пʼятницю, 20 грудня 2019 р.

Моцарт  українського перекладу.

Микола Олексійович Лукаш був українським генієм, чиє життя склалося з безлічі легенд. Народився в Кролевці на Сумщині на день 19 грудня  1919 року на день св. Миколая, тож і назвали його Миколою. Батько походив із старовинної козацької родини, в якій були і адмірал і статський радник і меценати і поліглоти. Мабуть, це передалось Миколі на генетичному рівні. У час голодомору  19- 21 років батько переховував родича –«ворога народу», за що родину Лукашів розкуркулили, виселили з хати, забрали коня і весь домашній реманент. Від материного голосіння у Миколи стався переляк і він онімів. Лукаш згадував: «Я розумів, але нічого сказати не міг». За легендою: Миколу вкрали цигани, він кочував з циганським табором. Після повернення дитя заговорило, але ромською, згодом українською, російською, польською, німецькою, самотужки вивчило ідиш. Завжди шокував циганок, відмовляючись від ворожіння їхньою мовою. 18 річним Микола вступив на історичний факультет Київського університету. Сподобалась йому однокурсниця Фаїна,єврейка, запросила його до себе. ЇЇ бабуся на ідиші висловила незадоволення.  Лукаш відповів давньоєврейською, а потім ідиш. Більше ніяких експериментів із коханням. Лукаш віддався перекладу «Фауста» Гете. Перекладав із мови оригіналів, без чернеток. 1945 – 47 роки вчився у Харківському університеті іноземних мов, викладав там німецьку та французьку мови. 1955 року найталановитіший перекладач України надрукував «Фауста» Гете, що приніс митцю вічну славу. Наступна «бомба» - перший повний переклад «Декамерона» Боккаччо, перекладений з оригіналу.

 

 Тричі Лукаша висували на здобуття Шевченківської премії і тричі його кандидатуру відхиляли. Переклав понад 1000 творів світової літератури від 100 авторів із 20 мов, а власного телефону не пам'ятав. У березні 1973 року відкрито підтримав І.Дзюбу і його статтю «Націоналізм чи русифікація». За це Лукаша виключили зі спілки письменників. Він 20 років не міг ніде друкуватися, не мав стабільного заробітку. Ерудит  світової слави носив на барахолку безцінні книжки, ходив голодним. Нерідко його «випадково» зустрічав Георгій Кочур, запрошував перекусити. Лукаш переніс складну онкологічну операцію. Тільки 1987 був поновлений  у СПУ. З натхненням перекладав «Дон Кіхота». Лицар слова все життя збирав матеріали до словника «Моя матюкологія». 29 серпня 1988 року Микола Олексійович Лукаш помер від онкології. 

 




Використана література:
- Дзюба І. «Спогади і роздуми на фінішній прямій», К. Криниця, 2008;
- Шаповал Ю. «Мить історії». К., 2019;
- Дивослово, 2003 №3, 2006 №12, 2004 №2;
- Україна молода, 2019, № 138;
- День, 2019, №233;
- Боккаччо, «Декамерон», Харків, Фоліо, 2005;
- Гете, «Фауст», КЕТС, К., 2005;


Немає коментарів:

Дописати коментар