Активна українофільська діяльність братів Симиренків

         Цікаві факти із життя Платона Симиренка

Платон Симиренко прийшов до Шевченка сваритися за те, що на обкладинці «Кобзаря» був напис: «Видано коштом Платона Симиренка». Вартість цього видання оцінювалася значною на ті часи сумою – 1100 рублів. Цікаво, що в 1860 році вийшло два варіанти Шевченківського «Кобзаря»: один з них пройшов чиновницьку цензуру, а другий, не цензурований, був поширений серед вузького кола втаємничених людей.

 2 січня1820 року  в містечку Сміла в сім'ї кріпака Федора Симиренка народився син Платон. За родинними переказами, предки Симиренків були козаками. Федір виявився хазяйновитою людиною з неабияким підприємницьким талантом, тож за короткий час зумів нажити такі статки, щоб самому викупитися із кріпацтва, а згодом викупити і всю свою велику родину. Одружившись із дочкою колишнього смілянського кріпака Настею Яхненко, він заснував фірму «Брати Яхненко-Симиренко», яка в 30-40 роках ХІХ століття стала на півдні Росії провідною за обсягами торгівлі зерном, борошном, живою худобою, шкірами, збіжжям. Платон був первістком у родині Федора Симиренка.

 Здобувши ґрунтовну освіту в найпрестижнішому на той час Паризькому політехнічному інституті, де здобув кваліфікацію інженера-технолога з цукрового виробництва та познайомився з роботою кращих підприємств у Франції та Німеччині, він у 22 роки очолив батькову фірму. Уже в 1843 році у селі Ташлик родина Симиренків запустила перший не тільки в Україні, а й у всій Російській імперії паровий пісково-рафінадний завод, який згодом вийшов на перші позиції в Європі.

Центром промисловості згодом стає Мліїв – у 1846 році Симиренко будує тут найсучасніший в Росії завод з виробництва цукру, а через два роки з’являється перший в Російській імперії машинобудівний завод, який випускав устаткування для цукрових заводів і деталі для інших підприємств. На цьому ж заводі були побудовані й перші пароплави для Дніпра – «Українець» і «Ярослав Мудрий», що курсували між Києвом і Кременчуком.

 У Млієві для робітників звели ціле промислове містечко на 160 будиночків, яке справляло неабияке враження на кожного, хто його відвідував.Там існували безкоштовні технічне училище та заводська школа, в якій дітям робітників викладали вчителі з університетською освітою, бібліотека, лікарня на 100 місць, парова лазня, крамниця та їдальня. При школі функціонував спортзал, працював аматорський театр. У містечку був свій водогін і газове освітлення вулиць. Для робітників були створені всі умови для праці, гарантувався соціальний захист на випадок старості чи каліцтва.

Брати Симиренки (а крім Платона справами фірми займався і його молодший брат Василь) прославилися і як меценати – значну частину прибутків вони віддавали на розвиток української культури: книгодрукування, театр, освіту. Відомий факт, що активна  українофільська  діяльність братів Симиренків насторожила уряд Росії, і в 70-х роках було зроблено все, щоб фірма «Яхненки-Симиренки» зазнала краху. У 1861 році Платон Симиренко тяжко захворів, і кредитори фірми призначили адміністрацію, яка перебрала на себе ведення справ родинної фірми. Всі фінансові справи заводів ретельно контролювалися судом, а витрати, в тому числі і сімейні, перевірялися державними чиновниками.

Не витримавши цього,  26 січня 1863 року Платон Симиренко помирає, лишивши на руках дружини шестеро малих дітей. Одним із них був Левко Симиренко – майбутній знаменитий помолог і селекціонер. Свій зелений ранет «симиренка» він назве на честь батька.

Про цю видатну родину  згадано в багатьох книжках, які є в нашій бібліотеці. Завітайте, погортайте сторінки біографій представників цієї талановитої, працьовитої, беззастережно відданої Україні, родини.