянь,духовного  розвитку. Вручається щороку в день народження письменника М.Коцюбинського 17 вересня. Серед лауреатів у різні роки були:

В.Кобець, М.Потупейко, А.Гудима, Михайлина Коцюбинська, Н.Поклад, В.Рябенчук, Л.Тарнашивська,Н.Доляк, О.Чорногуз, В.Гранецька, І.Зелененька, О.Вітенко.

Першу премію отримав у 1981 році Анатолій Бортняк за книжки сатири і гумору «Бажаю успіху» і «Майте на увазі». Народився А.Бортняк 27 квітня 1938 року в с.Жабокричі Крижопільського району. Дитинство серед мальовничої природи, потім страшні спогади війни закарбувалися в пам’яті на все життя і мали відображення у творчості поета. Закінчив філологічний факультет в Одеському університеті. Перша збірка поезії стала підставою для вступу до НСП України в 1965 році. Бортняк є автором багатьох поетичних збірок. Друкувався в Росії, Білорусії, Польщі, Казахстані, Болгарії, Угорщині,Канаді, США та інших країнах. Він лауреат премій Трублаїні, С.Олійника, В.Сосюри, С.Руданського,О.Копиленка, Є.Гуцала, міжнародних літературних премій.

Щороку видавав нову поетичну книжку звертаючись до читача з промовистим патріотичним і просвітницьким словом. Є у А.Бортняка своя одинадцята заповідь: «Люби народ свій і свою вітчизну. Хіба вона не варта десяти?»

Лауреатами премії 2019 року стали: Гранецька Вікторія. Зелененька Ірина, Вітенко Олена, Т.Гальянова, С.Глотов, В.Гордієнко  в різних номінаціях.

В одній з номінації премії «Художня література» лауреатом стала  вінничанка Вікторія Гранецька за збірку оповідань «Reality show/Magic show».

Письменниця ще в дитинстві писала вірші, оповідання, казки. Здобула фах практичного психолога у педагогічному університеті ім.. М.Коцюбинського у Вінниці. Заснувала видавництво Дім Хімер, публікує твори українських авторів. Займається соціально-культурними проектами. У 2011 році отримує першу премію конкурсу «Коронація слова» за роман « Мантра-омана». 

У 2013 році її роман «Тіло» увійшов до Всеукраїнського рейтингу «Книжка року» у номінації «Красне письменство». Роман «Щасливий» у 2015 році нагороджено спеціальною відзнакою «Коронації слова» у номінації «Гранд романи». Є лауреатом поетичних фестивалів і конкурсів. Учасниця  збірок малої прози. Письменниця дивує своїх читачів принципово новими літературними проектами.

Троянди і терна Ірини Вільде

Літературна премія імені Ірини Вільде започаткована у 2007 році Львівською обласною організацією НСП України та народним депутатом України П.Писарчуком на честь 100-річчя від дня народження видатної української письменниці. Нагородження відбувається щорічно 5 травня в день народження Ірини Вільде. Премією відзначаються українські письменники за визначні літературні здобутки, новаторство в українській прозі різних жанрів, сприяння сучасному літературному процесу в Україні. Премія має всеукраїнський статус.

Ірина Вільде (Дарина Макогон) – відома українська письменниця, громадська діячка, членкиня НСП України з 1940 року, лауреат Шевченківської премії за 1965 рік. Внесена ЮНЕСКО до списку знаменитих людей 20ст. та другого тисячоліття. Твори письменниці жіночі, автобіографічні, про кохання і зраду. Є автором багатьох творів: «Химерне серце», «Метелики на шпільках», «Повнолітні діти», «Історія одного життя», «Ти мене не любив», «Людське тепло», Роман «Сестри Річинські» та інших. Критики писали, що Ірина Вільде все своє життя писала роман про себе – своє «химерне серце».

Першими лауреатами у 2007 році стали Роман Дідула за «Молитву за Україну», Є.Божин за твір «Келих часу». Оксана Думанська за «Графіню із Куткора». У різні роки премію отримали Б.Мельничук, П.Ходанич, О.Смола, Б.Смоляк, М.Лазару, О.Бакуменко, І.Ябовська, Р.Пастух та інші.

Роман Дідула закінчив факультет журналістики Львівського національного університету ім..Івана Франка. Працював головним редактором видавництва «Каменяр», співробітником журналу «Дзвін». Почав писати в студентські роки. З-під його пера вийшли романи «В найменшому з-поміж світів», «День над вечірнім берегом». «Крутий час», «Дерево в місті», «Геній Вінграновського». Він автор книжок « Маєте знайомих», «Списана гора», «Революція з усмішкою на устах», «Фотографія Христа», оповідань, нарисів, фейлетонів, гуморесок. Його твори перекладені російською, білоруською, болгарською, угорською, чеською мовами. Письменник є також лауреатом премії Б.Лепкого, О.Вишні.

Лауреатом премії 2019 року став Володимир Кузин – поет, прозаїк, педагог, фольклорист, журналіст. Був відзначений за книгу новел «Двоє». В який автор тонко і проникливо змалював побут сільських жителів Гуцульщини. Це розповідь про людей від землі.

Премія імені Василя Симоненка.

Нагорода започаткована у 2012 році для вшанування памяті поета Василя Симоненка. Вона заохочує літераторів до творчого пошуку , до написання високохудожніх літературних творів громадського звучання. Засновниками премії були : Черкаська обласна організація НСПУ, НСПУ за підтримки товариства «Просвіта» імені Т.Шевченка та Ліги українських меценатів. Премія має дві номінації: за найкращу першу поетичну збірку поету- дебютанту і за найкращий художній твір. Премію вручають в день народження Василя Симоненка – 8 січня.

Серед лауреатів в різні роки були: О.Железняк, О.Климчук, О.Прохорчук, С.Пантюк, О.Задорожна, Н.Доляк, С.Савченко, С.Короненко, Л.Тараненко та інші.

Перші нагороджені у 2012 році: Олена Гусейнова за першу поетичну збірку поезій «Відкритий райдер». Поетеса закінчила Києво–Могилянську Академію. Друкувалась в часописах «Сучасність», Антології української поезії Анети Камінської «Дольки помаранч» та «Степ Step».

У номінації «За найкращий художній твір премію отримала Наталія Горішина за збірку поезій «Під сонцем серця». Авторка пише з дитинства. Зараз у творчому доробку письменниці книжки для дітей та 14 поетичних книг. Серед них: «Бджола на асфальті», «Розп’яття осені», «Право на весну», «Т.Шевченко. Труна. В перекладі Н.Горішиної» переклади Лермонтова, Маяковського, С.Єсеніна, поетичні твори з болгарської, англійської мов. Є лауреатом премії імені О.Олеся за збірку «Люблю».

Лауреатами премії 2019 року стали Ігор Мітров і Василь Шкляр.

Ігор Мітров – поет, літераратурознавець. Закінчив КНУ імені Т.Шевченка. Є лауреатом літературних конкурсів Гранослов, Смолоскип. Літературну відзнаку отримав « За кращу першу поетичну збірку» - «Голландський кут»

Василь Шкляр – один із найвідоміших сучасних українських письменників, політичний діяч. Його твори перекладено англійською, вірменькою, шведською, словацькою, російською мовами. Після університету працював журналістом і пише перші твори. З 1978 року – член НСПУ. Популярність приходить з виходом роману «Ключ» у 1999 році. У 2009 році публікується найвідоміший твір письменника «Залишенець.Чорний ворон», який був номінований на премію імені Т.Шевченка. Шкляр є автором не тільки романів.

Літературна Премія імені Валерія Шевчука

Уперше в нашій країні засновано премію на честь класика української літератури, який активно працює на ниві вітчизняного красного письменства, продовжує творчу й наукову діяльність. У 2011 році за ініціативою викладачів і випускників Навчально-наукового інституту філології та журналістики започатковано літературну премії імені Валерія Шевчука. Вона вручається письменнику з України або іншої країни за кращу книгу прози видану українською мовою, яка є зразком високого художнього слова, оригінального стилю, культури мови, і несе гуманістичні ідеали. Мета премії - підтримка художньої літератури високої естетики та інтелектуальної вартості. Лауреата визначає експертна рада Літературної премії імені Валерія Шевчука Інституту філології та журналістики ЖДУ ім. І.Франка.

 За 2011 рік премію отримав Юрій Щербак за твір “Час смертохристів. Міраж 2077 року”. За 2012 рік було дуже багато претендентів — подано 28 анкет. За підсумками результатів голосування членів ради лауреатом став письменник з Житомирщини, випускник університету ім. І.Франка Володимир Даниленко за збірку повістей про почуття між жінкою і чоловіком “Тіні в маєтку Тарновських”. У 2013 році премію В.Шевчука отримав Ярослав Мельник. У 2014 — Галина Пагутяк. А у 2015 році рада премії обрала твір “Одіссея Шкіпера та Чугайстера. Окупаційний роман” Григорія Гусейнова.

Щербак Юрій - український письменник, сценарист, публіцист, політик і дипломат, діяч екологічного руху, лікар-епідеміолог, доктор медичних наук, був головою Комитету з Національної премії імені Т.Шевченка. Академік УЕАН. Голова Наглядової ради Національного медичного університету імені О.Богомольця. Нагороджений орденом Свободи. Літературну діяльність почав у 1950 роках. В студентській газеті публікував перші оповідання. З 1966 року — член НСПУ. Його творчий стиль умовно можна віднести до жанру міської прози. Лауреат премій імені О.Довженка і Ю.Яновського. Є автором фантастичних оповідань “Допит”, “Синтез”. “”Час Великої гри. Фантоми 2079”, “Час тирана. Прозріння 2084 року”, п'єс, кіносценаріїв.

Даниленко Володимир — український письменник-прозаїк, критик, літературознавець, кандидат філологічних наук, голова Київської міської організації НСПУ. З 2013 року — докторант Інституту філології КНУ. Належить до Житомирської прозової школи. Даниленка відносять до постромантиків і до екзистеціалістів. “Даниленко - письменник крайнощів, але водночас він письменник дуже великої внутрішньої сміливості й свободи”. Він є автором оповідань: “Сон із дзьоба стрижа”, “Дзеньки-бреньки”, романів “Газела бідного Ремзі”, “Кохання у стилі бароко”, “Капелюх Сикорського”. Збірка повістей “Тіні в маєтку Тарновських” письменника отримує у 2013 році премію імені В.Шевчука. Твори автора перекладені англійською, німецькою, японською, російською, польською, італійською мовами. Даниленко лауреат премій І.Огієнка, Благовіст, І.Вільде, Є.Плужника, премії гумору та сатири. Критика вважає романи автора одними з найкращих романів сучасної української літератури. Книга повістей увійшла до рейтингу найкращих літературних видань року (за версією ВВС).

Мельник Ярослав — український і литовський письменник, філософ, критик, член НСПУ, за освітою філолог. Автор більш 10 книжок. Всі прозові твори стали фіналістами “ВВС книги року”. Роман “Далекий простір” — книга року 2013 за версією ВВС. Його книги були номіновані на Європейські літературні премії, визнавалися книгами року у Франції. Твори Мельника перекладені англійською, німецькою, італійською, есперанто, румунською, російською та іншими мовами. Роман “Далекий простір” став книгою року у Франції. У 2018 році Міністерство освіти України включило цей твір Я.Мельника в обов'язкову програму з української літератури для 11 класу середніх шкіл .

Закордонні критики називають письменника містиком і неосимволістом. Характерні риси його творчості: сугестивність, психологізм, сюрреалізм, позачасовість, універсальність тем, гостросюжетність. У 2016 році його роман “Маша, або постфашизм” став фіналістом ВВС Книги року. У 2018 році автор отримує премію за кращий фантастичний твір європейського письменника “Далекий простір”. У 2014 році Мельник презентував у Львові нову збірку короткої прози “Чому я не втомлююсь жити”, яка увійшла у п'ятірку найкращих книг року за версією ВВС.

Пагутяк Галина - сучасна українська письменниця, лауреатка премії імені Т.Шевченка. Писати почала ще в юні роки. Вчилась у Львові, закінчила курс української філології в Київському державному університеті ім. Т.Шевченка. Працювала у школі. Членкиня НСПУ. У 1986 році великим тиражем видала книгу “Господар”. Зараз видає твори у Львівських видавництвах “Піраміда”, “Приватна колекція”. Авторка романів “Слуга з Добромиля”, “Урізька готика” (визнана Книгою року ВВС - 2009), “Гіркі землі”, “Смітник Господа нашого”, “Зачаровані музиканти”. Роман “Магнат” отримав премію імені В.Шевчука в 2014 році.

Гусейнов Григорій - український письменник, журналіст, редактор літературного часопису “Кур’єр Кривбасу”, член НСПУ, краєзнавець, видавець. Є членом Комітету з Національній літературної премії імені Т.Шевченка. Автор прозових книжок “Незаймані сніги”, “Чаша ювеліра Карла Фаберже”, “На землі на рідній”, “Господні зерна”, “Сповідь дитинства”, “Друга соната”, “Принцеси революції”, “Тіні забутого парку” та інших. Письменник - ініціатор створення товариства азербайджанської культури в Кривому Розі.

Лауреат премій імені Т.Шевченка, І.Огієнка, В.Ястребова, В.Стуса, Є.Чикаленка. За роман “Одіссея Шкіпера і Чугайстра” у 2015 році отримав премію імені В.Шевчука.

Іван Корсак - біограф нашого народу.

Літературна премія імені Івана Корсака

започаткована родиною письменника та видавництвом “Ярославів Вал” з метою піднесення в Україні популяризації творів історичної тематики і заохочення тих творів, які стали яскравим художнім здобутком року. Твір повинен бути присвяченим саме історії України. Вручення нагороди відбувається до дня народження письменника 15 вересня щорічно. Головою журі є письменник та директор видавництва “Ярославів Вал” М.Слабошпицький, його заступник-прозаїк, головний редактор часопису “Кур'єр Кривбасу” Г.Гусейнов.

Історичні романи — це частина мистецтва, які поєднують в собі пізнавальну, психологічну, інформативну функції, дає естетичну насолоду, формує людські цінності.

Іван Корсак — (1946-2017 рр.) — видатний український письменник, заслужений журналіст України, почесний громадянин  м. Луцька, член Ради НСПУ. Автор багатьох історичних романів, серед них: ”Гетьманич Орлик”, “Отаман Чайка”, “Корона Юрія”, “Вибух в пустелі”, “Капелан Армії УНР”, “На розстанях долі”, “Імена твої, Україно” — художні оповідання про видатних українців. Лауреат багатьох літературних премій: імені В.Чорновола, А.Кримського, Г.Сковороди, Д.Нитченка, П.Куліша, М.Гоголя та почесних державних відзнак. “Проза Івана Корсака — скриня з коштовними перлами, які він відкрив і показав всім нам”, — головний редактор “Літературної України” С.Куліда.

Першу премію імені І.Корсака у 2017 році здобув Петро Кралюк —  письменник, публіцист, філософ, викладач Острозької академії, заслужений діяч науки і техніки, член НСПУ, член комітету премії “Української книги року”. Премію отримав за книгу історичної прози “Синопсис”. Як прозаїк, відомий своїми творами: “Апокриф”, “Римейк” (квазіісторичні фентезі з переплетенням кількох тем і мотивів, герої твору — сміх, гротеск, гра), “Діоптра”, “Віднайдення раю”, “Полум'яне серце”, “Реанімація”, “Сильні та одинокі”, “Лицар і смерть” - роман про С.Бандеру. Твори автора - документальна проза, інтелектуальне письмо, інтрига — яскраво виділяються в контексті сучасної української прози.

Лауреатом премії 2018 року став письменник з Одеси Микола Суховецький за трилогію про Кирило-Мефодіївське братство: “Зустріч у Лаврі”, “Дівчина з голубом”, “Сніг на фортеп'яно”. Головні герої твору Т.Шевченко, М.Костомаров, П.Куліш. М.Суховецький - український письменник-прозаїк, критик, есеїст, член НСПУ та НСЖУ, громадський діяч. Письменник намагається показати своїх героїв як людей, які прагнуть передусім людського щастя, родинного затишку й тепла, а не тільки як честолюбних молодиків, яких хвилює доля батьківщини, мови, культури... Автор романів чудово обізнаний з історичною епохою, про яку пише і з біографіями непересічних особистостей, які оживають під його пером.

М.Слабошпицький зауважив, що ця премія - унікальний приклад сучасного меценатства, патріотичної культурної інвестиції. Це своєрідний грант, зосередження спільної зіниці на важливому культурному явищі. Шляхетність задуму мобілізує літераторів до творення історично-художніх полотен задля формування нашої національної ідентичності.

«Вікно українській літературі в Європу»

Літературна премія імені Максима Рильського

Щорічна літературна премія Кабінету міністрів України, Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Українським Фондом культури, благодійною організацією “Фонд Максима Рильського “Трояди й виноград” присуджується за найкращі досягнення за переклад українською мовою творів видатних зарубіжних авторів або переклад творів українських класиків та сучасних авторів мовами країн світу. Премія заснована у 1972 році. Нагороди вручаються 19 березня в день народження Максима Рильського. Премія має дві номінації: за переклад українською мовою видатних зарубіжних авторів та за переклад творів українських класиків та сучасних авторів мовами народів світу.

Починаючи з 1972 року від часу заснування премії її лауреатами стали відомі українські письменники, класики перекладацької літератури Б.Тен, Д.Павличко, Р.Чілачава, М.Лукаш, Г.Кочур, І.Качуровський, Р.Лубківський, М.Стріха, І.Рябчий та інші.

Лауреатами останніх років стали:

Василь Степаненко — український поет і перекладач, член НСПУ. Працював вчителем літератури, редактором різних видавництв. Зараз є директором Національного літературного видавництва «Веселка». Перші поетичні твори опублікував в 1963 році. Друкувався в газетах і журналах «Всесвіт», “Дніпро”, «Україна», «Україна молода», «Літературна Україна». Автор поетичних і прозових творів. Премію імені М.Рильського отримав в 2016 році за переклад з грецької поеми ХVII cт. Віцендзоса Карнароса «Еротокри”. Над твором Василь Степаненко працював 40 років. В Греції це дуже відомий класичний  твір, який перетворився на народний.  У 1978 році рішенням ЮНЕСКО поема включено  до переліку 300 шедеврів світової культури.

 

Ніна Баликова — українська перекладачка з японської, членкиня НСЖУ. Навчалась в Малій академії наук України. Здобула стипендію Президента України в 2006 році. Її лекції включені в підручник «Японська література: курс лекцій» (2015). З відзнакою закінчила університет ім. Т.Шевченка. Стажувалась, навчалась з японської мови у вищих навчальних закладах Японії, Австралії. Працювала власним кореспондентом газети «Голос України» в Японії. Авторка статей, наукових робіт з японської літератури. У 2017 році у видавництві «Либідь» вийшла друком книжка першого українського перекладу давньояпонського твору буддійського монаха ХIV ст. Кенко-хоші «Нотатки знічевя» - збірка оповідань і легенд, яка отримала премію імені М.Рильського.

Юлія Джугастрянська — українська перекладачка і літературознавиця, членкиня НСПУ з 2012 року. Народилась на Вінниччині. Закінчила Київський університет. Вивчала філологію, літературу. Кандидатка філологічних наук. Куратор премії «Коронація слова». Перекладає з англійської мови. У 2018 році отримала премію за переклад роману Р.Кіплінга «Кім».

Засновники премії вважають, що здобутки вітчизняних літераторів стануть більш доступними зарубіжному читачеві, нададуть можливість глибше пізнати Україну, духовний світ нашого народу. Це засіб інтегрування української літератури у світовий літературний простір.

Премія піднімає престиж перекладацької літературної праці та популяризує у світі премію імені видатного митця художнього українського слова і гідна відзнака пам'яті Максима Рильського.

Мистецька премія “Київ”.

Літературна номінація імені Євгена Плужника.

Премія була заснована у 2001 році Київською державною адміністрацією спільно з координаційною радою НСПУ за популяризацію найкращих здобутків митців Києва. На здобуття премії висовуються оригінальні твори митців, які живуть і працюють в столиці. Урочисте вручення дипломів переможцям відбувається з нагоди святкування Дня Києва. Премія “Київ” є однією з форм підвищення соціальної ролі мистецтва в культурному житті столиці України. 

Премія імені Є.Плужника  з літератури є однією з номінацій цієї премії.  Євген Плужник - поет, драматург, перекладач. Загинув у Соловецькому таборі. Умовна могила знаходиться на Байковому кладовищі. Перші твори опублікував 1924 року. Його поезію високо оцінили М.Бажан, М.Зеров, М.Рильський. Творам поета притаманні глибокий  ліризм та драматизм почуттів. Перекладав Гоголя, Л.Толстого, А.Чехова та інших. Автор поетичної збірки  “Рівновага”, романів “Недуга”, “Професор Сухораб”, ”Болото”...

Лауреатами премії в різні роки були:

Чорногуз О.Ф. - письменник, журналіст,член НСПУ. Редагував журнал “Перець”. Автор книжок гумору і сатири. Лауреат премій імені О.Вишні, М.Стельмаха, О.Гончара. І.Багряного, М.Коцюбинського, української Нобельської премії за сатиру і гумор... Твори письменника перекладені на 22 мови світу.Премію імені Є.Плужника отримав за книжку прози “Примхи долі”.

Слабошпицький М.Ф. - український письменник-прозаїк, критик, літературознавець, публіцист, заслужений працівник культури України, громадський діяч. З 2006 року - секретар Ради НСПУ. Директор видавництва “Ярославів Вал”. Автор книги про Т.Осмачку “Поет із пекла”, за яку отримав премію імені Т.Шевченка у 2005 році. Перу Слабошпицького належать твори “З голосу нашої Кліо”, “Українські меценати”, “Пейзажі для Помаранчевої революції”, роман про М.Башкирцеву, “25 поетів української діаспори” та інші. Має творчі  відзнаки: О.Білецького, Л.Українки, О.Пчілки, В.Симоненка. Премію Є.Плужника отримав за книги: “Протирання дзеркал”, “Тіні в дзеркалі”.

Фольварочний В.І. - поет, прозаїк, драматург, заслужений діяч мистецтв України, член НСПУ. Літературна Премія “Мистецький Київ” - за роман “Розчахнута душа” і роман-хроніку “На висоті орлиного лету”.

Буряк Юрій - відомий український поет, майстер художнього слова, перекладач, видавець. Автор поетичних збірок “Струми”, “Брук”, “Оріль”, “Коло навколо”, “Не мертве море” та інших. Письменник є засновником історико-культурологічного альманаху “Хроніка 2000”. У 2007 році поет-видавець очолює видавництво НСПУ “Український письменник”. Поезія Буряка виходила в перекладах англійською, угорською, грузинською, чеською, мовами. Він лауреат премій Т.Шевченка у 2015 році, В.Сосюри, Д.Нитченка, І.Огієнка, П.Усенка.

Саме митці-кияни створюють неповторний образ нашої столиці, формують її культуру і духовність. Премія “Мистецький Київ” призвана підтримувати митців, справжніх майстрів своєї справи, і задля невпинного руху культури столиці вперед.

Премія імені Максиміліана Кирієнка-Волошина

 У березні місяці НСПУ оголошує приймання творів на літературну премії імені М.Кирієнка-Волошина. Премія присуджується у двох номінаціях (поезія і проза) за найкращі літературні російськомовні твори українських письменників, за переклади українською мовою.

В сучасному українському просторі спостерігається нове явище - російськомовна українська література. Така література набула в нашій державі своїх, притаманних українській мові, особливостей та колориту і суттєво відрізняється від руського язика сучасних російських авторів. “Цей літературний конкурс, що був поновлений з ініціативи НСПУ, набув державного значення. Є одним з упевнених кроків до європейського, мислячого співтовариства і продемонстрував толерантність та зацікавленість у відкритті нових імен на українській літературній ниві. Національна спілка виявила мудре, дбайливе, передбачливе ставлення до всіх творчих особистостей, не поділяючи їх за мовою чи віросповіданням”, - Е.Бєльська - дипломантка літературного конкурсу імені М.Кирієнка-Волошина.

 Конкурс був заснований НСПУ у 2016 році. Він став дієвим стимулом розвитку літературного процесу в Україні за ініціативою українського письменника та громадського діяча В.Ф.Шовкошитного.

 Лауреатами премії імені М.Кирієнка-Волошина 2019 року стали: Еліна Свенцицька, Олексій Зарахович, Борис Херсонський.

Еліна Свенцицька — українська письменниця, поетка, літературознавчиня, докторка філологічних наук, професорка славістики, членкиня НСПУ, лауреатка Премії української бібліотеки в Філадельфії та Премії “Планета поета” імені Л. Вишеславського. Після 2014 року переїхала з Донецька до Києва. Пише вірші українською мовою, прозу - російською. Авторка книг: “Білий лікар”, “Мої шедеври”, “Пустельні риби”, “Из жизни людей”, “Простите меня”, “Проза жизни”, “Триада рая”.

Для письменниці характерне парадоксальне поєднання дорослого цинізму та дитячої простодушності, контраст між високим біблійним словом та ненормативною лексикою, пародійна гра слів з елементами абсурду. Це робить з неї письменницю особливо унікальну, а її твори - шедеврами. Не зрозуміло, де у автора вигадка, а де реальність, де закінчується сам автор і починається ліричний герой. Письменниця Еліна Свенцицька і персонаж Е.Свенцицька — це одна людина або різні!? “На грани ума и безумия существуют мои герои и я вместе с ними”, - Еліна Свенцицька.

“Девушка до 40 лет, рост до среднего, образование выше среднего, во всем обыкновенная, стройная, имеющая мать до 60 лет, находящуюся в больнице.., знакомая с поэзией, прозой и спичечными этикетками, без вредных привычек, желающая обрести спутника жизни, который помог бы ей служить идеалом, кумиром и сатрапом, имеющего интеллектуальный багаж и круг интересов, возможно, с каким-нибудь хобби,… сидела за столом и писала письмо…” - це уривок з оповідання письменниці. З творчістю Еліни Свенцицької можна познайомитися за посиланням https://www.proza.ru/avtor/svenc.

Борис Херсонський — інтелектуал і філософ, поет, публіцист, науковець, ректор. “ Я рухався у двох головних напрямках: медицина і література”,-дізнається сам поет. Його твори друкували видавництва “Фоліо”, “Дух і Літера”, “Видавництво Старого лева”., перекладені англійською, німецькою,італійськими мовами. Автор вже двічі був лауреатом премії конкурсу М.Волошина до 2014 року.

Олексій Зарахович — український поет, художник, культуролог, член НСПУ. Автор збірок віршів: “Машини та озера”, “Самватас”,” АберрацияАкакия”, “Чехонь”, “ Табукатура” та інших.

Публікувався у Росії, Білорусі, Німеччині,Сербії. Лауреат премії “Планета Поета” імені Л. Вишеславського.

Премія імені Володимира Сосюри

Весна. Пора відродження, розквіту, квітнення не тільки природи. Березень місяць, наприклад, багатий на вручення літературних премій. Вже оголошені імена лауреатів головної Державної премії з літератури імені Т.Шевченка: М.Кіяновська і Т.Прохасько. 

А 5 березня в Музеї-кімнаті імені О.Гончара відбувся святковий захід присвячений врученню премій імені В.Сосюри. Місто заходу було обрано невипадково. Олесь Гончар завжди цікавився успіхами юних літераторів, підтримував їх у творчості та житті, і він високо оцінював творчість Володимира Сосюри. Головний редактор газети “Літературна Україна” С.Куліда у своєму виступі зазначив, що “Премія імені В.Сосюри” є однією з найкращих і найповажніших. Її заснували видання “Літературна Україна” і НСПУ у 1982 році. Премія вручається щороку за найкращу поетичну публікацію на сторінках “Літературної України” і за дослідження спадку Володимира Сосюри. Лауреатами 2019 року стали поет Олександр Вертіль і молода поетка Руслана Мельничук.

Олександр Вертіль — український письменник, поет, перекладач, журналіст, член НСПУ. Він автор поетичного творчого доробку: “Троянди на пероні”, “Ювілейні літа”, “Слобожанська сіль”, “Паморозь”, “На просторі часу”, “Світло Бурлюка зійшло...”. Мотиви громадські, пейзажні, інтимні переплітаються у творчості поета в одне ціле, утворюючи особливий світ людського життя: переживання героїв, їх боротьба за чистоту душі, природи, людської моралі... Олександр Вертіль вже є заслуженим лауреатом літературних премій імені: П.Рудя, О.Олеся, В.Мисика, П.Куліша, Д.Нитченка, М.Кирієнка-Волошина.

  

 Руслана Мельничук — поетка з Вінниччини, є авторкою збірок: “Заручена з вітром”, “Валентина”, “Місце під дощем”, “Кармічна любов”... Лауреатка премії обласного літературно-мистецького об'єднання імені В.Стуса “Подільська пектораль”, щорічного всеукраїнського конкурсу одного вірша “Малахітовий носоріг”, фестивалю поезії на Поділлі “Підкова Пегаса”. Тендітна душа поетки живе любов'ю до світу, в якому нерозривно переплітаються радість і печаль. Твори її пронизані елегійним світлом вічного кохання, з яким авторка веде діалог, відчуваючи кожен його порух й кожне бажання... Вірші Р.Мельничук для тих, хто цінує красиве й талановите поетичне слово...

«Красне письменство» -
 лауреати  іменних літературні премій  Україні.

В Україні щорічно вручається близько 20 премій в галузі літератури. Більшість з них носять імена найвідоміших українських письменників. Премія є творчим стимулом і предметом гордості за імена і твори, які поповнюють українську скарбницю української літератури. Це особлива відзнака в сфері високих духовних цінностей української нації. Премії поділяються на різні категорії: державні, міжнародні, всеукраїнські, обласні. З 1961 року започаткована головна державна премія в літературі – імені Тараса Шевченка.

 

Нею нагороджуються видатні митці за високоідейні й високохудожні твори в галузі літератури, які є вершинами духовним надбанням українського народу, утверджують високі гуманістичні ідеали, збагачують історичну пам'ять народу, його національну свідомість і самобутність. Перший диплом та почесну відзнаку отримав Павло Тичина. Лауреатами премії 2019 року  стали Богдан Горинь за свій есей-колаж «Святослав Гординський на тлі доби» та Оксана Забужко за громадське - політичне видання «І знов я влізаю в танк…».

В 1971 році на честь 100-річчя від дня народження Л.Українки письменники отримують премію за найкращий твір для дітей. Лауреатами якої були Ю.Збанацький, П.Воронько, В.Нестайко, М.Сингаївський та багато інших.

У 1983 році була започаткована премія імені Павла Тичини, яка присуджується щорічно за високохудожній поетичний твір. Так лауреатом премії у 2019 році стала Харитонова Р.П. за збірку «Рівновелика любов».

Премія імені Антонича з 1994 року має на меті стимулювання талановитої письменницької молоді, пропагування високої поетичної майстерності. Лауреати премії ім.С.Руданського – автори  найкращих гумористичних творів. З 1994 року до сьогодення вручено 43 премії. У 2019 році її отримали Пасічник М.П., Береза Ю.П., Катічева М. І.

Всеукраїнська премія НСПУ ім. П.Воронька  вручається за найкращу книгу для наймолодших школярів.

Відзнака премії О.Кобилянської – за найкращий твір гендерної тематики. Лауреатка 2019 року – Т.Пишнюк.

Василя Юхимовича – за вагомий внесок у розвиток української літератури. Премія В.Свідницького – поетична відзнака з 2011 року.

Так премія імені В.Сосюри призвана пропагувати життя і творчість відомого українського поета та найкращі поетичні публікації. Премію в різні роки отримали: Білий І., Грабовський В., Сом М., Чіп Б. Міжнародну премію імені М.Гоголя отримали серед інших М.Жулинський та В.Шевчук за внесок у розвиток української літератури. Премію імені О.Гончара в 2019 році отримав  Шкраб’юк П.В. за твір «Над Простором і Часом: трилогія незвичайного».

Можна також назвати премії імені І.Вільде, М.Сингаївського, О.Ульяненка,  М.Рильського, Г.Сковороди, П.Куліша, Н.Забіли, О.Пчілки, У.Самчука, В.Симоненка (за першу поетичну збірку), Є.Маланюка, І.Багряного, В.Винниченка та багато інших. Вважається, чим більше нагород, титулів, премій отримує літератор, тим більш він популярний і має більший попит на свої книжки, більше читачів купують його твори. Тільки за роки незалежності в Україні виникла низка різноспрямованих літературних премій, кожна з яких у свій спосіб впливає на розвиток літературного процесу.

Перша виставка «Красне українське письменство» -  загальний огляд цій багатої теми починається з першого лауреата Державної премії з літератури імені Т.Шевченка  – Павла Тичини, потім представляє переможців різних років, наприклад,  Е.Андієвську,  М.Бажана, І.Вільде, Вінграновського,  І.Жиленко, Л.Костенко, Б.Олійника, І.Малковича та лауреата 2019 року – Б.Гориня. Також матеріали виставки знайомлять з лауреатами премій імені Л.Українки: В.Нестайко, М.Сингаївський, П.Воронько; П.Куліша(Ткач Л.,  Т.Череп-Пероганич, О.Печорна) М.Гоголя (В.Спапчук, О.Забужко, В.Стус), Є.Маланюка (Н.Поклад), В.Сосюри (Б.Чіп,М.Сом), В.Симоненка (В.Шкляр), В.Шевчука (Г.Гусейнов), П.Тичини, О.Гончара ( П.В.Шкраб’юк). Впродовж року бібліотека буде розповідати про інші іменні літературні премії України та їх лауреатів.