Співець почив, але не вмер і вічно буде жити

Талановитий український поет, перекладач, критик та історик вітчизняної літератури, актор, режисер, критик та дослідник національного театру, світової і української драматургії. Знавець  музики, живопису, нарешті,  журналіст, публіцист, редактор. Один із засновників Української Центральної ради і Українського національного театру. Йдеться про Миколу Вороного, про його сподвижницьку  літературну та наукову діяльність. Визначний творець, патріот, пропагандист української  літератури і  культури формувався під впливом великого Франка, з котрим його єднала не лише співпраця, але й щира дружба. «Це був велетень, - писав М.Вороний, - таких людей я в житті більше не стрічав». На перехрестях письменникової долі  поета  зустрічалися  Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Микола Лисенко, Павло Тичина, Саксаганський Панас, Микола Кропивницький, Микола Садовський, польські  письменники Юліан Тувім  і Л. Стафф. Жодна стаття про М.Вороного не оминає того факту, що він є автором перекладу українського мовою  « Інтернаціоналу», «Марсельєзи», «Варшав’янки». У 1928 році громадськість широко відзначала 35-ліття літературної діяльності Миколи Вороного. Ювіляра віншували письменники України. В  1929 році виходить томик його поезій. Наступна книга митця побачить світ лише через три десятиліття. Біографія поета обривається на 1934 році , коли він  був засуджений за контрреволюційну діяльність. Розстріляний 7 червня 1938 року. Реабілітовано Миколу Вороного двічі – у 1956 і 1989 роках. До ювілею видатної постаті української культури присвячена літературна виставка «Співець почив, але не вмер і вічно буде жити», яка розповідає про життєвий та творчий шлях діяча, видатних постатей з якими стикався по життю та наукової і літературної  праці, твори поета з фонду бібліотеки.