«Розкажу я казку Вам»

29 жовтня малеча закладу дошкільної освіти №146 «Казка»  відчула на собі чари казки Лесі Пронь. 

Українська поетеса і прозаїк, має багаторічний досвід спілкування з будь-якою віковою аудиторією, але особливо її люблять дітки. 

 

Яскрава, емоційна, щира, вона завжди випромінює радість і таким же позитивним світосприйняттям наповнена її творчість. У пані Лесі в її дитячих творах за зовнішньою легкістю і простотою завжди прихований глибокий зміст, кожна казочка має виховне повчальне значення, а її збірка «Дивовижні цифри» в ігровій формі  допомогла перевірити готовність вихованців до школи. 

Щоб дітки не нудьгували, під свої віршики пані Леся весело проводила руханки.

 

Зродились ми великої години,

з пожеж війни і з полум’я вогнів –

плекав нас біль по втраті України,

кормив нас гніт і гнів на ворогів.

                                                                Гімн ОУН УПА

14 жовтня традиційно вважається днем заснування Української Повстанської Армії (УПА).

Дата офіційно закріплена постановою Української Головної Визвольної Ради від 30 червня 1947 року. Її прив’язка до свята Покрови, покровительки козацького війська, мала на меті показати спадковість українського війська від доби Гетьманщини. Втім, ця дата радше символічна, оскільки перші бої УПА відбулись у лютому 1943 року. 

 

УПА, як військово-політична структура українського визвольного руху, діяла до вересня 1949, після чого була реорганізована в збройне підпілля. УПА боролася і проти нацистської Німеччини, і проти Радянського Союзу, адже основною метою своєї діяльності вважала відновлення Української незалежної держави. Першими командирами упівців були Василь Івахів, який очолював повстанську армію в період з 1942-го по 1943 рік, а також Дмитро Клячківський. З 1943-го по 1950 рік головнокомандувачем УПА був Роман Шухевич. 

 

Останнього керівника УПА Василя Кука заарештували у 1954 році. Попри це, поодинокі групи українських націоналістів продовжували боротись. Останнім боєм збройного підпілля прийнято вважати бій 14 квітня 1960 року на Тернопільщині. Однак і пізніше збройний спротив продовжувався, а окремі підпільники-одинаки діяли ще декілька десятків років. Загалом за весь час існування через лави УПА пройшло понад 100 тисяч осіб; за участь у повстанському русі чи його підтримку каральними органами СРСР було репресовано понад пів мільйона людей.

Тема УПА впродовж десятиліть була табуйованою в українській літературі. Упівець не міг бути позитивним головним героєм літературного твору; хіба що, бандитом, «кривавим українським буржуазним націоналістом». Подібної пропагандистської літератури видавалося чимало в 50-их роках ХХ століття в СРСР. Лише з початку 90-их, доби здобуття незалежності, почали з’являтися твори, присвячені УПА: як літературні, так і наукові.

 

Образ вчителя в художній літературі

В першу неділю жовтня традиційно відзначаємо «День працівників освіти» або, просто кажучи, День вчителя. Це свято всіх дотичних до процесу освіти, просвітництва, наставництва, навчання.

З цієї нагоди в нашій бібліотеці підготовлено книжкову виставку «Вчитель у художній літературі».

Варто зауважити, що образ вчителя/вчительки доволі часто ставав центральним у художній літературі: як українській, так і світовій. Це дуже різні книги і дуже різні герої. Наприклад, саме тоді, коли українські письменники кінця ХІХ початку ХХ ст – Борис Грінченко, Архип Тесленко, Павло Грабовський, Степан Васильченко описували важку долю українських вчителів, у Німеччині виходив друком в’їдливий і неймовірно скандальний «Вчитель Гнус, або кінець одного тирана» Генріха Манна.

Втім, у більшості творів все ж йшлося про непросте вчительське життя-буття, надто жіноче, яке було, правду кажучи, не з легких. До прикладу, можна згадати не тільки «Страчене життя» Архипа Тесленка, але й «Джейн Ейр» Шарлотти Бронте або «Чаликушу» Решата Нурі Гюнтекіна – попри магістральну мелодраматичну тему, в цих творах є чимало тонких спостережень про реалії тогочасного вчительського життя, адже головні героїні – вчительки.

За радянської доби творів, присвячених школі, вчителям, друкувалося чимало. Можна сказати, що ця тема була обов’язковою.  Про вчителів писали О. Довженко, О. Гончар, О. Копиленко, Ю. Збанацький, О. Донченко, І. Драч. Це були «правильні» твори про «правильних» людей; щоправда, інколи й там можна було знайти якісь зворушливі сторінки, зустріти живих персонажів. Утім, вони дуже не схожі на героїв Джона Апдайка чи Бел Кауфман…

Нині нова доба, нові виклики, нові твори і герої, але вічними залишаються людяність і професіоналізм.