« Микола Руденко. Яскравий представник незборимого племені.»

Микола Руденко…Ім’я цього натхненника українських правозахисників, незламного дисидента, багаторічного політв’язня брежнєвських концтаборів вкарбувалось у свідомість вільнолюбного людства як символ нещадного викривача « катастрофічних помилок Маркса», непримиренного борця з радянським тоталітаризмом, християнського мученика за свої переконання. Знаний в Україні поет – фронтовик (« Незбориме плем’я», « Мужність», « Світлі глибини», « Всесвіт у тобі»), талановитий романіст (« Вітер в обличчя», «Остання шабля»), неординарний письменник-фантаст («Формула Сонця», « Енергія прогресу», « Слідами космічної катастрофи», «Чарівний бумеранг»), богоданий  мислитель-прогнозист ( « Економічні монологи», « Шлях до хаосу»), цей шахтарський син на власній долі сповна пізнав нелюдські методи морального й фізичного терору державного режиму. Життєва й творча  одіссеї  Миколи Руденка – найкрасномовніший  приклад  мужності, безкомпромісності людини, майстра слова, який вільно почувався в поезії, прозі, драматургії, філософії, науковій публіцистиці. Його творчий й науковий доробок ще буде поцінований  майбутнім читачем ,хто зрозуміє не тільки його  формули, але  й  те, що Микола Руденко, мабуть, першим у світі відкрив і науково обґрунтував будівлю Всесвіту, в якій є місце для Бога.  « Об Сонце, неначе об коло наждачне, я вичистив совість і душу свою. І слово - назовні, і серце - назовні: дивіться, читайте, - я вийшов на суд. Стоїть моя доля, як місяць уповні,  не знаючи збочень і темних облуд», - писав поет про себе у вірші « Сонцепоклонник» . Його думка не знає ніяких догм, ніяких цензурних обмежень, вона безстрашна в своїй щирості. Так може думати й висловлюватися, лише та людина, яка справді багато бачила і багато пережила.  Після повернення в Україну з еміграції  в 1993 році Миколі Руденку присуджено Державну премію України імені Т.Шевченка в галузі літератури, в2000 році « за активне і послідовне відстоювання ідеї побудови незалежної  Української держави, багаторічну плідну правозахисну  і літературну діяльність»  - звання Героя України.

«Михайло Старицький. Опора для українського національного духу»

«Ніч  яка, Господи! Місячна, зоряна: Ясно, хоч голки збирай…!» - вірші  цього неперевершеного твору півтора століття тому були написані славним сином України Михайлом Старицьким.14 грудня минає 175 років від дня народження поета, драматурга, прозаїка, перекладача, культурного та театрального діяча, організатора українського професійного театру і голови першого на Україні театрального товариства,актора, режисера, видавця.

С.Єфремов характеризуючи покоління молодих шестидесятників, що вповні виявило себе в 70-х роках, зазначав: «В поезії це заступники громадських мотивів, в белетристиці - реалісти, в драматичному письменстві і в сценічній діяльності-прихильники етнографізму. Народ, його минулі нещастя і сучасні злидні - головний зміст їхніх творів; любов до рідного краю, любов широка, що не заплющує очей на найгірші сторони життя й проривається  то тяжким докором, то сатиричною ноткою – найзвичайніший  мотив їхньої творчості. Хронологічно  першим у лаві цих письменників стоїть Михайло Старицький».   Невтомному трудівнику національної культури, класику української  літератури присвячений тематичний перегляд літератури, матеріалів періодиці.

«Гойдають соняшники небо»

«Гойдають соняшники небо» – виставка-поздоровлення учнів СШ № 64, приурочена новому святу України – Гідності і Свободи. Соняшники – красиві й лагідні, яскраві, привітні та щедрі, як і наша рідна земля. Жовті квіти на блакитному тлі неба – ніби український прапор. Квіти-символи нашої України, єдиної і могутньої. Соняшники – «на всіх вітрах негаснучі свічі. І затулять вони собою усі Содоми, усі Гоморри. Всі мертві очі землі!..» 

«Катерина Білокур: квіти – мої діти, мої нащадки»

Ірина Жиленко в своїй поемі «Цар – колос» пише: «О квітоньки, моя рідня, моя любов, багатство, діти, моє чаклунське дання, мої молитви…». Мабуть точніше і не визначити сутність життя цариці квітів-української геніальної самобутньої художниці – Катерини Білокур. В день її 115 річчя бібліотека спільно з Національним музеєм українського народного декоративного мистецтва, школою № 64 провели урок пам’яті. Учні з зацікавленням слухали розповідь наукового співробітника музею Наталі Нікитиної про коротке складне, але таке творче яскраве життя майстрині. Діти були вражені буйством кольорів, витонченістю техніки написання квітів в її роботах. Картини Білокур – вираз її великої любові, це її гімн до рідної природи, до рідної землі, до України.

Бібліотека висловлює велику вдячність співробітникам Національного музею українського народного декоративного мистецтва за проведення цікавого, яскравого заходу для учнів і сподівається на подальшу співпрацю.

«Самоврядування. Вчимося демократії.»

«Local self-government denotes the right and the ability of local authorities within the limits of the law to regulate and manage a substantial share of public affairs under their own responsibility and in the interest of local population»

(Європейська хартія місцевого самоврядування ч. 1, ст.. 3)

«Місцеве самоврядування означає право і спроможність місцевих властей , в межах закону, здійснювати регулювання й управління суттєвою часткою державних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення.»

(офіційний переклад Європейської хартії)

«Місцеве самоврядування є правом територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища чи міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.»

(Конституція України, ч.1,ст. 140)

«Місцеве самоврядування – це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста – самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.»

(Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» ч.1, ст.2)

Тематичний перегляд представляє матеріали і літературу, які дають можливість проаналізувати, розібратися у законодавстві про місцеве самоврядування. Також можна ознайомитися із статтями розділу про самоврядування проекту «Конституції Української Республіки – Конституції громадського суспільства», автор Є.І. Голибард, і сформувати своє бачення цього питання, зробити певні висновки.

“Закон — це досконалість права”

“Свобода означає абсолютне верховенство прав людини” - це вислів Франкліна Рузвельта. Спираючись на міжнародно-правові стандарти, проголошені в Декларації прав людини, прийнятій резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 10 грудня 1948 року, Верховна Рада України у 1996 році прийняла Конституцію України. В ній зазначено, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Конституція України — основний Закон нашої держави — увібрала фундаментальні положення Декларації, зокрема, щодо верховенства прав людини, рівності і непорушності її прав, права людини на свободу і особисту недоторканість, на достатній рівень життя тощо. За оцінкою експертів, положення Конституції України повною мірою відповідають Загальній декларації прав людини. В Міжнародний день захисту прав людини в інформаційно-практичний день правових знань бібліотека провела вуличну акцію з метою інформування людей про день прав людини (жодна опитана людина не знала про цей день), знайомила і роздавала перехожим статті Конституції України з розділу “Права, свободи та обов'язки людини і громадянина”.

Життя варте того, щоб жити

Життя варте того, щоб жити – книжково-ілюстративна виставка - гімн людському духу, яка розповідає про людей, які маючи дуже серйозні фізичні обмеження в порівнянні з “нормальними” людьми, спромоглися не тільки соціалізуватися в сучасне громадське життя, досягти великих успіхів, але і стати видатними постатями свого часу. Наприклад, історичні постаті як Я. Мудрий, М. Кутузов, Ф. Рузвельт. Вчені Л. Брайль, С. Хокінг, К. Ціолковський. Письменники В. Тітов, Е. Асадов, Сервантес. Художники Ф. Гойя, Т. Лотрек, Б. Кустодіев, Ф. Кало, М. Бідняк, льотчик О. Маресьєв. Наприклад, наші сучасники — Антон Морозов, Сашко Савельєв — молоді, талановиті хлопці, тяжкий недуг скував їхні тіло, але не скалічив їхні душі. Вони спілкуються з зовнішнім світом в соцмережі і чекають від людей нормального ставлення та розуміння. Гідною здивування та захоплення є доля та діяльність  Олександра Васильовича Суворова — сліпоглухонімого доктора психологічних наук, професора, президента Товариства родин сліпоглухонімих, дійсного члена Міжнародної Академії інформації при ООН.

Матеріали виставки розповідають про Миколу Подрезана - лідера руху інвалідів в Україні. Його девіз “У кожного своя Говерла”. Микола веде дуже активне життя, як громадський діяч, соціальний працівник. Його ім'я відомо в 27 країнах. Колеги по долі - інваліди на візках - нагороджують його епітетами: унікальний, великий життєлюб, людина-новатор. Один з друзів Миколи Андрій Васін сказав про нього: “Дружба з ним - це велика подія в моєму житті. Офіційно він приналежний до людей з обмеженими можливостями, для всіх нас, офіційно визнаних здоровими, є прикладом безмежно бурхливої діяльності для блага ближнього, прикладом оптимізму, мужності, волі, нестримного, запального темпераменту, харизми, шарму — внутрішньої і зовнішньої краси. Одне слово - особистість!”

Окремий розділ - ”Їх груди сильніше за гармати” -  присвячений інвалідам-учасникам АТО, які лежать в госпітальних палатах або в квартирах на п'ятому поверсі “хрущовки”. Які нікому не потрібні зокрема своїх близьких і мабуть волонтерів. Хочеться сподіватися, що держава зверне увагу на їхні проблеми,  допоможе і достойно визначить заслуги тих, хто захищав нас з вами у війні на Сході України, віддавши за нас своє здоров'я, руки, ноги, очі... На фотографіях зі шпиталю Леонід Хмельков, Григорій Янченко, Сергій Храпко. Віктор Андрійчук, Валентин Бородін, Женя Поплавський...