Переконаний прихильник української незалежності

«Без вільної України не може бути вільної Європи, а без вільної Європи не може бути ані сталого спокою, ані економічного добробуту в цілім світі», – промовив на 17-му з’їзді ОДВУ у 1967 р. 80-річний Олександр Неприцький-Грановський, який першим із українців у діаспорі здобув ступінь доктора-ентомолога, звання професора американського університету (штат Міннесота), якого з 80-річчям вітав Президент США Річард Ніксон. Учений, поет, художник, український державник і досі майже невідомий в Україні.

Олександр Неприцький-Грановський народився 4 листопада 1887 року у с. Великі Бережці на Кременеччині.  Успішно закінчив Білокриницьку сільськогосподарську школу.

У червні 1907 р. до Великих Бережець завітала на відпочинок разом із майбутнім чоловіком Климентом Квіткою Леся Українка, Олександр познайомився з ними. Цього ж року у київському часописі «Рідний край», редактором якого була Лесина мама Олена Пчілка, побачив світ перший вірш Олександра Неприцького-Грановського «Порожня оселя». Олена Пчілка порадила юнакові продовжувати писати. Це укріпило юнака в думці їхати на навчання до Києва. У комерційному інституті він студіював економіку, історію, літературу, мистецтво. А ще більше його захопило культурне життя в Києві, близьке знайомство з українськими діячами Миколою Лисенком, Оленою Пчілкою, Олександром Олесем, Борисом Грінченком,  Микитою Шаповалом,М.Грушевським, М.Вороним, П.Тичиною, М.Рильським, С.Русовою.

У 1910 р. Грановський опублікував свій перший збірник поезій «Пелюстки надій», наступного року – збірку «Намистечко сліз», далі – збірку «Акорди» (Київ, 1914 р.). Молодий волинянин був членом «Просвіти», друкувався в «Українській хаті», привозив літературу з Галичини, що породило увагу й особливу любов поліції.  Після багатьох поневірянь українець прибув на американський континент, але й там пахне Україною: «легкі хмари орнаменти вишивають», а хвилі «Вигинаються звабливо, Мов дівчата вередливо Перед хлопцем в час веснянки — «а-ну, борше, дожени!». «Якби мій народ учився в моря — Він рабом би не зостався».

Тяжкою фізичною працею (Олександр працював на золотих копальнях) заробляв, відкладаючи гроші на навчання у коледжі, після закінчення якого став учителем біології та вирішив присвятити себе ентомології — науці про комах. Під час першої світової офіцер Грановський побував у Франції. По війні слухав лекції в Сорбонні та закінчив Паризький університет; був дійсним членом Міжнародної Вільної АН (Франція).

Після повернення до Америки займався науковими дослідженнями, а 1925 р. у Вісконсинському університеті здобув ступінь доктора філософії в галузі біологічних наук. Так з'явився перший український професор у США – скромний волиняк і практичний американець одночасно.

  

Заради об’єднання українських наукових сил в Америці О. Грановський у 1938 році вирішив заснувати Український Науковий інститут Америки «для спільної праці над поступом науки».У 1945 р. у складі американських українців він брав участь в установчій конференції ООН у Сан-Франциско, двічі був делегований в ЮНЕСКО, обраний до Політичної Ради Українського Конгресового Комітету Америки. 

Яким був Олександр Грановський для оточуючих? Скромним, працьовитим волиняком і діловитим практичним американцем одночасно – українським американцем. «Це була людина з великої літери, високого громадянського обов’язку, віддана науці, віддана українській справі…» Він видав 7 томів поезії, написав понад 300 наукових праць, зібрав 3 тисячі українських писанок. О.Неприцький- Грановський був пристрасним бібліофілом: він зібрав бібліотеку, що нараховувала понад 5,5 тис. книг.

Був членом багатьох академій наук у різних країнах Америки і Європи, членом НТШ. Залишив у спадок українцям діаспори велику бібліотеку й архів.

Останнім коханням О. Грановського була Оксана Лятуринська. Саме він допоміг поетці княжої емалі втекти від більшовиків із Праги, сприяв її облаштуванню в Міннесоті.

За два місяці до смерті, в листі до брата Сергія у 1976 р. він наголошував: «Якби Україна нині була вільною державою, вона відігравала б велику роль у світі і з нею світ би рахувався та до неї прислухався. Це була б Нова Америка в Європі. Я вірю, що такі мрії ще здійсняться, хоч, може, не за наших часів. Я вірю в поступ людини…» До останнього дня вчений був переконаним прихильником української незалежності:

Помер Олександр Неприцький-Грановський 4 листопада 1976 р. у день свого народження в Сан-Пауло у віці 89 років. Восьма книжка поезій видана за кошти небожа Бориса Неприцького у Києві в 1992 році.  Книжково – ілюстративний перегляд « Перший український професор Америки» розповідає про Непринського- Грановського, як про великого патріота своєї Батьківщини. Коли у 25 років він покидав Україну Олександр взяв із собою дві вишиванки, два рушника та «Кобзаря». В його родини завжди шанували  національні українські свята, виробляли писанки ( Неприцький був майстром –писанкарем.В його творчому доробку збереглося  2 тис. писанок), співали укр.. пісні, читали Шевченка, пропагували українську культуру в Америці. Про себе О.Непринський –Грановський писав: « Я любив Україну та її народ».

Використана література:

Шевченко Т. «Кобзар»;

«Країна знань», 2017. № 7-8;

«Хроніка 2000»,вип.. №72;

Чижевський.Д. « Історія української літератури»,Феміна, Тернопіль,1994;

Шаров І. « 100 видатних імен України»,Київ-1999;

«Українки в історії», Київ, «Либідь», 2004;

Далекі зірниці, Київ,2002;

Микола Лисенко у спогадах сучасників,Київ, «Музична Україна», 2003;

Тагліна Ю.С. «Михайло Грушевський», Київ,2013;

М.Рильський Сонети,»Кий»,2005;

П.Тичина Вибрані поезії, Київ, 2013;

І.Нечуй-Левицький « Кайдашева сім`я»,»Ранок», Харків,2003;

Дивослово, 2002, №2;

Гоян Я. «Милий, ти душу дав мені…»,КиЇв, «Веселка»,2006;