«Хрещення Русі – поєднання зі світовою історією»

Володимир Великий подовжив справу княгині Ольги – охрестив Київську Русь, оголосив державною релігією християнство. Хрещення Русі відбулося в період внутрішньополітичного послаблення у Візантійській імперії. Володимир допоміг імператору Василю 11 зберегти трон в надії  одружитися з його сестрою Анною. Влітку 988 року Великий князь Володимир Святославович був охрещений у церкві святого Іакова в Херсонесі і одружився з Анною. Повернувся  до Києва і наказав усім своїм підданим прийняти нову релігію. Процес християнізації відбувався поступово по всій Русі. На чолі церкви став Київський митрополит.  У великих містах перебували епіскопи. Церква мала власне законодавство, військо, села, міста, землі.  Християнство мало великий вплив на розвиток духовної культури Київської Русі., зміцненню зв’язків з іншими країнами – вони перейшли на більш високий рівень. Релігія стала об’єднувати різні землі, культури, політики. Вона стала основою для співпраці та освоювання досягнень народів інших країн. Релігія сприяла входженню Київської Русі в коло європейських народів, закріпленню  за собою місця в міжнародній політичній структурі, налагодити взаємовигідні повноправні стосунки з християнськими державами. Прийняття християнства поглибило культурно - просвітницькі процеси, благотворно вплинуло на розвиток духовності давньоруського суспільства, сприяло появі і розвитку нових форм  мистецтва, літератури, нових взаємовідносин з навколишнім світом.

Книжково – ілюстративна виставка –історичний екскурс  в процес введення християнства та її   вплив та значення для всебічного розвитку Київської Русі.

 

Використана література:

-«Хрестоматія.Тисячоліття хрещення Русі –України», Філадельфія – Торонто 1986;

-«Історія релігії в Україні. Українське православ’я. Київ -1997;

-«Історія релігії в Україні. Дохристиянські вірування. Прийняття  христстиянства. Т 1, Київ – 1996;

-О.Толочко «Київська Русь. Т.4, Київ – 1998;

- «Введение християнства на Руси », Москва, Мысль, 1987;

-М.Грушевський «З історії релігійної думки на Україні», Київ, Освіта, 1992;

-Хроніка 2000, №№ 67-68, 69- 70;

-«Апостол», Київ, 2016;

- «Ілюстрована історія Києва», Київ, Фенікс, 2012;

- В.Назарчук, «Україна духовна», Київ, 2006;

- «Збірник тисячоліття християнства в Україні 988-1988», О Баран, Вінніпег – 1991.

Українська ікона: життя духу і життя людини».
Ukrainian icon: the life of spirit and the life of man.

До Дня Хрещення Київської Русі – України бібліотека презентує своїм користувачам матеріали присвячені український іконі, яка прийшла з Візантії та за декілька віків стала самобутнім, дійсно національним мистецтвом. Ікона - є споконвічним на нашій землі і являє собою культурну цінність світового рівня. Ікона – це найстарішій жанр українського малярства (українському іконопису – понад 500 років), який, незважаючи на всі атаки проти нього, залишився вірним своїй ідентичності. Матеріали виставки розповідають про історію розвитку українського іконопису і його особливості в різні епохи на протязі віків; про цікаві факти і подробиці, наприклад, що іконописці України мали безпосередні контакти з центрами розвитку мистецтва на Заході, але вони не звіряли свого іконопису з релігійними картинами Італії, Франції, Польщі, інших країн. Українізація ліків виникає на місцевій основі, з ініціативи самих майстрів, іноді – в супереч грецьким ермініям, тобто правильниками малярства; про особливості оформлення композиції ікон у просторі українських храмів – кількаярусний іконостас, який стає «наочною Біблією», «зримою молитвою», бо подає зразок молитви і заохочує до молитви. Історію розвитку українського іконопису поділяють на три періоди: великокнязівський, пізньосередньовічний і новочасний (ренесансно-бароковий) – три ступені розвитку духовності нашого народу. Після періоду тяжких нищень, застоїв і занепадів певний час ХХ ст. знову українська ікона відроджується, оновлюється, розвивається як легендарний і безсмертний Фенікс. Окремі матеріали розповідають про сучасних художників – майстрів українського іконопису: О. Івахненка, В.Стефурука, В.Бірюковича, О.Охапкіна, Т.Ігнатьєву, П.Холодного, Ю.Нікітіна, І Демчук. В своїй статті Р.Фурдуй розкриває таємниці православних ікон. О.Кульчинський розповідає і показує що зображено на великодній православній іконі «Христос Перемагає». Розділ «Іконостас України» представляє окремі ікони з описом. Наприклад: «Різдво Христове», «Воскресіння», «Хрещення», «Стрітення», «Страсті Христові», «Богоматір Одигітрія». «Волинська Богоматір», «Апостол Іван», «Трійця». Цикл статей Д.Степовика «Українська ікона крізь віки» присвячений історії розвитку українського іконопису, де автор торкається питання впливу конкретних історичних подій на ідеологію ікони, композицію, колір, закони її письма. Розповідає про школи, центри українського іконопису: Чернігів, Остер, Київ, Переяслав, Васильків, Почаїв, Луцьк, Жовква, Мукачів та інші; про іконопис різних етнічних груп: русинів, лемків, бойків, гуцулів, які мали свої глибокі традиції.

Сьогодні у суєтності далеко не завжди нам вдається розібратися в собі, проаналізувати свої вчинки. Присутність ікони в домі примушує нас хоч на хвилинку подумати про свою душу, допомагає скинути важкий тягар власних і чужих негараздів, щоб спокійно продовжити свій шлях. Аура святості образу викликає у просторі відповідний резонанс. Багато людей з вірою в серці звертається до ікони, до Господа. Церква роз’яснює прихожанам, до якої саме ікони слід звертатися в різних життєвих ситуаціях: недугах, пологах, вінчанні. Ікони стають оберегами сім’ї, їх передають із покоління до покоління, вони стають родинними духовними реліквіями.