Рік Японії

 Проект «Кампанія 2500 сакур” крокує по Україні.

                     Посольство Японії в Україні долучило місто Сєверодонецьк до переліку міст, де з нагоди 25-річчя встановлення дипломатичних відносин між двома державами висаджено дерева сакур.

               «Японський народ підтримує в Україні людей, які страждають від захоплення їхньої території. Наша країна надає гуманітарну допомогу у відновленні інфраструктури. Сакура — символ Японії, і щовесни вона прекрасна у цвітінні», - сказав Посол Японії в Україні пан Шигекі Сумі під час акції урочистого висаджування дерев на площі Дружби народів міста.  «Символ  Японії — сакура, а України — калина. Триває Рік Японії в Україні. Сподіваємося, настане час, коли буде оголошено  Рік України в Японії, і тоді ми посадимо там нашу калину”,- сказав голова Луганської  обласної державної адміністрації Юрій Гарбуз.

В Україні в межах Року Японії за  рішенням президентів двох країн буде висаджено 2500 сакур. Уже вкоренилися на українській землі 760 дерев. Сєверодонецьк відкрив четвертий десяток українських міст, де тепер  чекатимуть по весні їх прекрасне цвітіння.

Український  погляд на Схід Сонця.

Експозиція «Японія у фото очима  українців» відкрилася в Art Hab Укрінформ. Вона презентує 

35 найкращих робіт - переможців конкурсу, оголошеного Посольством Японії в Україні з нагоди Року Японії. Міністерство інформполітики та Посольство Японії проводять спільні заходи, щоб привернути увагу до Року Японії в Україні й залучити самих українців. «Ми тішимося, що можемо  бачити  нашу країну насамперед очима українців, які зробили ці  чудові знімки , і ми можемо їх тут представлять. Це велика честь і справжнє задоволення»,- наголосив Такаші  Хірано - політичний аташе Посольства Японії в Україні.

«Канзан» дружби

Мер міста Харкова Геннадій Кернес та заступник голови дипломатичної місії Посольства Японії Мічіо Харада  домовилися про висадку 80 дерев сакури в парку відпочинку імені М. Горького. Це стало ще одним заходом, що активно проводяться в рамках Року Японії в Україні. Презентуючи свій подарунок Мічіо Харада сказав: «Я щасливий, що алея сакур тепер буде і в Харкові. Ми хочемо, щоб вона символізувала розквіт наших відносин».

Осінь в Японії — сезон червоних кленів 

Головна подія осені в Японії — час момідзі або червоних кленів. В країні є традиція милування цім явищем, яке вважається рівноцінним цвітінню сакури навесні. Багато японців беруть у неї участь. 

Традиція має давню історію. Широкого поширення вона набула з розвитком транспорту, коли люди мали змогу здійснювати поїздки в місця милування Койко - червоним листям. Явище триває 50-55 днів в жовтні-листопаді, коли Японію накриває червона “хвиля” з півночі о. Хоккайдо до південних островів. Протягом 2-3 місяців вона розливає чудові кольори на гори районів Канто, Кансан, Сікоку, Тохоку і Кюсю. 

З пониженням температури повітря до 5 градусів жовті та червоні листя перетворюються в бурхливе море вогняних барв. Японці традиційно відвідують місця буяння червоних кленів: міські парки, храмові території, гори. Найбільш популярні м. Нікко, м.Токіо і Кіото, район п’яти озер поруч з горою Фудзі-сан, острів Мія-Джима - парк “Долина кленів”, де можна спостерігати абсолютно дивовижні осінні пейзажі. 

В цей період в Японії проводяться фестивалі з їжею, танцями, іграми, музикою. Похід по “червоним” гірським тропам додають людям емоційних та естетичних вражень. Жовтень-листопад місяці — пік туристичного періоду в Токіо. Бажаючі подивитися на червоні клени-момідзі в храмах, парках Японії приїжджають зі всього світу. Готелі міста заповнені повністю, на дорогах у вихідні утворюються автомобільні пробки. Але це не зупиняє людей, які бажають хоча б раз у житті помилуватися своїми очима незабутнім явищем червоних кленів.

Японія туристична: поєднання традицій та сучасності

Японія — один з основних туристичних центрів світу. В країні розвинені всілякі види туризму: екскурсійний, курортний, гірськолижний, лікувально-оздоровчий, сімейний, дитячий, пізнавальний, активний, ностальгічний, діловий, гастрономічний, спортивний, екстремальний, релігійно-паломницький. Серед паломників популярні подорожі до синтоїстських і буддійських храмів. Найбільш відомі маршрути проходять по 88 храмах Сікоку. Пізнавальний туризм діє у всіх великих містах, в історичних центрах і національних парках. До послуг туристів безліч пам’яток історії, культури, різні музеї, виставки. Японія - мальовнича країна з багатовіковою історією та культурою. Країна відома своєю неповторною кухнею, дивовижними пейзажами, сучасною технікою, творами поетів, художників, архітекторів. Туристів приваблює цей історико-культурний потенціал країни.

Бальнеологічні курорти на термальних джерелах складають основу курортно-лікувального туризму Японії. Курорти країни дуже різноманітні. Їх можна розділити на три категорії: лікувальні, розважальні та змішані. На гарячих джерелах лікування проходить під водоспадами, у фонтанах, в печерах. Є курорти грязьові та піщані. Курортний туризм пропонує такі види лікування як Ніші-терапію, природотерапію, лікування за системою КАМПО.

Найбільш розвинені в Японії види спортивно-оздоровчого туризму. Це гірський та водний. Дуже популярні гірські сходження на три головні вершини країни: Фудзіяма, Татеяма, Хакусан. Популярні походи вихідного дня. Гірськолижний туризм розвинений у всіх горах, де є сніговий покров. Найвідоміші зимові курорти знаходяться у містах Акакура, Овані, Фурано на о. Хокайдо. На о. Хонсю знаходиться Мекка любителів зимових видів спорту — Японські Альпи — Нагано — 100 лижних баз і 40 ковзанок. За рік їх відвідує понад 20 млн. чоловік.

Купально-пляжний туризм в Японії розвинений на тихоокеанському узбережжі о. Хонсю, на березі Японського моря острова Рюкю.

В Японії дуже розвинений діловий туризм. На індивідуальні ділові відрядження припадає близько 71% всього обсягу бізнестуризму, на участь у прес-конференціях - 16%, виставковий туризм - 11%. Японія поряд з США є лідером в цьому секторі. Найпопулярнішими містами для проведення ділових зустрічей є Токіо, Осака, Нагоя, Кобе, Кіото.

Найпопулярніші турцентри Японії: м. Токіо, Нікко, Нара, Осака, Міядзіме, м. Сірахама.

Японці дуже привітні, доброзичливі, хлібосольні, вельми лояльні, добре ставляться до іноземних туристів, які є одним з найзначніших економічних чинників і становлять дуже велику частку у сфері послуг країни. 

Катерина Гудзій – українська бандуристка в Японії.

Катерина народилася в Прип’яті та за місяць до аварії на ЧАЕС з родиною переїхала до Києва. В 1999 році в складі шкільного музикального ансамблю вона гастролювала в Японії. Ще тоді її дуже вразила країна вранішнього сонця. В 2006 році, після закінчення Чернігівського музичного училища, Катерина перебралася на постійне проживання в Японію. Своїм співучим та виконавчим талантом їй вдалося покорити жителів далекої країни. Катерина Гудзій веде активне творче життя: виступає з концертами, бере участь в фестивалях, мистецьких акціях. Своєю діяльністю знайомить японців з українською культурою, зближує наші народи. Катерина виконує не тільки українські а й японські пісні під бандуру. Це щось надзвичайне, - говорить сама мисткиня. Чоловік виконавиці - японець, який закінчив Віденську консерваторію. Свого сина вони назвали на честь японського героя Рьомою.

Пам'ять кольору смутку

«… люди!!!

Ви чуєте? Пісня звучить, пісня про велике горе!

Люди, ви чуєте? Пісню співає Хіросіма!»

Слова вірша японського поета  Такапори Сімідзу  звернуті до сердець людей всього світу. Слова написані давно про незабутню трагедію Японії 1945 року й сьогодні проникливо звучать тому, що  та страшна подія актуальна для нашого часу - ядерна небезпека торкається не тільки минулого, але й майбутнього всього людства. Забути його – це означає позбавити себе майбутнього. Пам'ять про Хіросіму пройшла складний шлях в Японії. 8 час. 15 хв. ранку 6 серпня 1945 року – ця мить поділила  світ на два періоди – до вибуху й після. Про бомбардування двох міст Японії тривалий час було заборонено писати, розповідати про його жертви та наслідки. Сотні тисяч  «хібукася» - людей постраждалих  в  атомній катастрофі – стали кастою знедолених. Заборонялося публічно співчувати та допомагати їм. Трагедія Хіросіми не підлягає закону історичної дистанції. З кожним роком зростає накопичення ядерного арсеналу у світі, що є загрозою людству світовою ядерною війною. 

Пам'ять про  першу атомну трагедію 1945 зберігають  спеціальні музеї в Хіросімі та Нагасакі. Їхні «експонати» вражають кожного, хто їх бачить. В Хіросімі в Парку Миру та музеї атомного бомбардування кожного року 6 серпня проходять масові мітинги, в яких приймають участь люди з багатьох країн світу, щоб вшанувати пам'ять загиблих та призвати людство до знищення ядерного озброєння  у світі. Руїни Атомного будинку поряд з парком, над яким 6 серпня вибухнула у повітрі атомна бомба  й досі нагадують про загибель 200 тисяч людей та знищення міста в радіусі 2 км. 

В меморіальному парку в Хіросімі встановлено пам’ятник дівчинці Садако Cасакі, яка померла від променевої  хвороби. Вона вірила в народну легенду про те, що якщо зробити з паперу тисячу журавликів, то обов’язково одужаєш. Садако встигла зробити тільки 600 . 

Японські діти кожний рік прикрашають її пам’ятник гірляндами з тисячі різнокольорових паперових журавликів. 6 серпня 1995 року був відкритий Сад Миру Садако до 50-річчя атомної трагедії в Хіросімі. 30 червня 2002 року він увійшов в мережу  Садів Миру.

Пам'ять про першу атомну трагедію людства зберігають тисячі книг, брошур, журнальних та газетних статей, публікацій, документальних свідчень. Серед них найбільш відомі: «Хіросіма» автора Тосі Маруки –  спомини дівчинки про жахливі події, які вона пережила 6 серпня 1945 року. Книга була перекладена на 14 мов світу та відзначена багатьма міжнародними преміями; роман  «Чорний дощ» Масудзі Ібусе – документальні щоденникові записи різних героїв, які пережили події атомного вибуху; автобіографічна розповідь Кейдзі Накадзави «Босоногий Ген» про життя 6-річного хлопчика та його родини до та після атомної трагедії. Це один з найвідоміших антивоєнних творів за всю історію манги; «Садако хоче жити!» Карла Брукнера –історія  боротьби дівчинки Садако з променевою хворобою; Р.Кім «Дівчина з Хіросіми»; С.Куріхара «Коли ми кажемо Хіросіма»; Е.Коер «Садако та тисяча паперових лелек»; новели Я.Кавабати; Т.Фукунаги «Острів смерті» - своєрідний реквієм тим, хто став жертвою американської атомної бомби.  

В фонді бібліотеки є декілька книг із цієї  тематики:  М.Дюрас «Хіросіма, любов моя» - про короткий любовний роман французької  акторки та японського архітектора в Хіросімі в 1957 році, на тлі якого проходять спогади про жахливі картини атомного бомбардування в 1945 році. 

Публіцистичний твір В.Овчиннікова «Гарячий попіл» розповідає читачеві історію відкриття радіоактивного елементу вченим Жоліо-Кюрі, про проекти створення атомної зброї, про підготовку та здійснення страшного завдання американськими військовими льотчиками по знищенню двох японських густонаселених міст Хіросіми та Нагасакі. «Хіросіма» - збірник романів, оповідань та віршів японських авторів Макото Ода, Масудзі Ібусе,Тамікі Хара, Кеко Хаясі, Мінако Гото, Санкіті Тоге, Хіросі  Ядомару та інших – це як великий вітраж, пам'ять складена  із сотні окремих осколків – драматичних доль героїв творів книги. Гасло музею  Миру в Хіросімі: «ЛЮДИ, НЕМАЄ НІЧОГО СТРАШНІШЕГО ДЛЯ ЛЮДСТВА, НІЖ АТОМНА ЗБРОЯ!».

Тематична викладка матеріалів до дня пам’яті жертв трагедії в Японії представляє:

А. Бондарь « Все о Японии» Харьков, Фолио, 2007;

Р.Рождественский «Огромное небо»,Иркутск,1975;

М.Дюрас «Хіросіма, любов моя»,Харків, Фоліо,2010;

Р.Гамзатов , Стихотворения, Москва,Художественная література,1985;

«Хиросима»,романы, рассказы, стихи, Москва,Художественная литература, 1985;

Я.Кавабата, Новеллы, Прогресс, 1971;

Л.Остролуцька «Горизонти Сходу»,Київ,2011;
В.Овчинников « Горячий пепел», Москва,1987.

Серце серцем передати

(унікальність японської родини)

З чого починаються народні традиційні звичаї? Очевидно, з любові до рідної землі, народу, мови, батьків. А ще обов’язково з родини, з родинного вогнища, домівки. Це особливо притаманно японським традиціям. Японія змогла зберегти багато народних звичаїв, не зважаючи на неодноразове втручання та вплив ззовні. Так, японці збагатили свої традиції шляхом творчої переробки елементів культури інших  народів. Але вони не вплинули на сенс японської ідентичності. Японці і зараз зостаються японцями.

Японські традиції починаються з родинного виховання. Для людини – це найперша частина громадського життя. Вона формує соціальну модель його поведінки у подальшому житті. В Японії під одним дахом мешкають три - чотири покоління родини. Батько є  її головою з абсолютною владою. Сьогодні 60% молодих родин живуть з батьками. В 1950 роках були прийняті нові правила формування родини, нової ідеології, заснованої на рівних правах чоловіків та жінок, вільного вибору партнера. В історії Японії були часи, коли право вибору партнера було за жінкою. В сучасній Японії як відгомін активної ролі жінки в виборі нареченого, як трансформація давнього явища є явище, яке називають «переслідування» дівчиною юнака, який їй сподобався. І бере його, як кажуть, «мертвою хваткою». В аристократичних колах створення сім’ї  відбувалося завжди за  допомогою та участі батьків. Або професійних сватів, які брали на себе всю відповідальність  обираючи  наречену.  Сьогодні молоді люди користуються «оглядинами», або звертаються в спеціальні шлюбні агенції, шукають супутника по життю за допомогою комп’ютера. Весілля – важлива подія в житті людини. До 1980 років вік ступу в шлюб  вважався 23-25 років. Зараз це 28-32 років. Весілля відбувається в синтоїському храмі. Але сьогодні стало модно і популярно проводити обряд по християнським канонам. Після храму  гості запрошуються до ресторану.

Гості дарують молодятам гроші в конвертах. Наречена вдягає традиційне національне кімоно, наречений – європейський одяг – костюм. Після весілля молоді відправляються в святкову подорож.

Після народження дитини відносини між подружжям стають формальними. Чоловік відноситься до дружини тільки як до матері своєї дитини. Дитина – головна мета шлюбу. Дитина – центр уваги, турбот  сім’ї.  В Японії дуже дорогі дитячі садочки, тому мати вже не працює, виховує малюка сама. До 12-16 років діти сплять разом з батьками. Приймати ванну  батьком разом з дорослими доньками – це нормально для Японії. Батько часто є тільки номінальним батьком. Він рідко приймає участь в вихованні своїх дітей. Дослідження вчених довели, що японські батьки дійсно занадто сильно опікують своїх дітей. В Японії найвищим пріоритетом є негайне задоволення дитячих вимог. Японці вважають, що велика кількість обмежень у дитинстві сприяє тому, що у подальшому така дитина буде нещасним дорослим. Тому батькам треба бути толерантним і надавати дітям більше свободи в іграх та вчинках. Більшість японських батьків не схильні до демонстрації своєї влади і авторитету, вони шукають гармонію та емоційну близькість  у взаємостосунках зі своїми малюкам.

В країні   високий рівень розвитку сексуальної індустрії, яка має чотири рівня.  Найбільш простий, коли в продуктових магазинах багато порнографічної літератури, навіть серйозні газети мають «рожеві сторінки».  Четвертий рівень – це вулиці «червоних ліхтарів» в великих містах. В Японії  існує також і нелегальна проституція. Всі ці явища вважаються в Японії нормою. Зараз більшість японців відають перевагу залишатися одинокими все життя, не обтяжувати себе родиною. Сучасну Японію характеризують бездітні шлюби, низька  народжуваність. Японська родина, інститут шлюбу зазнали великих  змін, стали більш демократичними, цивілізованими. Але на них все ще лежить чітка печатка японського національного духу: японці не перестають бути  японцями. Цим вони цікаві, унікальні  для інших народів.

 Особливості сімейного виховання в сучасному японському суспільстві: звернення до вікової мудрості, до вічних цінностей культури і менталітету, специфічний національний характер й цілісність.

Рівень народжуваності в сучасній Японії досяг цифри 1,29, що є найнижчим показником серед індустріальних країн світу. Під впливом урбанізації змінюються життя дітей, уявлення батьків про стиль життя і виховання. Змінилося ставлення японців до шлюбу. Збільшилось кількість шлюбів за коханням. Змінюються гендерні ролі, вони стають емоційнішими і рівноправними. Більшість сучасних японських жінок будують свою кар’єру поза домівкою. Японія увійшла в епоху працюючих дружин – 47% і входить в епоху працюючих матерів. Змінюються ролі в середині сім’ї. Відносини  дитина – батько стають більш рівноправними і демократичнішими. Батько стає більш другом дружині та дітям. Але він проводить не більше 3 годин у вихідні разом з родиною тому, що працює по 50 годин на тиждень. Повільно змінюється сімейний імідж матері. Від «все жертовної матері» вона стає сучасною жінкою, яка прагне до самореалізації в сучасному житті.  

В заключення можна констатувати, що в  японському  суспільстві існує  унікальна система виховання закладена традицією і перевірена часом, що передбачає розвиток у дітей почуття самоусвідомлення і відповідальності, порядку і внутрішньої дисципліни, що вони з успіхом демонструють, коли стають дорослими.

«Японський живопис – це танок руки та пензля» (М. Волошин) 

Творчість Максиміліана Волошина займає особливе місце в культурній спадщині Срібного століття. Воно формувалося на основі широкої ерудованості і неординарності мислення М.Волошина, відсутності безпосередніх вчителів і впливів у літературі та мистецтві, синтезі глибинних пізнань в історії, міфології, релігії, різних течій окультизму й містики, природничих наук.

Всё видеть, всё понять, всё знать, всё пережить,

Все формы, все цвета вобрать в себя глазами,

Пройти по всей земле горящими ступнями,

Всё воспринять и снова воплотить.

На формування Волошина-художника вплинули творчість Айвазовського і європейське мистецтво: імпресіонізм та англійська акварельна школа. Особливе значення мало для художника знайомство з традиціями японського живопису та гравюри, з роботами Кітагави, Утаморо, Кацусіко Хокусая. «Над Європою стала бліда райдуга японських акварелей. Сидіння на полу – постійне стикання з землею - в цьому таїна інтимності Сходу, таїна витонченості відносин людини з природою. 

Японське мистецтво виросло в прозорому повітрі країни, залитою сонцем, яке  знало тільки кольори і ніколи не помічало тіней», - писав М. Волошин. Йому були близькі символіка пейзажних образів, простота та лаконізм образотворчих засобів, синтез поезії та живопису. 

Волошин був не просто захоплений Японією, але збирався поїхати в Країну Вранішнього Сонця, вивчав японську мову. «В живопису не повинно бути жодного зайвого дотику пензля до паперу. Важлива економія фарби та часу. В цьому полягає сенс та чарівність японського живопису. Це танок руки та пензля по полотну», - так бачив митець технічний процес японського художника. Головною темою акварелей художника-поета Волошина є зображення повітря, світла, води…, розміщення їх по різним планам, відносно до природи. Її вивченню та її відображенню він навчався у класичних японців. Волошин вважав, що пейзаж має зображати землю, по якій можна ходити, небо, по якому можна літати, повітря повинно відчуватися, щоб його хотілось вдихнути на повні груди.

В 1920-і роки М.Волошин створив свої кращі акварелі – кіммерійські пейзажі. У прозорих, наче наповнених сухим повітрям Коктебеля акварелях Волошина відчутний дух і мова японської гравюри. В них передана цілісність почуттів художника, його гармонійний погляд на природу, музичний лад, що дає можливість відчути «сни землі». «Земля, як і людина, здатна бачити сни» - М. Волошин. Поет і художник, він мислив символічними образами, взаємопроникаючими в поезії та живописі. Його кіммерійські акварелі не мають аналогів в історії мистецтв.

Підписи Волошина під акварелями:

«Над серебристыми холмами
Необагренными лучами
Изваянные облака».

«На светлом облаке гранитные зубцы
Отчетливым и тонким силуэтом.»

«Сквозь зелень сизую растерзанных кустов
Стальной клинок воды в оправе гор соженных».

«Осенний день по склонам горным
Зажег прощальные костры».

«Синим пламенем над рыжими холмами
Пламенем дымятся облака».

«Лазурь небес  и золото земли…»

Використана література:

М.Волошин « Коктебельские берега», Симферополь, « Таврия»,1990;

М.Волошин «Благословенье», Харков, «Фолио»,2006:

М.Волошин «Киммерия»,Київ,Молодь,1990;

М.Волошин «Избранные стихотворения»  Москва, 1988;

Н.А.Кобзев « Дои – музей М.А.Волошина», « Таврия»,1990.

ВЕСНЯНІ СВЯТА В ЯПОНІЇ.

У японців багато свят присвячених квітам.

8 квітня в Японії проводиться Фестиваль квітів (день народження Будди). В цей день   в кожному храмі встановлюють алтар і прикрашають квітами, відвідувачам роздають солодкий чай Амато. Напій вважається магічним, ним омивають статуї Будди. Квіти гортензії  в країні символізують сад Лумбіні, де народився Просвітлений. У великих містах країни проходить святкова хода, учасники одягають традиційні кімоно. Вулиці прикрашають квітами та паперовими ліхтариками.

29 квітня в Японії відзначається свято на честь імператора Хірохіто (Сьова) – 124-го імператора Японії, який правив з 1926 року. Вважався сином Небес в Могутній Японії. Володів всією повнотою влади, вважався японцями божеством. В 1945 році оголосив про необхідність припинити війну, про капітуляцію Японії: «прийняти неприйнятне, стерпіти нестерпне». В 1947 році публічно відмовився від божественного походження і по новій Конституції імператор був проголошений «символом держави та єднання народу». Імператор Хірохіто був високоосвіченою людиною. Вивчав природничі науки, написав декілька книг з біології моря. День 29 квітня є початком «Золотого тижня» - низки свят в країні, коли японці відпочивають й подорожують.

4 травня – День зелені. Це свято весняної молодої зелені і природи. Назва свята пов’язана з іменем імператора Сьова – Хірохіто та його великою любов’ю до живої природи, яку він вивчав. Під час його правління проводилися весняні фестивалі, висаджувалось багато дерев. День зелені - мабуть єдине свято у світі, коли люди не задумуються про причину свого відпочинку в вихідний день. Святу зелені відповідає й стан природи у квітні місяці, коли вся країна утопає в зелені й квітах! До речі, парки, сади займають 70% території Японії.

Свято 15 травня – свято мальви «АОЙ МАЦУРІ» – одне із найголовніших свят Кіото. Це свято на честь історичної величі старої столиці. Головна хода свята – із імператорського палацу до храму Сімогамо, потім до храму Камігамо. Учасниці вдягнуті в національні традиційні костюми прикрашених квітами і не тільки мальвами. Хода супроводжується танцями, музикою. Головна особа процесії – жриця сайо, це найкрасивіша дівчина міста. Свято мальви – дуже урочисте та елегантне сінтоїстське свято Японії. 

Діти – дар Божий.

5 травня в Японії – День дітей, який закриває «золотий тиждень» свят. Діти в Японії вважаються даром Божим. Раніше в середній сім’ї було по 4-5 дітей, зараз середньостатистична родина має 2-3 дитини. В Японії мати дитину дороге задоволення. Їй ні в чому не відмовляють. Дитина в Японії – маленький скарб. Ім’я малюку обирають дуже ретельно, щоб красиво звучало та писалося ієрогліфами. Ім’я – це візитна картка в життя. Імена дівчинки зазвичай закінчується на «ко» (дитина), а хлопчика на «хіто» (людина). Ім’я дають малюку на 7 день після народження. Через 100 днів його несуть до храму. Вважається, що тепер його можна показувати людям. До 7 років дитині дозволено все, він не має ніяких заборон. Їх ніколи не сварять. Дівчинки і хлопчики, старші та молодші діти в родині виховуються по-різному. Знайомство з традиціями сімейного виховання, відносин до дітей вражає своєю незвичайністю, самобутністю, яка йде з глибини віків, традиційних звичаїв японського народу.

Київ - Кіото: міста побратими

Київ – Кіото: зближення народів

В 1972 році 7 вересня мери міст Києва та Кіото, виконуючи волевиявлення своїх мешканців, підписали декларацію поріднення міст. Мета зв’язків – зміцнення дружніх відносин двох держав, співробітництво в різних галузях економіки та культури, спорту, охорони здоров’я, вивчення мов.

Місто Кіото має статус державного. Це адміністративний центр префектури. Протягом 794-1869 років було резиденцією японських імператорів. До 1868 року – столицею Японії. Населення міста складає біля 1,5 млн. чоловік. Основою економіки міста є овочівництво, машинобудування, харчова промисловість, високотехнічна промисловість, туризм. За рік Кіото відвідують від 30 до 40 млн. туристів. В Кіото налічується 1160 буддистських монастирів та храмів, 400 синтоїстських святилищ, 2 тис. шедеврів японського мистецтва, ремесел, архітектури, 150 історичних і природних пам’яток, парків загальнонаціонального значення. Наприклад, храми: Кийомидзу, Ясака, Хейан, Золотий та Срібний павільйони, сад каменів при храмі Рьоандзи та інші. Вони мають статус Світової спадщини ЮНЕСКО і національних скарбів. В Кіото народилися традиційні японські традиції: театр Кабукі, чайна церемонія та ікебана.

 

В 1972 році на мапі Києва з’явилась вулиця з назвою Кіото. У 1981 році було засновано парк «Кіото». Були споруджені червоні ворота – Торії при вході в парк. У центрі скверу на честь відкриття була встановлена 5метрова гранітна пагода, яку Японія подарувала нашому місту. Поряд розташувався сад каменів. В 2011 році на центральній алеї висаджено понад тисячу японських сакур в два ряди вдовж пішохідних доріжок. Це найдовша у світі алея сакур!

 

Японія

Чудова країна в східній Азії. Її омивають Тихий океан, Охотське та Східно-Китайське моря. Це Японія – країна Вранішнього сонця, розташована на островах – всього займає 4 тисячі островів. На 4 найбільших з них проживає 98% населення країни.

Національні символи Японії. 

Священні брами Торії.

Брама Торії – це брама, яка відкриває шлях в «чисте» місто, де живуть камі – Боги. Це ворота без стулок з двох столбів, з’єднаних горизонтальними елементами – перекладинами. Дослівно «торії» означає «пташине сідало». Ворота в Японії символ удачі та процвітання. Японці вірять, що душі померлих уносять з собою птахи, які відпочивають на священних брамах. Торії встановлюють перед святилищем синтоїстських храмів. Зараз це атрибут синтоїстського храму. Місцезнаходження брами символізує границю між земним світом й духовним світом камі. Є більше 20 видів різних типів торії. Брами бувають різні за розміром: від великих - десяти метрів до півтораметрової висоти. Різні за матеріалом: з бронзи, дерева, граніту, залізобетону. Кількість воріт Торії в Японії підрахувати неможливо. Вони всюди: у лісі, в центрі міста, у горах … Кожен храм має одну або кілька брам торії. Ворота будують на честь якої важливої події, на честь людини. На них встановлюють таблички з ім’ям дарувальника. Іноді ворота будують близько один до одного, тоді вони утворюють галерею. Брама завжди вказувала на соціальний статус родини, яка жила за ними. В древній столиці Кіото багаті аристократи будували розкішні торії. Особливою красою славляться ворота в імператорському палаці. Знаменитий своїми торії храм Незу дзиндзя в Токіо. Збудований він в 1705 році. Це найстаріша святиня в Японії. Червона брама у воді святилища Іцукусима найвідоміша в Японії. Торії зображуються на родинних гербах, прапорах самураїв. Для японців торії – емблема назавжди! Японські торії – один з найбільш впізнаваних знаків країни Вранішнього сонця.

Фудзіяма – один з найкрасивіших вулканів в світі, священна гора Японії, боготворімо народом з давніх часів. Гора розташована на території Національного парку Фудзі-Хокане-Ідзу на о. Хонсю в 90 км від Токіо.

Досконалий конус Фудзіями – один із наймальовничіших природних феноменів Азії. Фудзі – не тільки диво природи, але й священне місце, символ і гордість Японії, яка багато століть манить до себе паломників й туристів. Фудзіяма – також втілення непорушного зв’язку традицій і сучасності, значне явище в японський культурі. Цій стрімкій горі немає рівних за кількістю присвячених їй творів і поетичних рядків.

Туман і мряка

Застять Фудзіяму

А все одно – не відвести очей!

(М. Басьо)

«Тридцять шість видів Фудзі» - серія з 46 кольорових гравюр по дереву японського художника Кацусики Хокусая. На всіх роботах присутнє зображення священної гори Японії – Фудзіями. Майстер почав цю серію в 1830 році, коли йому було 70 років. Він зображував гору тільки з одного боку –з боку м. Токіо. Гравюри мають назву «омоте Фудзі» - «з лицевого боку». Відомі зображення гори художників Тайга (1723-1776 р.р.), Бунтьо (1763-1840 р.р.), Хіросіге (1854 – 1858 р. р.). У письменника-фантаста Р.Желязни є оповідання «24 види пори Фудзі пензля Кокусая».

КІМОНО

Кімоно перекладається з японської, як «одяг». По формі нагадує літеру «Т». Усі шви в кімоно – прямі. Рукави – соде - бувають різної ширини, довжини й можуть багато розповісти про володаря. Наприклад, незаміжня дівчина носить кімоно з дуже довгими (до підлоги) та широкими рукавами. Традиційним аксесуаром до кімоно є обі – широкий м’який пояс, який декілька разів обертається навколо тіла та зав’язується ззаду складним бантом. До кімоно носять тільки спеціальне взуття – традиційні гєта або дзорі. Зазвичай вдягають не одне кімоно а декілька, під парадне верхнє вдягають друге й трете… З 794–1192 років кімоно не змінилося. Традиційне кімоно виготовляють одного розміру, а кожен підганяє його під себе. Шиють одяг з одного шматка спеціальної тканини визначеної довжини й ширини. З 19 ст. кімоно вважається японським національним костюмом – унікальне японське вбрання для різних соціальних верст населення. Завдяки простій формі викрійки досягається економія і практично повна утилізація матерії. Бережне відношення до матерії, її дефіцит визначили просту форму традиційного одягу Японії. Яка також пов’язана з традиційним уявленням японців про ідеальну конструкцію – чим менше опуклостей і нерівностей, тим красивіше. Дівчина у кімоно мусила бути схожою на свічку. Ідеальне і макіяж вважалися теж невід’ємною частиною антуражу. Еталон «японської красуні» - пласкувате обличчя, овал - видовжений, розкосі очі з вузькими високими бровами, рот – маленький, схожий на невеличку червону квітку. Шкіра обличчя мусила бути білою як сніг. Такий ідеал японської красуні вдало відображено на японських гравюрах 17-19 століть.

САКУРА. 27 березня починаючи з 1992 року громадською організацією «Суспільство Японської Сакури» введено Свято  Цвітіння Сакури. Ця  традиція  милування квітами  один з найпопулярніших свят країни Вранішнього сонця -  Ханами: хана – квітка, ми – дивитися. Цвітіння сакури  вважається японською національною подією. Рожевий колір в Японії – це символ свята весни, пробудження природи, початку життя. Сакура – традиційний символ жіночої молодості і краси. Зображення квітки п’ятилисника символізує п’ять головних бажань: успіху, щастя, довголіття, радості й світу. Цвітіння вишні –  феєричне видовище, яке триває до п’яти днів. І заради цих днів створюються міські сади, парки. В цьому році сакура  зацвіла  раніше. Дивовижне видовище приваблює мільйони туристів з усього світу.

Где ты,  кукушка?

Где ты, кукушка?

Вспомни, сливи начали цвести,

Лишь весна дохнула,

Как завидна их судьба!

Как завидна их судьба,

К северу от суетного мира

Вишни зацвели в горах!

Облака вишневых цветов!

Облака вишневих цветов,

Звон колокольный доплыл

Из Уэно или Асакуса!

ХРИЗАНТЕМА в Японії вважається національною квіткою, символом імператорської влади, честі й мужності, благородства, щастя, мудрості і довголіття. В 1910 році ХРИЗАНТЕМА була оголошена національною квіткою Японії. Зображення її прикрашає національний прапор  Японії.  Він є на монетах, марках, обкладинках  японського паспорта. Вища нагорода Японії – Орден Хризантеми -  присуджується тільки особам імператорської та королівської крові, героям та головам іноземних держав. Виготовляється він із золота.  На сьогодні ним нагороджено тільки три особи. По легенді  походження Японія  пов’язано з хризантемою. Хризантему в Японії просто обожнюють. Зображення цієї квітки – священе. Право носити одяг з її зображенням мають право тільки члени імператорського двору.  Хризантема – це  сонячна квітка, цариця осені. Хризантема й сонце зображуються одним ієрогліфом. Квітка оточена любов’ю та турботою. Листя і квітка хризантеми вважається чудовою їжею, ліками, які лікують тіло й душу, укріплюють здоров’я людини. В Японії вирощують багато нових сортів хризантем.   Восени проводять фестивалі, свята присвячені хризантемі. Поети  оспівують національний символ у своїх віршах.

  И осенью хочется жить     

И осенью хочется жить

Этой бабочке: пьет торопливо

С  хризантемы  росу.

( М. Басе)

Есть особая прелесть

В этих бурей измятых,

Сломанных хризантемах

Аромат хризантем

Аромат хризантем…

 В капищах древней Нары

Темные статуи Будд.

Хризантеми пах…

У  кумирнях з прадавен

Темні лики Будд.

Домик в уединенье.

Домик в уединенье,

Луна.Хризантемы.

В придачу к ним

Клочок небольшого поля.

Іван Дзюб - перекладач-японіст

Серед знакових постатей українського перекладацтва — таких, як Микола Лукаш, Григорій Кочур, Анатоль Перепадя, особливе місце посідає Іван Дзюб. У своїх перекладацьких пошуках він помандрував найдалі – аж до Країни Вранішнього Сонця. Саме завдяки йому україномовний читач має можливість ознайомитися з класичною (і не тільки) японською літературою. Ясунарі Кавабата, Рюноске Акутагава, Кобо Абе, Кендзабуро Ое, Сосекі Нацуме, Моріо Кіта – далеко не повний переклад японських класиків, що завдяки йому отримали путівку в Україну. Фізик, який став ліриком. Професійний перекладач-японіст, який вивчив мову та ієрогліфіку самотужки. Українець, чий переклад роману «1Q84» Харукі Муракамі, вийшов раніше за російський і змусив деяких фанатів письменника засісти за вивчення української.   Іван Дзюб майже сорок років працює як перекладач з японської,  викладав японську в Національному університеті ім.. Т.Г.Шевченка, працював радником з питань науки і технології в  українській амбасаді в Японії. Спільно з японськими колегами працює над адаптацією для японських читачів українських народних казок. Найавторитетніша японська газета « Асахі» розповідала про Івана Дзюба. 

   

«КАВАЛЕР ОРДЕНА ВРАНІШНЬОГО СОНЦЯ»

Іван Петрович Бондаренко – лінгвіст, доктор філологічних наук, завідувач кафедри мов і літератур Далекого Сходу і Південно-Східної Азії Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор. Закінчив Ленінградський університет, аспірантуру і докторантуру Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова,  вивчав японську мову в  Інституті японської мови в м. Нара (Японія). Викладав в Одеському національному університеті, в університеті м. Тенрі в Японії. Довгий час жив і працював у Японії. На сьогодні він вважається найвідомішим вітчизняним японістом, його перекладам український читач завдячує знайомству з поетичними шедеврами  Японії. Його робота високо оцінена в цій країні: Івана Петровича нагороджено орденом Вранішнього сонця. Японська фундація витратила на видання перекладів  вченого в Україні майже 100 тисяч доларів. Вчений – лінгвіст, перекладач є автором  та співавтором понад 230 наукових праць, серед яких наукові статті, навчальні посібники, підручники, монографії, українсько – японські та японсько – українські словники,  переклади японської класичної поезії – хайку, танка, Антологія поезії японських мандрівних поетів – дзен-буддистів, Антологія японської жіночої поезії ІV-ХХ ст. Як каже  І.Бондаренко : поезія для японця – це саме життя. Вона з дитинства входить до повсякденного життя мешканців «країни сонця, що сходить», «неможливо пізнати душу цього народу, не знаючи його поезії». В передмові до великої «Антології японської поезії»  автор звертає на високу культуру народу Японії, на їхню загальновідому любов до всього прекрасного: « …любов японців до поезії, їхнє доскональне знання національної поетичної спадщини – лише один із яскравих проявів дбайливого й зацікавленого ставлення цього народу до свого історичного  минулого і власної культури,  якому в них варто було б повчитися і нам».

Урок японської каліграфії

В рамках Року Японії в Україні в бібліотеці відбувся урок каліграфії  сенсея Сірокі Годая, викладача Школи східних мов та культури. Директор школи Світлана Валеріївна Тамкова представила сенсея, розповіла про свою школу та запросила бажаючих на курси мов, майстер-класи,  уроки східних мистецтв. І зауважила, що такий відкритий урок поза межами свого закладу вона проводить вперше.

 Учні СШ № 64 з захопленням та натхненням вчилися писати японські ієрогліфи, слова, які самі і замовляли, наприклад: квіти, любов, Японія, гармонія. Кожному бажаючому  сенсей Сірокі  написав ієрогліфами його ім’я. Гість відповів на багато запитань учнів  про японську  освітню систему. По закінченню уроку Сірокі Годай сфотографувався з присутніми  на згадку біля виставки, присвяченої Року Японії в Україні.

Вступне слово директора Школи східних мов

Перші пояснення вчителя 

Вчимося  правильно тримати  спеціальний пензель

Перші вправи -  елементи  ієрогліфів

 Пишемо – квіти, любов, Японія…

Вчитель  кожному бажаючому пише японською його ім’я

 Фотографія на згадку про перший урок японської мови

Бібліотека щиро дякує директору  Школи Тамковій Світлані Валеріївні, сенсею Сірокі Годаю за цікавий, пізнавальний захід, за внесок в розвиток взаємопізнання та взаєморозуміння українського і японського народів.

Світ пам’ятає і вшановує

11 березня 2011 року потужний землетрус та цунамі   висотою  хвилі 40 метрів спричинили  катастрофу на електростанції «Фукусіма – один». В  наслідок  природного катаклізму загинуло  більш  15 тисяч людей,  2550  числяться зниклими  безвісті , зруйновано 100 тисяч будинків. Сотні тисяч  людей покинули  власні  домівки. Сталося  серйозне зараження  довкілля. Аварія на Чорнобильський АЕС  в 1986 році і на Фукусімі  в 2011 році  було присвоєно 7 рівень небезпеки. На ліквідацію наслідків аварій  піде не одне десятиріччя.

11 березня  в Японії вшановували пам'ять загиблих під час катастрофи на АЕС «Фукусіма». Хвилиною мовчання, жалобні заходи пройшли по всій країні. Катастрофа на « Фукусімі» визнана одною з найбільших трагедій сучасності.

В рік Японії в Україні ми розповідаємо про українців — вчених, письменників, митців - які вивчали японську культуру, історію, перекладали українською шедеври японської поезії, тим самим викривали особливості народних традицій, культури, мистецтва Японії, наближаючи наші народи і культури, розвиваючи взаєморозуміння між Японію та Україною. Роблячи свій внесок в укріплення культурних зв'язків між нашими народами.

“Краяни”.

В Японії з 2000 року функціонує громада українців “Краяни”. Це неурядова та неофіційна організація українців, що тимчасово чи тривало проживають у Японії. Учасники громади організують різні заходи. Так в 2003 році — перший марш у вишиванках у Токіо, український фестиваль в м. Кіото “Молимося за мир в Україні” в 2011 році. Фестиваль “Український день” в 2014-15 роках, українське Різдво в Йокогамі в 2015 році, коли японським глядачам були представлені українські колядки та щедрівки у виконанні учнів української школи “Джерельце”. Напрямок діяльності громади — популяризація української культури серед японців, японської культури серед українців.

Андрій Накорчевський. Відчуття Японії.

Андрій Накорчевський — релігієзнавець, перекладач, ландшафтний архітектор, професор Університету Кейко в Токіо, автор фотомедитацій-світлин з японськими пейзажами. В його планах створення фундації, яка б спонсорувала переклади східних текстів українською. В своєму інтерв'ю газеті “День” Андрій Накорчевський розповідає про Японію, японців, про особливості світогляду японців, про сприйняття їх українцями, про те, що в Японії знають про Україну, про спільноту українців в Японії, про свої переклади самурайських пісень ХІ-ХХ століть, про м. Токіо, про особливе ставлення японців до природи, про особливості поведінки, характеру народу країни Вранішнього Сонця, про традиційність японського суспільства.

Українець — класик японської літератури.

Ім'я Василя Єрошенка повинне по праву зайняти належне йому місце серед плеяди  українських науковців — дослідників Сходу. В Японії його ім'я стоїть поряд з іменами прославлених письменників та діячів культури. В країні Вранішнього Сонця п'ять томів його творів, де він вважався славетним поетом, драматургом. Вчителем, мандрівником, знавцем двадцяти мов, у тому числі есперанто. Все його життя — це виклик. У чотири роки Василь втратив зір. Ще в притулку для сліпих дітей, де він багато читав з другого класу опанувавши таїну шести випуклих точок, у нього виник інтерес до країн Сходу, до мандрів. Мрії іноді збуваються. Знайомство з Анною Шараповою - ідеологом створення всесвітньої мови “есперанто”, вивчення цієї штучної мови відкрили для Василя візу у великий світ. “Поистине могу сказать, что лампа Алладина не могла бы помочь мне больше, чем зеленая звездочка — символ єсперанто”, - писав Єрошенко. Сліпий бідняк без супроводу об'їхав всю Європу, здав іспит в Королівський інститут і Музичну академію для сліпих в Лондоні. В ньому жив бунтар, цього студента називали “козаком”, який без страху мчав на коні по нічному місту. В 1914 році Єрошенко відправляється в Токіо. Газети, журнали того часу сповіщають про сліпого есперантиста, який без поводиря мандрує світом. 25-ти річний юнак шукає “землю обетовану”, де сліпий зможе жити достойно та вільно. Казали, що в Японії сліпі -  найповажніші люди суспільства. І Василь дійсно народився вдруге в цій країні. Він потім скаже про Японію: “Слишком мало земли и слишком много счастья”. В Токійській школі сліпих Єрошенко вивчає японську літературу, мову, психологію, медицину, музику. Остання відкривала йому душу народу. Школа була ключем до пізнання нової країни. В Японії Єрошенко почав писати свої чудові казки, сумні філософські оповідання, почав викладати, вчити незрячих бути незалежними від зрячих людей. Далі були Таїланд, Пекінський університет, схід Росії, Індія, Париж, Лейпциг, Гамбург, Ленінград, рідна Обухівка. По біографії цієї незрячої людини можна знімати бойовик, писати детективи та пригодницький роман. “Жизнь моя, как всегда, интересна”, - говорив поет. Потім була Чукотка, де люди поважають, цінують один одного, сусіда, готові допомогти ближньому чи далекому соплеміннику. В Туркменії Єрошенко організує та очолює перший дитбуд-інтернат для сліпих дітей в м. Кушці. Розробляє перший алфавіт для сліпих туркменів — рельєфним шрифтом Брайля.

Біографію цього чоловіка можна прописувати як ліки від нудьги та депресії. З одного боку він не зробив нічого особливого. А з другого, він вивчив мову музики, грав на різних інструментах, оволодів мистецтвом гри на класичних японських інструментах, літературу, знав двадцять мов, писав казки, вірші, вважається класиком японської літератури, вивчав східну медицину, психологію, вивчав буддизм, фольклор східних країн. Жив дуже скромно, гонорари за переклади вносив в фонд допомоги сліпим. Він дискутував з Рабіндранатом Тагором, зустрічався з Альбертом Ейнштейном, Лу Сінем, викладав в університетах Пекіна і Токіо. Він організовував концерти українською мовою для працівників колгоспу — переселенців з України до Туркменії, ставив оперу Лисенка. Смертельно хворим навідував Україну — Харків, Донбас, щоб попрощатися з рідними. Земний шлях Єрошенка закінчився 23 грудня 1952 року в рідній Обухівці.

Портрет Єрошенка, створений 1920 року відомим японським художником Цуне Накамурою (中村彝, Tsune Nakamura), увійшов до історії мистецтва доби Тайсьо. Він знаходиться в Токійському музеї сучасного мистецтва (Museum of Modern Art, Tokyo)

З 2002 року успішно діє Міжнародна науково-дослідницька група «Василь Єрошенко та його доба», куди входять науковці з України, Росії, Японії, Німеччини та США, допомагають у діяльності групи волонтери з багатьох країн світу. Також іменем Василя Єрошенка з 2007 р. названий український Благодійний фонд «Есперо», серед завдань котрого поширення творчої спадщини письменника та підтримка есперанто-руху в Україні.

День виховання люблячих сердець.

День заснування держави Японія.

11 лютого щорічно в Японії відзначається День заснування держави. Це було в 660 році до н.е., коли на трон зійшов перший японський імператор Дзімму. Цей день в Японії є національним святом, девіз якого: “Пам'ятати про день заснування держави, виховувати любляче країну серце”. В політичних колах ставлення до цього дня неоднозначне, але японцям-патріотам своєї країни — байдуже політичне забарвлення свята. Сьогодні 11 лютого  присутнє в японському календарі, як святковий загальнонаціональний вихідний день. Спочатку День заснування імперії відзначався, щоб підтримати божественне походження японської імператорської сім'ї. Імператор по японські означає Небесний господар. 

Особистою емблемою японського імператора є шістнадцятипелюсткова хризантема. Імператор в Японії — це символ держави і єдності нації.

Рік Японії в Україні

Бібліотека відвідала Українсько - Японський центр з метою встановлення контактів, ознайомлення з програмою заходів центру, присвячених Року Японії, також з метою домовитися  про можливість спільних заходів з бібліотекою, які заплановані на цей рік. Про бажання   та інтерес наших користувачів дізнатися більше про Японію, про  її історію, культуру, традиції та цікаві  звичаї японського народу. Завідувач бібліотеки  побувала в бібліотеці Центру, в якій проводяться різні заходи: майстер — класи з орігамі, кулінарії, каліграфії, зустрічі, лекції, уроки японської мови. Співробітники Центру детально інформували про роботу Центру, проявили прагнення до подальшої співпраці з бібліотекою, незважаючи на напружений графік заходів пов’язаних з Роком Японії в Україні.

СВЯТО ПАЛАЮЧИХ СЕРДЕЦЬ.

Особливості святкування Дня Святого Валентина в Японії.

В Японії існує давня традиція, коли жінки, дівчата дарять в День Святого Валентина шоколад чоловікам. Один вид шоколаду для друзів, знайомих, співробітників, керівництва. Це виключно знак люб’язності й поваги. 

Напередодні свята бібліотека запросила учениць СШ № 64 для виготовлення своїми руками шоколадних подарунків, які вони зможуть подарувати друзям, знайомим, батькам.

Зустрічаймо  новий  2017 рік

Бібліотека поздоровляє всіх своїх користувачів, колег, партнерів по співпраці з наступаючим новим роком, який за східним календарем називається роком Вогняного півня. Тому ми приєднуємося  до побажань семи  японських богів щастя і бажаємо всім : успіху, щирості, гідності, довголіття, дружелюбності, великодушності, доброзичливості. І даруємо свої святкові композиції створені спільно зі: студентами  КНУБіА, які розмалювали вітрину бібліотеки японськими символами, родиною Шеремет, яка подарувала Вогняного півня, учнями СШ № 64, які створювали новорічні композиції, малюнки. До зустрічі в нашій бібліотеці в новому році!