«Країни, народи та культура крізь призму художніх творів

Друзі, 2 квітня, в Міжнародний день дитячої книги, у нас було дуже людно,  гамірно і весело. А ще лунала не українська, а переважно англійська мова. 

Розмірений ритм бібліотеки для дорослих порушили учні ліцею 64, у яких проходив урок-квест зарубіжної літератури англійською мовою. Шість команд двох шостих класів затято змагалися за перемогу. Діти шукали конвертики із завданнями, писали відповіді і виконували масу інших задач. 

Дорослі, затамувавши подих, спостерігали за перебігом змагань. Крізь сміх, крик і біганину було чути цитати з Діккенса і Джека Лондона, Жуля Верна і Астрід Лінгрен.

Все це було покликане не тільки розвинути володіння англійською мовою, закріпити знання, але й пожвавити інтерес дітей до читання, паперової книжки.

Дякуємо ліцею 64 за співпрацю і чекаємо на нові колаборації!

 

 

«Український Ікар» Цікаві факти про Сержа Лифаря.

Сергій Лифар – геній танцю, хореограф, реформатор балету, киянин. Його описували як танцівника неймовірної фізичної краси, наділеного дивовижною властивістю «сяючої присутності». Він був не тільки видатним артистом балету, а й реформатором танцю, танцювальної техніки.

 

Саме завдяки Лифарю балетна трупа французької національної Опери, яку він очолив у 1929-му – 24-річним (!), стала одним із провідних танцювальних колективів світу.

Втім, у «бога танцю» було складне життя. Родина Лифаря зазнала чималих випробувань: діда ледве не розстріляли більшовики; молодший брат, ризикуючи життям, утік з Радянського Союзу на Захід у 1932 році. Батьки, які залишились у Києві, весь час перебували під пильним наглядом ОДПУ-НКВС і були приречені на довічну розлуку з чотирма своїми дітьми.

Серж Лифар ніколи не вказував свого справжнього соціального статусу – син чиновника селянського походження. Навпаки, натякав, що по лінії матері належить до дворян. Краєзнавець Дмитро Малаков зауважив, що «…Мабуть в еміграції йому хотілося виглядати родовитіше, багатше, і цим можна пояснити несумісність спогадів з упертими фактами...» Батьки Сержа Лифаря, як по батьковій, так і по материній лінії, були українцями, належали до селянського прошарку.

Родина батька, Михайла Яковича Лифаря, походила з села Велика Мотовилівка Васильківського повіту Київської губернії. Мати Сергія Лифаря, Софія Василівна Лифар (уроджена Марченко) походила з селянської родини з с. Македони Канівського повіту Київської губернії. Її батько, Василь Дмитрович Марченко, попри те, що належав до селян, спромігся стати заможним землевласником. Мав чимало землі, займався розведенням племінних коней і великої рогатої худоби. Згодом викупив п’ятиповерховий будинок у Києві по вулиці Ірининській, 3-а. В тому будинку на другому поверсі в квартирі №7 і мешкала родина Лифарів. В сім’ї росло четверо дітей – дівчинка і троє хлопчиків. Сергій був третьою дитиною.

Потім стався більшовицький переворот. Діда ледве не розстріляли більшовики, а бабусю – Марію Василівну – жорстоко вбили грабіжники. Будинок реквізували і передали у власність житлового кооперативу. Однак квартиру Лифарям все ж залишили.

Мати Сергія Лифаря померла в травні 1933 року від висипного тифу. Батько (лісничий за фахом) під час німецько-радянської війни залишався в Києві. Після війни працював у Ботанічному саду АН УРСР. Помер у грудні 1947-го. Подружжя Лифарів поховане на Байковому кладовищі.

1 жовтня 1932 року молодший брат Сергія Лифаря Леонід, військовий льотчик, здійснив успішну втечу з Радянського Союзу через Іран у Францію. За родину Лифарів одразу ж взявся особливий відділ ОДПУ. Одразу ж були підключені донощики, які були в кожному будинку міста. В Галузевому архіві СБУ зберігається агентурна справа 1934 року з назвою «Артисти». Підзаголовок – «французский шпионаж». У ній – сумна історія про те, як київські чекісти безуспішно ловили в Києві та Мотовилівці шпигунів. Листи Сергія до батька перехоплювалися, копіювалися і підшивалися до справи.

Друга світова війна негативно вплинула на долю Сержа Лифаря. Франція була окупована німцями, а Лифар очолював Паризьку оперу. Німці захоплювалися і його танцем, і його постановками. Створений Лифарем французький неокласичний балет – витончене поєднання академізму і помірного модернізму – був для них еталоном танцю. Поки Лифар насолоджувався славою, всі його, як тепер сказали би, «зашквари» ретельно збиралися і підраховувалися. Наприклад, Лифар привітав Німеччину після захоплення Києва – це була телеграма від 25 вересня 1941 року. Листувався з Геббельсом, з яким уперше зустрівся в окупованому Парижі. 23 червня 1940 року особисто показував Оперу Гітлеру.

Попри те, що гітлерівці визнавали беззаперечний талант Лифаря, вони ретельно перевіряли, чи не має він єврейського коріння.  

Співпраця з нацистами кинула на репутацію Лифаря важку тінь. Згодом його за це судили. Він дивом уникнув смертного вироку. Його вистави бойкотували; йому в обличчя кричали: «Зрадник!» Після визволення Парижа Лифаря одразу ж звільнили з Опери – він став вигнанцем, парією, але завдяки численним шанувальникам таланту, а також впливовим знайомим, йому вдалося уникнути найгіршого, а згодом повернутися на сцену Гранд-Опера. Прикметно, що за Сержем Лифарем французька поліція стежила до 1960 року.

У 1956 році Серж Лифар остаточно попрощався зі сценою. Втім, танцювати продовжував до 1969 року. Потім натхненно займався хореографічним інститутом Опери і Університетом танцю. В 1967 році ставив хореографію під час урочистої коронації в Тегерані шахиншаха Мохаммеда Реза Пахлаві.

В Києві він побував у 1961 році під чужим прізвищем. Провідав могили батьків. Місто його дитинства і юності, яке він обожнював до останніх своїх днів, змінилося… Незмінним залишався хіба що Дніпро.

 

 Важливість повноцінного сну.

Інформування містян до Всесвітнього дня сну, який відзначають щорічно у п'ятницю березня перед днем весняного рівнодення.

На перший погляд, сон – це щось дуже звичне, на що ми майже не звертаємо уваги. Допоки у нас гарний здоровий сон, це й дійсно так. Але варто нам його втратити – ми починаємо розуміти, наскільки важливою функцією організму він є. Говорячи простими словами, сон допомагає навчатися, запам’ятовувати, вирішувати різноманітні проблеми, робити логічні висновки, правильний вибір, а ще запобігає різноманітним хворобам.

Нічний сон – це надзвичайно складна й упорядкована серія унікальних фаз з активним обміном речовин. Уві сні відновлюються чимало функцій мозку, які безпосередньо від нього – сну – залежать. Цікавим є той факт, що кожна фаза сну – поверхневий повільний сон, глибокий повільний сон і швидкий сон – у різні часові відтинки ночі пропонує мозку різні «зиски». Вони всі дуже важливі та взаємопов’язані. Втрата будь-якого із цих видів сну призводить до пошкоджень мозку. Відомо, що до 40 років вік відбирає у людини 60-70% глибокого сну, яким ми насолоджувались у дитинстві і підлітковому віці. Коли ж виповнюється 70 років – людина втрачає до 90% глибокого сну.

Сон – це єдина і найбільш ефективна дія, яку ми можемо вжити, щоб щодня регулювати діяльність нашого мозку і тіла. А ще – це найкраща зброя матінки-природи у протистоянні смерті.

Тиха епідемія втрати сну – один із найбільших викликів у царині охорони здоров’я, який повстав перед людством у ХХІ сторіччі. Втрата сну, або погіршення його якості – це погіршення стану здоров’я, погіршення якості життя і навіть передчасна смерть.

Тож що потрібно для якісного повноцінного сну? Ось декілька… ні, не правил, а радше підказок:

·         Дотримуйтесь режиму сну. Лягайте спати і вставайте щодня у певний час. Більш тривалий сон на вихідних не компенсує вам брак сну протягом тижня. Заведіть будильник, щоб лягати спати вчасно. Зазвичай ми заводимо будильник на ранок, щоб не проспати, але тут треба зробити навпаки. Будильник нагадуватиме вам про те, що вам вже час у ліжко.

·         Не займайтеся спортом і фізичними вправами перед сном. Фізичні навантаження мають бути завершені не пізніше ніж за дві-три годин  до сну.

·         Уникайте кави і нікотину. Кава, кола, певні сорти шоколаду і чаю містять у своєму складі кофеїн, який має збуджуючу дію на організм, ефект від якої може зберігатися в організмі до 8 годин.

·         Уникайте вживання алкоголю, надміру їжі та напоїв пізно ввечері. Щільна вечеря може викликати порушення травлення, яке заважатиме нормальному сну, а велика кількість рідини може спонукати до відвідин туалету – тоді сон буде фрагментарним.

·         Якщо ви приймаєте ліки, звертайте увагу на те, як вони впливають на сон. Чимало лікарських засобів, які виписуються при захворюваннях серця, для нормалізації тиску, протиастматичні препарати, так само, як і деякі безрецептурні препарати, зокрема засоби від кашлю, застуди або алергії, можуть серйозно порушити модель сну. Тож завжди радьтеся з лікарем і фармацевтом, або, принаймні, уважно читайте інструкцію лікарського засобу.

·         Розслабтеся перед сном. Помедитуйте, послухайте музику, спів пташок. Нехай це стане частиною вашого ритуалу перед сном.

·         Якщо не маєте протипоказань – прийміть перед сном ванну. Зниження температури тіла після ванни допоможе вам відчути сонливість, а сама ванна допоможе розслабитися і підготовитися до сну.

·         Затемніть спальню, зробіть її прохолодною і вільною від гаджетів. Позбавтеся від усього, що може вас відволікати від сну, – яскравого світла, незручної постілі, високої температури повітря, шуму. Прохолодна температура повітря більш корисна для сну ніж висока.

·         Якщо маєте таку можливість, пробуджуйтесь зі сходом сонця або використовуйте вранці дуже яскраве світло. Обов’язково бувайте на вулиці.   Денне світло – ключовий фактор регуляції моделі сну. Тобто, вранці у вас має бути максимум світла. А ось ввечері, особливо за годину перед сном, освітлення має бути мінімальним.

·         Щодо прийому снодійних препаратів – не варто ними захоплюватися – вони, як будь-які лікарські засоби, викликають побічні ефекти, а іноді й звикання. Так само, не надто вірте в чудодійні властивості аптечного мелатоніну. Це лише дієтична добавка. 

·         І наостанок. Якщо вам довго не вдається заснути, ви лежите в ліжку понад 20 хвилин і починаєте відчувати тривогу чи неспокій, ліпше встаньте і займіться чимось розслаблюючим, аж поки не відчуєте сонливість. І тут у нагоді може стати книжка.

Тож здорового повноцінного сну всім, так само, як і гарного читання! 

  

                          Музична спадщина Вербицького.

До Дня Державного Гімну України і 210-річчя із дня народження композитора.

«Вербицькому вдалося здійснити тодішній народний ідеал, потрапити в чистий та щирий тон народної душі».

                                                                          С.Людкевич

 4 березня 1815р. у селі Яворник -Руський поблизу Перемишля (нині Польща) народився Михайло Вербицький – композитор, хоровий диригент, автор мелодії державного гімну «Ще не вмерла Україна.

210 річний ювілей священника УГКЦ та громадського діяча, видатного українця цьогоріч урочисто відзначався на державному рівні.

Вперше публічне виконання гімну на слова Павла Чубинського відбулося 10 березня 1865 року у Перемишлі на концерті пам’яті Т.Г. Шевченка. Ця дата вважається першим виконанням українського гімну. Державний гімн УНР, ЗУНР – 1917- 1920; 1939 – Карпатської України. 15 січня він був затверджений як гімн незалежної України.

 

Станіслав Людкевич називав його найбільшим, після Бортнянського, духовним хоровим композитором, творцем хорового стилю Галичини. Окрім того він був ще й гітаристом – віртуозом, театралом та громадським діячем.  

У Михайла Вербицького рано помер батько, тож його вихованням опікувався далекий родич епіскоп Іван Снігурський. Михайло закінчив гімназію та музичну школу при греко-католицькому храмі, співав у кафедральному хорі. У Перемишлі він написав музику до 20 театральних вистав, а також для театру у Львові побутову мелодраму «Підгіряни»  Вербицький створив хорову композицію до «Заповіту» Т.Шевченка. В свої музичні твори він віртуозно вплітав народні пісенні і танкові мотиви. Після закінчення духовної семінарії служив настоятелем церков у селах Забужжя. Останні 14 років свого життя прослужив парохом у селі Млини Ярославського повіту Польщі, а також займався педагогічною діяльністю.

 

                         Екскурсія-знайомство з бібліотекою

24 лютого до бібліотеки завітали учні 5 класу ліцею № 64. Для більшості з них це були перші відвідини бібліотеки взагалі.

 Бібліотекарі познайомили школярів з облаштуванням бібліотеки, які її основні функції, завдання і  її  мета. Також розповіли про нові надходження літератури для дітей.

  Діти за допомогою дорослих визначили її, як донесення всіх найкращих здобутків людства в духовній і матеріальній сферах. Щоправда, висловились вони простіше, але суть зрозуміли вірно. Підтвердженням цьому була і виставка з мокрого валяння вовни, що зараз проходить в бібліотеці. Вона викликала у дітей неабияке зацікавлення, як і численні яскраві, оздоблені оригінальними ілюстраціями, енциклопедичні і довідникові видання, та книжки з художньої літератури. 

Сподіваємось, що ця перша зустріч стане початком плідної творчої співпраці.

 «Небесна сотня. Вони загинули за Україну»

Сьогодні День пам’яті Героїв Небесної Сотні.

11 років тому, саме в ці дні, під час Революції Гідності, протистояння між українським народом і тодішнім режимом сягнуло свого піку. 20 лютого 2014 року в середмісті Києва загинуло найбільше активістів Майдану: 47 осіб. Ще 157 отримали тілесні ушкодження. Вогнепальні поранення отримали 68 осіб.

Сумний список Небесної Сотні відкрився 22 січня 2014 року, коли від вогнепальних поранень під час сутичок у центрі столиці загинули активісти Майдану Сергій Нігоян та Михайло Жизневський. Того ж дня в лісі під Києвом було знайдено тіло зі слідами тортур активіста Юрія Вербицького. До 18 лютого 2014 року вже налічувалось 9 загиблих. З 18 по 20 лютого на Майдані загинуло найбільше людей – 78 осіб, після 20 лютого – ще 20. Усі вони увійшли до меморіалу борців за українську Незалежність – Небесної Сотні. 

105 Героям Небесної Сотні посмертно присвоєно звання Герой України, а троє іноземців - громадянин Білорусі Михайло Жизневський, Грузії – Зураб Хурція і Давид Кіпіані, посмертно нагороджені орденами Героїв Небесної Сотні. Україна заплатила надто високу ціну за звільнення від диктатури і свій цивілізаційний вибір – бути частиною Європи.

Пам'ятний день встановлено указом Президента України 11 лютого 2015 року з метою увічнення великої людської, громадянської та національної відваги, сили духу та стійкості громадян, завдяки яким змінено хід історії нашої держави, а також задля гідного вшанування подвигу Героїв Небесної Сотні.

17 лютого 2021 року Верховна Рада визнала Революцію гідності одним із ключових моментів українського державотворення та виразником національної ідеї свободи. Втім, на сьогодні битва зі злом не завершена. Гасло цьогорічного Дня пам’яті – «Герої першої перемоги у битві, що триває».

 

Вшановуючи пам’ять полеглих героїв Небесної Сотні, ми провели вуличну акцію, під час якої розвісили білих паперових янгеликів. До акції долучилися всі наші сусіди: працівники Укрпошти, продавчині з місцевих магазинів, а також перехожі. Вічна пам’ять героям!

 

 Маки з вовни

18 лютого в бібліотеці імені Михайла Слабошпицького відбувся очікуваний майстер-клас харківської майстрині Надії Архіпчук. Ще на попередній презентації всі присутні бачили ці неймовірні квіти з різнокольорової валяної вовни, тож тепер з’явилась нагода спробувати власноруч виготовити подібну красу і відчути себе майстром. Скажімо одразу, це виявилося не такою вже й легкою справою… Квіти з вовни потребували не лише вправності рухів, але й фізичної сили. У декого навіть піт з чола капав. На майстер-клас прийшли новачки, ті, хто ніколи до цього не мав жодної справи не тільки з технікою мокрого валяння вовни, але й взагалі – з вовною. 

 

Пані Надія принесла з собою всі необхідні матеріали (їх треба чимало!), а впродовж усього майстер-класу ділилась секретами власної творчості. Дві години збігли зовсім непомітно. Майстриня встигала й розповідати про техніку мокрого валяння вовни й тримати під контролем увесь творчо-виробничий процес. Поступово, з аморфних вовняних пасм почали з’являтися омріяні вироби. Це було схоже на справжнє диво! Як кажуть, «очі бояться, а руки роблять». 

Виготовлені власноруч квітки виглядали не згірш аніж живі! Вони випромінювали красу й тепло. Готові вироби ідеально пасуватимуть в якості прикрас, їх можна і дарувати.

Дякуємо пані Надії за час і терпіння, бажаємо творчого натхнення, і сподіваємось на нові майстер-класи.