четвер, 27 липня 2017 р.

Київська Русь – твоя слава над світом хай лине.
Що таке Київська Русь? Для більшості людей це велична і могутня ранньосередньовічна держав, що простяглася від берегів Чорного моря до туманних і холодних просторів Балтики, від Карпатських гір до Волго-Окського межиріччя. Пригадується карта зі шкільного підручника історії під назвою «Київська Русь 10 – 13 ст.
Імена і образи князів всім нам добре знайомі не тільки з книжок і підручників, ми по декілька разів на день стикаємося з ними в повсякденному житті коли зазираємо до гаманця. Вони були дуже різними і за звичками і за пріоритетами у розбудові держави. Велична княгиня Ольга з малим сином Святославом при правлінні застосовувала мудрість і хитрість, коли потрібно, на її думку, навіть жорстокість. Вона запровадила перші в Київській Русі «реформи». ЇЇ син Святослав відзначився як князь-воїн. За часів правління її онука Володимира була започаткована нова доба в історії Київської Русі, а син Святослава отримав звання Великий. У центрі його уваги був насамперед добробут населення, а не загарбання земель і збір данини. Володимир Великий запровадив християнство як державну релігію на Русі. Цю подію, без сумніву, можна вважати найголовнішою за весь час правління Володимира і доленосною в історії нашої держави. Ідеологічна перебудова в ньому самому і в усьому давньоруському суспільстві відбувалась зовсім неспокійно. Утвердження нового стикалося із жорстоким опором старого. І все-таки нове пробивало собі дорогу. Воно історично було потрібне Русі. В країні почали відбудовувати церкви та монастирі. Особливо багато зявилось їх у Києві (Десятинна, Києво-Печерська Лавра). 



Після впровадження християнства в державі зявилося літописання, стали набувати поширення наука і освіта. Спорідненість Київської Русі з християнським світом зумовила її небачений історичний, суспільний і культурний розвиток. Найбільшого розвитку вона досягла під час правління Ярослава, прозваного Мудрим, сина Володимира. За Ярослава виріс новий Київ – «град  великий». Ярослав започаткував книжну справу і зібрав колекцію рукописних книг. Це була перша бібліотека на Русі. Войовничий запал змінився  розважливістю, добротою серця, а це зумовило його поворот до світу прекрасного. Людина талановита, мудра, він назвав головний храм міста і всієї держав «Софія» в перекладі з грецької – «мудра». Про архітектуру храму написано багато книг різними мовами. ЇЇ ікони і фрески через віки вражають красою і довершеністю. Недарма вона включена до складу світового надбання людства.  Завдяки піклуванню Ярослава засновувалися монастирі, які перетворювалися на осередки культури і освіти. Головою Руської церкви – митрополитом  Київським став русич Іларіон, автор релігійного твору «Слово про закон і благодать».За часів  правління Ярослава Київ ряснів  понад 400 церквами – саме тоді його почали називати «Золотоверхий». Чудовою прикрасою столиці стали «Золоті ворота». За часів Ярослава була створена «Руська Правда»- збірник норм давньоруського права. Держава в добу його князювання досягла вершини політичної могутності.



Захоплююча історія власного народу, яскраві особистості, які її творили, мужні і шляхетні воїни, яки без вагань віддавали життя за рідну землю – все це оживає на сторінках українських письменників. Події тих далеких часів роблять їх близькими і доступними сучасним читачам. Про більш детальну інформацію можна дізнатись у нашій бібліотеці.




Використана література: 
М. Аркас «Історія України – Русі», Вища школа, 1993;
М. Грушевський «Історія України – Руси», Київ, Наукова думка», 1992;
О. Толочко « Київська Русь», Київ – 1998;
М. Лябах «100 перлин архітектури  Середньовіччя», Київ, Київський дім», 2001;
І.Ломачинська «Монастирі України»,  Балтія – Друк, 2015;
М.Слабошпицький « З голосу нашої Кліо», Київ, Махаон, 2003;
В.Горський « Святі Київської Русі»,Київ, Абрис, 1994;
«Мистецтво Київської Русі», Київ, Мистецтво, 2015;
« Українська графіка ХІ – початку ХХ ст..», Київ «Мистецтво», 1994;
Н.Пушкарева « Женщины Древней Руси», Москва, « Мысль», 1989;
« Українки в історії», Київ, « Либідь», 2004;
З.Мензалюк « Наши церкви», Соняшник, Київ, 2002;
Р.Володимир « Андрій Первозванний», Київ, «Україна», 1997;
П.Толочко «Володимир Святий», «АртЕк», Київ, 1996;
В.Чемермс «Ярославна», роман – есе, Київ-2011;
Р. Іваненко « Отрута для княгині», Київ,»Спалах», 1995;
П.Загребельний «Первоміст»,Харків, «Фоліо», 2003;
В.Чемерис « Її звали янголом смерті»,Київ, « Український письменник», 1999;
П.Загребельний « Диво», Харків, «Фоліо», 2006.

Немає коментарів:

Опублікувати коментар