Історія однієї долі.

Огляд книги про Анастасію Гулей – до Міжнародного дня звільнення в’язнів нацистських таборів.

10 квітня – День звільнення в’язнів нацистських таборів. Дата сумна й повчальна. Сотні тисяч наших співвітчизників пройшли через пекло гітлерівських таборів смерті. Багато хто загинув, не доживши до звільнення, тож тим ціннішим є для нас свідчення тих небагатьох, хто дивом вижив. Книга Майка Райхеля «Полтава, Аушвіц, Берґен-Бельзен, Київ. Історія життя Анастасії Гулей», присвячена життю нашої співвітчизниці, на чию долю випала доля вижити в гітлерівських таборах. Ця історія, записана зі слів пані Анастасії німецьким журналістом, надзвичайно пронизлива. Вона – про сильну мужню жінку. Про віру і любов. Мудрість і відвагу.

Пані Анастасія Гулей народилася в 1925 році на Полтавщині в родині сільського вчителя. Дитинство і юність не були безтурботними, адже на них випало чимало лих: Голодомор 1932-1933, сталінський терор 1937-1938 років і, зрештою, нацистська окупація й вивезення на примусові роботи до Райху. 

В 1943 році Анастасія, не витримавши підневільної праці, здійснила спробу втечі, але невдалу. Її спіймали, протримали в кількох в’язницях, а потім відправили у концтабір Аушвіц-Біркенау. Вона пережила «марш смерті» в морозному січні 1945 року та була за пів кроку від смерті, коли була звільнена британськими військами з Берґен-Бельзена. 

Після того дівчина повернулася в Україну, закінчила школу, інститут, вивчилася на фахівця з лісового господарства; працювала, створила родину, народила і виховала разом із чоловіком трьох дітей… Мешкала у власному будинку в Жулянах. Аж поки 24 лютого 2022 року не почалось російське повномасштабне вторгнення. Колишня бранка нацистів змушена була полишити рідне гніздо й шукати прихисток від російського нацизму в Німеччині.

В книзі чимало вражаючих моментів, щемких сцен і спогадів. Вона викликає цілу палітру емоцій і широкий спектр почуттів: гнів, радість, здивування, захват. Ось лишень один епізод: мати пані Анастасії пережила Голодомор. Щоб вижити дітям, родині, було виміняно на якісь нехитрі харчі все, що можна було виміняти. Але свою весільну вишиту сорочку вона залишила. Залишила собі. Потім передала доньці. І Анастасія її теж зберегла. «Як спогад про маму, про її волю в тяжкі часи Голодомору».

Тож ця книга, ця історія – не тільки про біль, але й про Життя. Про волю до нього. І про перемогу. Читаймо і наснажуймося!