Його почесне ім'я — поетичний Колумб Кіммерії

MAXIMILIAN  VOLOSHIN  IS  THE   POETIK  COLUMBUS  OF  CIMMERIA

Максиміліан Олександрович Кирієнко-Волошин. Поет-аквареліст, мислитель, ерудит, інтелектуал, мандрівник.

Народився у Києві, корінням з України. По батькові — нащадок козацького роду.

Навчався в Москві, Берліні, Парижі. З 1903-1909 роках побував чи не у всіх країнах Європи, Середньої Азії Туркестану, країнах Середземномор’я.

З 1917 року до самої смерті не покидав свою улюблену землю Коктебель (Кіммерію), яка стала для нього “истинной родиной духа».

Крим він виходив пішки. Вивчав пагорби, гори, бухти, море.

У своїх віршах, картинах він виражав свою любов, захоплення Кримом, Коктебелем, який став для Волошина символом світобудови : святі та древні гори, долини, небо і Одіссеєве море…

Поет-аквареліст стверджує, що кожен його малюнок “представляет собой музыкально-красочную композицию на тему киммерийского пейзажа».

Поезія і живопис у Волошина щось нерозривне, монолітне, створене єдиним рухом душі. Це досконале співзвуччя зображення та тексту.

З 1893 року Волошин живе у Коктебелі і будує свій дім, який стане домом чистоти і натхнення для багатьох представників “Срібного віку”. 

Цей легендарний будинок творчості став місцем паломництва творчої інтелігенції: письменників, художників, акторів.., філософів, вчених. В гості до Волошина приїжджали М. Шагинян, О. Мандельштам, М. Гумільов, М. Зощенко, О. Грін, К. Петров-Водкін, В. Тренев, О. Толстой, В. Брюсов, А. Білий, М. Булгаков, сестри Цвєтаєви, М.Горький, К. Чуковський, Вс. Іванов, Б. Кустодієв,О. Твардовський,О.Антонов,С. Королев,

українські письменники П. Тичина, П. Воронько. М. Рильський листувався з вдовою Волошина, Марією Заболоцькою, і перекладав його вірші.

Помер М. Волошин у 1932 році. Поховали його на пагорбі Коктебельської бухти Кучук-Янишар.

За любов і відданість Кіммерії природа нагородила Волошина дивовижним подарунком — контуром обриву Кара-Дага, що виявляє неймовірну схожість з профілем Максиміліана Волошина. “...И на скале, замкнувшей зыбь залива, Судьбой и ветрами изваян профиль мой...”

М. Цвітаєва писала. “Хорошо поховали Макса — високо на горі. Мабуть дуже його любили, якщо несли ховати так високо на гору. Сюди не прийде випадкова людина....”І сьогодні до його могили і будинку приїжджають , щоб поклонитися Максиміліану - справжній Людині Світу, яка залишилась в пам’яті людей як втілена добрість.