Невивчені уроки людства.

Історія  двох тоталітарних людожерських систем, які у смертельній битві двічі пройшлися Україною і спустошили її, знову повертає в мирні міста українців вибухи авіабомб, руйнування, страждання і горе. 

Кривавий прапор ленінського терору  приносить море крові на вулиці міст і сіл Чечні, Грузії, Лівії, Сирії, Білорусі, України…Сталінський серп і молот, який голодомором косив українське селянство  перетворився на побитого часом двоголового півня. 

За час беззмінного правління кремлівського вождя народилися і виросли з дитячої уніформи та картонних танків нові покоління імперців. Нині вони виводять криві Z та V на іржавих бортах радянської броні і масово горять у ній на українській землі. Як діди.

У дні, коли світ мовчки згадує десятки мільйонів жертв нацизму, що загинули в трагедії планетарного масштабу, вони множать ці жертви зараз своїми бомбами по мирним житловим кварталам українських міст і сіл. Це яскравий приклад того, що історія насправді є зброєю. Особливо — в нечесних руках. 

Пам’ять про ті події і специфічне радянське трактування Другої світової війни завжди використовувалася як мобілізаційний ресурс для залучення радянського населення до нових війн. Друга світова не покінчила з усіма війнами у світі. Радянська армія вела багато воєн, останньою з яких стала війна в Афганістані. Ця війна нічим не була виправдана і принесла багато горя афганському народові та народам радянського союзу.

 

Зараз путін також використовує мобілізаційний ресурс історії Другої світової війни.  Одне з його геополітичних завдань  - повернути світ у стан 1945 року.  

8 травня — це реквієм за загиблими в жорнах тоталітарних систем і світової війни, яка сталася завдяки існуванню гітлерівського і сталінського режимів, а також прорахунків інших вагомих політичних гравців, які балансували між СРСР та Рейхом, що також негативно вплинуло на розвиток тих трагічних подій. 

До вашої уваги книжкова виставка, яка розширить ваші уявлення про історичні події нашої країни.

                                   Діти і війна

До Дня пам’яті і примирення та Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні у бібліотеці відбулася зустріч учнів старших класів СШ.№ 64 Руднєвим Євгеном Миколайовичем 1937 року народження. Його дитинство вбила війна.  Жахливі холодні і голодні часи німецької окупації Києва вони відчували щодня. Німці, на чолі з ССівцями влаштовували облави і силоміць відправляли людей у Німеччину на примусові роботи. Люди змушені були постійно міняти місце проживання, але родині Євгена Миколайовича не вдалося уникнути цих страшних нелюдських випробувань. Їх , як худобу, погрузили у товарні вагони по 100 чол. в кожний і відправили до Німеччини у концентраційний табір Заксенхаузен. Там дітей розлучили з мамою  і доправили у дитячий табір. Школярі уважно слухали про  знущання та звірячі умови життя маленьких в’язнів. Старші розвантажували

вагони, молодші працювали на кухні, а найменшенькі чистили туалети. За найменшу провину дітей відправляли в карцер з крижаною водою. За друге зауваження дітки ставали донорами для поранених німецьких солдат.  Переможний наступ визвольних сил антигітлерівської коаліції супроводжувався «килимовими» бомбардуваннями. З 400 дітей табору вціліли тільки 20. Війна не робить поблажок нікому. Тільки в 1945р. діти зустрілись зі своєю мамою. Опалене війною дитинство загартувало Євгена Миколайовича. Він цінує кожну мить життя, багато і плідно працює, охоче ділиться спогадами з молоддю. Він доктор геологічних наук, провідний науковий співробітник Академік гірських наук України. З під його пера вийшло 9 книг. В них тільки правда: гіркі, колючі і болючі спогади дитини.