Українська ікона: життя духу і життя людини».
Ukrainian icon: the life of spirit and the life of man.

До Дня Хрещення Київської Русі – України бібліотека презентує своїм користувачам матеріали присвячені український іконі, яка прийшла з Візантії та за декілька віків стала самобутнім, дійсно національним мистецтвом. Ікона - є споконвічним на нашій землі і являє собою культурну цінність світового рівня. Ікона – це найстарішій жанр українського малярства (українському іконопису – понад 500 років), який, незважаючи на всі атаки проти нього, залишився вірним своїй ідентичності. Матеріали виставки розповідають про історію розвитку українського іконопису і його особливості в різні епохи на протязі віків; про цікаві факти і подробиці, наприклад, що іконописці України мали безпосередні контакти з центрами розвитку мистецтва на Заході, але вони не звіряли свого іконопису з релігійними картинами Італії, Франції, Польщі, інших країн. Українізація ліків виникає на місцевій основі, з ініціативи самих майстрів, іноді – в супереч грецьким ермініям, тобто правильниками малярства; про особливості оформлення композиції ікон у просторі українських храмів – кількаярусний іконостас, який стає «наочною Біблією», «зримою молитвою», бо подає зразок молитви і заохочує до молитви. Історію розвитку українського іконопису поділяють на три періоди: великокнязівський, пізньосередньовічний і новочасний (ренесансно-бароковий) – три ступені розвитку духовності нашого народу. Після періоду тяжких нищень, застоїв і занепадів певний час ХХ ст. знову українська ікона відроджується, оновлюється, розвивається як легендарний і безсмертний Фенікс. Окремі матеріали розповідають про сучасних художників – майстрів українського іконопису: О. Івахненка, В.Стефурука, В.Бірюковича, О.Охапкіна, Т.Ігнатьєву, П.Холодного, Ю.Нікітіна, І Демчук. В своїй статті Р.Фурдуй розкриває таємниці православних ікон. О.Кульчинський розповідає і показує що зображено на великодній православній іконі «Христос Перемагає». Розділ «Іконостас України» представляє окремі ікони з описом. Наприклад: «Різдво Христове», «Воскресіння», «Хрещення», «Стрітення», «Страсті Христові», «Богоматір Одигітрія». «Волинська Богоматір», «Апостол Іван», «Трійця». Цикл статей Д.Степовика «Українська ікона крізь віки» присвячений історії розвитку українського іконопису, де автор торкається питання впливу конкретних історичних подій на ідеологію ікони, композицію, колір, закони її письма. Розповідає про школи, центри українського іконопису: Чернігів, Остер, Київ, Переяслав, Васильків, Почаїв, Луцьк, Жовква, Мукачів та інші; про іконопис різних етнічних груп: русинів, лемків, бойків, гуцулів, які мали свої глибокі традиції.

Сьогодні у суєтності далеко не завжди нам вдається розібратися в собі, проаналізувати свої вчинки. Присутність ікони в домі примушує нас хоч на хвилинку подумати про свою душу, допомагає скинути важкий тягар власних і чужих негараздів, щоб спокійно продовжити свій шлях. Аура святості образу викликає у просторі відповідний резонанс. Багато людей з вірою в серці звертається до ікони, до Господа. Церква роз’яснює прихожанам, до якої саме ікони слід звертатися в різних життєвих ситуаціях: недугах, пологах, вінчанні. Ікони стають оберегами сім’ї, їх передають із покоління до покоління, вони стають родинними духовними реліквіями.