«Співала так, як лиш вона уміла»

 (Ілюстрація до книги «Маруся Чурай»

 Владислава Єрка, видавництво “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”)

Згідно з переказами, Маруся Чурай народилася в 1625 році й жила у Полтаві. Вона була дочкою козацького сотника Гордія Чурая, який став одним із лідерів антипольського повстання.

Батько Марусі був старшиною під час повстання Острянина і був спалений на багатті у Варшаві як бунтівник.

Дівчина вирізнялася неймовірною красою та мала багато залицяльників, серед них був молодий козак Іван Іскра. Але вона була закохана в іншого — Гриця Бобренка, сина хорунжого Полтавського полку, з яким таємно заручилася. у 1648 році, Гриць вирушив на війну, обіцяючи повернутися. Маруся Чурай чекала на нього чотири роки, проте коли хлопець повернувся, виявилося, що він покохав іншу — дівчину Ганнусю із заможної сім'ї. Маруся Чурай вирішила отруїти себе зіллям. Але отруту випадково випив Гриць, коли прийшов на зустріч із Марусею. Полтавський суд засудив Марусю Чурай до страти, але її амністували універсалом Богдана Хмельницького, який приніс Іван Іскра.

 
(Іван-Валентин Задорожний)

Про Марусю Чурай немає жодних документальних відомостей, щодо історичності її постаті тривають дискусії. Маруся Чурай або її збірний образ уособлюють першу українську жіночу романтичну лірику. За легендою, дівчина віршувала і наспівувала навіть у звичайних розмовах, і її рядки вмить підхоплювали інші – так вона стала знаною не лише на Полтавщині, а по всій Україні.

(Михайло Онацько "Маруся Чурай")

Про Марусю Чурай написано чимало творів: 

• Левко Боровиковський написав «Чарівницю», 
• Степан Руданський – «Розмай», 
• Марко Кропивницький – п’єсу «Дай серцю волю, заведе в неволю», 
• Михайло Старицький – «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» Володимир Самійленко, 
• Ольга Кобилянська створила повість «У неділю рано зілля копала.
• Борис Олійник написав про свою землячку поему «До тієї Чураївни (Парубоцька балада)»

Найвідомішим українським твором став історичний роман у віршах «Маруся Чурай» Ліни Костенко, за який  отримала Шевченківську премію у 1987 році.

Михайло Слабошпицький написав про цей роман: «Маруся Чурай» Ліни Костенко — не просто наша обікрадена й поганьблена Історія, не тільки художня енциклопедія життя українського народу середини XVII століття. Це — історія, яка осмислює саму себе, мисляча історія. Це — партитура вічних мотивів духовного буття народу...»

З деякими творами про непересічну українську Сапфо можна ознайомитись в нашій бібліотеці

Пам'ятник Марусі Чурай в Полтаві