«Мій ярий крик, мій біль тужавий,…»

До 130-річчя від дня народження поета Є.Маланюка.

Офіцером петлюрівської армії в листопаді 1920 року Євген Маланюк переткнув Збруч. Перейшов з тисячами своїх соратників по боротьбі за волю України, щоб згодом, майже через сімдесят років, нарешті повернутися сюди, на рідну землю. Повернутися своєю правдою, несхитністю, вірністю тим високим національним ідеалам, яким він ніколи не зраджував, за які боровся шаблею і словом. Повернутися одним з найбільших українських поетів ХХ століття.

Книжково-ілюстративна виставка бібліотеки розповідає про Євгена Маланюка – поета, публіциста, критика. Про себе він каже: «був на хресті слова розіп’ятий цвяхами літер…». Не з власної волі опинившись в еміграції, він мав одного героя у своєї творчості – Україну! Їй віддані були любов і гнів талановитого майстра, поезія якого завдяки основному тонові глибокого національного пафосу та вибагливій культурі поетичного слова здобула загальне визначення. Пронизливими строками віршів поет прагнув привести зневірений народ до пам’яті, повернути йому національну свідомість, національну гідність. Болюча нестриманість рядків поезії Маланюка – це начебто нелюбов, як могло здаватися на перший погляд, йшла від великої любові. Як це робили і його великі попередники, зокрема П.Куліш й І.Франко. Живучи за межами України, Є.Маланюк ні на хвилину не поривав з нею, співпереживав випробуванням, що випали на її долю, поезіями відгукувався на страшні репресії, голодомор, Пильно стежить за творчістю письменників в Україні. Ще на початку творчого шляху поет викарбував своєрідний епіграф свого многотрудного життя: «Мій ярий крик, мій біль тужавий, випалюючи ржу і гріх, ввійде у складники держави, як криця й камінь слів моїх».

Поштовхом для впровадження творчого проекту «Сфера: сучасна українська література» бібліотеки були слова Є.Маланюка «…громадянство все менше читає, так знову проспить Україну… Нечитання вижене українців зі світу».