четвер, 13 січня 2022 р.

 

Іван Огієнко – подвижник на ниві українського Відродження

Сучасники називали його людиною енциклопедичних знань, праці й обов’язку. Його природжений хист ученого, педагога, державного, громадського, церковного та культурного діяча однаково успішно виявлявся у його діяльності і як мовознавця та літературознавця, і як перекладача та поета, і як редактора та видавця, і як православного митрополита та історика української церкви. Іван Огієнко залишив найпомітніший слід в усіх цих сферах. «Я робив, що міг, решту дороблять наступники» - І.Огієнко (Митрополит Іларіон).


Огієнко – один із провідних українських мовознавців, який успішно поєднував науково-дослідну і педагогічну роботу, відстоюючи права української мови в науці, освіті і повсякденному житті українців. «Найголовніший і найміцніший цемент, що об'єднує етнографічний народ і перетворює його в свідому націю, — то соборна літературна мова.»

«Тільки рідна мова приносить людині найбільше й найглибше особисте щастя, а державі — найсильніші патріотичні характери.»


Предстоятелем Української Автокефальної Православної Церкви на теренах Польщі (а це переважно населені українцями райони Холмщини і Підляшшя) Іван Огієнко – митрополит Іларіон був обраний за надзвичайно трагічних для польських українців обставин. З 1937 року почалося примусове окатоличення православних віруючих, насильницьке перетворення на костьоли українських православних храмів. У місцях, де віруючі чинили найбільший опір, церкви спалювали або руйнували. Довгі роки митрополит закликав і католиків, і православних до повної братерської згоди, до щирої любові й взаємного сусідського порозуміння. «Звертаюся до всіх людей доброї волі у світі. Почуйте мій стогін усі. Нас тут винищують тільки за те, що ми міцно тримаємося Православної віри батьків своїх, що ми хочемо говорити своєю рідною мовою, хочемо навчати в рідній школі. Нам забороняють навіть зватися українцями…»



Іван Огієнко також залишив настанови, як треба здійснювати національне виховання підростаючого покоління: прищеплювати любов до свого народу, народної творчості, рідної мови.

"В самій мові нашій одбився дух нашого народу, по корнях слів можна довідуватись і про культуру нашу"

Він розкрив основні засоби здійснення національного виховання підростаючого покоління. За твердженням педагога, "мова нерозривно пов’язана з народом та його історією, і коли ми мусимо любити свій народ, то тим самим мусимо любити і берегти й свою рідну мову, бо без мови народ не може існувати".

 

Іван Огієнко чесно і віддано служив українській справі, до останніх днів життя не полишав подвижницької діяльності на ниві відродження нації, її мови та культури. «Тільки духова культура творить правдиву національну еліту — духово міцну, етично здорову, в житті витривалу й національно карну» (І.Огієнко)

Попри те, що майже усі сили Іван Іванович віддавав мовознавчій та викладацькій діяльності, він устигав створювати цілі цикли віршів з глибоким філософським підґрунтям. Але особливе місце в доробку Огієнка завжди займала релігійна поезія і він вірив у її силу.

Бібліографія наукових і публіцистичних праць ученого та його художніх творів складає близько півтори тисячі назв. Але в тому, що Іван Огієнко встиг за своє життя так багато зробити, він сам завдячував передусім дружині – Домініці Огієнко. «На мій світогляд мала вона перша сильний і вирішальний вплив – це вона зробила мене свідомим українцем… Все, що тільки могла зробити в кожній моїй праці, любовно робила. Коректу зо мною читала всі 30 літ пожиття, багато займаючись цим іще й на смертному одрі…»



Більш детальну інформацію можна отримати в бібліотеці.





 

вівторок, 4 січня 2022 р.

 

Джерело світлої радості та духовного удосконалення.


Свято Різдва є найвеличніша подія християнського світу. Глибинна сутність Різдвяного таїнства - Богоявлення – народження Ісуса Христа – сина Божого.

Тема Різдва важлива в обрядовому житті Православної церкви. Багато звичаїв, народних традицій пов’язано з цим святом. В українському іконописі – це одна з головних тем і сюжетів, які яскраво розкривають і підкреслюють релігійно-богословське – символічне значення Різдва Христова.

Різні майстри використовують різні схеми, композиції зображення подій, але в кожній картині обов’язкова загальноприйнята символіка, використання  етнографічних елементів декору, народних традицій, національної вишивки, українського пейзажу: гори, дерева, квіти. Крім центральної головної сцени на іконах зображуються різночасові моменти з життя Христа або Марії.

Наприклад, ікони «Різдво Христове», «Собор Богородиці», «Поклін волхвів», «Різдво Богородиці», «Поклін пастухів», «Різдво і дитинство Христа»…





Першоджерелом свята Різдва є Біблія, її тексти і, звичайно, наочна ілюстрація важливих подій – ікони. Для української ікони характерна глибока символіка, особлива композиція. В центрі ікони майстри  традиційно розташовують колиску Ісуса Христа.  Богоматір теж є центральною фігурою композиції. На тлі чорної печери скелі  зображується Божественне Дитя у білих часом світло–зелених пелюшках, як символа «світла розуміння» та «Сонця правди». Печера – це символ темного світу, у якому з’явилося світло для людства, що чекає спасіння. Новонароджений Ісус лежить не в колисці, а скоріше в гробниці, як символ того, що  Христос прийшов  у світ, стає  людиною, щоб померти і через смерть дарувати життя.

Навколо  Христа завжди зображаються інші персонажі: волхви з дарами, пастухи, Віфлеємська зірка, Янголи, що сповіщають про народження Спасителя і символізують велику силу небесну, мудреці символізують поклоніння  Христу людей всіх поколінь, воли, осел… В сюжеті ікон є увесь створений світ Божого плану: жива і нежива природа, світ янголів. У симфонії спасіння кожен є учасником хору великого гімну всього всесвіту.


Кожному віруючому ікона відкриває глибоке і радісне таїнство народження Сина Божого. Особа Христа з’єднала Божу і людську природи, янголів і людей у єдиному духовному дійстві. Христос символізує початок нового часу, нового світу  часу спасіння.

Відкривайте своє серце перед іконою для  тепла віри, духовної чистої радості й Господнеї любові. Нехай щира молитва наповнить ваше єство  відчуттям легкості, спокою, умиротворінням, Божою благодаттю і любов’ю. Даруйте цю любов ближнім!

 

понеділок, 27 грудня 2021 р.

 

 Микола Стражеско. Краса і розум медицини

«Від лікарів і вчителів завжди вимагають дива, а коли таке стається, 

чомусь ніхто не дивується»

                                      Микола Стражеско



29 грудня виповнюється 145 років від дня народження вченого зі світовим ім’ям - українського лікаря із славетного роду гетьмана Конашевича - Стражеско Миколі Дмитровичу, організатора та першого директора Українського науково-дослідницького інституту клінічної медицини, автора багатьох досліджень основ фізіологічної діагностики захворювань внутрішніх хвороб. До сьогодні не втратила актуальності і використовується сучасними лікарями класифікація недостатності кровообігу Стражеска-Василенка, яка була затверджена у 1935 році.

Ім’ям Стражеска названі: Національний науковий центр - Інститут кардіології АМН України, вулиця в Києві, встановлена меморіальна дошка на будівлі по вулиці Володимирській, де мешкав вчений та на центральному корпусі Інституту клінічної медицини по вул. Саксаганського, в якому працював лікар. Меморіальний музей видатного вченого, пам’ятник знаходяться в Інституті кардіології на вул. Народного ополчення.

Стражеско вважається фундатором терапевтичної школи. Він є  одним з засновників вітчизняної кардіології, стояв у витоків геронтології і геріатрії. Працював в лабораторії І.Павлова. Стажувався  у Парижі, Берліні, Мюнхені. Співпрацював з О.Богомольцем, В.Образцовим, В.Василенком. Вчений є автором більше 100 наукових праць.

Згадують, що Стражеско мав феноменальну пам'ять. Він вважався унікальним діагностом. Його пацієнтами були М.Садовський, М.Заньковецька, М.Коцюбинський, В.Городецький, Й.Сталін, М.Хрущов. Кожного вівторка Стражеско безкоштовно приймав малозабезпечених городян. Вчений був нагороджений орденами святої Анни ІІІ ступені. Святого Станіслава ІІ та ІІІ ступенів. Був академіком трьох академій: АН України, АН СРСР, АМН СРСР.

Стражеско був всебічно розвинутою особистістю: мав музичний слух та музичні здібності, захоплювався театром, живописом, в його колекції були полотна Айвазовського, Полєнова, Васнецова, Рєпіна, Сурикова, Рафаеля.  Великий лікар вважав за щастя вченого «служити одночасно розуму і добру». М. Булгаков «списав» образи своїх героїв «Собачого серця» професора  Преображенського та його помічника доктора Борменталя з тих, чиї лекції слухав у Київському університеті – В. Образцова  та Стражеска.

Оспап Вишня писав: «Помер  Стражеско. Краса і розум медицини. Ціла епоха відійшла у вічність. Це епоха розумної і гуманної медицини, що любив народ. Ця людина прикрашала своєю особою Київ. Стільки благородства, стільки розуму, стільки серця було в цій людині».

четвер, 23 грудня 2021 р.

 

     ВАСИЛЬ НЕПИЙПИВО. «ХУДОЖНИК ЩЕДРИЙ,

 ДОБРИЙ І НІЖНИЙ».

«Стою перед його картинами в безмовному захваті»Це слова  Павла Загребельного  про творчість українського художника Василя Непийпиво. Який був всією душею закоханий в красу рідної землі. Невтомним, завзятим мандрівником. Він проїхав майже по всіх дорогах України. Полтавщина оспівана в його творчості особливо, як земля дитинства, з натхненням і ніжністю. Ця тема широка і різноманітна у творчості майстра. Його можна назвати живописцем Полтавщини. Дитячі враження від природи рідного краю пробудили і  відкрили  художнику  шлях у мистецтво.


Після війни у 40-50 роки - щасливий період  у творчості живописця. Він формується як пейзажист-лірик. Його картини - це вияв почуттів, чистоти, це прояв злиття майстра з натурою: «Село Книшівка», «Подих весни», «Танок берізок», «Весняні води». Створюється враження, що сюжети повні повітря, вони  живі, рухливі… Простір далечінь  залишається улюбленим пластичним мотивом  художника: «Перед дощем», «Кольори весни», «Весняна Полтавщина». Картини безкрайніх   ланів   і левад,  далекі грані землі і неба дає можливість глядачу відчути глибини, охопити зором величезні простори України.





Художник прагне прилучити глядачів до світу добра й краси. Твори Непийпива викликають відчуття гармонії світу, спокійного радісного єднання людини з природою. В цьому мабуть є основа й творча особливість українського   майстра ліричного пейзажу.

 

«Могилянська доба – це найкраща доба в житті Печерської друкарні…»

                                                                                                                                                                        І.  Огієнко

В 1630 році на честь Петра Могили лаврська друкарня видала перший віршований панегірик. В 1633 – другий. 1628 у Лаврі надрукували «Агапита діакона главизны поучительны» в перекладі Петра Могили з грецької  також  його  твір «Тріодь цвітна», ілюстрований  гравюрами,  про церковні гімни. В 1629 році утвердили до видання «Леітургіаріон» - одна з найвизначних праць Петра Могили. 

Петро Могила – митрополит Київський, Галицький і всієї Русі, громадсько-політично-культурний діяч, реформатор, видатний богослов, просвітник, науковець реалізував себе друкуючи  в Києво-Печерський лаврі справжні книжкові шедеври, які стали справжніми культурними пам’ятками.


Після навчання у Львівській братській школі Петро Могила продовжує свою освіту в університетах  Польщі, Франції. Володів грецькою, латиною та іншими мовами. Він мріяв про військову кар’єру, але  згодом вирішив твердо служити православ’ю й народу України. Пішов у монастир, приймає чернецтво у лаврі.

З грудня 1627 року його обрали  її  настоятелем.  20 років  до смерті він стояв на чолі книговидавничої справи в Україні. Друкарня Лаври успішно працює саме під час керування митрополитом Петром Могилою. Він розумів значення і роль друкованого слова для розвитку суспільства, тому добився права відкривати друкарні при церквах і монастирях. Діяч залучав для книговидання найкращих вчених, художників. В лаврській друкарні виходили релігійні, історичні видання,  світські книги, поезія, наукові праці, шкільні підручники  церковнослов’янською, польською, німецькою, молдавською, грецькою   мовами.  Могила як науковець, письменник, видавець почав формувати книжкову українську мову.

У  1645-1646 роках  митрополит друкує свою книгу «Собрание  короткой науки о артикулах веры…», потім – «Великий требник» - зібрання звичаїв та обрядів українського народу, яка була художньо оформлена гравером Іллею зі Львова, який прикрашав інші видання друкарні. Наприклад, "Києво-Печерський Патерик".


Петро Могила видавав наукові праці  відомих вчених Туптала Д., С.Яворського, І.Гізеля, що сприяло розвитку богословської освіти в Україні. Друкарня стала науково–культурним  осередком.

Митрополит започатковує Могилянську колегію, яка стає академією. У спадок якої він залишає власну багату бібліотеку.  

Творець унікальних книг  Петро Могила залишив 20 творів на церковно-теологічні, філософські, просвітницькі теми. Все життя  Могили є взірцем невтомної діяльності на славу Господа, на користь і в ім’я кращого майбутнього України. Він був першим, кого канонізували у святі Українські Православні  Церкви усіх конфесій у 1996 році.



400-річчя видатного діяча України відзначали в усьому світі

під егідою ЮНЕСКО.

середа, 15 грудня 2021 р.

 

Правова вікторина – «Ми - правозахисники».

Під час Всеукраїнського тижня права бібліотека спільно з Правобережним Київським місцевим центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги провела правову вікторину для старшокласників СШ № 64.


 Кожен учень особисто міг перевірити свої знання з правознавства за допомогою свого гаджету. Директор центру Сергій Михайлович Бреус приготував для вікторини цікаві і корисні питання для учнів. Комп’ютер визначав, хто першим правильно давав відповідь на кожне запитання.



 Три переможця отримали корисні і солодкі призи. Захід проходив в емоційній атмосфері змагань знань. 



Сподіваємось, що захід був цікавим і сприяв підвищенню інформативності учнівської молоді про свої права та обов’язки.