«Перша українська феміністка»

   До 170 річчя від дня народження Наталі Кобринської.

8 червня 1855 року народилася Наталя Кобринська, українська письменниця, публіцистка і громадська діячка. Вона була засновницею жіночого руху в Галичині.

Рід Озаркевичів, звідки походила Наталя був відомий своєю культурно-просвітницькою діяльністю. Батько – греко-католицький священник був депутатом Галицького сейму, поетом і перекладачем. Дід Іван, теж священник, був великим шанувальником театру і на аматорському рівні ставив п’єси Квітки-Основ’яненка та свої власні. В родині Озаркевичів панувала любов до книги та мистецтва. Освіту Наталя отримала вдома. Вивчила польську, німецьку, французьку мови. Була знайома з творами провідних  філософів та економістів того часу.  

Шлюб з теологом Теофілом Кобринським, який був чудовим співаком та композитором, цікавився етнографією, засновником у Снятині міської читальні, також сприяв її інтелектуальному зростанню. На жаль, після несподіваної смерті чоловіка, у 27 років Наталя стала вдовою. Символічно, що у день поховання вона відрізала свої коси і на знак вдячності та вічної вірності поклала коханому в домовину. Після смерті чоловіка Наталя поїхала до Відня і увійшла до українського студентського товариства «Січ». У 1883р вийшло її перше оповідання «Пані Шумська», яке отримало загальне схвалення віденського товариства українців. Успіх надихнув писати далі. В її повісті «Задля куска хліба» лунала головна думка – жінка має сама дбати про своє місце в суспільстві, а не бути утриманкою чоловіка.

Відтоді її головною метою стала реалізація ідей фемінізму через літературні твори. Щоб жінки зрозуміли свою цінність і користь для суспільства, було створено «Товариство руських жінок". Його збори відбулися у Станіславі (Івано-Франківську) 8 грудня 1884 року і ця дата вважається початком українського жіночого руху. 

Через три роки Наталя Кобринська разом з Оленою Пчілкою за підтримки Івана Франка видали жіночий альманах «Перший вінок» В ньому були розміщені 49 творів  17 жінок – письменниць. Серед них були Олена Пчілка, Леся Українка, Ганна Барвінок, Дніпрова Чайка, Ольга Франко, Людмила Старицька. Письменниці були з усіх куточків України, бо Кобринська палко прагнула до культурного єднання західноукраїнських земель з наддніпрянською України. Вона вважала, що покращення ролі жінки може відбутися тільки через національне самоусвідомлення та освіту. У неї було багато планів, здійсненню яких завадила  Перша світова війна. У 1915 році її заарештували і звинуватили в шпигунстві і тільки завдяки зусиллям адвоката і письменника Андрія Чайковського вона не опинилась в концтаборі.

Лебединою піснею Кобринської стала збірка «Воєнні новели», яка сповнена болем через долю українського народу, розділеного кордонами. 

Вона померла від тифу 22 січня 1920-го. Будинок спалили через загрозу інфекції. Ніхто не знає, що саме там згоріло: рукописи, документи, листи? 

Ольга Кобилянська присвятила їй повість «Людина».

 

«Наталія Кобринська в розумінні «жіночого питання» та у висоті жіночого ідеалу перевищувала сучасних їй європейських емансипаторок», – наголошував письменник-дисидент Іван Дзюба.

В нашій бібліотеці є книжка, яка має назву «Історія українського фемінізму», де у досить оригінальній формі згадується діяльність Наталі Кобринської.