Василь Стефаник. Я створив собі свій світ.

Ім’я Стефаника ставлять поряд з іменами видатних новелістів світу: 

Гі де Мопассана, Е.Хемінгуєя, А.Чехова.

Творчість письменника – це правда його життя. Його автобіографічні новели становлять майже четвертину його літературної спадщини. Моя література-в моїх листах, - казав письменник.

Стефаник – майстер соціально-психологічної малої прози, новатор модерністської техніки письма, тонкий спостерігач людських душ, гуманіст і просвітитель.

 Своїх знайомих, друзів Стефаник коротко і влучно характеризує  в новелі «Серце».

Під час навчання в Кракові Стефаник знайомиться з родиною Морачевських, пізніше вважав цю подію чи не найважнішою своєї молодості. В новелі він називає сина Юрія Морачевського (юриста, знавця української літератури, поета, перекладача творів письменника німецькою) своїм великим приятелем. «Він вивів мене в світ» - пише письменник про батька  Вацлава – доктора медицини, філософії, хімії, літературознавця. Він шанував і  популяризував творчість Стефаника.  Мати Юрія - Софія  - «навчила любити русів і правду в собі».

З найглибшою любов’ю і вдячністю відносився Василь Стефаник до митрополита Андрія Шептицького. Збереглося 20 його листів в рукописних фондах ЦДІА у Львові. Владико ніколи не відмовляв письменнику і виконував його прохання.  В своїх листах дізнавався, що поважав і любив митрополита  «Від молодості в цілій його красі моральній і фізичній», «найбільш заслуженого чоловіка на всіх ділянках українського життя».  Стефаник просить  Шептицького благословити в далеку дорогу - на навчання в Канаду свого сина Юрія. Стефаник називав  владику «найбільшим українцем у Русі – Україні, бажав йому стати на чолі української політики, бо його велике знання і велика особиста культура заважили серед українців таки дуже багато і за це далекі наші покоління будуть дякувати». В новелі «Серце», присвяченій друзям, Стефаник тепло відгукується про Льва Бачинського (адвоката, громадсько-політичного діяча), свого побратима з громадсько-політичній діяльності.

Сестри Ольга, Євгенія і Олена Гаморак були для письменника найвищим ідеалом жінки, найбільшими приятельками його вірними. Євгенія була  його великим коханням.  Але одружився він на Ользі, її сестрі, яка стала матір’ю трьох його синів. Після смерті дружини сестра Олена Плешкан переїхала до Русова і виховувала дітей Стефаника.

В листі до В.Липинського (історика, соціолога, публіциста, політичного і громадського діяча, ідеолога консервативного напрямку української соціально-політичної думки) письменник запрошував його до свого столу в своїй хаті у Русові. І мріяв про зустріч з політичним діячем: "яке б було щастя стрінутися нам двом, вороним коням українського ідеалу…». В.Липинський вважав  Стефаника представником красного українського письменства, якого поруч Шевченка любить й читає. Як улюбленого письменника з молодості у своєму політичному трактаті назвав його найглибшим українським письменником. Стефаник уважно читав роботи Липинського й символічно називав його «правою рукою української нації».

Політичний діяч в своєму листі до письменника оцінив його літературну справу: нехай благословенно буде ім'я  Ваше на Вкраїні по віки.

З Франком Стефаник познайомився в 1891 році. Відомий майстер звертає увагу на твори  Василя, пише про них в різних журналах.

Другою домівкою для Стефаника стала родина Кирила Гаморака - людини висококультурної і щирого серця, греко-католицького священика, громадського діяча. Одна з його дочок стала дружиною письменника.

На весіллі Стефаника були присутні Іван Франко, Леся Українка, Лесь Мартович, Марко Черемшина, В.Шухевич.

На урочистому відкритті пам’ятника І.Котляревському в Полтаві В.Стефаник познайомився з Л.Українкою, М.Коцюбинським, О.Пчілкою, М.Лисенком, М.Старицьким, Г.Хоткевичем, був з Б.Гринченком, М.Вороним, М.Чернявським. Про їх творчі і людські стосунки свідчать листи, публікації в книгах, журналах в колекції Чернігівського літературно-меморіального музею М.Коцюбинського.

Перебуваючи на о.Капрі М.Коцюбинський пропагував твори Стефаника серед передової російської інтелігенції.

З Лесем Мартовичем і Марком Черемшиною, Б.Лепким, І.Трушем Стефаник познайомився ще в роки навчання в гімназії в Коломиї у 1882 році. Разом вони писали і видавали книжки  «Не читальник», «Лумера» під псевдонімом «Л.М.». Тоді Василь просив гроші  у матері для видання творів Л.Мартовича. Друзі  були учасниками таємного студентського гуртка.  Зустрічі товаришів перетворювалися на літературні вечори – згадує дружина М. Черемшини Н.Семанюк.  Друзів Л.Мартовича, М.Черемшини і В.Стефаника  називали «покутською трійцею». Адвокат Іван Семанюк (М.Черемшина) неодноразово захищав Стефаника в суді. У письменника Черемшини є твори – посвяти Василеві Стефанику: «Його кров», «Під осінь», «Добрий вечір, пане-брате!» та інші.

В 1905 році педагог Василь Равлюк  разом зі Стефаником заснували в Снятині окружний відділ товариства «Взаємна поміч українського вчительства». В 1909 – філію Товариства «Просвіта». В 1921 році  вони залучаються до культурно-освітньої роботи вчителів - засновують в селах читальні кооперативи, організовують відзначення ювілеїв  Шевченка, Шашкевича, Франка… Коли в 1920 році В.Т.Равлюка заарештовують, Стефаник став на його захист і домігся звільнення педагога.

Краківськими приятелями Стефаника були представники культурної еліти: Леопольд Стафф, Владислав Оркан, Ян Каспрович, Єжи Жулавський.

Польський письменник Станіслав Пшибишевський  мав вплив на формування творчого світогляду, літературних смаків , естетичних поглядів і уподобань молодого Стефаника. Він з великим захопленням репрезентував художній хист талановитого українського новеліста, популяризував його  твори в своєму журналі «Zycie»: «Він такий живий, такий ядерний... Він з немилосердною точністю передає жорстокі нюанси з життя…». С.Пшибишевський сприяв входженню творчості В.Стефаника в польську літературу.

«Василь Стефаник може найбільший артист, який появився у нас від часу Шевченка. Він абсолютний пан форми…правдивий артист із Божої ласки…яким уже нині можемо повеличатися перед світом» – Іван Франко