«Сигми літер віршів стигмами горять»

Маріанна Кіяновська – українська поетка. Лавреатка літературної премії імені Тараса Шевченка цього року. Нагорода присуджена за поетичну збірку

 

«Бабин Яр. Голосами»

28-29 вересня 1941 року.

"...У Києві сталося щось не з жидами а з часом..."

«…вірш яким кричу то що можу тільки це робити тільки це вірш яким роботу робить Божу а тоді роздряпує лице зведене судомою до кості і горить антоновим вогнем…»

Авторка стала і Ароном, і Рахиллю, Янкелем, Лією. Вони через її душу і тіло сказали щось унікальне. Кіяновська стала поетом - медіумом – голосом вже тих безголосих і безтілесних.., щоб свідчати мушу вціліти не вижити ні вціліти це інше ніж вижити голосу ради бо вижити в цій перепроклятій богом війні подібно до зради і вдруге до смертної зради.

«…і тільки зараз можу про це сказати або ще тільки зараз можу про це сказати що коли в сорок другому в нас стріляли із кулемета я встиг дорахувати до тисячі ста двадцяти восьми тисяча сто двадцять вісім ішли зі мною тисяча сто двадцять вісім зі мною впали сам я зробився динаміт і вибухнув сам присипав усіх землею і сам проріс майже серед яру …майже на дев’ятнадцять хвилин зробився числом тисяча сто двадцять вісім секунд не знаю чи жив не знаю чи дихав повернулся в небо в дитинство…

«…я може взяв би її на руки та зараз кожна моя хвилина як куля під язиком точніше як цвяшок в серці іду слідами єзекеїля арона ори адама міхи єгуди саривони відразу переді мною ступають в небо кудись за хмари»

«щастя це сьогоднішнє і вічне
я хотіла щастя я могла
бути щастям небо опівнічне
золотила зоряна імла
зараз теж імла але багряна
краплі крові з краплями роси
кожен з нас страшна суцільна рана
коло мене лія зяма пси гавкають гатить із автомата…»

«кажуть нас вбиватимуть дощенту
пси бредуть за нами назирці
поліцаї стали на осонні
цей регоче доки той стріля
шулік впав із кулею у скроні
і перевернулася земля»

«у бабиному яру земля хлюпоче
казав від крові там живих катма
вбивати німців в нього є граната
вже третій день його ніде нема…»
«забути чи все ж таки ні ці хвилини останні
боротись за пам'ять чи ні хай згасає хай никне
я ніби завис на годину в своєму вмиранні
я весь перетворююсь в дещо по суті не зникне…»

«…нас убивають аделька мір`ям де бора
лежить у яру розстріляні я маю печаль таку
що серце зробилось каменем і стала душа прозора
і тоншає все і тоншає а це означає смерть
і сутність її двоїста бо смерть це насправді разом
з аделькою і деборою з мірям доки неба твердь
і доки дніпро і кручі у досвідах поза часом»

«…не знає скорбот людина не знає скорботи місяць
не знає дороги серця аж доки нем вийде з часу
а я…помежи ровами… лежатиму …добрий гість…
і з мене ростиме дерево безмежно живе щоразу»

«…у києві сталося щось не з жидами а з часом
у часі не стало майбутнього в часі доби
не стало години на спокій війна і облави
тіла на дорозі на тиньку подекуди кров»

Авторка зізнається, що не знала про рішення німецької комендатури ліквідувати голубів у Києві і передмістях від 22 жовтня. За невиконання наказу – розстріл.

 

В одному монолозі хлопця перед смертю він згадує: в мене там голуби зачинені хто ж їх випустить рано-вранці це ж вони там усі погинуть в голуб’ятні без крихти жита.





«якби я умів умирати я вмер би можливо
я знаю напевно що вже незабаром умру
збираю колекцію боже мій пам'ять це диво
усе що я маю сім`я всіх убили в яру»

«… я хочу молитися спати і зернятко кави 

або навпаки хочу зернятко кави і спати 

про нас не пишуть історію це не цікаве 

рови вже готові хоч може накажуть копати»

«…вниз йдемо ми по крові слизький 

стоїмо вже роздягнені голі

і застиглі на стежці вузькій 

жінка плаче з дитиною скраю

я дивлюся на них і вмираю» 

«ось брунатна від крові земля і трава
ось тіла і тіла і тіла і тіла
ось мірям молода що щаслива була
ось її обіймає вже мертва мала
бідна ціля і гріє теплом без тепла
ось над яром густа і рожева імла»

«… і стогнуть рови ночами… 

цей стогін у тиші чути 

на кілька сусідніх вулиць 

як шелести у траві 

як гухання і як регіт 

який розриває груди» 

«…і якби каміння могло 

кричати вони би кричало 

і з мене ростиме дерево безмежно 

живе щоразу»

Книжки з фонду бібліотеки: