Реформація —
католицький церковно-релігійний, духовно-суспільний та політичний рух оновлення
в країнах Західної та Центральної Європи у XVI столітті, спрямований на
повернення добіблійних першоджерел християнства, який набув форми релігійної
боротьби проти католицької церкви і папської влади.
У широкому сенсі
слова реформація — це відновлення, перетворення або перебудова, поновлення або
повернення колишнього але поліпшеного стану (інституції, суспільства, держави).
Реформацію пов’язують
з іменами Мартіна Лютера, Жана Кальвіна та Ульріха Цвінглі — і називають протестантською,
лютеранською або євангелічною.
Передумовою до
Реформації була криза папства у XІV-XV ст.
Безпосереднім
початком Реформації вважають розповсюдження Лютером персональних
листів-звернень, в яких він доводив, що спасіння та Божа милість досягаються
завдяки вірі, а не сповіді в гріхах. Загальним суспільним поштовхом стала
публікація латинською 25жовтня 1517року в місті Віттенберзі заклику до теологічної
дискусії у вигляді 95тез, в яких йшлося про гріх та кару, і особливо
критикувалась торгівля індульгенціями.
Ініційований Мартіном
Лютером церковно-релігійний рух спричинив розрив єдності західноєвропейської
церкви — появу національних церковних спільнот та виникнення нової теології
протестантизму.
500 років, що
минули від початку Реформації в Європі, так і не привели до одностайності в
оцінках ролі, значення і впливу її ідей на церковно-реформаційне,
суспільно-політичне і духовно-культурне життя європейських країн, в тому числі
й України. Проте, усім зрозуміло, що Реформація стала могутнім
суспільно-політичним рухом, який не лише привів до виникнення окремої гілки
християнства — протестантизму, але й сприяв становленню нових буржуазних
відносин, зміні традиційних суспільних цінностей на нові (ініціативність,
енергійність, підприємництво, неординарність, партнерство тощо). Реформація
дала могутній поштовх цивілізаційному розвитку держави. Була складним явищем,
яке стосувалося не лише релігійних та культурних сфер. Вона вплинула на
емоційний, політичний, економічний процеси. Вона привела до світського
оформлення нового символу віри, важливим чинником становлення в Європі
національних культур, де християнство стало здобутком усіх соціальних верств. Реформація стала початком духовного відродження
України. Учасниками класичних реформаційних змін в Україні стали Станіслав
Оріховський, Юрій Немирич, Ю. Дрогобич, С. Кльонович, Симон Будний, Герасим
Смотрицький та інші. Зерна посіяні протестантизмом дали сходи – внутрішню
реформацію православної церкви. Вона проявилась в діяльності та творчості
представників релігійно - філософської думки ХVIII ст.. – Феофана
Прокоповича, Григорія Сковороди. Ідеї Реформації мали непересічне значення для
культурного розвитку українського соціуму: розвиток освіти, друкарства,видавничої
справи.
Указом
Президента України «Про відзначення в Україні 500-річчя Реформації» передбачено
проведення урочистого заходу, проведення наукових конференцій, семінарів, різних
просвітницьких та виховних заходів, музейних експозицій, фестивалю духовної
музики та співу, введення в обіг монети, присвяченої 500-річчю, поштової марки,
конверта, створення документальних, художній фільмів до цієї події.
Історично-довідково-ілюстративний
перегляд «Реформація в Україні – початок духовного відродження» представляє
матеріали, літературу про історію виникнення Реформації, її духовних творців,
про зміни в Україні, пов’язані з впливом ідей Реформації., про видатних
постатей часів Реформації.
Використана
література:
О,О,
Крижановська «Історія середніх віків», Київ, «Либідь»,2004;
Дмитриева Н.А.
«Краткая история искусств», Москва, Искусство, 1991;
«Протестанство»,
Минск, Книжный дом, 20064
«Личности»,
2013, №7;
Ионина Н. «Сто
великих мятежников и бунтарей», Москва, «Вече», 2006;
«Історія
релігії в Україні», Київ, 1997;
Митрополит
Іларіон «Життєписи великих українців», Київ, «Либідь», 1999;
Грушевський М.
«Духовна Україна». Збірка творів. Київ, «Либідь», 1994;
Степовик Д.
«Релігії, культи і секти світу», Київ, 1997;
Абрамович С.
«Релігієзнавство», Київ, 2006;
Павленко О.П.
«Культурологія», Київ – 2006;
С.Брант
«Избранное», Москва, 1998;
«Історія
світової культури», Київ, Либідь, 2000;
Е.Ротердамський
«Похвала глупості», Київ, Основи, 1993.
Немає коментарів:
Дописати коментар